ЗМІСТ 
 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян. Час визначає необхідність спрямування юридичної науки насамперед на забезпечення істини й справедливості, захист прав і свобод людини, честі, гідності й репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу майбутнього.

      Саме  тому в курсі кримінально-процесуального права України пильна увага приділяється принципу презумпції невинуватості, поваги до честі й гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменям правосуддя.

      Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не має змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непридатність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдосконалювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встановлення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами, набувати досвід, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.

      "Тисячі  шляхів ведуть до хибної думки,  – зауважував Ж.Ж. Руссо, – до істини – тільки один". Кращий дороговказ на шляху до істини – знання, допитливість розуму, воля й досвід.

      Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання й волю, не повинен  упустити свій шанс зробити таємне явним та зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений у приховуванні істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ – знання, допитливість розуму, воля й досвід.

      Діяльність  органів дізнання, осіб, які провадять  дізнання, органів досудового слідства, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та може поділятися на певні частини, що називають стадіями кримінального процесу.

      Стадії  кримінального процесу – це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом суб'єктів кримінального провадження, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.

      Виділення певних частин кримінального процесу  в стадії та відокремлення їх від  інших ґрунтується на таких характерних ознаках:

1. наявність завдань, властивих певній частині процесу;
2. визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;
3. своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;
4. специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;
5. наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її загалом.

      Стадії  в суворо визначеній послідовності  змінюють одна одну і тісно пов'язані між собою.

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Об'єктом  дослідження є теоретичні засади кримінального процесу.

      Предмет дослідження – види проваджень у кримінальному процесі.

      Метою курсової роботи є дослідження видів проваджень у кримінальному процесі.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• визначити поняття проваджень у кримінальному процесі;
• охарактеризувати провадження кримінального процесу;
• дослідити процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду.

Розділ 1. Поняття проваджень у кримінальному процесі

      1.1. Поняття та зміст  кримінального процесу

      Конституція України є Основним Законом нашої  держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.

      Норми Кримінально-процесуального кодексу  України (далі – КПК) посідають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та правозастосовною практикою.

      Кримінальний  процес – це діяльність особи, яка  проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду), що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і  спрямована на досягнення завдань кримінального  судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

      Слово "процес" походить від латинського "processus" – просування вперед.

      Поняття "кримінальний процес" вживається в чотирьох значеннях:

1. діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;
2. галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;
3. правова наука, яка вивчає цю діяльність;
4. наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.¹

      Розрізняють три історичні форми кримінального  процесу (в усіх його аспектах):

1. обвинувальний (змагальний);
2. інквізиційний (пошуковий);
3. змішаний (континентальний).

      Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

      З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення  для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.

      У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.

      Кримінальний  процес – специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

      Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу  залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.²

      Діяльність  особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування  і судового розгляду кримінальних справ  має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі  певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

      Працюючи  в цьому напрямі, правоохоронні  органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.

      Держава, визнаючи і встановлюючи правову  боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.

      Забезпечити розкриття і розслідування злочинних  дій, застосування справедливого покарання  до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної  діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з:

1. вирішення питання про порушення кримінальної справи;
2. розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи;
3. розгляду і вирішення кримінальної справи по суті;
4. виконання прийнятих процесуальних рішень.

      Вона  відрізняється від інших видів  діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.

      Ці  конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.

      У навчальній і монографічній літературі на сьогодні немає спільної думки  щодо визначення кримінального процесу. Низка визначень, що існують, не збігаються ні за змістом, ні за редакційним викладенням. Наприклад, С. В. Бородін зазначає, що "кримінальний процес – це врегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками".³

      М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко дають  таке визначення кримінального процесу: "це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності".

      Це  визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.

      У деяких визначеннях, наприклад, немає  згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу. Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А.С. Кобліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом.

      Аналогічними  є судження Д.А. Постового про  наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної  діяльності передбачених процесуальним законом відносин – процесуальних відносин.⁴

      Визнання  того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального  процесу.