1. провадження в касаційній інстанції;
2. перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.

      Розглянемо  докладніше стадії кримінального процесу.

      Порушення кримінальної справи – початкова  стадія кримінального процесу. Назва  цієї стадії є не зовсім точною, оскільки її зміст можуть складати дії, пов'язані не тільки з порушенням кримінальної справи і початком розслідування, а й з прийняттям іншого рішення – відмови в порушенні кримінальної справи. Тому найбільш вдалою ми вважаємо назву, запропоновану С.В. Бородіним, – вирішення питання про порушення кримінальної справи.¹⁷

      На  цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки  і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень  про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних  процесуальних рішень – про початок  розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи. Тому цю стадію доцільно було б розділити на дві:

1. вирішення питання про наявність підстав до порушення або відмову в порушенні кримінальної справи;
2. порушення кримінальної справи.

      Досудове  слідство проводиться після порушення кримінальної справи. Це комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин вчиненого злочину. На підставі отриманих доказів приймають рішення про направлення кримінальної справи до суду для розгляду її по суті або про закриття розслідування, в ході якого може бути здійснено: притягнення особи як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, усунення її з посади, а також інші заходи процесуального примусу.

      В юридичній літературі існує думка, що "попереднє розслідування (досудове слідство) проводиться до суду, і  висновки органів, які здійснюють це розслідування, мають лише попередній характер".¹⁸ З такою позицією не можна погодитися. Кожна стадія має своє безпосереднє завдання, що повинно бути вирішено саме на цьому етапі процесуальної діяльності. У стадії досудового слідства вирішується більшість завдань, що стоять перед кримінальним судочинством. Підсумкові висновки й рішення органів розслідування щодо виконання цих завдань мають завершений і кінцевий характер. А те, що їх переглядатимуть в суді, не свідчить про хибність цього твердження, бо і висновки суду, в свою чергу, можуть переглядати на наступних стадіях.

      Крім  цього, слід мати на увазі, що досудове слідство може закінчитися закриттям справи. Зрозуміло, що в цьому разі саме рішення органу розслідування є кінцевим.

      2.2. Сутність судових  проваджень кримінального  процесу

      Попередній  розгляд справи суддею проводиться  після затвердження прокурором обвинувального висновку, складеного слідчим, передачі прокурором матеріалів кримінальної справи в суд, якому вона підсудна, і повідомлення суду про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

      Одночасно з цим прокурор або його заступник  повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлено справу (ст. 232 КПК).

      У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з  обвинувачених такі питання:

• чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;
• чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;
• чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства;
• чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;
• чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень кримінально-процесуального законодавства, без усунення яких справу не може бути призначено до судового розгляду, тощо (ч. 1 ст. 237 КПК).

      Попередній  розгляд справи здійснює суддя одноособово  з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

      Попередній  розгляд справи починається з  доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Інші учасники досудового розгляду справи також мають право висловлювати свої думки з цього питання в заявлених ними клопотаннях.

      За  наявності достатніх підстав  для розгляду справи в судовому засіданні  суддя, не вирішуючи наперед питання  про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду і фактично віддає обвинуваченого до суду. Після цього обвинувачений користується правами підсудного під час судового розгляду кримінальної справи згідно зі ст. 263 КПК.

      На  жаль, чинний КПК скасував таку стадію кримінального процесу, як віддання обвинуваченого до суду, яка достатньо повно й чітко регламентувала порядок зміни процесуального становища обвинуваченого і набуття ним статусу підсудного. Внаслідок чого тепер незрозуміло, чому в перебігу провадження у кримінальній справі з'являється ще до початку судового розгляду підсудний.

      Судовий розгляд – стадія процесу, в якій суддя одноособово або колегія  суддів під час судового засідання  за участю підсудного, захисника та інших учасників процесу розглядає і вирішує кримінальну справу по суті, тобто вирішує питання про винність або невинність підсудного, про застосування або незастосування покарання та інші питання.

      Судовий розгляд закінчується після проголошення головуючим або одним із суддів усім відповідним учасникам процесу і присутнім вироку (обвинувального або виправдувального).

      Провадження в апеляційній інстанції. Після  проголошення вироку засуджений або  виправданий, його законні представники, а також прокурор, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники можуть подати апеляцію на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, які ще не набрали законної сили.

      В апеляційному порядку суди вищого рівня  перевіряють законність і обґрунтованість  рішень, прийнятих місцевими судами по кримінальних справах.

      Подання апеляції на судовий вирок віддаляє момент набрання вироком законної сили і його виконання до того часу, поки він не буде переглянутий апеляційною інстанцією.

      Виконання вироків, ухвал і постанов судді (суду), що набрали законної сили, є завершальною стадією кримінального процесу, яка починається з набранням вироком, ухвалою і постановою законної сили і в якій реалізуються всі рішення суду, сформульовані у вироку, ухвалі й постанові щодо винності підсудного, призначення винному покарання, відшкодування шкоди, завданої злочином, тощо.

                     2.3. Виключні провадження кримінального процесу

      Розглянемо  інші стадії кримінального процесу, що мають назву виключних і  які можливі лише за наявності особливих умов.

      1. Провадження в касаційній інстанції.  Ця стадія кримінального процесу  проходить в особливій процесуальній  формі.

      Судова  помилка, допущена судом першої інстанції  при вирішенні справи і не виправлена апеляційною інстанцією, може і повинна бути виправлена судом касаційної інстанції.

      У касаційному порядку можуть бути перевірені: вироки, ухвали і постанови  апеляційного суду, постановлені ним  як судом першої інстанції; вироки і  постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови місцевих судів, ухвали апеляційних судів, постановлених щодо цих вироків та постанов (ст. 383 КПК).

      Судові  вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути перевірені в касаційному провадженні по касаційних скаргах:

1. засудженого, його законного представника і захисника – у частині, що стосується інтересів засудженого;
2. виправданого, його законного представника і захисника – у частині мотивів і підстав виправдання;
3. позивача, відповідача або їх представників – у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
4. потерпілого, його представника – у частині, що стосується інтересів потерпілого.¹⁹

      Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК України, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

      Особам, які мають право подати касаційну  скаргу (касаційне подання), надається  можливість ознайомитися в суді з усіма матеріалами справи (ст. 384 КПК).

      2. Перегляд судових рішень у  порядку виключного провадження.

      Підставами  для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку  виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули на правильність судового рішення (ч. 1 ст. 400⁴ КПК).

      Відновлення справ за нововиявленими обставинами  також є стадією кримінального процесу і формою перегляду судових вироків, ухвал, постанов, які набрали законної сили, внаслідок виявлення після набрання судовим рішенням законної сили нових обставин, що встановлюють незаконність і необґрунтованість цього рішення.

      На  відміну від перегляду вироків, ухвал і постанов, що набрали законної сили, в апеляційному порядку, де незаконність і необґрунтованість судового рішення виявляється за матеріалами справи, за якими його винесено, а також за додатковими матеріалами, що не можуть бути отримані слідчим шляхом, відновлення справ за нововиявленими обставинами можливе лише тоді, коли незаконність і необґрунтованість судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється у зв'язку з відкриттям нових, раніше невідомих суду обставин, що в матеріалах справи не відображені та потребують окремого розслідування.

      Обставини вважаються новими незалежно від  того, чи були вони відомі кому-небудь з учасників процесу. Важливо  те, що останні не були відомі органам, які провадили досудове слідство, та суду при розгляді певної справи. Новими обставинами також є злочинні зловживання самих суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, прокурора, слідчого або особи, що проводила дізнання у певній справі.

           Розділ 3. Процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду

          Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, виконаних ученими-процесуалістами як України, так і країн СНД, у теорії і практиці є чимало дискусійних проблем стосовно тієї ролі яка відводиться суду. Те особливе місце, яке відведено суду у кримінальному судочинстві як представнику однієї із гілок державної влади і при цьому основному учаснику процесу, вимагає чіткого визначення його кримінально-процесуальних функцій. Зі змісту ст. 16¹ КПК України випливає, що на суд при розгляді справи в суді покладена функція вирішення справи. Проте кримінальний процес не обмежується лише стадією судового розгляду та і повноваження суду, відповідно до чинного законодавства, поширюються на всі його стадії.

      Враховуючи, що останнім часом у юридичній  літературі акцентується увага на тенденції  побудови кримінального процесу  України у змагальній формі не лише в центральній стадії процесу  – судовому розгляді, а й на його досудових стадіях і стадії виконання судових рішень. Як одне з достоїнств змагального процесу відзначають те, що суд контролює процесуальні дії учасників процесу виходячи з цілі повного, об'єктивного, всебічного з'ясування всіх обставин справи, виховного впливу судового процесу, убираючи з судового розгляду все, що не має відношення до справи. Саме під кутом змагальності і слід визначати законодавчий механізм кримінально-процесуальних функцій, виходячи з конституційного положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

      Розв'язання питання про кримінально-процесуальні функції суду несе не лише сугубо теоретичній  інтерес, а і відіграє практичне  значення, так як дозволяє визначити  правовий статус цього учасника процесу, його специфічну кримінально-процесуальну діяльність та засоби її здійснення. Тому різні аспекти даної проблеми досліджувалися в роботах В. Лазарєвої, Н. Колоколова, А. Туманянца, В. Бринцева, П. Пилипчука, В. Маляренка, Д. Філіна та інших теоретиків та практиків.