Виды производств в уголовном процессе

      Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків. Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття "вирішення справи" навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.

      Враховуючи  всі ці міркування найбільш вдалим по суті є визначення кримінального  процесу, яке дав О.О. Чувильов: "Кримінальний процес – це регульована законом  діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка складається з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя".⁵

      Зрозуміло, що в діяльність правоохоронних органів  з розкриття і розслідування  злочинів входить вирішення не тільки зазначених, а й багатьох інших, не менш важливих, проблем.

      Отже, кримінальний процес – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.

      Важливу роль у вирішенні завдань у боротьбі зі злочинністю відведено саме кримінальному судочинству. Кримінально-процесуальний закон (ст. 2 КПК) вказує, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.

      Слід  також внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному. X.С. Таджієв, наприклад, дає таке визначення: "Викрити злочин – означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?". Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Приблизно таку саму позицію має А.К. Гаврилов, зазначаючи, що злочин вважається викритим з моменту, коли зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі.

      Інші  автори обстоюють думку, що злочин можна  визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі.⁶ Наприклад, В.І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування.⁷

      Слід  зазначити, що згідно з наказом МВС  України "Про затвердження положення  про основи організації розкриття  органами внутрішніх справ злочинів загальнокримінальної спрямованості" від 30 квітня 2004 р. № 458 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних (слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.

      Однак ці положення, пропоновані різними  авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття  злочинів не відповідають основним принципам  і завданням кримінального процесу  та Основного Закону України.

                            1.2. Структура кримінального процесу

      Кримінальній  процес не вичерпується системою дій  органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих  на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.

      У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:

• кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
• засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;
• правовідносини учасників процесу.

      Яким  є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.

      Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним  впливом типову модель діяльності органів  дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.

      Кримінально-процесуальне право – галузь права, якою регулюються  суспільні відносини у сфері  правосуддя. Об'єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу.⁸

      Кримінально-процесуальне право – система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

      Систему кримінально-процесуального права  утворюють норми права загальної  та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини  норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу.

      Інститути кримінально-процесуального права  – це сукупність взаємопов'язаних об'єктом  правового регулювання певних процесуальних  норм. Наприклад, інститут окремої слідчої  дії – це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

      Кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

      Норма кримінально-процесуального права – це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права – це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

      Основним  джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

      Норми кримінально-процесуального кодексу  України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції  України, приводитись у відповідність  з її нормами.

      Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М.С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин.⁹

      Кримінально-процесуальні відносини – це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.

      Окремі  напрями кримінально-процесуальної  діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.

      Функція – це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному  процесі є п'ять основних функцій:

1. розслідування,
2. нагляд,
3. обвинувачення,
4. захист,
5. правосуддя.

      Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд – на додержання законності, обвинувачення  – на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист – система  дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.

      Кримінальний  процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує  попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

      Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом  умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

      Діяльність  уповноважених державою органів  здійснюється у певній послідовності  і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати  стадіями кримінального процесу.¹⁰

      1.3. Поняття, ознаки  і система стадій (проваджень) кримінального процесу

      Кримінальний  процес є одним із видів правозастосовного  процесу з притаманною тільки йому структурою. Для виокремлення стадій кримінально-процесуальної  діяльності в науці і практиці використовується функціонально-часовий  підхід. Цей підхід повністю узгоджується із тлумаченням слова "стадія" в українській мові. В словниках воно визначається як період (час), етап (логіка) у розвитку чого-небудь, які мають свої особливості.

      Таким чином, першим і основним критерієм  віднесення тієї чи іншої частини  кримінально-процесуальної діяльності до стадії є забезпечення руху справи. Кожна із стадій кримінального процесу вносить певний вклад у досягнення його мети. Досягнути мети кримінального процесу можна тільки виконавши всі його завдання. Поступальне виконання завдань процесу відображається в його стадіях. Рушійною силою кримінального процесу, яка спонукає органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду до процесуальної діяльності, є визначена законом необхідність встановлення обставин злочину та виконання всіх інших завдань кримінального процесу. Дане положення випливає із принципу публічності кримінального процесу. Це означає, що ініціаторами провадження процесуальних дій у справах публічного обвинувачення є органи, які ведуть процес.¹¹

      Другим  критерієм, який випливає із загального розуміння поняття "стадія", є наявність у кожної стадії своїх специфічних характеристик. При чому притаманні для кожної із стадій ознаки, про які мова піде далі, є особливими, що, своєю чергою, також є підставою для виокремлення стадій кримінального процесу.

      Ознаками  стадії є її завдання, коло учасників  стадії, процесуальні засоби, етапи, кінцеві  рішення.

      Завдання  стадії – це наперед визначений, запланований для виконання обсяг  процесуальної діяльності в стадії, яку необхідно здійснити для досягнення мети кримінального процесу. Кожна стадія забезпечує виконання своїх завдань, що в кінцевому рахунку призводить до виконання завдань кримінального процесу, визначених ст. 2 КПК. Згідно із цією нормою закону завданнями кримінального процесу є: 1) швидке і повне розкриття злочинів; 2) викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Тільки повне виконання цих завдань процесу може призвести до досягнення його мети, якою є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь.