Договор поручительства в Украине

                                             Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Загальна характеристика договору поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань……………………………………………………………5

1.1 Поняття та елементи поруки………………………………………...……….5

1.2 Ознаки та особливості функцій поруки……………………………………..9

Висновки до 1 розділу…………………………………………………………...11

Розділ 2. Класифікація поруки за цивільним законодавством України……..12

2.1 Поруки та її види.............................................................................................12

2.2 Особливості правового регулювання фінансової поруки…………………18

Висновки до 2 розділу…………...........................................................................20

Розділ 3. Договір поруки………………………………………………………..21

3.1 Поняття та сторони договору поруки………………………………………21

3.2 Ознаки та істотні умови договору поруки…………………………………26

3.3 Особливості виконання договору поруки………………………………….28

Висновки до 3 розділу…………………………………………………………...31

Висновки………………………………………………………………………...32

Список використаних джерел………………………………………………...36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Вступ

 

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в тому що в Україні в умовах здійснення економічних реформ, які, безперечно, є підвалиною побудови правової держави та громадянського суспільства, спостерігається підвищення ролі зобов’язань у цивільному обігу і поряд з ним значно збільшується кількість випадків їх порушення. Тому суб’єкти цивільних правовідносин проявляють все більшу заінтересованість у застосуванні різного роду гарантій виконання зобов’язань, значення яких незмінно зростає. З цією метою у цивільному праві розроблена складна і різноманітна система способів забезпечення зобов’язань, провідне місце серед яких займає традиційний, відомий ще з часів римського права інститут поруки.

Порука будучи одним  із найдавніших інститутів приватного права, у радянський період була позбавлена необхідного правового регулювання, у зв’язку з чим втратила віками сформовані традиції, проте на сьогодні можна з певністю стверджувати, що завдяки прийняттю нового ЦК України вдалося "реанімувати" інститут поруки в сучасних умовах цивільного обігу. Новела щодо оплатності договору поруки перетворила цей спосіб забезпечення зобов’язань на досить розповсюджений і ефективний засіб захисту інтересів кредиторів. Проте практика застосування ЦК України ставить перед законодавцем все нові й нові питання. Незважаючи на велику кількість наукових розробок у цій сфері, дискусії навколо інституту поруки не припиняються.

Безумовно, в умовах поглиблення  приватно - правових засад у цивільно-правовому  регулюванні суспільних відносин в  Україні в першу чергу доцільно звернутися до витоків римського  приватного права, авторитет якого  й понині залишається надзвичайно високим.

На сучасному етапі  розвитку юридичної науки в Україні  поруці як способу забезпечення виконання  зобов’язань приділяється недостатня увага в порівнянні з іншими інститутами  цивільного права. Сьогодні в Україні  немає жодного сучасного монографічного дослідження, присвяченого особливостям правового регулювання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань. Праці по цій темі обмежуються поодинокими статтями у періодичних виданнях, які носять несистемний характер, стосуються лише невеликого кола проблем, в основному практичного характеру. Виняток становить дисертація П.М. Федосєєва "Інститут поруки за римським правом та його рецепція у цивільному праві України" (2002 р.), предметом дослідження якої є порука у римському праві. Частково питанням правового регулювання поруки у проекті ЦК України приділяв увагу Ю.І. Чалий у дисертації на тему "Договір банківського кредиту і правові засоби забезпечення повернення кредитних грошей” (1997 р.).

Об’єктом нашого дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Предметом курсової роботи є аналіз чинного законодавства, наукових, спеціальних теоретичних праць щодо питань правового регулювання та практики реалізації поруки в цивільному праві України.

ЦК України та інші нормативно-правові акти, містять  матеріально-правові норми, що регулюють  відносини поруки більш детально та конкретно,є більш систематизованими. Тобто уже з певністю можна  констатувати, що сьогодні визначена законодавча основа досліджуваного інституту як самостійного способу забезпечення, яка дозволила частково вирішити проблеми із правовим регулюванням інституту поруки і практикою його застосування. Проте загалом нормативне регулювання відносин поруки потребує подальшого вдосконалення та уніфікації. До того ж багато положень ЦК України не знайшли свого теоретико-правового обґрунтування. Останнім часом під впливом змін, пов’язаних із переходом до ринкової економіки, постала потреба у переосмисленні правової природи, змісту, функціонального призначення, а також перебудови забезпечувальних механізмів поруки, застосування нових підходів на практиці.

Метою дослідження є системний аналіз поруки у цивільному праві України, а також удосконалення правового регулювання відносин поруки та правозастосовчої практики. З огляду на це, у роботі проаналізовано тер етико-правові та практичні аспекти договору поруки, розглянуто її значення в суспільстві, розкрито поняття та елементи поруки, здійснено дослідження законодавства щодо змісту, видів та порядку виконання договору поруки їх аналіз і на цій основі - розробка пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання даних відносин.

Під час проведення наукового  дослідження поруки в цивільному праві України ми використовували як загальнонаукові методи (історичний, за допомогою якого ми прослідковували генезис зародження поручительства в Україні, його розвиток і вдосконалення; порівняння; аналіз; синтез; абстрагування), так і загально правові методи (структурно-системний, порівняльно-правовий, формально-догматичний).

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів (Розділ 1. Загальна характеристика поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань: поняття, елементи та функції; Розділ 2. Класифікація поруки за цивільним законодавством України: види, правове регулювання фінансової поруки; Розділ 3. Договір поруки: поняття, сторони, істотні умови та виконання), висновків, списку використаних джерел та додатків.

У роботі знайшли своє відображення проблемні питання  визначення поруки та практики її реалізації в Україні, зроблено окремі висновки та пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у зазначеній сфері суспільних відносин.

договір порука фінансова

 

Розділ1. Загальна характеристика поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань

1.1 Поняття та елементи поруки

 

В сучасних умовах значення поруки як забезпечувального засобу у цивільному обігу стрімко зростає, що пов'язано із збільшенням ризику невиконання його учасниками взятих на себе зобов'язань. Проте донедавна регулювання цього забезпечувального інституту здійснювалося за допомогою норм, які були сконструйовані кілька десятків років тому і, до того ж, не мали широкого застосування на практиці. Чинний ЦК України дещо розширив обсяг законодавчого регулювання.

Згідно із ст.553 ЦК України  порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У цивілістичній доктрині сформувалися різні підходи до визначення цього  цивільно-правового інституту, які  можна згрупувати наступним чином:

1) порука - це додаткова  умова про виконання зобов'язання;

2) це грошова відповідальність;

3) це будь-яка відповідальність: у вигляді здійснення за боржника  його дій (майнового чи особистого  характеру) або у вигляді винагороди кредитора за порушення його права;

4) це - договір;

5) це і договір, і  відповідальність [65,437].

Наприклад, під порукою  розумілася "приєднана до головного  зобов'язання додаткова умова про  виконання його третьою особою, поручителем; у випадку невиконання боржника". К. Аннєнков підкреслював, що порука - це перш за все "прийняття на себе чужого боргу додатковим чином, тобто так, що боржник залишається зобов'язаним" [11,307]. Тим самим порука збільшує для кредитора вірогідність виконання зобов'язання, оскільки у випадку його порушення боржником кредитор може пред'явити свої вимоги поручителю.

Заслуговує на увагу  визначення поруки як "цивільного правовідношення, змістом якого є відповідальність певної особи (поручителя) за порушення  прав і охоронюваних законом інтересів активного суб'єкта визначених правовідносин, що виникло з боку його контрагента в цих правовідносинах - зобов'язаного суб'єкта" [14,97]. Таким чином, з точки зору В.А. Бєлова, суть поруки зводиться до того, що певна особа бере на себе відповідальність перед кредитором іншої особи (боржника) за порушення останнім основного договору повністю або частково.

Аналіз існуючих визначень  поруки показує, що в їх основу покладено  різні аспекти у розумінні  поруки. Особливо звертає на себе увагу  цілком різне розуміння змісту основного зобов'язання поручителя, що в більшості випадків і послужило причиною неоднакового визначення поняття інституту поруки та його призначення як забезпечувального засобу у цивільному праві.

Незважаючи на достатній  інтерес до цієї проблеми та різноманітну аргументацію наукових позицій, в літературі немає одностайності при його вирішенні. Із прийняттям ЦК України окреслена проблема набула нового звучання.

Одні цивілісти, серед  яких можна назвати І.В. Новицького, І.В. Спасібо-Фатєєву, П.М. Фєдосєєва, О.А. Загорулько, визначають термін "відповідальність поручителя" у вузькому значенні цього слова як відповідальність за невиконання (неналежне виконання) забезпеченого порукою зобов'язання боржника, що проявляється у відшкодуванні збитків, сплаті санкцій, а по грошових зобов'язаннях також і сплаті процентів за користування грошовими коштами [58,22]. У той же час ряд інших вчених наполягають на широкому трактуванні відповідальності поручителя, розуміючи її як обов'язок поручителя виконати те саме, до чого зобов'язаний боржник відповідно до умов основного зобов'язання: ще одне зобов'язання за змістом тотожне основному, боржником в якому є поручитель. Таку позицію відстоювали видатні дореволюційні цивілісти, зокрема, Г.Ф. Шершеневич [65,453], К.П. Побєдоносцев [13,234], Д.І. Мейєр [43,376], також наші сучасники - М.І. Брамінський [20,48], О.О. Богатих [17, 191]. Зустрічаються й інші "проміжні", позиції: порука - це додаткове зобов'язання, а в крайньому випадку - відповідальність: або те, або інше. "Поручитель, дізнавшись, що основне зобов'язання боржника не виконано або виконано неналежним чином може за своїм вибором або виконати зобов'язання боржника в натурі, тобто надати кредитору саме те, про що зобов’язувався боржник, або сплатити кредитору суму, яка повністю покривала б кредитору всі збитки, викликані невиконанням". Російські вчені розглядають зміст зобов'язання поручителя як "обов’язок відшкодувати кредитору в грошовій формі те, що не виконав боржник".

Така неузгодженість була результатом того, що, визначаючи поруку як відповідальність за виконання зобов'язання боржником, в наступних статтях законодавець говорив про "виконання зобов'язання" поручителем [11,346].

У статті 553 цього кодексу  запропоновано наступне формулювання: "Поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку". При цьому використаний законодавцем термін "поручається" не розкриває суті основного обов'язку поручителя за договором поруки і в кінцевому випадку зводиться до питання "відповідальності поручителя", Оскільки в наступних статтях ЦК України законодавець повертається до усталеного терміну "відповідальність" і поряд з цим вживає термін "виконання поручителем зобов'язання боржника".

У зв'язку із вищевказаним, необхідно визначити, наскільки  термін "відповідальність" в її цивільно-правовому значенні відповідає правовій природі поруки. З цією метою в загальних рисах охарактеризувати інститут відповідальності в цивільному праві, визначити її поняття, ознаки та підстави виникнення. З огляду на те, що вирішення наведених питань не входить до предмета нашого наукового дослідження, ми зупинимося лише на найбільш вдалих, з нашої точки зору, визначеннях цивільно-правової відповідальності та її ознаках.

Так, проблематиці цивільно-правової відповідальності цивільно-правової відповідальності приділяли приділяли увагу багато вчених, серед яких варто назвати С.Н. Братуся [22,215], В. Варкалло [23,328], В.П. Грибанова [27.96], О. С Іоффе [34,574], О.О. Красавчиков [36,144], Д.А. Липинського [38.407], Г.К. Матвеева [42,312], М. Сібільова [57,80], В.А. Хохлова [60,224], В. А Тархова [59,456]. Зокрема, за визначення О.О. Красавчикова, цивільно-правова відповідальнсть - це встановлена законом санкція, яка є мірою майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються у разі недотримання закону, невиконання прийнятих зобов’язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав (курсив наш - О. М.). На думку О.С. Іоффе - це покладення на правопорушення невигідних правових наслідків порушення закону, які виявляються у позбавленні його певних прав або заміні невиконаного обов’язку нового додаткого [34,574].

Таким чином, визначальною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що вона завжди є наслідком  правопорушення, а також покаранням (санкцією) для правопорушника і реалізується за наявності складу цивільного правопорушення [52,28]. Повертаючись до правовідносин поруки, стає абсолютно очевидним, що поручитель правопорушення не вчиняє. Більше того, він бере на себе чуже зобов'язання, чужу відповідальність, чим сприяє розвитку цивільно-правового обігу і заслуговує з точки зору законодавця на винагороду (ст.558 ЦК України).