Договор поручительства в Украине

Традиційно виділяють  чотири умови (підстави) застосування цивільно-правової відповідальності: протиправна поведінка, шкідливий результат такої поведінки (шкода), причинний зв'язок між поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла шкоду.

Тобто для притягнення  суб'єкта цивільного права до відповідальності необхідно і достатньо, щоб він  винно вчинив правопорушення, яке спричинило шкоду (повний склад цивільного правопорушення стосовно відшкодування збитків). Для стягнення неустойки достатньо встановити протиправність та вину (неповний (усічений) склад цивільного правопорушення) [3,98].

Висновки до 3 розділу

 

Можна зробити наступні висновки:

1. Поручитель наділений  цивільними правами і обов’язками  уже з моменту укладення договору  поруки (на стадії існування договірного  зобов’язання). Проте лише на  стадії його виконання здійснюється  їх реалізація. Тому про виконання договору поруки слід говорити з моменту настання заперечного юридичного факту, змістом якого є відсутність належного виконання зобов’язання боржником у визначений строк.

2. Виконання обов’язку  поручителя та заявлення вимог  кредитора, за презумпцією, здійснюється в солідарному порядку. На диспозитивних засадах сторони як альтернативний варіант можуть передбачити субсидіарний порядок. Зважаючи на те, що поручителя і боржника не можна вважати боржниками за одним і тим самим зобов’язанням (множинності на стороні боржника не виникає), правила, що стосуються солідарних та субсидіарних зобов’язань (ст.541-544 та ст.619 ЦК України), слід застосовувати до правовідносин поруки виключно в обсязі, що не суперечить її суті.

Отже, за порушення умов договору поруки поручитель несе самостійну майнову відповідальність у формі відшкодування збитків та Стягнення договірної неустойки, що нараховується на суму Основного боргу, вартості недопоставленого товару, невиконаних робіт, ненаданих послуг тощо. Поручителя слід вважати таким, що Прострочив виконання свого обов'язку за Договором поруки по закінченні Розумного строку (наприклад, 7 днів, за аналогією із ст.530 ЦК України) після Отримання письмової вимоги кредитора. Все це і відображає особливості і змісту самих відносин сторін, так і істотних моментів вчинення ними дій у відповідних цивільних правовідносинах.

 

Висновки

 

При визначенні правової природи поруки серед дослідників  немає одностайності у визначенні змісту основного обов'язку поручителя, що призвело до існування двох підходів - визначення поруки у вузькому (порука-відповідальність) та широкому (порука-виконання) значенні. У першому випадку під порукою розуміють відповідальність за невиконання (неналежне виконання) зобов'язання боржника, що проявляється у відшкодуванні збитків, сплаті санкцій, а по грошових зобов'язання також і сплаті процентів за користування грошовими коштами. у другому ж варіанті за поручителем визнається обов'язок виконати те саме, до чого зобов'язаний боржник відповідно до умов основного зобов'язання: ще одне зобов'язання за змістом тотожне основному, боржником в якому є поручитель.

Не відкидаючи в цілому існування обох підходів до визначення поруки, для вирішення окресленої проблеми може бути запропоновано диференційований підхід. Він дозволить застосовувати один із вказаних варіантів в залежності від суті зобов'язання, що забезпечується, За загальним правилом, при забезпеченні більшості зобов'язань, за договором поруки поручитель зобов'язаний здійснити виконання замість боржника, а також відшкодувати шкоду в повному обсязі, якщо в договорі не буде вказано інше.

Із зазначеного правила  є певні винятки, які стосуються зобов'язань, при забезпеченні яких порука-виконання не допускається, а саме:

1) коли зобов'язання, що  забезпечується, носить особистий характер;

2) при забезпеченні  зобов'язань, предметом яких є  утримання від вчинення певних  дій (негативне зобов'язання);

3) коли предметом зобов'язання, що забезпечується, є індивідуально-визначена  або незамінна річ.

В останньому випадку поручитель повинен нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання боржника у формі відшкодування шкоди та сплати неустойки.

За договором поруки поручитель виконує чуже зобов'язання та (або) бере на себе чужу відповідальність у випадку вчинення цивільного правопорушення цією третьою особою - невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання. Цим самим поручитель сприяє розвитку цивільно-правового обігу і заслуговує з точки зору законодавця на винагороду. Сам же поручитель правопорушення не вчиняє, у зв'язку з чим його не можна притягнути до відповідальності замість боржника. Тому юридичне підгрунтя для вживання терміну " відповідальність поручителя" на законодавчому рівні відсутнє.

Вжитий у ст.553 ЦК України  термін "поручається" більш широко розкриває зміст обов'язку поручителя за договором поруки, ніж термін "відповідає". Під ним слід розуміти здійснення поточного контролю за виконанням боржником зобов'язання, забезпеченого порукою. З цією метою поручителю необхідно надати право у будь-який час вимагати від боржника надання звіту про хід виконання зобов'язання, про його фінансове становище, а також покласти на останнього обов'язок інформувати поручителя про зміни у його майновій сфері, за якими він (поручитель) може судити про потенційну можливість чи, навпаки, неможливість боржника виконати взяте на себе перед кредитором зобов'язання. Це означатиме, що порука буде реалізовуватися уже з моменту укладення договору, а не з моменту порушення зобов’язання боржником.

Отже, порука - вид забезпечення виконання зобов’язання, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. При невиконанні боржником своїх зобов’язань перед кредитором, як було зазначено вище, їх виконує поручитель, а всі права кредитора переходять до поручителя.

Порука може бути встановлена  як одночасно з виникненням головного  зобов'язання, так і після цього. Немає підстав заперечувати можливість укладення договору поруки до укладення  основного договору (забезпечення майбутнього  права вимоги), за умови, що на момент звернення кредитора до поручителя це право вимоги реально існує, певним чином індивідуалізоване і дійсне.

З огляду на вказане, положення  про забезпечення порукою лише зобов'язань, які вже існують на даний момент, вироблене судовою практикою на підставі тлумачення норми ст. 191 ЦК УРСР про те, що порукою можуть забезпечуватися лише дійсні вимоги, слід визнати помилковим виходячи із редакції чинного ЦК України.

У разі невиконання основного  зобов'язання боржником, поручитель відповідає всім своїм майном, належним йому на праві власності. Вказана ознака є визначальною при відмежуванні поруки від застави, коли заставодавцем виступає не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа - майновий поручитель. В останньому випадку обов'язковим є виділення серед майна майнового поручителя конкретних речей, на які може бути звернено стягнення кредитором і це буде гарантією забезпечення інтересів крежитора.

Функціональне призначення  поруки залежить від стадії існування  цього забезпечувального правовідношення. Так, до моменту порушення основного зобов'язання порука спрямована на стимулювання боржника до виконання взятих на себе обов'язків, а з моменту невиконання чи неналежного виконання, - функціональне спрямування поруки направлене на забезпечення і захист інтересів кредитора та компенсацію його майнових втрат.

Отже, сутність поруки полягає  у грошовій сплаті боргу основного  боржника бо ж виконання зобов’язання в натурі. Така уніфікованість спричинена запозиченням поруки з римського  права та потребами у наявності найбільш зручних механізмів повернення кредитних коштів.

Багатоаспектна правова  природа поруки дозволяє провести класифікацію її на види, виокремивши наступні критерії поділу: а) за характером відносин між  поручителем і боржником та ознакою відплатності порука може бути комерційною (фінансовою) та некомерційною; б) за обсягом зобов'язання поручителя - повною та частковою; в) залежно від змісту основного обов'язку поручителя доцільно розрізняти взаємозамінну поруку або поруку-виконання, компенсаційну або поруку-відповідальність та заміщаючо-компенсаційну поруку; г) за критерієм черговості заявлення вимог кредитора до поручителя та боржника можна виділити солідарну та субсидіарну поруку.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (частково або у повному обсязі - залежно від умов договору). Тобто поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Договір поруки може бути укладено як між двома особами - поручителем та кредитором, так і між трьома - поручителем, кредитором і боржником (позичальником за кредитним договором).

Незважаючи на зміни  у правовому регулюванні інституту  поруки, які відбулися у зв’язку  із набуттям чинності ЦК України, правова  оцінка договору поруки як одностороннього, консенсуального та безвідплатного залишається традиційною.

Договір поруки є одностороннім, оскільки встановлює одностороннє зобов’язання, відповідно до якого кредитор має  право вимагати від поручителя, щоб  той виконав свій основний договірний обов’язок, а поручитель зобов’язаний його виконати.

Договір поруки - це безвідплатний  договір, що жодним чином не позбавляє  права поручителя отримати винагороду в грошовій чи іншій формі, уклавши  при цьому окремий договір  про надання послуг з боржником або кредитором.

Обов’язковою вимогою  при укладенні договору поруки є  досягнення згоди по всіх істотних умовах. Наслідком недотримання цієї вимоги є визнання договору поруки неукладеним. Для суб’єктів правовідносин  поруки і насамперед для кредитора це означає, що основне зобов’язання позбавляється додаткових засобів забезпечення його виконання.

Зважаючи на відсутність  в ЦК України спеціальних норм стосовно істотних умов договору поруки, слід застосовувати ч.1 ст.638 ЦК України, яка дозволяє зробити висновок про те, що договір поруки можна вважати укладеним при узгодженні умови про предмет, якщо жодною із сторін не заявлено вимогу про умови, щодо яких необхідно досягти згоди.

Предмет договору поруки на етапі його укладення слід характеризувати  лише як такий, що може бути визначений за певними критеріями на стадії виконання. Такими критеріями є наступні:

1) вичерпний перелік  дій, які зобов’язаний вчинити  поручитель у випадку невиконання  основного обов’язку боржника;

2) вказівка на зобов’язання  боржника, що забезпечується порукою;

3) реквізити основного  договору, а саме: відомості про  кредитора і боржника, предмет  основного договору, строк його  виконання, умови відповідальності, визначені для боржника тощо.

Певні труднощі можуть виникнути  при визначенні істотних умов договору поруки, що укладається на забезпечення майбутнього основного зобов’язання. Для їх вирішення доцільно при оформленні таких правовідносин застосовувати модель попереднього договору.

Отже, за загальним правилом, як й інші способи забезпечення виконання зобов’язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов’язання. Тобто на момент укладення договору поруки між боржником та кредитором вже має існувати основне зобов’язання, або вони укладаються одночасно. Але можливі також випадки забезпечення порукою майбутнього зобов’язання. У цьому випадку договір поруки набирає чинності з моменту виникнення основного зобов’язання.

Цей спосіб забезпечення виконання зобов’язання в Україні  найбільш часто застосовується для  забезпечення грошових зобов’язань, зокрема, що виникають на підставі договору позики, кредитного договору, договору купівлі-продажу тощо. Хоча може застосовуватися і до інших цивільно-правових відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Список використаних джерел

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради

2. Цивільний кодекс України від 16. - 1.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №. - Ст.356.

3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121 - III // Відомості верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст.30.

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст.1.

5. Про затвердження Положення  про Державний реєстр фінансових  установ: Розпорядження Державної  комісії з регулювання ринків  фінансових послуг України від  28.08.2003 р. № 2 41 // Офіційний вісник  України. - 2003. - №2 38. - С. 193.

6. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів // Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України № 2 01-8/97 від 31.01.2001

7. Про практику вирішення окремих  спорів, пов’язаних із забезпеченням  виконання зобов'язань // Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України № 2 01-8/637 від 30.05.2001 р.

8. Про визнання договорів неукладеними: причини і наслідки (огляд арбітражної  практики і чинного законодавства  // Лист арбітражного суду м.  Києва від 17.01.2001 р. // Вісник податкової служби України. - 2001. - №1.

9. Агарков М.М. К вопросу о  договорной ответственности // Вопросы  советского гражданского права:  Сборник. - М. - Л., 1945. - C.1l4-155.

10. Азімов Ч.Н. Забезпечення виконання  зобов'язань: Навчальний посібник. - Харків: Нац. юр. акад. України, 1995. - 49 с.

11. Аннекенков К. Система русского  гражданського права: В 4 т. - СПб., 1901. - Т.3: Права обязательственные. - 490 с.

12. Багач Е. Оцінка істотності (необхідності та достатності)  деяких умов цивільно-правового договору // Підприємництво, господарство і право. 2005. - №2 1. - С.26-28.

13. Белов В.А. Поручительство. Опыт  теоретической конструкции и  обобщения арбитражной практики. - М., 1998. - 234 с.

14. Белов В.А. Суброгация // Очерки  по торговому праву: Сборн. Научн. тр. - Ярославль, 2001. - Вып.7. - С.91-101.

15. Бервено С.М. Проблеми договірного  права України. - К: Юрінком Інтер, 2006. - 392 с.