Підсудність цивільних справ суду

     Законом може бути передбачений розгляд інших  справ за правилами цивільного судочинства (зокрема, до числа таких справ  відносяться справи по скаргах учасників  виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби при виконанні судового рішення (розділ 7 ЦПК України), а також справи про визнання й виконання рішень іноземних судів в Україні (розділ 8 ЦПК України) і справи про відновлення втраченого судового провадження (розділ 9 ЦПК України). Разом з тим, кожний із судів, що входять у систему судів загальної юрисдикції вправі розглядати тільки ті справи, які законом віднесені до його компетенції.

     У зв'язку з цим виникає необхідність чітко визначити повноваження на розгляд цивільних справ, що досягається за допомогою норм, які утворюють інститут підсудності.

     Як  ми вже відзначали, згідно ст. 124 Конституції  України, ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус судів» правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускаються. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від їхнього походження, соціального й майнового стану, расової й національної приналежності, статі, походження, мови, релігії, роду, місця проживання й інших обставин.

     Таким чином, система судів загальної  юрисдикції в Україні складається  із сукупності всіх місцевих судів, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів і Верховного суду України як вищого судового органа в нашій державі. Всі суди, що входять у систему судів загальної юрисдикції в Україні пов’язані між собою відносинами щодо здійснення правосуддя, як окремі ланки судової системи. Тому, необхідно розмежовувати компетенцію між окремими ланками судової системи й між судами однієї ланки по розгляду й вирішенню підвідомчих їм цивільних справ, що і є, на думку більшості вчених, підсудністю [4].

     У науковій процесуальній літературі відзначається, що багато помилок, які допускаються судовими органами при розгляді й вирішенні цивільних справ є наслідком порушень правил про підвідомчість і підсудність.

     Так, Ю. К. Осіпов вказує на те, що підсудність – це віднесення підвідомчих судам справ до провадження певного суду [16].

     Інші  автори виходять із того, що підсудність  – це інститут, що регулює відповідність підвідомчих суду цивільних справ до провадження того або іншого конкретного суду, це інститут (сукупність правових норм), що регулює віднесення справ, що підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції до провадження конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто визначити підсудність цивільної справи, означає встановити компетентний, належний суд по цій справі.

     Крім  того, у процесуальній літературі можна зустріти й інші визначення поняття підсудності. Так, наприклад, М. Й. Штефан визначає підсудність як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи й між судами однієї ланки щодо розгляду й вирішення підвідомчих їм цивільних справ [27, с. 189-190].

     Близьким  за змістом є думка, висловлена С. С. Бичкової про те, що підсудність  – це властивість цивільних справ, за допомогою якого їхній розгляд  і вирішення віднесено законом до компетенції відповідного суду. Отже, ці вчені вказують на те, що підсудність визначає компетенцію конкретних судів усередині судової системи, щодо розгляду й вирішення конкретних цивільних справ.

     М. А. Митіна звертає увагу на те, що підсудність – це компетенція (або повноваження) того або іншого суду на розгляд і вирішення певних цивільних справ [17].

     Аналіз  викладених вище думок свідчить про  те, що при характеристиці поняття  «підсудність» використовується терміни  «інститут», і «розмежування компетенції», і «властивість конкретної цивільної справи», і «компетенція (повноваження)» й ін.

     Представляється, що такий підхід до наукового визначення поняття підсудності цілком пояснюється, тому що й у цивільному процесуальному законодавстві, у літературі, на практиці, як обґрунтовано відзначають дослідники цього питання, термін «підсудність» використається в різних аспектах, а точніше - у трьох.

     По-перше, підсудність - це інститут цивільного процесуального права, тобто система  норм, що регулюють відносини по визначенню конкретного суду при пред'явленні позову.

     По-друге, під підсудністю розуміють властивість  конкретної справи, у чинність якого  воно підлягає розгляду в певному  суді, як суді першої інстанції.

     По-третє, підсудність варто розуміти і  як сукупність цивільних справ, що підлягають розгляду й вирішенню в даній ланці судової системи й у даному суді.

     Крім  того, варто враховувати й те, що в компетенцію судів, що входять  у систему судів загальної  юрисдикції України, входять різні  за своїм характером функції:

1. розгляд  і вирішення справи - функція суду  першої інстанції; 

2. перевірка  законності й обґрунтованості  рішень і ухвал суду першої  інстанції,що не вступили в  законну силу - функція апеляційного  суду;

3. перевірка  в касаційному порядку законності  судових рішень, що вступили в законну силу - функція касаційного перегляду;

4. функція  по перегляду судових рішень, що вступили в законну силу у зв'язку з нововиявленими обставинами.

     При визначенні ж поняття підсудності  мається на увазі компетенція  судових органів як судів першої інстанції. Як відзначалося раніше, загальним для всіх судів України, що входять у систему судів загальної юрисдикції, не є те, що вони мають право вирішувати цивільні справи як суди першої інстанції. Разом з тим, кожний з них вправі розглядати й вирішувати тільки ті справи, які Конституцією й законами України віднесені до його компетенції.

У юридичній  літературі, у зв'язку з дослідженням питання про поняття й ознаки підсудності цивільних справ  висловлена думка про те, що можна  розрізняти підсудність судового органу й підсудність цивільної справи.

     Відповідно  до ст. 107 ЦПК України, всі справи розглядаються районними, районними  в містах, міськими й міськрайонними судами [3]. Отже, визначивши, що справа підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції, необхідно встановити в який конкретно суд необхідно звернутися за розглядом справи власне кажучи. Залежно від роду, справи, що підлягає вирішенню, від території, на якій діє той або інший суд, потрібно розрізняти підсудність родову або предметну, і територіальну, або просторову (місцеву).  

1.1. Функціональна підсудність 

     Залежно від виконуваних судами функцій, і території, на яку поширюється  діяльність певного суду, визначається компетенція різних судів, що входять  у систему загальних судів.

     У зв'язку із зазначеними критеріями, підсудність підрозділяється на функціональну й територіальну.

     У теорії цивільного процесуального права  функціональну підсудність визначають як компетенцію окремих ланок  єдиної системи загальних судів  України по розгляду й вирішенню цивільних справ, як підсудність, що визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі функцій, що виконуються ними (місцеві, апеляційні, касаційні суди).

     У відповідності із загальними правилами  про функціональну підсудність, всі цивільні справи, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними в містах, міськими й міськрайонними судами (ст. 107 ЦПК України).

     Чим же обґрунтовується така значна компетенція  місцевих судів, передбачена ст. 107 ЦПК України. Віднесення до компетенції зазначених судів значної кількості підвідомчих судам цивільних справ пояснюється тим, що, таким чином, забезпечуються найбільш сприятливі умови для їхнього розгляду й вирішення, значно підвищується ефективність судового захисту суб'єктивних прав й охоронюваних законом інтересів громадян й організацій.

     Місцеві суди мають більші можливості для  спілкування зі сторонами, іншими особами, що беруть участь у справі, їм легше  забезпечити явку в судове засідання свідків, посприяти у витребуванні потрібних документів, зробити місцевий огляд і т.п. Все це дозволяє їм розглядати й вирішувати цивільні справи в строки, установлені законодавством, найбільше повно й об'єктивно, що є необхідним для постанови законного й обґрунтованого судового рішення.

Отже, місцевим судам підсудні: справи про захист порушених, невизнаних прав, що суперечать свободам та інтересам, які виникають  із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших  правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Особливо варто сказати про те, що зазначеними судами розглядаються не тільки справи, у яких беруть участь громадяни України, але й справи, у яких беруть участь іноземні громадяни й особи без громадянства, юридичні особи, іноземні держави й міжнародні організації [23, с. 45-47].

     Апеляційні  загальні суди областей, апеляційні суди міст Києва й Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів й апеляційний суд Військово-Морських Чинностей України здійснюють: а) перевірку законності й обґрунтованості рішень, визначень судів першої інстанції, що не вступили в законну силу по скаргах осіб, зазначених у ст. 292 ЦПК України; б) переглядають по нововиявлених обставинах, свої рішення й визначення, що вступили в законну силу по заявах осіб, зазначених у законі (ч. 1 ст. 362, ст. 363 ЦПК України).

     Апеляційною інстанцією по цивільних справах є судові палати по цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, що прийняв оскаржуване судове рішення (ст. 291 ЦПК України).

     Верховний Суд України, на підставі ст.ст. 353, 363 ЦПК України, здійснює перегляд судових рішень і ухвал, що вступили в законну силу у касаційному порядку, провадження по цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами й по нововиявленим обставинам, а також здійснює інші повноваження, визначені чинним законодавством України.

     Підсудність цивільних справ, у яких однієї зі сторін є суд або суддя цього  суду, визначається постановою судді  суду вищої інстанції без виклику  сторін.

     Варто звернути увагу на той момент, що зазначені суб'єкти потенційно можуть виступати в цивільних справах тоді, коли спірні правовідносини виникли не у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Коли до суду або суддів звертаються з позовом у зв'язку з їхньою професійною діяльністю, такі позови повинні розглядатися в адміністративному судочинстві. Однак суд може бути суб'єктом договірних відносин, судді як фізичні особи потенційно можуть заподіяти шкода іншим особам на побутовому рівні, наприклад, мало місце ДТП у результаті якого суддею, як фізичною особою, була заподіяна шкода, однак, суддя працює в тім суді, у якому територіально повинен пред'являтися позов про відшкодування суддею - фізичною особою, шкоди. Тому в таких справах виникає необхідність змінити підсудність, щоб на майбутнє рішення не могло вплинути на добрі відносини між суддями того самого суду.

     Підсудність справ, у яких однієї зі сторін є  Верховний Суд України або  суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності (ст. 108 ЦПК України).

     Окремі  автори у зв'язку з такою вказівкою  закону вважають, що розгляд справи, коли однієї зі сторін є суддя Верховного Суду України, - це неординарна ситуація, тому може застосовуватися аналогія зі ст. 358 ЦПК України й справа повинне розглядатися колегією суддів судової палати по цивільних справах Верховного Суду України, а якщо однієї зі сторін є Верховний суд України, то справа повинне розглядатися на загальному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України [25, с. 65-67].

     Разом з тим, варто мати на увазі, що в  діючому цивільному процесуальному законодавстві не втримується яких-небудь положень про можливості розгляду цивільних справ загальними судами апеляційної й касаційної інстанції власне кажучи, як суди першої інстанції. Тому навряд чи доцільно виділяти в якості одного з видів підсудності родову (предметну) підсудність. У теорії цивільного процесуального права родова (предметна) підсудність визначається як підсудність справ залежно від їхніх властивостей судам, що відносяться до різних ланок судової системи, як підсудність, що визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції, залежно від роду (предмета) справи, суб'єктного складу справи [22, с. 56].