Облік виробничих запасів та ефективність їх використання на підприємстві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Е

Для обліку надходження  й вибуття виробничих запасів                            використовують такі інвентарні субрахунки рахунку №20 “Запаси”:

№ 201 "Сировина і матеріали"

№ 202 "Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби"

№ 203 "Паливо"

№ 204 "Тара й тарні  матеріали"

№ 205 "Будівельні матеріали"

№ 206 "Матеріали, передані в переробку"

№ 207 "Запасні частини"

№ 208 "Матеріали сільськогосподарського призначення"

№ 29 "Інші матеріали".

 

На рис. 2.1. наведені етапи  руху вартості запасів за наступними операціями:

1 – отримані виробничі  запаси за договорами постачання;

2 – списані виробничі  запаси на технологічні потреби  за обліковою вартістю;

3 – списано частка  т.з.в. (відхилення) на використані  виробничі запаси;

4 – списано виробнича  собівартість готової продукції;

5, 6 – списано виробнича  собівартість реалізованої продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1. Етапи руху вартості запасів

 

Д	30, 31, 63		К			Д		20		К			Д		23		К
		1					1		2					2		4
									3					3

Д	26		К		Д	901		К		К	791		К
4		5			5		6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Ж

 

Спосіб контролю за сигнальною документацією полягає у розробці норм витрачання і відпуску матеріалів у межах потреби на виробничу програму за звичайними документами. При цьому передбачається ведення контролю за допомогою звичайних документів (відомостей, вимог, накладних, актів), якщо матеріали відпускаються на виробництво у межах норм. Це передбачає також відображення у зведеному документі потреби в матеріалах кожного з центрів витрат і щоденного спостереження за споживанням у межах норм.

Налагодити  чіткий облік відпуску матеріалів не складно в умовах автоматизації  обліку, коли в пам'ять машини вводяться  фактичні дані про відпуск матеріалів і в автоматичному режимі виводяться залишки ліміту.

Якщо  у виробничому процесі відбудуться  певні збої у запланованому обсязі продукції або зміняться норми, то робиться заміна матеріалів, а на відхилення виписуються спеціальні сигнальні документи (акт на заміну матеріалів, списання на виправлення  браку, перегляд норми). В документах зазначається код причини та винні  особи у допущених відхиленнях  від норм. Узагальнення такої інформації дає можливість виявити рівень втрат  чи економії матеріалів у розрізі  причин, центрів витрат і конкретних осіб. Такий спосіб контролю досить дієвий, проте він вимагає великої  підготовчої роботи з впровадження нормативного методу обліку витрат на виробництво.

Спосіб контролю за розкроєм певних партій матеріалів застосовується у таких галузях промисловості, як швейна, взуттєва, меблева, а також у заготівельних цехах машинобудування, в будівництві тощо. Сутність методу полягає в розкроюванні матеріалу на окремі заготовки, деталі. Процедура розкрою ґрунтується на принципі максимально можливого виходу корисного матеріалу і мінімізації відходів. Залежно від розмірів тканини, дощок, листового прокату, лінолеуму, скла тощо, можна вибрати такий варіант розкрою, при якому відходи будуть мінімальними.

В акті розкрою вказується кількість поданого на розкрій матеріалу; кількість  придатних заготовок, деталей та частка (розміри, %) відходів за нормою виходу з цього матеріалу; кількість  фактично отриманих деталей, заготовок  і відходів. Різниця між нормою і фактичним виходом деталей  характеризує економію чи перевитрати. На жаль, цей спосіб можна використати  для обмеженої номенклатури матеріалів.

Спосіб лімітування витрат матеріалів досить часто використовується до різних матеріалів, палива, електричної й теплової енергії, малоцінних та швидкозношуваних предметів, будівельних матеріалів тощо. Він пов'язаний із визначенням ліміту витрат виходячи з норм матеріальних ресурсів на виготовлення одиниці продукції та планового обсягу випуску продукції. Ліміт вказується у лімітній карті, де зазначається склад, споживач матеріалу, назва матеріалу, ліміт на місяць за програмою виробництва в натуральному вираженні.

Лімітна карта виписується у двох примірниках, один із яких знаходиться на складі, а другий - у представника цеху (дільниці, відділу). При отриманні матеріальних ресурсів завідувач складу записує  в обох примірниках лімітної карти  кількість виданих матеріалів і  залишок. Цей факт завіряється підписом завскладу на примірнику споживача  й навпаки - підписом споживача на примірнику, який зберігається на складі. Відпуск здійснюється тільки в межах  ліміту. При вичерпанні ліміту споживачу  треба оформити дозвіл на додатковий відпуск (може бути додаткова лімітна  карта або разові документи з  дозволами відповідальних осіб - начальника виробничого відділу, головного  технолога тощо). Лімітна карта  виписується на один вид матеріалу, що зумовлює велику кількість таких  документів.

На  практиці виписуються також лімітно-забірні  карти, які відрізняються від  лімітних тим, що у них проставляються суми, в межах яких можна отримувати зі складу різні матеріали. Наприклад, для інструментального цеху необхідно  відпускати різноманітні малоцінні  предмети (інструменти). Встановлено  ліміт 10 500 грн. В межах цієї суми представник інструментального цеху бере на складі необхідні для роботи предмети, а завідувач складу зазначає у забірній карті їх кількість та суму і визначає залишок невикористаної суми.

Інвентарний спосіб можна використовувати для точного визначення будь-яких спожитих матеріалів, а шляхом порівняння з нормативним витрачанням визначається розмір економії чи перевитрат. При цьому способі періодично (доцільно щомісячно, щоквартально) проводиться інвентаризація матеріалів у центрі витрат (цех, дільниця). За даними інвентаризації визначають номенклатуру матеріалів та їх явність на кінець періоду (місяця, кварталу).

Фактичне  витрачання визначають за таким алгоритмом:

Залишок матеріалів за даними попередньої інвентаризації + Надійшло за даними документів – Залишок  матеріалів за даними інвентаризації на кінець місяця.

Спосіб  аналітичних розрахунків найчастіше використовується у харчовій, хімічній промисловості, в кольоровій металургії, де з вихідної сировини отримують  продукцію, вихід якої, в сою чергу, залежить від вмісту корисних речовин  у сировині.

Сутність  способу полягає в тому, що при  більшому вмісті корисних речовин у  сировині при її переробці завжди отримують більше продукції, ніж  із сировини з базовим вмістом  таких речовин. Якщо не враховувати  цей фактор, то підприємство отримає  більше продукції з переробленої речовини, а безконтрольність може спричинити її привласнення.

 

Додаток З

 

На першому етапі проводиться аналіз складових виробничих запасів у минулому періоді, основною метою якого є виявлення забезпеченості виробництва певними видами виробничих запасів і проведення оцінки ефективності їх використання.

На даному етапі повинні  бути враховані всі складові виробничих запасів з урахуванням особливостей господарювання підприємства, і при цьому за основу необхідно взяти нормативно-законодавчу базу України, а саме П(С)Б0 9 «Запаси». Важливо розрахувати наявність виробничих запасів на підприємстві, їх загальну вартість та питому вагу кожної із складових.

Далі проводиться аналіз структури запасів у розрізі  окремих видів та основних груп, виявляються можливості сезонних коливань протягом року. Але даний аналіз може проводитись лише безпосередньо  на підприємстві за наявності великого обсягу достовірної інформації про  запаси. Бажано проводити даний аналіз із допомогою ЕОМ та використанням  спеціальних програм, призначених  для управління запасами, але якщо таких немає, то це можна зробити  і в Microsoft Excel. Проведення робіт дає можливість визначити ефективність використання запасів, яка оцінюється показниками оборотності.

Наступною процедурою є розрахунки ефективності використання матеріальних ресурсів вже у контексті того, наскільки вміло підприємство використовує наявні потужності. Тут важливі такі показники, як матеріаловіддача, матеріаломісткість продукції та її прибутковість.

Після проведення досконалого  аналізу виробничих запасів за минулий  період спеціалісти повинні перейти  до наступного другого етапу методики управління запасами.

Другий етап передбачає визначення цілей формування запасів.

Вивчення та систематизація багатьох праць з питань управління запасами на підприємстві дає можливість виділити три основні цілі, задля  яких створюються запаси на підприємстві, а саме:

• забезпечення поточної виробничої діяльності;
• забезпечення поточної збутової діяльності;
• можливість мінімізації ціни на готову продукцію та        оптимізації витрат, які пов'язані з формуванням запасів.

Третій етап — оцінка основних факторів, які виникають в процесі формування запасів, можливість їх ігнорування або ж необхідність пильного стеження за ними. Проведені дослідження показують, що виділяють три концепції, згідно з якими розглядаються фактори, що здатні впливати на процес формування запасів на підприємстві. До них відносять: раціоналістична, маркетингова та логістична. Даний етап є досить важливим, адже в результаті його здійснення фахівці з управління запасами зможуть виявити існуючі недоліки формування запасів та запропонувати реальні шляхи та резерви покращення існуючої методики управління, а також можливість скорочення витрат під час формування та утримання запасів.

Наступний четвертий етап передбачає виявлення резервів економії витрат під час формування запасів. На даному етапі повинні плануватися обсяги та асортимент виробництва, а потім на основі розроблених планів обґрунтовуватись доцільність створення певних обсягів кожного виду запасу.

Визначивши плановий обсяг  виробництва та необхідний обсяг  виробничих запасів, ми можемо виявити  певні резерви економії витрат за рахунок, наприклад, збільшення партій закупівель відповідних видів запасів  з наданням при цьому певних знижок від постачальників, зменшення числа  посередників під час закупівель, зменшення умовно-змінних витрат за рахунок збільшення обсягів виробництва  тощо.

Даний етап здійснюється для  кожного підприємства індивідуально  та враховує всі тонкощі господарської  діяльності.

На п'ятому етапі розраховуються витрати підприємства, які пов'язані з формуванням виробничих запасів.

Якісно проведений п'ятий етап сприяє повному використанню виробничих потужностей підприємства, підвищенню його ефективності та оптимізації витрат під час формування запасів.

На шостому етапі розраховується оптимальний обсяг поставки виробничих запасів.

Для оптимізації розміру  поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд  моделей, найбільш розповсюдженими  серед яких є:

• модель економічного розміру замовлення,
• модель виробничого замовлення,
• модель з кількістю, яка дисконтується, та модель замовлення із резервним запасом .

Кожна з наведених моделей  має свої переваги та недоліки, а  також певні пріоритети для окремо взятої галузі господарювання.