Виды производств в уголовном процессе

      Взагалі термін "функція" походить від  лат. functio – виконання, здійснення тобто  це – діяльність, обов'язок, робота, або, інакше кажучи, зовнішній прояв  властивостей будь-якого досліджуваного об'єкта у межах визначеної системі відносин. Проте у науці кримінального процесу немає єдиного підходу до визначення кримінально-процесуальних функцій, поняття і зміст даної категорії є дискусійними. Та к одні науковці зазначають, що це окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності, інші, більш конкретизуючи наведене визначення, зазначають, що це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності, треті, що це виражені в законі основні напрями процесуальної діяльності, які здійснюються самостійними суб'єктами, котрим для досягнення відповідних цілей надано широкі права і повноваження на активну участь в кримінальному судочинстві. Однак найбільш повним визначенням на сьогодні є наступне: "кримінально-процесуальні функції – це визначені у законі основні напрями процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів". Таким чином, кримінально-процесуальна функція дозволяє визначити призначення і роль учасника процесу у кримінальному судочинстві.

      Виходячи  з того, що кримінальне судочинство  – це динамічний процес переходу від  однієї стадії до інший, слід зазначити, що і роль учасників закономірно  змінюється в залежності від стадій, так як внесок кожній стадії у вирішення завдань кримінального процесу специфічний.²⁰

      Як  стадії кримінального процесу тісно  пов'язані між собою, тобто перебувають  у функціональній залежності, так  і головна функція суду, визначає його функції в інших стадіях кримінального судочинства.

      Згідно  зі ст. ст. 62, 124 Конституції України, винятковою прерогативою суду є здійснення правосуддя, і лише він може визнати  особу винною у скоєнні злочину  та застосувати до неї кримінальне  покарання.

      У науці кримінального процесу  загальновизнаним є положення про  те, що у стадії судового розгляду функцією суду є здійснення правосуддя шляхом розгляду кримінальної справи по суті. Тому є необхідність визначитись  з потінням правосуддя у кримінальному судочинстві. Проте не зважаючи на широке використання у юриспруденції даного терміна, в юридичній літературі продовжується полеміка про сутність цього поняття.

      Так, правосуддя розглядається як вид  державної діяльності, що пов'язане  з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ із додержанням встановленої законом процесуальної форми.²¹

      Інші  зазначають, що правосуддя – це діяльність суду, яка здійснюється у передбаченому процесуальним законом порядку і полягає в розгляді та вирішенні конфліктів, пов'язаних із дійсними або з можливими порушеннями норм цивільного, кримінального, адміністративного та інших галузей права.

      Досліджуючи дану проблематику, В.М. Коваль визначає правосуддя як "захист судом прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства шляхом справедливого і неупередженого вирішення судами конфліктів на ґрунті реалізації норм права та інших справ, віднесених до їх відання, і винесення судових рішень, заснованих на законі".²²

      Найбільш  вдалим, порівняно зі згаданими, є  визначення П.А. Попова, який вважає, що правосуддя – це виняткова функція  судової влади по розгляду, вирішенню  справ, які віднесенні до компетенції  судів, а також постанові і  перегляду судових актів у строгій процесуальній формі, яка встановлюється галузевим процесуальним законодавством, із метою захисту прав і свобод громадян і юридичних осіб, суспільного і державного правопорядку.

      З наведених визначень можна визначити  окремі істотні ознаки правосуддя, якими по-перше, є те, що воно здійснюється у спеціальній процесуальній формі, яка натомість є засобом процесуальної гарантії прав і законних інтересів учасників судочинства. Основні признаки цієї процесуальної форми визначаються конституційними принципами судочинства закріпленими у ст. 129. Конституції України. Другою можна назвати участь суду як виняткового органу державної влади, що уповноважений виконувати цю діяльність.

      Аналізуючи  основні ознаки правосуддя, С.М. Тимченко, визначає його як діяльність суду, здійснювану у формі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського та конституційного судочинства, яка проходить у встановлених законом процесуальних формах у судових засіданнях, за участю сторін і інших учасників процесу і полягає у встановленні фактичних обставин справи та з'ясуванні істини по розглянутій справі шляхом дослідження доказів та закінчується ухваленням рішення в справі із застосуванням норм відповідного матеріального закону.²³

      Погоджуючись  із цим, можна виділити ще наступні ознаки правосуддя це: участь сторін; вирішення справи по суті; розгляд справ у судових засіданнях.

      Враховуючи  наведене, правосуддям у кримінальному  судочинстві є лише така діяльність суду, процесуальна форма якої забезпечує обов'язкову участь зацікавлених учасників процесу у судових засіданнях, наділених необхідними процесуальними гарантіями, що дають можливість правильного вирішення справи по суті, тобто встановити винуватість особи і призначити їй відповідне покарання.

      Всі наведені ознаки забезпечуються головним чином у стадії судового розгляду справи, коли за участю сторін із дотриманням основних засад судочинства вирішується основне питання кримінальної справи про наявність вини у підсудного.

      Проведений  вище аналіз дозволяє визначити, що сутність, зазначеної у ст. 16¹ КПК України, функції вирішення справи при розгляді справи в суді на засадах змагальності, представляє собою здійснення правосуддя.

      Таким чином, правосуддя у кримінальному  процесі можна визначити як виняткову  діяльність судової влади, по розгляду і вирішенню справ, що здійснюється у строго встановленій процесуальній формі, з дотриманням принципу змагальності та інших принципів кримінального судочинства, яке дозволяє виконати завдання суду і кримінального судочинства визначених у законі.

      З втіленням у життя конституційних положень встановлених ст.ст. 29, 30, 31 та 55 Конституції України, повноваження суду поширилися і на досудові стадії процесу. В зв'язку з чим серед  процесуалістів розповсюдження набув  термін "судовий контроль на досудових стадіях".

      Судовий контроль зазвичай розуміють як систему  передбачених кримінально-процесуальним  законом знарядь, що покликані забезпечити  реалізацію конституційних функцій  судової влади, і в кінцевому  випадку виключити незаконне  та необґрунтоване обмеження прав особи у кримінальному процесі, забезпечити поновлення цих прав у випадку їх порушення, а також компенсування їх засобом права.²⁴

      Захист  прав і свобод людини не може бути надійним без надання зацікавленим особам можливості оскаржити до суду окремі процесуальні дії (бездіяльність) та рішення посадових осіб, які здійснюють попереднє розслідування справи, реалізувати цю можливість особа може саме в суді, оскільки він є незалежним, не має відомчих інтересів у питаннях боротьби зі злочинністю і тому є найбільш надійним гарантом прав особи, яка потрапила до сфери кримінального судочинства. Під контролем суду повніше забезпечується додержання законів, при цьому досудове слідство стає прозорішим, прогнозованим. Крім того, судовий контроль дозволяє ввести певні елементи змагальності в досудовому провадженні. Це дає змогу констатувати, що передбачена кримінально-процесуальним законом процедура щодо обмеження гарантованих Конституцією України прав особи на досудових стадіях судочинства є важливою гарантією дотримання законності.

      Діючим  законодавством повноваження суду з  контролю дізнання та досудового слідства, на переконання авторів, які досліджували дане питання, обмежується двома  напрямами:

      а) здійснення контролю за тими процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими обмежуються чи ущемляються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина;

      б) здійснення контролю за тими рішеннями  органу дізнання, слідчого, прокурора, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях кримінального процесу і в межах цих напрямів може вдосконалюватися інститут судового контролю.

      При цьому звертає на себе та обставина, що судово-контрольне провадження, хоча і є складовою частиною кримінального процесу по конкретній кримінальній справі, однак ведеться воно судом паралельно дізнанню чи досудовому слідству, причому провадження порушується винятково за ініціативою учасників процесу та в строго встановлених законом межах. Таким чином, судовий контроль на досудових стадіях кримінального судочинства – це особливий, самостійний, хоча і не виходить за рамки кримінального судочинства, вид судової діяльності, спрямований на забезпечення прав, свобод людини і громадянина, а також їх захист та негайне поновлення у випадку, якщо у зацікавлених осіб виникли підстави вважати, що їх права і свободи органом дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором порушені, а законні інтереси – проігноровані.²⁵

      Розширення  меж судового контролю забезпечує доступність судового захисту, можливість запобігання незаконному обмеженню конституційних прав учасників кримінального процесу, а у випадку необхідності – швидкого й ефективного їх поновлення. Науковці цілком логічно зазначають, що введення судового контролю за органами, які здійснюють досудове слідство, беззаперечно призвело до обмеження процесуальної свободи цих органів. У зв'язку з цим у юридичній літературі давно триває дискусія про місце слідчого апарату в системі органів державної влади, але мало говориться про зміцнення правового статусу слідчого, надмірну опіку прокурора та суду, від чого прямо залежить дієвість його рішень у справі. Але таке обмеження виправдане, коли мова йде про слідчі дії і застосування мір запобіжного заходу, які істотно обмежують конституційні права і свободи особи.

      В даному випадку мова йде про попереджувальний або як його ще називають превентивний судовий контроль, завданням якого  є недопущення незаконного і  необґрунтованого провадження слідчих  дій, які обмежують конституційні  права і свободи громадян.

      Проте серед юристів є й іншій, діаметрально протилежний погляд щодо цього. Так, противники судового контролю зазначають, що він не відповідає сутності судової  влади, функція якої – відправлення правосуддя, а дача санкції на арешт, обшук і такі інші подібні дії означають здійснення судом адміністративних функцій.

      Рядом вчених висувалась думка про те, що у даному випадку мова йде не про судовий контроль, а про  спробу перекласти на суд повноваження по здійсненню нагляду за законністю розслідування злочинів. У той же час ця діяльність є основною функцією прокуратури, а не суду. Прийняття судами до розгляду і розгляд скарг на процесуальні дії (бездіяльність) чи рішення органу дізнання, слідчого, прокурора у конкретній кримінальній справі на стадії досудового слідства неминуче призведе до обмеження процесуальної незалежності слідчого, зведе нанівець потребу у відомчому контролі за розслідуванням справи з боку керівника слідчого підрозділу й у прокурорському нагляді й означатиме, що суди можуть брати на себе функції прокурора. На відмінність від суду, прокурор здійснює цю діяльність на всьому етапі розслідування справи: з моменту порушення і до направлення її у суд. Прокурорський нагляд постійний, оперативний, розповсюджується на всі без винятку кримінальні справи і не вимагає для цього звернення учасників розслідування та інших зацікавлених осіб.²⁶

      У ході обговорення співвідношення судового контролю на досудовому слідстві і  прокурорського нагляду за законністю різні автори висловлювали різні  точки зору і закономірно, що позиції деяких із часом змінювались. Це обумовлено як змінами в самій державі так і глибокими науковими осмисленнями змін, що відбулися в цьому напрямку.

      Таким чином, наведене раніше свідчить, що сутність судової діяльності під час досудового провадження, яка полягає в тому, що суди мають забезпечити дотримання законності, обґрунтованості і справедливості рішень, що приймаються особами які проводять досудове слідство, повинна відрізнятися від прокурорського нагляду.

      З урахуванням того, що завданням стадії досудового провадження у кримінальній справі полягає в тому, щоб зібрати необхідні та достатні докази для вирішення питання про винуватість підсудного у судовому засіданні. Можна зробити висновок про те, що і кримінально-процесуальна функція суду у цій стадії процесу повинна визначатися з урахуванням саме призначення досудового провадження та необхідності запобігання змішування кримінально-процесуальних функцій прокурора і суду.