Розвиток кримінального законодавства в Україні

Дальший розвиток кримінального  права у перші роки незалежності України був викликаний зростанням злочинності, зокрема — організованої  злочинності у сфері економіки.

Кримінальне право. Розвиток кримінального права відбувався, головним чином, за рахунок внесення змін і доповнень до Кримінального  кодексу України.

В березні 1992 року з Кримінального  кодексу України були вилучені такі міри покарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 року був прийнятий Закон  “Про внесення змін і доповнень  до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, Кодексу України  про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України”. Зміни  і доповнення торкнулися, головним чином, першого розділу Особливої  частини КК. З метою посилення  захисту конституційного ладу, територіальної цілісності України та громадської безпеки 24 грудня 1994 року було прийнято Закон України “Про посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти держави”. Встановлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові безпорядки. Були переглянуті склади державних злочинів, різко скорочувалося застосування виключної міри покарання — смертної кари.

Виконуючи зобов’язання, які  Україна взяла на себе при вступі до Ради Європи, з березня 1997 року було введено мораторій на призупинення виконання смертних вироків.

Але найбільш актуальним залишалося прийняття нового Кримінального  кодексу України. [29, c. 449-450]

5 квітня 2001 р. Верховна Рада 379 голосами прийняла новий Кримінальний 
кодекс (2341-14) - перший кримінальний кодекс незалежної України. Цій події 
передувала багаторічна і напружена праця з розробки проекту Кримінального 
кодексу (КК), що почалася у 1992 р. коли на підставі розпорядження Кабінету 
Міністрів було створено робочу групу з провідних учених та практиків України, 
яка відразу ж почала інтенсивно працювати над проектом.

Необхідність підготовки нового КК України була зумовлена  передовсім тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися  без існування відповідної законодавчої бази. Такою законодавчою базою в  боротьбі зі 
злочинністю передусім є Кримінальний кодекс. Значне зростання злочинності у 
перші роки незалежної України, виявлення її агресивних форм, поширення 
організованої злочинності та злочинності у сфері економіки поставили нагальні 
питання щодо створення Кримінального законодавства, яке б відповідало 
сучасним реаліям і давало можливості належного здійснення заходів боротьби із 
злочинністю. В умовах формування нових соціальних та економічних відносин 
чинний КК України, що був прийнятий у 1960 році, хоча й змінювався та 
доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади і не відповідав 
повною мірою як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії 
кримінального права.

Були сформульовані такі базові концептуальні положення  КК:

• визнання того, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права;
• закріплення основоположних принципів цивілізованого кримінального права: нема злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою до кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом;
• закріплення в кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних осіб;
• поширення в КК положень, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю;
• розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, формування санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих;
• остаточна відмова від смертної кари як виняткової міри покарання, встановлення довічного позбавлення волі лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством людини при обтяжуючих обставинах;
• зниження покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини; - введення у Кодекс низки нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання; - введення до Особливої частини низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну пост кримінальну поведінку винного;
• декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і боротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-правового або іншого впливу. [30]

У Загальній частині КК 108 статей, які складають 15 розділів. Тоді як у попередньому КК 1960 р. було 55 статей, об'єднаних у 5 глав. Подальша деталізація положень Загальної  частини спричинена появою нових  інститутів кримінального права. Вони потребують спеціального регулювання (наприклад, множинність злочинів), нових норм (наприклад, про врахування вироку суду іноземної держави, виправданий ризик та ін.). З'явилися самостійні розділи, присвячені повторності, сукупності й рецидиву, звільненню від кримінальної 
відповідальності тощо.

Залежно від тяжкості злочини  розподіляються на чотири групи: незначної  та середньої тяжкості, тяжкі й  особливо тяжкі злочини. Передбачено  відповідальність за незакінчений злочин, а також умови звільнення від  кримінальної відповідальності, якщо особа добровільно відмовилася  від скоєння злочину.

На відміну від КК 1960 р., окрім понять осудності й неосудності, 
введено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Із КК 1960 р. зберігається існуючий шістнадцятирічний вік кримінальної відповідальності. Водночас значно розширено перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких може наставати з 14 років (бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників тощо).

Даються чіткі визначення поняття вини, прямого та непрямого  умислів, видів необережності —  злочинної самовпевненості й  злочинної недбалості.

Докладно подано поняття  й види співучасті, особливості кваліфікації дій співучасників, питання відповідальності за співучасть. Уперше визначено особливості  добровільної відмови окремих співучасників  та вплив добровільної відмови одного співучасника на кваліфікацію дій іншого (ст. 31).

Зважаючи на поширення  повторності, сукупності та рецидиву 
злочинів, КК відводить їм окремий розділ. Проте новий кодекс на противагу попередньому не містить інституту особливо небезпечного рецидивіста, що був у попередньому.

Порівняно з КК 1960 р. значно ширше подано обставини, через які  дії не кваліфікуються злочинними. Раніше ними вважалися необхідна  оборона, крайня необхідність і необхідність затримати злочинця. КК 2001 р., окрім  названих, передбачає фізичний та психічний примус, виконання чийогось наказу чи розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання,пов'язаного з попередженням чи розкриттям злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Подано правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності: дійове каяття, примирення з потерпілим, передача винуватого на поруки, зміна обстановки та закінчення термінів давності.

Враховуючи особливості  соціальних, політичних, економічних  та культурних правовідносин, що склалися в суспільстві, введено нові види покарань, такі як: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі. Окрім зазначених, кодекс містить і вже відомі види покарань: штраф, позбавлення військового  чи спеціального звання, рангу, чину або  кваліфікаційного класу, позбавлення  права обіймати ті чи інші посади або  займатися тією чи іншою діяльністю, виправні роботи, конфіскацію майна, ув'язнення військовослужбовців  у дисциплінарному батальйоні, позбавлення  волі на певний строк, довічне позбавлення  волі. Усього передбачено 12 видів кримінальних покарань. На відміну від КК 1960 р. види покарання розташовано від  менш суворого до більш суворого.

Передбачено загальні засади призначення покарання, а також  обставини, які пом'якшують або  обтяжують покарання, умови, за яких призначається більш м'яке покарання; врегульовано питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням  тощо. Новий КК розрізняє погашення  судимості (яке відбувається автоматично  після відбуття покарання або  закінчення додатково визначених строків) та зняття судимості (що провадиться  судом). Примусові заходи медичного  характеру не відокремлюються від  заходів покарання, хоча в новому кодексі вказується на особливість  їхньої мети порівняно з метою  покарання.

В окремому розділі передбачено  положення про відповідальність неповнолітніх та покарання, які  щодо них застосовуються, про особливості  їх призначення, а також про умови  звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Концептуальну ідею захисту  людини від злочинних посягань втілено  і в Особливій частині кодексу 2001 р., яка містить 339 статей, об'єднаних  у 20 розділів (у попередньому КК 1960 р. відповідно — 208 статей та 11 глав). Особлива частина розпочинається з розділу "Злочини проти основ національної безпеки України". Це викликано тим, що захист прав і свобод людини й громадянина в державі безпосередньо залежить від стану її національної безпеки.

Норми щодо відповідальності за злочини проти особи, на відміну  від попереднього КК 1960 р., поділено на три самостійні розділи: "Злочини  проти життя та здоров'я особи", "Злочини проти волі, честі  і гідності особи", "Злочини  проти статевої свободи та статевої недоторканності особи". До раніше відомих видів убивств, зважаючи на реалії життя суспільства, законодавець увів низку нових: убивство малолітньої  дитини, вбивство заручника, вбивство близького 
родича особи у зв'язку з виконанням нею службового чи громадського обов'язку.

На відміну від попереднього кодексу, який розрізняв відповідальність за злочини проти державної, колективної  та індивідуальної власності, КК 2001 р. містить лише один розділ — злочини  проти власності.

У новому кримінальному законодавстві  враховано й економічні потреби  суспільства у вільних ринкових відносинах. КК 2001 р. містить нові види економічних злочинів: порушення  порядку займання господарською  та банківською діяльністю, незаконне  виготовлення, зберігання, збут або  транспортування з метою збуту  підакцизних товарів, фіктивне підприємництво, ухилення від повернення виручки  в іноземній валюті, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, злочини, пов'язані з банкрутством; це також  порушення антимонопольного законодавства, незаконна приватизація державного, комунального майна, незаконні дії  щодо приватизаційних паперів тощо.

Кримінальний кодекс приведено  у відповідність до загальноприйнятих  норм міжнародного права. Закріплено пріоритети ратифікованих Верховною Радою  міжнародних договорів щодо кримінальної відповідальності за ті чи інші дії.

Передбачається відповідальність за такі дії, як пропаганда війни; планування, підготовка, розв'язання та ведення  агресивної війни; застосування зброї масового знищення; розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення; екоцид; геноцид тощо.

Новому Кримінальному  кодексові притаманна гуманізація  системи покарань. Санкції Особливої  частини передбачають в альтернативі два-три, а то й більше видів покарання  і побудовані за схемою — від  менш суворих покарань до більш суворих. Для господарських, військових, необережних  злочинів знижено покарання у  вигляді позбавлення волі, введено  альтернативні види покарань. Покарання  з позбавленням волі на термін до 15 років збережено, як правило, за 
злочини, пов'язані з посяганням на життя людини, а також за корисливо-насильницькі злочини. [21, c. 199-203]

Новий КК України відображає досягнення сучасної науки кримінального  права, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принцип гуманізму та законності. Його уведення в дію повинно загалом поліпшити ситуацію в суспільстві, створити умови для нормального здійснення правосуддя та розвитку України на шляху до соціальної, правової держави. [30]

Прийняття кримінального  кодексу стало суттєвою віхою  на шляху розвитку кримінального  законодавства України. Проте ідеальних кодексів не існує. Життя постійно вимагає внесення змін і доповнень до чинного законодавства. І хоча кримінальне законодавство є найбільш консервативною галуззю, внесення змін і доповнень не оминуло і його. [29, c. 451]

ВИСНОВОК

Отже, спираючись на історичний метод дослідження в роботі вдалося простежити ключові етапи розвитку кримінального законодавства України починаючи з періоду Київської Русі, де були закладені правові основи кримінального закону, встановити основні напрями розвитку імперської кримінальної галузі права монархічної Росії.

Основний акцент дослідження  було поставлено на вивченні кримінальної галузі права радянського періоду, як основного в становленні і  розвитку сучасного українського кримінального  законодавства.

Отже, вікова історія українського кримінального законодавства унікальна і не має аналогів у світовій законодавчій практиці. Шість кримінальних кодексів змінили один іншого: Укладення про покарання кримінальних і виправних 1845 р., Кримінальне укладення 1903 р., КК РРФСР 1922, 1927, 1960 рр., КК 2001р., не рахуючи союзного законодавства 1924, 1958 і 1991 рр. Така безпрецедентна безліч кодексів пояснюється корінними змінами політичних, економічних, соціальних, ідеологічних формацій.

Пануюча російська монархія змінюється буржуазно-демократичною республікою, а вона - республікою Рад. Сімдесятирічний період Радянської влади, у свою чергу, пройшов етапи переходу від капіталізму до соціалізму, тоталітарного режиму, будівництва соціалізму, перебудови, нарешті, мирного скидання радянської системи і реставрації капіталізму. У кожному з цих етапів і періодів кримінальне законодавство істотно змінювалося, охороняючи відповідні правовідносини.