Фітопрепарати промислового виробництва

 

Фітопрепарати промислового виробництва: настоянки, екстракти, максимально очищені препарати, соки свіжих рослин

До екстракційних препаратів рослинного походження (фітопрепарати) заводського виробництва належать настоянки, екстракти, очищені фітопрепарати і соки свіжих рослин. До цієї групи фітопрепаратів належать і екстракти-концентрати.

 

Препарати зі свіжих рослин

Дослідження в області  екстрагування лікарської рослинної  сировини показують, що діючі речовини ряду рослинних матеріалів під час  сушіння й наступного хропіння зазнають змінам у результаті процесів, що протікають у них, ферментативного расщеплення, випару, взаємодії з киснем повітря  і т.д. Наприклад, згідно даним ВІЛР, але витіканні річного строку хропіння біологічна активність трави  конвалії зменшується па 77%, жовтушника — на 100%, зміст алкалоїдів у листах дурману — на 30%, зміст ефірного масла в коріннях валеріани —  на 50% і т.д.

Сучасні препарати зі свіжих рослин діляться на дві групи: соки й витягу.

 

Соки свіжих рослин

Соки свіжих рослин підрозділяються  на натуральні й згущені.

Натуральні (незгущені) соки. Одержання цих препаратів не відрізняється  складністю. Митий і обсушений  на повітрі свіжозібраний рослинний  матеріал подрібнюють на пальцях  і траворізках. Отриману кашку піддають пресуванню під високим тиском. Якщо матеріал бідний соком, то до пресування його мацерують спиртом. Отриманий  після пресування сік багатий  білками й ферментами, а тому нестійкий. Для стабілізації його обробляють міцним спиртом, що осаджують білкові, пектинові  й слизуваті речовини, або з  метою інактивації останніх піддають швидкому нагріванню до 75—78 °С с наступним  швидким охолодженням. Після подібних обробок сік відстоюють і фільтрують або центрифугують. Освітлений сік  звичайно консервують спиртом і  хлоретоном і піддають стандартизації.

Суккудифер (Succudiferum). Консервований  сік зі свіжих листів іржавої наперстянки, частково очищений від балластних речовин. Прозора червоно-бура рідина гіркого  смаку, кислої реакції зі своєрідним заходом. Містить 15% спирту й 0,3% хлоретопа. В 1 мол утримується 6 ЛЕД. Випускається у флаконах місткістю 25 мол, зберігається як препарат списку Б.

Сукрадбел (Sucradbelum). Консервований  сік зі свіжих- корінь беладони. Прозора  буро-червона рідина гіркого смаку  зі своєрідним заходом. Містить 0,13- 0,15% суми алкалоїдів, 15% спирту й 0,3% хлоретана. Випускається у флаконах місткістю 30 мол. Препарат списку Б, зберігається в темнім місці.

Сік подорожника (Succus Plantaginis). Запропонований ВІЛР в 1959 р. Являє собою суміш соків зі свіжих листів подорожника великого й надземної частини подорожника блошного, консервовану 20% спиртом, 0,15% натрію метабисульфіту й 0,3% хлоретона. Прозора рідина бурого кольору, кисловатосоленоватого смаку з відчуттям пекучості. Запах слабкий, своєрідний, з легким ароматом. Містить гликозід аукубін, вітамін К, аскорбінову кислоту, каротин, гіркі й дубільні речовини. Випускається у флаконах місткістю 500 і 1000 мол.

Сік алое (Succus Aloes). Сік зі свіжих листів алое деревоподібного. Містить 20% спирту й 0,5% хлоретона. Випускається у флаконах місткістю 100 мл.

Згущені соки. Проводяться  шляхом згущення витягів зі свіжого  рослинного матеріалу у вакуум-випарних апаратах.

Екстракт журавлини (Extractum Oxycocci). Одержують шляхом згущення соку, що перебродив, ягід журавлини. Шумування необхідне для видалення пектинових речовин, якими журавлина дуже багата. Сік містить до 10% сухих речовин ( у тому числі вітамін Р), 3,6% Цукрів і 3,25% лимонної кислоти. Густувата, у тонких шарах прозора рідина темно-червоного кольору, слабкого своєрідного заходу, дуже кислого й злегка в'язкого смаку.

До цієї ж групи препаратів можна відвести сік капусти сухий (Succus Brassicae siccum), одержуваний шляхом віджимання й наступного розпилювального  сушіння свіжого соку капусти  белокочанної. Сухий сік змішують із молочним цукром у співвідношенні 1:1. Основною діючою речовиною є метилметионинсульфонія хлорид (вітамін U).

 

 

Витяг зі свіжих рослині

У тих випадках, коли свіжий рослинний матеріал містить мало соку, його пресування з метою одержання  сокових препаратів виявляється  малоефективним. Для таких рослин застосовують метод витягу з попередньою  мацерацією — настоюванням па спирті за принципом старих алкоголатур.

Настоювання свіжої рослинної  сировини здійснюють після його ретельного здрібнювання (перетворення в кашку) на спирті протягом 7—14 діб з періодичним  енергійним перемішуванням умісту мацерационных  баків. Після закінчення настоювання  мадерати зливають, фільтровують, залишки  віджимають на пресі й віджатий сік  приєднують до проясненої витяжки. Після відстоювання протягом 2—3 тижнів при температурі не вище 8 °С витяжки знову вільтруют від  від осаду, що випав, холоді осаду, після чого вони стають пригодні до вживання.

Сучасна номенклатура витягів  зі свіжих рослин представлені в основному препаратами серцевих гликозидів , вітамінів і фитонцидними препаратами.

Препарати гликозидів. Кардиовалеп (Cardiovalenum). Являє собою суміш соку зі свіжої трави жовтушника сірого (17 частин), адонізиду (30 частин), настойки свіжих кореневищ і корінь валеріани (46,9 частини), рідкого екстракту плодів глоду (2 частини), камфори (0,4 частини), натрію броміду (2 частини), етилового спирту 96% (1,6 частини) і хлоретона ( до 0,25%). Солонувато-гірка рідина світло-бурого кольору із заходом камфори й валеріани. 1 мол відповідає 45-55 ЛЕД. Випускається у флаконах темного скла по 10- 15 і 25 мол. Ставиться до списку Б.

У число препаратів гликозидів зі свіжих рослин входять також сухі екстракти жовтушника (в 1 г 800 ЛІД) і  кендиря (в 1 г 1100 ЛІД), які слід розглядати як гликозидсовмістимі концентрати  зазначених рослин.

Препарати вітамінів включають спиртоочищенний концентрат чорної смородини (містить вітамін Р), концентрат хвої (містить вітамін З) і екстракт волоського горіха (незрілого, містить вітамін З). Спиртоочищенні концентрати вітамінів одержують після обробки водного концентрату спиртом і розпарювання його у вакуум-выпариом апарату після попереднього видалення обложених пектинових і баластових речовин.

Фитонцидні препарати. В 1928 р. радянськийбіолог Б. П. Текин установив, що деякі вищі рослинина певній стадії дозрівання містять речовини, що погано діють на бактерії й інші найпростіші. Учений назвав їх фитонцидами, що аналогічно поняттю «рослинні антибіотики».

Настойка часнику (Tinctura Allii sativi). Приготовляется мацерацією свіжотолчених або змолотих на м'ясорубці цибулин часнику на 90% спирті в співвідношенні 1:5. Препарат являє собою прозору жовтувато-зелену рідину з характерним часниковим заходом. Випускається у флаконах місткістю 50 і 100 мл.

Аллилсат (Allilsatum)- спиртовий  витяг із цибулин часнику, у яке  додані ефірні масла: кминне, кропове  й м'ятне (по 0,03% кожного). Витяг готовлять  на 90% спирті в співвідношенні 1:3. Препарат являє собою зеленувато-жовту  рідину із часниковим заходом. Випускається у флаконах місткістю 30 мол.

Аллилглицер (Allilglyucerum). Згущений спиртової екстракт лука, змішаний у рівних обсягах зі стерильним гліцерином. Препарат являє собою червоно-буру рідину густуватої консистенції зі слабким  заходом лука. Випускається у флаконах місткістю 100 мол.

Аллилчен (Allilcepum). Рідкий екстракт лука, одержуваний за допомогою 60-70% спирту настоюванням. Являє собою  прозору рідину жовтого або зеленого кольори із заходом лука. Випускається у флаконах місткістю 50 мол.

 

ПРЕПАРАТИ З ВИСУШЕНОЇ  РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ

Переважна більшість фітопрепаратів одержують із лікарської рослинної  сировини, підданого сушінню з  дотриманням умов, які виключають руйнування біологічно активних речовин, що втримуються в них. Використання висушеного сировини незрівнянно більш  зручно, оскільки суха сировина може бути заготовлене взапас і зберігатися  тривалий час (1 рік і більш), що дозволяє забезпечувати ним фармацевтичні підприємства круглий рік. Остання обставина досить важлива з погляду організації планової безперебійної роботи. Висушена лікарська рослинна сировина на складах і підприємствах повинне перебуває в умовах, що виключають його відсириваніє й псування, для чого його періодично піддають перевірці.

Лікарська рослинна сировина є найціннішим джерелом величезного  числа високоефективних ліків, тому питанням його вивчення, збору, сушіння, зберігання й переробки приділяється в нашій країні велика увага. Найбільш великі дослідження в цьому напрямку проводяться в Пятигорском фармацевтичному  інституті, ВИЛР, Інституті фармакохімії АН Грузинской РСР і інших установ. До екстракційних фітопрепаратів з  висушеного сировини ставляться настойки, екстракти й максимально очищені  препарати.

 

Настойки (linelurae)

Настойки являють собою  прозорі рідкі спиртові або спиртоефірні витягу з рослинної сировини, одержувані без нагрівання й видалення екстрагента. Як виявляється із цього визначення, настойки ніколи не готовлять на воді й ніколи не піддають згущенню шляхом розпарювання.

Настойки — найстарша  категорія спиртових витягів, що з'явилися незабаром після відкриття  спирту й способів його підлоги чения (XIV століття). Їхня назва походить від  латинського слова tingere — намочувати, офарблювати. Настойки завжди займали  значне місце в каталозі офіцінальних препаратів. Наприклад, у Фармакопею I (1866) було включено 70 найменувань настойок, у Фармакопею VI (1910)-42, а в ГФУІІ (1925)-35 найменувань. ГФХ нормує одержання 10 настойок, їм присвячена загальна стаття № 684. Інші вироблювані фармацевтичною промисловістю настойки нормуються ГФІХ або МРТУ.

 

Технологія настойок

Настойки виготовляють трьома способами: настоюванням, перколяціей  і розчиненням екстрактів. При виготовленні настойок, що містять сильнодіючі речовини, з 1 частини сировини по масі одержують 10 об'ємних частин настойки ( тобто їх готовлять у співвідношенні 1:10). У випадку виготовлення не сильно діючих настоянок це співвідношення рівне 1:5. В окремих випадках у відповідних статтях передбачене інше співвідношення вихідного рослинного сировини й готової настойки. Настойки повинні мати захід і смаком, характерним для сировини, з якого їх одержують.

Для настойок і для переважної більшості інших фітопрепаратів характерна наступна технологічна схема: перша стадія — екстракція, друга  — очищення, третя — стандартизація.

Екстракція. До екстракційних  способів одержання настойок ставляться настоювання і його вдосконалені різновиди, а також перколяція.

Настоювання (мацерація). Це найбільш простий спосіб одержання витягів, протягом багатьох років, що був основним методом виготовлення настойок.

 За правилами класичної  фармацевтичної технології настоювання  здійснюють у такий спосіб. Висушене  й відповідним чином здрібнену  сировину заливають у посудині, що закривається (настойнике) розрахованою  кількістю екстрагопта й наполягають  при 15-20 С при періодичному  перемішуванні протягом 7 діб, якщо  спеціально не зазначений інший  строк. витяжку, що потім утворювався,  зливають, що залишилося в настойнике  сировина ретельна віджимають  за допомогою преса, промивають  невеликою кількістю чистого  экстрагента й «новину віджимають, після чого віджаті витяжки поєднують із основою.

У якості екстрагента  використовують етиловий спирт різної концентрації, що залежить головним чином  від властивостей екстрагируємого  сировини. Концентрацію екстрагента завжди підбирають таким чином щоб він у максимальному ступені витягав діючі й у мінімальній — баластові речовини.

Метод настоювання в представленому виді досить несовершенен і має ряд  недоліків. По-перше, при класичнім  настоюванні швидкість дифузійного  обміну невелика, що змушує проводити  процес тривалий час. По-друге, настоювання  супроводжується значними втратами на дифузії й випаром екстрагента. Нарешті, більші труднощі викликає операція перемішування, оскільки набрякла рослинна маса на дні пастойника так злежується, що підняти із дна її можна лише за допомогою мішалки з міцними, похило розташованими лопатами. У  силу зазначених причин подібний спосіб настоювання перестав відповідати  завданням інтенсифікації виробництва  й у цей час украй рідке  використовується для одиничних  настойок.

Велике поширення одержали методи так званої динамічної мацерації:

1. мацерація із циркуляцією екстрагента (, що утворюється витяжку періодично зливають із нижньої частини настойки й заливають у нього зверху);
2. дробова мацерація (екстрагент ділять на порції й сировину заливають цими порціями послідовно);
3. відцентрова екстракція (здійснюється за допомогою фільтруючої центрифуги й полягає в проходженні екстрагента крізь, що розташовується по периферії шар рослинної сировини);
4. вихрова екстракція, або турбоекстракция (спосіб заснований на вихровім перемішуванні суміші сировини й екстрагента за допомогою турбінної мішалки зі швидкістю 8000-13 000 про/хв при одночаснім здрібнюванні сировини);
5. ультразвукова екстракція (комбінація мацерації з обробкою суміші сировини й екстрагента ультразвуком).

Зазначені методи дозволяють суттєво скоротити стадію екстрагування (до декількох годин і навіть хвилин) у процесі одержання настойок.

Перколяція (витиснення) як спосіб одержання витягів запропонований значно пізніше настоювання —  в 1833 г. французом Рабике. Він полягає  в безперервній фільтрації екстрагента  із заданою швидкістю крізь шар  сырья, що вилучається (термін «перколяція» відбувся від латинського слова percolare, що означає «проціджувати»). При цьому, що извлекаемые (екстрактивні) речовини переходять із сировини в екстрагент у результаті їх розчинення й дифузії.

 Для перколяции висушена  й здрібнена рослинну сировину  змочують невеликим (рівним) кількістю  екстрагента, витримують у такому  стані 4—6 год ( за цей час  здійснюються капілярне просочення  сировини экстрагентом і утвір  концентрованого соку), після чого  укладають порціями в и е  р до про л я т про р  — ємність, у якій здійснюється  процес перколяції. Ретельно покладене  в перколяторе сировину заливають  доверху екстрагонтом і залишають  на 1—2 діб. Цей період необхідний для створення щільного однорідного шару экстрагируемого матеріалу без повітряних «мішків»' (порожнеч), що заважають нормальному плину процесу перколяції.