Фітопрепарати промислового виробництва

У якості екстрагента при  одержанні екстрактів для готування  настоїв і відварів використовують розчини спирту низьких концентрацій (20-30%), щоб по складу екстрагируємих речовин наблизити ці витяги до аптечних водних витягів.

При стандартизації сухі концентрати  розбавляють водорозчинними, але  не гігроскопічними речовинами, щоб  вони швидко й без осаду розчинилися  у воді.

Стандартизація  й зберігання екстрактів

Основною ознакою доброякісності екстрактів відповідно до вимог ГФХ  є належний зміст у них діючих речовин. Останні визначають хімічними  або в рідких випадках біологічними методами.

Крім обов'язкового визначення кількості діючих речовин, екстракти  також аналізують за наступними показниками. У рідких екстрактах визначають зміст спирту або його щільність (у випадках, коли спирт не визначаємо), сухий залишок і важкі метали, у сухих і густих екстрактах — зміст вологи й важкий метали.

Зі ціллю розведення застосовують для жирних екстрактів відповідний  екстрагенат, для густих  декстрин, буряковий цукор або патоку, близьку  по змісту вологи до консистенції густих екстрактів, для сухих — молочний цукор, декстрин і інші речовини.

Зберігають екстракти  в добре укупоренних посудинах  у захищеному від світла мосту, рідкі  й густі екстракти — при  температурі 12 —15 °С. Сухі екстракти  зберігають у герметично закритих посудинах. Гігроскопічні густі екстракти  зберігають у герметично закритих широкогорлих банках місткістю 30, 50 і 100 г.

Опади, що випадають із часом  у рідких екстрактах, відфільтровують, і, якщо після перевірки якості екстракти  відповідають установленим вимогам, їх уважають придатними до використання.

Масляні екстракти (медичні масла)

До групи екстракційних  фітопрепаратів можуть бути віднесені  також масляні екстракти (Extracta oleosa), або медичні масла (Olea modicata) витягу, що представляють собою, з лікарської рослинної сировини, отримані за допомогою  масла як екстрагента.

Масляні екстракти досить широко зустрічалися в номенклатурі ліків минулих століть. Їх одержували з алкалоидо- яосяых (білена, дурман, беладона, болиголов), ефіромасличних (буркун, ромашка аптечна, тополеві нічки, полинь) і інших рослин шляхом настоювання дрібно порізаного сировини на маслиновім або кунжутнім маслі, нагрітому до 60—70 °С. Попередньо ( за 1 — 2 діб) сировина замочували спиртом  або змішували з розчином аміаку.

Ця технологія збереглася й у цей час. Для екстракції лікарської сировини застосовують рослинні олії: соняшникове, соєве, арахісове. Отриману масляну витяжку прохолоджують, зливають у відстійник, одночасно  проціджуючи через марлю, а залишок  просоченого маслом сировини віджимають під пресом, найкраще гідравлічним.. Віджату витяжку зливають у той же відстійник. Після відстоювання протягом 48 год екстракт фільтрують через тканину або подвійний шар марлі в скляні балони.

Масляні екстракти можна  одержувати й перноколяционним методом, використовуючи в якість екстрагента 70% спирт, що містить 1% розчин аміаку. Спиртовий  витяг фільтрують, змішують із рівною кількістю соняшникового масла, відганяють спирт під вакуумом, розбавляють  отриманий концентрат соняшниковим маслом до необхідної концентрації, відстоюють і фільтрують.

Настої, відвари — це водні витяжки з л1карської рослинної сировини (ЛРС), а також водні розчини сухих або рідких екстракт1в (концентратів).

За ф1зико-х1м1чною природою водні витяжки є комбінованими дисперсними системами: поєднанням істинних розчинів, або розчи-нів ВМС із колоїдними розчинами, а також іноді з емульгованими чи суспендованими іншими компонентами.

Переваги водних витяжок:

• максимальний терапевтичний ефект;
• пролонгованість дії;
• відсутність побічної дії;
• простота приготування в аптечних і домашніх умовах;
• висока біодоступність порівняно з іншими ліками;
• доступність сировини.

 

 Недоліки  водних витяжок:

• нестійкіть при зберіганні (2 доби);
• тривале виготовлення;

     • нестандартність водних витяжок (на якість приготування впливає ряд чинників).

Для виготовлення водних витяжок  в аптеках використовують інфундирки  (інфундирно-стерилізаційні) апарати, що є закритими ємкостями, основна частина яких — порцелянові інфундирки, що у процесі роботи:

• не взаємодіють 1з рослинним матеріалом;
• мають достатню теплопровідність;
• волод1ють механічною міцністю.

Перед використанням інфундирки прогрівають протягом 15 хв на водяній  бані.

 Нагрівання інфундирок проводить в інфундирних апаратах, розрахованих на 1 або 3 інфундирки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Апарати для  приготування настоїв та відварів

 

 

 

інфундирний апарат з                  Апарат електропідігрівом      інфундирно- 

стерилізаційний з                           

                                       електропідігрівом

інфундирний апарат АІ-3000:                     Деколятор

1— циліндричний корпус;

 2— металевий кожух;

 3 —кільце-комфорка;

 4— панель керування;

 5 — перемикач потужності;

 6— сигнальні лампи;

 7— запоб1ж-ники;

 8— інфундирна ємкість,

 9— водомірне скло

                 

                          

Інфундирний апарат з інфундирками

 

 

V. Екстраційний процес – основа

виробництва фітопрепаратів

 

Процеси екстракції або  вилучення мають велике значення в сучасній фармації. Шляхом вилучення  отримується основна група галунових  препаратів - екстракти і настойки, а також новогаленові препарати, вилучення зі свіжих рослин та інші препарати. У виробництві індивідуальних фітопрепарагів (алкалоїдів, глікозидів та ін.) початковою стадією є також  екстракція лікарської рослинної сировини. Екстракційний процес лежить в основі технології багатьох препаратів, які  отримуються з сировини тваринного походження (препарати гормонів, ферментів).

 

Сутність процесу вилучення

В процесі вилучення  переважають дифузні (речообмінш) явища, які грунтуються на вирівнюванні концентрації між розчинником (екстрагентом) і розчином речовин, які містяться  в клітці.

Молекулярною дифузією називається обумовлений хаотичним  рухом молекул процес взаємного  проникнення речовин (рідких і газоподібних), що граничать один з одним і  знаходяться в макроскопічному  спокої. Інтенсивність дифузії залежить від кінетичної енергії молекул. Чим вона вища, тим інтенсивніше протікає дифузійний процес. Наприклад, гази легко дифундують один в одного, оскільки молекули їх рухаються з  великими швидкостями. Рідини і розчини, рух молекул в яких більш обмежений, дифундують значно менше.

Головною рушійною силою  дифузійного процесу є різність концентрацій розчинених речовин в  дотикаючи рідинах. Чим більша різниця  концентрації, тим більша кількість  продифундованих при рівних умовах за один і той же час.

Молекулярна дифузія підчиняється закону, згідно якому на кінетику процесу  поряд з перепадом концентрації речовин здійснюють вплив також  і інші фактори:

швидкість дифузії збільшується при підвищенні температури, оскільки при цьому збільшується рухливість молекул і як наслідок зростає  швидкість їх руху;

швидкість дифузії залежить від молекулярної маси речовин і  розміру частинок: інакше кажучи, чим  менша маса і радіус дифундуючи речовин, тим більше йде дифузія. Розчини  білків, слизей та інших подібних речовин  дифундують дуже повільно, оскільки вони є високомолекулярними з'єднаннями. Зовсім інша картина спостерігається  в розчинах речовин, які знаходяться  в стані молекулярної або іонно-молекулярної дисперсії. Ці речовини як такі, що мають  відносно малі маси і розміри частинок дифундують незрівнянно швидше;

процес дифузії вимагає  певного часу. Чим більше триває дифузія, тим більше речовин переходить з одного середовища в інше.

Конвективна дифузія відбуваються в результаті струсу, зміни температури, перемішування, тобто внаслідок  причин, які викликають переміщення  рідин, а разом з ним і розчиненої речовини в турбулентному (безпорядковому) потоці. Інакше кажучи, механізм конвективно! дифузії складається в переносі речовин не у вигляді молекул  речовини, а у вигляді окремих  невеликих об'ємів його розчину. Конвективна  дифузія підчиняється закону, згідно якого швидкість дифузії виростає зі збільшенням поверхні контакту фаз, різниці концентрації і тривалості процесу.

При конвективній дифузії  розмір молекул дифундуючої речовини, в'язкість розчинника, кінетична  енергія молекул стають другорядними факторами. Головним для швидкості  конвективного переносу речовин  стає гідродинамічні умови, тобто швидкість  і режим руху рідини. Швидкість  конвективного переносу речовини у  багато разів більша швидкості молекулярного  переносу.

Розглядувані положення  відносяться до так званої вільної  молекулярної дифузії, тобто до такого випадку, коли між дотикаючи ми розчинами  або рідинами немає ніяких перегородок.

Вилучення варто розглядати як складний процес, який складається  з окремих моментівб діалізу, десорбції і дифузії. Процес вилучення  починається з проникнення екстрагента  всередину частинок (кусочків) рослинної  сировини.

По між клітковим ходам екстрагент отримує можливість продиффундувати через кліткові стінки (діаліз). По мірі проникнення екстрагента в клітку її вміст починає набухати і переходити в розчин (десорбція і розчин). Потім через велику різницю між концентрацією розчину в клітці і поза нею починається перенос розчинених речовин в екстрагент, що знаходиться поза кліткою, спостерігається явище діалізу.

Дифузні процеси всередині  кліток (внутрішня дифузія) підчиняється молекулярній дифузії, а вилучення  речовин з поверхні кусочків рослинного матеріалу поступають в загальну масу екстрагента в основному  конвективним шляхом, який активізується  перемішуванням або іншими шляхами. При вилученні речовин з коренів, кори і деревини, клітки яких мало проникні для екстрагенту, процес вимивання  із руйнуванням кліток може переважати над процесом дифузії. Велике значення має і хімічний склад кліткових  стінок. Так, якщо вони будуть пропитані  церином, кутином або лігніном, то через такі кліткові стінки діаліз буде протікати дуже повільно. Пектини  при набуханні також є значно ускладнені для проникнення екстрагента  всередину кліток. У випадку отримання  галунових препаратів з свіжих рослин клітки умертвляються етанолом. Він  дуже гігроскопічний і при дотику з рослинною кліткою обезвожує  її, викликаючи сильний плазмоліз. Умертвления  кліток сировини тваринного походження досягається тими ж способами: сушкою або обезвожуванням етанолом і ацетоном.

 

Процес  екстрагування полягає в тому, що рослинний матеріал обробляють екстрагентом — водою очищеною, в яку переходить із ЛРС весь комплекс екстрагованих засобів.

 

Стадії процесу екстрагування:

• набухания;
• десорбція;
• масообмін (вимивання, діаліз, дифузія, осмос).

 

Чинники, що впливають  на повноту і швидкість екстрагування:

1. Стушнь подрібнення ЛРС. Процес екстрагування проходить

    тим швидше, чим тонше  подрібнено рослинний матеріал.

       Виняток — сировина, що містить слизи, крохмаль, пектинові речовини (корені алтеї, солодки, листки сени), оскільки це призво-дить до утворення грудочок, порошок осідає на дно посудини і дифу-зійний процес сповільнюється.

Ступінь подрібнення лікарської рослинної  сировини

• зазначається у приватних статтях;
• ЛРС до аптеки надходить подрібненою.

2. Вплив фермент1в і мікрофлори. Водні витяжки готують тільки з висушеної ЛРС, бо свіжа ЛРС містить мікроорганізми, які переходять при екстрагуванні у водну витяжку і викликають швидке псування внаслідок різних хімічних процесів.

3. Х1м1чний склад. Вибір способу екстрагування залежить від ф1зико-хімічних властивостей діючих речовин, що містяться в рослинному матеріалі.

 

 

VІ. Приготування настоїв, відварів, екстрактів

 

Готують настої:

• з сировини, що містить термолабільні та леткі діючі речовини;
• корені і кореневища валеріани,
• листки шавлії,
• наперстянки,
• м'яти перцевої,
• трави горицвіту весняного тощо.

 

Готують відвари:

• із сировини, що містить термостійкі діючі речовини:
• листки мучниці, кора дуба тощо.

 

Співвідношення кількості  ЛРС і екстрагента. Суха лікарська 
рослинна сировина поглинає досить велику кількість очищеної води 
без віддачі її в лікарську форму. Об'єм витяжки при цьому помітно 
зменшується, а діючі засоби переходить у витяжку не повністю. На 
практиці об'єм води, який поглинається ЛРС, вираховують 1з враху- 
ванням коефіцієнта водопоглинання (КВП).