Фітопрепарати промислового виробництва

По закінченню настоювання  відкривають нижній, спускний кран перколятора, регулюючи його таким  чином, щоб з перколятора за 1 год  надходила витяжка, рівна V24 або 7*8 частини  робочого обсягу перхадлятора. При  такій швидкості проходження (проціджування) крізь рослинний матеріал екстрагент устигає в максимальному ступені  збагатитися веществами, що вилучаються. Для постійного одержання витяжки  в перколятор зверху подають чистий екстрагент зі швидкістю, рівної швидкості  витікання витяжки. Перколяцію продовжують  до одержання необхідного обсягу настойки.

Очищення настойок. Отримані настоюванням або перколяциєві витяжки  являють собою мутні рідини з  більшим або меншою кількістю  зважених часток, що вимагають обов'язкового очищення. Очищення настойок зводиться  до їхнього відстоювання при температурі  не вище 8 °С протягом декількох доби. У цих умовах з витяжок випадають  опади в основному баластових речовин, які фільтруют. Для мети фільтрування можуть бути використані  різноманітні фільтри, за винятком працюючих  під вакуумом, у яких відбувається інтенсивний випар спирту.

Стандартизація настойок. Цінність настойок як ліків повинна визначатися по кількості діючих речовин або по інших об'єктивних показниках. Тим часом тривалий час доброякісність більшості настойок визначалася тільки по величині сухого залишку (комплекс усіх витягнутих речовин — діючих і баластових) і по змісту спирту.

Велика увага питанню  стандартизації настойок стали приділити  із часу виходу ГФУІІІ. У цей час  у більшості настойок зміст діючих речовин визначають хімічно (настойки, що містять дубильні речовини,, алкалоїди, ефірні масла, органічні кислоти  й ряд інших речовин) або біологічно (настойки, що містять гликозиди  серцевої групи й гіркі речовини). Якщо буде потреба настойки доводять до необхідного змісту діючих речовин  або до відповідної активності (, що виражається в одиницях дії  ЕД) додатком чистого екстрагента  або настойки з іншим (більшим) змістом  діючих речовин. 

Поряд з обов'язковим визначенням  змісту діючих речовин настойки піддають випробуванням по загальних методах: перевірці органолентичних ознак, аналізу змісту спирту, величини сухого залишку й кількості важких металів.

Одержання настойок розчиненням екстрактів. Невелику групу настойок готовлять розчиненням готових екстрактів в спирті відповідної до концентрації. Цей спосіб виготовлення настойок, що є, як і описані вище методи, офіційним, застосовується в тих випадках, коли рослинна сировина по тем або іншим причинам не може бути піддане екстрагуванню методами, характерними для одержання настойок, але може екстрагуватися методами, що застосовуються при виробництві екстрактів.

Методом розчинення готовлять  наступні настойки: настойку чилибухи (ГФХ, стаття № 693) (сухий екстракт чилибухи розчиняють в 70% спирті), настойку сабуру (сухий екстракт сабура розчиняють в 40% спирті).

До цієї групи настойок ставляться також еліксири, що представляють  собою спільні розчини екстрактів або настоянок з іншими лікарськими  речовинами (еліксир грудний або  лакричний).

Зберігання. Настойки зберігають у добре закупорених суліях) у  захищеному від світла прохолоднім  місці. опади, що випадають із часом, отфильтровывают. Якщо після перевірки  якості настойки відповідають установленим вимогам, вони вважаються придатними до вживання.

 

Екстракти (extracla)

Екстракти — це концентровані  витяжки з рослинної сировини, очищені від балластних речовин.

Як і настоянки, екстракти  становлять значну групу ліків, одержуваних  екстрагуванням рослинних матеріалів. У Фармакопеї I (18G6) налічувалося 55 найменувань  екстрактів усіх типів, у Фармакопеї IV (1910)-31, у ГФУІІІ (1925)-32. Істотному  перегляду номенклатура екстрактів піддалася при складанні ГФУШ (1946), у якій група екстрактів у  кількіснім відношенні збільшилася  до 37 найменувань. Таке збільшення відбулося г, результаті виключення з номенклатури 7 екстрактів, вироблюваних з імпортної сировини, і включення 12 нових, сировиною для яких з'явилися лікарські рослини, що виростають у нашій країні. По ГФІХ (1961) офіцінальними були 26, по ГФХ (1968) — 13 препаратів. У ГФХ їм присвячена загальна стаття № 253. Екстракти, не включені у фармакопею, нормуються ГФІХ і МРТУ.

По консистенції розрізняють екстракти рідкі (Ех- tracta fhiida), екстракти густі (Extracta spissa) і екстракт та сухі (Exlracta sicca).

 

Рідки  екстракти

Характерною рисою рідких екстрактів є те-, що незалежно від  складу вихідної сировини їх готовлять  у співвідношенні 1:1, тобто з 1 частини  сировини по масі одержують 1 об'ємну частину  рідкого екстракту.

У якості екстрагена при  одержанні рідких екстрактів застосовується тільки етиловий спирт різної концентрації, найчастіше 70%. На відміну від настойок, які є розведеними витяжками, рідкі екстракти являють собою  висококонцентровані витяги, тому що способи їх одержання спеціально підбирають таким чином, щоб по можливості повніше (практично націло) витягти  діючі речовини із сировини.

Спиртові екстракти як витяги є подальшим' розвитком настойок; їхня поява пов'язане з іменем Парацельса.

Способи одержання рідких екстрактів. При виробництво- рідких екстрактів застосовуються способи  перколяции, реперколяції й противоточної  екстракції.

Перколяція. Сутність перколяції при одержанні рідких екстрактів та ж, що й при одержанні настойок. Принциповою відмінністю є той факт, що якщо настойки при перколяції одержують до необхідного обсягу, те перколяцію при одержанні екстрактів здійснюють до повного виснаження сировини. Із цією метою кількість використовуваного для одержання екстракту экстрагента збільшують в 7—9 раз стосовно кількості екстрагируемого сировини. При проведенні процесу перколяції спочатку збирають 85 об'ємних частин витяжки з кожних 100 частин по масі рослинного матеріалу. Наступні витяги збирають в інший приймач до повного витрачення всього екстрагента й виснаження матеріалу. Цю другу витяжку випарюють у вакуум-випарному- апарату ( при температурі 50—60 °С) до 15 об'ємних частин, після чого вона здобуває густу консистенцію, і поєднують її з першими 85 частинами витяжки, не підвергавшийся тепловому впливу. Якщо необхідно, до отриманого таких- образом сумарному витягу додають чистий екстрагент, так, щоб вийшло 100 об'ємних частин рідкого екстракту.

 До виходу ГФУШ перколяція  була єдиним офіційним способом  одержання рідких екстрактів. У  цей час вона застосовується  рідко.

Реперколяція. Запропонований в 1866 г. американцем Скиббом метод реперколяции перетерпів за роки свого застосування безліч змін і не раз зазнав різним удосконаленням. Сутність методу полягає в тому,, що вихідну сировину ділять на декілька частин і кожну наступну частину екстрагують витяжкою, отриманої з попередньої частини. У підсумку може бути досить швидко отриманий, концентрований продукт, що відповідає співвідношенню 1:1» без розпарювання або майже без розпарювання (у залежності ог різновиди методу) витяжки.

При здійсненні методу реперколяції найбільш концентрована витяжка  завжди надходить на найменш виснажену  сировину, тому до кінця процесу  вона насичується діючими речовинами у високому ступені. У нашій країні хіміко-фармацевтичні підприємства й фармацевтичні фабрики широко використовують реперколяцію в модифікації  по Чулко- ву, що передбачає екстракцію в батареї нерколяторов за принципом  протитечії. Особливостями цього  методу є безперервність і досить висока продуктивність процесу, причому  при наявності, наприклад V перколяторов у батареї, готову витяжку одержують  на 6-й день після початку роботи з останнього перколятора, а наступну порцію готового продукту одержують  протягом кожного наступного дня  з перколятора, який у цей депь є хвостовим. Необхідно підкреслити, що метод Чулкова є рентабельним лише на досить великих підприємствах в умовах безперервного процесу. При необхідності одержати невеликі партії рідких екстрактів більш вигідний звичайний перколяционный метод з випарюванням вторинної витяжки.

ГІротивоточная екстракція. Являє собою інтенсифікований метод екстракції, що полягає у взаємнім переміщенні сировини й екстрагента назустріч один одному. Таке переміщення здійснюється за допомогою стрічкових, шнековых і інших механізмів, у яких поряд з переміщенням сировини відбувається також його перемішування. Апаратура для противоточного екстрагування є більш складної, чому звичайні перколятори, але в той же час вона й більш досконала. Так, зокрема, дисковий дифузор, розроблений А. Г. Патрадзе й М. Д. Рязановой і пружинно-лопатевої екстрактор конструкції Г. А. Моцієвського й ТІ. Т. Родіонова дозволяють пе тільки здійснювати безперервну роботу, але й механізувати процеси завантаження й вивантаження. 

Очищення витяжок. Витяжки, отримані зазначеними вище методами, насичені не тільки діючими, але й  значними кількостями балластних речовин, витягнутих з рослинної сировини. З метою звільнення від них  рідкі екстракти незалежно від  способу одержання відстоюють протягом декількох днів при температурі  не вище 8 °С (краще в присутності  адсорбентів), після чого піддають фільтруванню через фільтри-преси або центрифугированню. Відстоювання при зниженій температурі  й додавання адсорбентів мають  на меті максимального очищення екстракту  від баластних речовин. Після  такої операції рідкі екстракти стають більш стійкими до коливань температури під час їх транспортування й зберігання.

 

Густі екстракти

Густі екстракти являють  собою грузл, що звичайно не виливаються  з посудини маси зі змістом вологи не більш 25%. Їхнім досить густа консистенція обумовлена тим, що більша частина екстрагента  з густого екстракту віддаляється за допомогою вакуумної випаровування. Таким чином, густий екстракт- це не тільки" висококонцентрована, але  й згущена витяжка.

У силу своєї високої в'язкості  вони є прекрасними єднальними речовинами при виробництві пігулок (по Фармакопеї США 1965 р. вони так і називаються  — пілюльні екстракти).

Густі екстракти мають  наступну особливість: у сухім повітрі  підсихають і перетворюються у тверді маси, у вологому — відволожуються й пліснявіють. Із цієї причини їх слід зберігати в герметичнім  упакуванні. Густа консистенція екстрактів вимагає певних приймань відважування при їхньому використанні для  готування ліків.

У якості екстрагента при  одержанні густих екстрактів застосовують гарячу або холодну воду (останню  звичайно з додаванням хлороформу, розчину аміаку), етиловий спирт  різної концентрації, ефір.

За допомогою води звичайно витягають гіркі (трифоль і ін.) ароматичний^-ароматичні-гірко-ароматичні (полинь, кульбаба) і солодкі (солодець) речовини. Етиловий ефір застосовують для одержання офіційного препарату — екстракту чоловічої папороті густого (ГФХ, стаття № 257). Більшість екстрактів одержують за допомогою спирту концентрації від 20 до 70%.

Способи одержання. Виробництво  густих екстрактів складається із трьох  основних стадій: 1) одержання витяжки, 2) очищення витяжки від баластових речовин, 3) випарювання (згущення) витяжки.

Одержання витяжки при  використанні в якості екстрагента  води здійснюється в основному методом бисмацерації (подвійного настоювання), що полягають у настоюванні сировини спочатку з першою порцією екстрагента, що становить ⁵/g його загального обсягу, уливанні першої витяжки й наступнім настоюванні з кількістю, що залишилася, екстрагента, після чого обидві витяжки поєднують. Дуже рідко водні густі екстракти одержують перколяцією (полинь).

Спиртові витяжки, як і  у випадку рідких екстрактів, одержують  методами перколяції, реперколяції й  противоточного екстрагування.

Густий екстракт чоловічої  папороті за допомогою ефіру одержують  циркуляційним методом витягу в  апарату Сокслета.

Очищення. Очищення водних витяжок, що містять значну кількість баластових речовин, здійснюють кип'ятінням у  присутності адсорбентів (тальку, каоліну, бентонітів, порошку целюлози) смоли, що поглинають, пігменти, слизи, білки  й інші речовини, що коагулюють у  результаті кип'ятіння. Широко практикується  спиртоочистка водних витяжок. Вона полягає в розпарюванні витяжки  під вакуумом до приблизно 1/3 обсягу з додаванням 96% спирту в кількості 2 частин але відношенню до упаренної  витяжки. Усі ретельно перемішують  і залишають на кілька днів при  температурі не вище 8°С, при цьому  спирт добре осаджує багато баластових речовин. осад, що утворювався, відокремлюють  фільтруванням або центрифугированием, а спирт відганяють.

Спиртові витяжки очищають відстоюванням при зниженій температурі, ефірні екстракти очищенню не підлягають.

Очищені витяжки піддають випарюванню (згущенню) у вакуум-випарних установках при температурі 50—60 °С до належної густоти. Якщо згущають витяжку  спиртову або минулу спиртоочистку, то спочатку відганяють спирт, не включаючи  вакууму, і лише після відгону  його основної кількості включають  вакуумний насос.

 

Сухі екстракти

Сухі екстракти — це висушені витяги з лікарської рослинної  сировини порошки, що представляють  собою, або легені губчаті маси, без  праці перетворювані в порошок. Зміст вологи в сухих екстрактах не більш 5%.

Одержання й очищення витяжок  для наступного виготовлення сухих  екстрактів не відрізняються від  таких при виробництві густих екстрактів. Додатковою стадією при  одержанні сухих екстрактів є  висушування згущеної витяжки у  вакуум-вальцьовій сушарці або сушіння  незгущеної витяжки в розпилювальній сушарці.

Сухі екстракти випускаються як у чистому виді (сухі екстракти  жостеру, безсмертника, сабуру, ревеню, солодкового длубати, сишохи), так  і в суміші з розріджувачами —  молочним цукром, глюкозою, магнію карбонатом основним і ін. (сухі екстракти беладони, чилибухи, блювотного кореня). Останні  додають для того, щоб зміст  в екстракті діючих речовин перебувало в строго певних межах.

Сухі екстракти є найбільш раціональним типом екстрактів. Кількість  їх безперервне росте, незважаючи на відносну складність виробництва.

Екстракти для одержання  настоїв і відварів ( екстракти-концентрати)

Під концентратами розуміється  особлива група екстрактів,, основне  призначення яких полягає в тому, щоб служити вихідними матеріалами  для готування аптечних витягів  — настоїв і відварів.

Як ми вже відзначали, завдяки ним трудомісткі операції по- одержанню настоїв і відварів в аптеці, що займають із остиганням і проціджуванням до 2 год, перетворюються у швидке й просте розчинення відповідного концентрату у воді.

Екстракти для готування  настоїв і відварів — це спиртові рідкі або сухі витяги. У принципі вони нічим не відрізняються від  звичайних рідких або сухих екстрактів, за винятком співвідношень, у яких вони готуються, і концентрації застосовуваного  в якості экстрагента спирту.

Екстракти-Концентрати готовлять, як правило, у співвідношенні 1:1 або 1:2, а в окремих випадках — 1:5. або 1:10, рідкі концентрати — у співвідношенні 1:2. На цій підставі при готуванні з них настоїв або відварів замість прописаного по рецепту кількості лікарської сировини беруть подвійне ( за обсягом) кількість концентрату, яку розбавляють відповідною кількістю води. Сухі концентрати готовлять, як правило, у співвідношенні 1:1. При виготовленні настоїв і відварів із сухих концентратів замість прописаного кількості сировини беруть рівне (але масі) кількість концентрату й розчиняють його у відповідному обсязі води.