Договор поручительства в Украине

Отже, поручителя не можна  притягнути до відповідальності замість  боржника, оскільки він не вчинив правопорушення. Він у силу укладеного договору поруки має обов'язок, змістом якого є відповідальність. Схожу позицію знаходимо у М.М. Агаркова, який писав, що порука поряд із майновим страхуванням, комісією з умовою дель-кредере тощо відноситься до таких видів договорів, згідно з якими боржник бере на себе обов'язок відшкодувати збитки іншій стороні. При цьому відшкодування збитків складає першо-початковий зміст зобов'язання за договором, а не результат його невиконання боржником. Тому вказана група зобов'язань не має відношення до питання про договірну чи недоговірну відповідальність. Водночас питання про поняття та види збитків, про підстави відповідальності для них є спільними [9,114-115].

Крім того, варто зазначити, що на визначення поруки як забезпечувального засобу та його функціональне призначення істотно вплинула заміна терміну "поручитель відповідає", який застосовувався у ЦК УРСР 1963 р., на новий термін "поручитель поручається" у ст.553 ЦК України. Цей новий термін більш широко розкриває зміст обов'язку поручителя за договором поруки, ніж термін "відповідає", який застосовувався раніше. Тому в сучасних умовах поручитель також повинен здійснювати поточний контроль за виконанням зобов'язання, забезпеченого порукою. З цією метою йому необхідно надати право у будь-який час вимагати від боржника звіт про хід виконання зобов'язання, про його фінансове становище, а також покласти на останнього обов'язок інформувати поручителя про зміни у його майновій сфері, за якими він (поручитель) може судити про потенційну можливість чи, навпаки, неможливість боржника виконати взяте на себе перед кредитором зобов'язання. Це означатиме, що порука буде працювати" уже з моменту укладення договору, а не з моменту порушення зобов'язання боржником.

На сьогодні домінує  перша точка зору. Загорулько О.А. та Пучковська І.Й. вказують, що "поручитель не зобов'язаний виконувати обов'язок божника за основним зобов'язанням (реальне виконання останнього іншою особою буває взагалі неможливим). Його роль цілком доцільно обмежена законодавцем обов’язком нести відповідальність за боржника" [62,36].

1.2 Ознаки та особливості функцій  поруки

 

Для докорінного аналізу  правової природи поруки необхідно  виділити характерні ознаки та визначити  її функціональне призначення в  системі цивільно-правових зобов'язань.

Поруці як самостійному цивільно-правовому інституту притаманні ознаки, через які можна визначити  його зміст та які вирізняють його серед схожих правових конструкцій. Зокрема, до ознак поруки слід віднести наступні:

1. Порука реалізується на практиці шляхом укладення договору, який є єдиною підставою виникнення поручительських відносин згідно із діючим законодавством України.

2. Порука має акцесорний (додатковий) характер. Як вдало відзначив  І.В. Новицький, правовідносини  поруки складаються з двох шарів зобов'язальних відносин: перший шар - основне зобов'язання між кредитором і головним боржником і як додаток до цього основного зобов'язання другий шар - зобов'язання з договору поруки (між кредитором і поручителем) [47,416]. Із цим додатковим (акцесорним) характером зобов'язання за договором поруки пов'язані наступні юридичні наслідки:

1) забезпечувальне зобов'язання  наслідує долю основного;

2) недійсність основного  зобов'язання також тягне за  собою недійсність зобов'язання, що його забезпечує;

3) із припиненням основного  зобов'язання у зв'язку з його  виконанням або з інших підстав  (новація, зарахування зустрічних  вимог, прощення боргу тощо) додаткове  зобов'язання також припиняється  і відповідно зміна основного  зобов'язання тягне за собою зміну додаткового (якщо це покращує становище поручителя) або є підставою для припинення поруки (якщо становище поручителя погіршується).

Щодо акцесорного характеру  поруки показовою є наступна справа.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги банку до підприємства з іноземними інвестиціями (далі - підприємство) про розірвання кредитного договору у зв'язку з неналежним виконанням відповідaчeм умов договору.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перегляд згаданої постанови банк просив виключити з її мотивувальної частини положення стосовно припинення зобов'язань за договорами застави та поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання за спірним кредитним договором, залишивши без зміни резолютивну частину постанови.

Розглянувши матеріали  справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до укладеного кредитного договору банком було надано підприємству кредит у доларах США зі сплатою визначених відсотків річних. Додатковою угодою до кредитного договору за погодженням сторін первісну процентну ставку за користування кредитними коштами було збільшено.

Згідно з договором  підприємство зобов'язувалося сплатити основну суму кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. у разі виникнення заборгованості кредитоодержувача щодо сплати основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами кредитодавцю було надано право розірвати договір.

На забезпечення зобов'язання за кредитним договором було укладено договори застави та поруки.

Рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору було прийнято виходячи з документально  підтвердженого факту існування  заборгованості відповідача щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

За результатами перевірки  матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду  рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про безпідставність включення  до мотивувальної частини постанови арбітражного суду положення щодо припинення дії договорів застави та поруки у зв'язку з розірванням забезпеченого ними кредитного договору.

Відповідно до статей 161, 216 ЦК УРСР зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже, зобов'язання за кредитним договором вважалося б припиненим з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені за несвоєчасну сплату відсотків.

З огляду на викладене  постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов внесено зміну до мотивувальної частини постанови арбітражного суду шляхом виключення з неї положень щодо припинення зобов'язань за договорами застави та поруки. В іншій частині постанову залишено без зміни [6].

У даному випадку з  моменту вступу в законну силу рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору договори поруки та застави припиняються на майбутнє. За порушення, які мали місце до моменту  розірвання основного договору, поручитель повинен відповідати.

3. Дійсність вимоги (зобов'язання), що забезпечується порукою.

Вказана ознака безпосередньо  пов'язана з попередньою і у  вигляді загального правила знайшла  своє відображення у ч.2 ст.548 ЦК України. Наслідком акцесорного характеру поруки є те, що договір поруки буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу зобов'язання, ним забезпечене. Іншими словами, порука не може існувати, коли відсутній предмет забезпечення. А тому, якщо головне зобов'язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину, встановленої законом і т.д., не має юридичної сили і договір поруки. Якщо ж основне зобов'язання може бути оспорено як таке, що укладене під впливом погрози, обману, помилки тощо, порука зберігає силу лише до цього часу. Тільки-но основне зобов'язання визнано недійсним, втрачає своє значення і порука (причому вважається, що зобов'язання поручителя і не виникало з самого початку)

 

Висновки до 1 розділу

 

Отже, сутність поруки полягає  у грошовій сплаті боргу основного боржника бо ж виконання зобов’язання в натурі. Така уніфікованість спричинена запозиченням поруки з римського права та потребами у наявності найбільш зручних механізмів повернення кредитних коштів. Вона є засобом забезпечення інтересів сторін цивільних правовідносин, утвердження дисципліни у цивільних та господарських відносинах гарантуванням реалізації інтересів кредитора у зобов'язанні.

Можна зробити такі висновки:

1. Поруці як способу  забезпечення виконання зобов'язань  притаманні такі ознаки:

1) акцесорний (додатковий) характер;

2) виникнення правовідносин  поруки на підставі договору;

3) дійсність вимоги, що  забезпечується порукою;

4) солідарний характер  відповідальності поручителя і  боржника у випадку невиконання  останнім свого обов'язку;

5) можливість застосування  поруки для забезпечення виконання  будь-яких зобов'язань, як договірних, так позадоговірних, в тому числі  і додаткових.

2. Порука може бути  встановлена як одночасно з  виникненням головного зобов'язання, так і після цього. Немає підстав заперечувати можливість укладення договору поруки до укладення основного договору (забезпечення майбутнього права вимоги), за умови, що на момент звернення кредитора до поручителя це право вимоги реально існує, певним чином індивідуалізоване і дійсне.

З огляду на вказане, положення  про забезпечення порукою лише зобов'язань, які вже існують на даний момент, вироблене судовою практикою  на підставі тлумачення норми ст. 191 ЦК УРСР про те, що порукою можуть забезпечуватися лише дійсні вимоги, слід визнати помилковим.

3. У разі невиконання  основного зобов'язання боржником,  поручитель відповідає всім своїм  майном, належним йому на праві  власності. Вказана ознака є  визначальною при відмежуванні  поруки від застави, коли заставодавцем  виступає не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа - майновий поручитель. В останньому випадку обов'язковим є виділення серед майна майнового поручителя конкретних речей, на які може бути звернено стягнення кредитором.

4. Функціональне призначення  поруки залежить від стадії існування цього забезпечувального правовідношення. Так, до моменту порушення основного зобов'язання порука спрямована на стимулювання боржника до виконання взятих на себе обов'язків, а з моменту невиконання чи неналежного виконання, - функціональне спрямування поруки направлене на забезпечення і захист інтересів кредитора та компенсацію його майнових втрат.

 

 

 

Розділ 2. Класифікація поруки за цивільним законодавством України

2.1 Порука та її види

 

Для більш повного  виявлення характерних особливостей досліджуваного забезпечувального засобу та з метою пошуку найоптимальніших цивільно-правових конструкцій для їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин на практиці доцільно здійснити класифікацію поруки на види, використавши різноманітні критерії поділу.

1. Залежно від змісту  основного обов'язку поручителя  існує:

взаємозамінна порука або  порука-виконання. У даному випадку  поручитель бере на себе зобов’язання виконати обов’язок боржника в натурі (сплатити грошову суму, виконати роботи, надати послуги замість боржника;

компенсаційна порука або  порука-відповідальність. Зазначений вид поруки має місце, коли поручитель бере на себе обов’язок відшкодувати кредитору лише заподіянні невиконанням або неналежним виконанням збитки, сплатити неустойку, проценти тощо, проте не бере зобов’язання щодо виконання основного обов'язку боржника;

заміщаючи-компенсаційна  порука. Це забезпечення найбільш обтяжливе  для поручителя і включає в  себе як обов'язок останнього виконати зобов’язання, яке забезпечується, в натурі, так і обов’язок відшкодувати заподіяні невиконанням або неналежним виконанням збитки, сплатити проценти, неустойку.

2. Залежно від обсягу  зобов’язання поручителя порука  може бути:

повною, що існує за умови, що поручитель взяв на себе обов’язок  виконати зобов’язання за боржника повністю, без жодних обмежень.

Варто зазначити, що в  жодному випадку поручитель не може зобов’язатися в обсязі, що перевищує  обсяг основного

зобов'язання боржника, оскільки додаткове зобов'язання не може перевищувати основного. Тому доцільно доповнити ч.2 ст.553 ЦК України абзацом 2 такого змісту: "Якщо поручитель зобов’язався в більшому обсязі, ніж сам боржник, то така порука вважається недійсною в частині, що перевищує основне зобов'язання". Тому навіть якщо поручитель через будь-які причини поручився в обсязі більшому, ніж боржник, він буде відповідати перед кредитором тільки в межах основного зобов'язання;

частковою, що виникає  тоді, коли поручитель поручився не за все зобов'язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10 000 ГРН. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.