Облік виробничих запасів та ефективність їх використання на підприємстві

Подана у додатку Б класифікація виробничих запасів містить паливо, яке використовують підприємства для технологічних потреб, експлуатації транспортних запасів, а також для виробництва енергії чи опалення приміщень. У виробничому процесі підприємства використовують значну кількість енергії, яка надходить зі сторони і оплачується згідно зі встановленими тарифами. Енергію витрачають як на технологічні потреби, так і для господарських та енергетичних потреб підприємства.

Для пакування, перевезення  та зберігання виготовленої продукції  використовують тару і тарні матеріали. При цьому залежно від можливості її використання виділяють тару одно- та багаторазового призначення.

Наступну групу виробничих запасів становлять запасні частини, які призначені для поточного  ремонту основних засобів і тим  самим підтримують їх у робочому стані. До їх складу відносять деталі машин, різаків, обладнання, транспортних засобів, які призначені для виконання  ремонтів, зміни зношених деталей  тощо.

Будівельні матеріали  використовують на капітальних роботах, пов’язаних з будівництвом об’єктів, що зводяться господарським або  підрядним способом. До їх складу належать будівельні  матеріали, конструкції  та деталі, обладнання, що підлягає встановленню на таких об’єктах, та інші матеріальні  цінності, призначені для потреб капітального будівництва.

Матеріали, які не знайшли  відображення у попередніх класифікаційних  групах, мають відображуватися у  складі інших матеріалів [25].

 Отже можна зробити  висновок, що основою побудови обліку виробничих запасів є науково обґрунтована їх класифікація. Дослідження показали, що для організації синтетичного обліку матеріали підприємств доцільно класифікувати за їх роллю у процесі виробництва та часткою в собівартості продукції на матеріали виробничого та невиробничого призначення.

У процесі виготовлення продукції виникають виробничі відходи. Частина з них зберігає свої споживчі якості і може бути використана для виготовлення інших виробів чи реалізована. Для управління рухом виробничих відходів необхідна належна інформаційна база, яка формується в основному за даними бухгалтерському обліку. Тому доцільним є виокремлення групи зворотних відходів відповідно до ефективності їх подальшого використання, що забезпечить накопичення інформації з метою контролю за ефективністю використання.

 

1.2. Оцінка запасів підприємства

Відповідно до стандарту  бухгалтерського обліку 9 «Запаси»  запасами визнаються такі активи, відносно яких існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому  матеріальні вигоди, пов’язані з  їх використанням, а вартість таких  запасів може бути достовірно визначена. З цього визначення можна зробити  висновок про те, що при відсутності  впевненості щодо отримання економічних  вигод або застосуванні недостовірної  оцінки при надходженні та списанні матеріалів достовірність активів  у балансі викликає сумніви. В  той же час необхідно забезпечити  точність даних про запаси у фінансових звітах.

Звідси й випливають завдання обліку:

• забезпечення точності оцінки запасів на будь-яку дату;
• періодичне уточнення вартості запасів;
• проведення інвентаризації матеріальних цінностей з метою виявлення непотрібних та тих, що втратили свою цінність;
• точне визначення вартості придбаних матеріальних цінностей;
• точність оцінки спожитих та реалізованих матеріалів;
• своєчасне документування операцій, пов’язаних із рухом матеріалів та їх залишків.

Придбані (отримані) або вироблені  запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (вартість запасів, що придбані за плату) з включенням таких фактичних витрат:

• суми, що сплачені постачальнику (продавцю) відповідно до умов договору;
• суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги, пов’язані з пошуком, придбанням матеріалів, запасів;
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які відшкодовуються підприємству;
• витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати із страхування та проценти за комерційний кредит постачальників;
• інші витрати, пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання.

В інших випадках оцінка запасів визначається за такою методикою:

1. Запаси, що виготовлені власними силами підприємства, оцінюються за собівартістю їх виробництва.
2. Запаси, внесені до статутного капіталу підприємства, оцінюються за погодженою засновниками підприємства справедливою собівартістю.
3. Запаси, отримані підприємством без відповідної оплати, оцінюються за їх справедливою собівартістю.
4. Запаси, що надійшли в результаті обміну на відповідні подібні запаси, оцінюються за балансовою вартістю переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих запасів буде їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів відноситься до складу витрат звітного періоду.
5. Запаси, які придбані в обмін на неподібні запаси, оцінюються за справедливою вартістю переданих запасів , збільшених (зменшених) на суму грошей чи їх еквівалентів, що була передана (оплачена) в процесі обміну.

При продажу, відпуску запасів  у виробництво та іншому вибутті  оцінка здійснюється за такими методами, що наведені у додатку В:

1. ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2. середньозваженої собівартості;
3. собівартості перших за часом надходжень запасів (FIFO);
4. собівартості останніх за часом надходжень запасів (LIFO);
5. нормативних витрат;
6. ціни продажу [33].

Таким чином, існуюча методика оцінки запасів спрямовується на достовірне відображення активів у  фінансовій звітності. На це й повинен  звертати увагу головний бухгалтер.

 

1.3 Сучасні  проблеми бухгалтерського обліку  запасів підприємства

Основним  призначенням підприємств є виготовлення готових виробів, здатних конкурувати  на внутрішніх та зовнішніх ринках збуту. Широкий асортимент продукції, що виготовляється на таких підприємствах, передбачає наявність і використання значної кількості виробничих запасів.

Так, у  собівартості виробів частка вартості матеріалів становить 80-90%. При цьому коефіцієнт їх використання не перевищує 86%.

Тому  необхідна достовірна інформація про  витрачання виробничих запасів, обґрунтоване їх нормування і відображення у звітних  калькуляціях з метою чіткої організації  внутрішньогосподарського контролю за ефективністю використання.

І. Галинкер, К. Гущина, І. Сафронова, А. Афанасьева та інші вчені вважають, що необхідною умовою правильної організації контролю за списанням матеріалів у виробництво є їх відпуск відповідно до встановлених норм витрачання для виготовлення одиниці виробу встановленої якості з врахуванням запланованих організаційно-технічних умов виробництва. При цьому, як зазначає Л. Нападовська, норма забезпечує оцінку витрат на одиницю виробництва, а кошторис – оцінку витратна весь обсяг продукції.

Необхідно підкреслити, що на ефективність встановлення норм витрачання виробничих запасів  впливає низка чинників технологічного, організаційного та технічного характеру.

Виходячи  з цього актуальним є дослідження  питання організації внутрішньогосподарського контролю виробничих запасів.

Виробничі запаси займають домінуючу позицію  у складі матеріальних витрат підприємств, а їх вартість має значний вплив  на собівартість виготовленої продукції. У зв'язку з цим необхідна чітка організація внутрішньогосподарського контролю за рухом виробничих запасів з метою раціонального їх витрачання та підвищення ефективності виробництва.

Як  показали дослідження, питанню обліку та організації внутрішньогосподарського контролю за витрачанням матеріалів на підприємствах не приділяється належна  увага. В результаті втрачається  контроль за місцями безпосереднього  використанням виробничих запасів  за певними структурними підрозділами, де виникає основна маса відхилень  від установлених норм витрачання.

Тому метою дослідження є  пошук шляхів удосконалення обліку та організації внутрішньогосподарського контролю виробничих запасів для  раціонального їх використання та підвищення ефективності виробництва.

Облік використання матеріалів у процесі  виробництва необхідно розглядати як послідовне здійснення контролю за їх споживанням на відповідних стадіях  руху всіма ланками управління підприємством.

На  думку Л. Нападовської, особливість  організації контролю матеріальних ресурсів полягає в тому, що контроль мають здійснювати більшість  відділів підприємства, а саме: відділ матеріально-технічного забезпечення, виробничий відділ, технологічний відділ, конструкторський відділ, відділ реалізації та ін.

Важливу роль у здійсненні внутрішньогосподарського контролю використання матеріалів підприємств відіграють методи контролю (партіонний, лімітування, документування, інвентарний).

Проте важливим організаційним моментом внутрішньогосподарського контролю є його здійснення на всіх етапах виготовлення виробів за місцями  використання виробничих запасів певними  структурними підрозділами. Від функціонування цих підрозділів залежать основні  технологічні процеси підприємства, в ході здійснення яких виникає основна  маса відхилень від встановлених норм використання матеріалів.

З метою  підвищення дієвості внутрішньогосподарського контролю розроблено етапи його здійснення за структурними підрозділами, об'єктами контролю, формами первинних документів та відповідальними особами, які  представлені у таблиці, наведеній  у додатку Д.

Такий внутрішньогосподарський  контроль сприятиме розмежуванню відповідальності за раціональне використання матеріалів та забезпечуватиме наявність інформації для оперативного аналізу ефективності функціонування цехів з метою  прийняття необхідних управлінських  рішень [26].

Ефективність  використання матеріалів підприємств  залежить від належної організації  обліку та внутрішньогосподарського контролю на всіх стадіях їх руху.

Однак дослідження діючої практики обліку та внутрішньогосподарського контролю використання матеріалів підприємств  показали, що вона не повною мірою відповідає сучасним вимогам управління і не забезпечує своєчасність одержання  інформації про їх стан та рух.

Розроблені  нами підходи до вдосконалення обліку та внутрішньогосподарського контролю за витрачанням матеріалів дадуть можливість сформувати необхідну інформаційну базу про їх рух з метою забезпечення раціонального використання та підвищення ефективності виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОКУМЕНТІВАННЯ ТА БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ З  РУХУ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Документування господарських  операцій з руху запасів підприємства

Виробничі запаси надходять на склади підприємства з різних джерел: від постачальників відповідно до укладених договорів  на поставку, в яких зазначено найменування матеріальних ресурсів; обсяги й строки поставок, ціни, способи доставки та інші дані; від оприбуткування запасів, виготовлених у своїх виробничих підрозділах; у повернення запасів  із виробничих підрозділів на склади; оприбуткування відходів виробництва; залишків, виявлених при інвентаризації; оприбуткування запасів, отриманих  від ліквідації основних засобів  і малоцінних та швидкозношуваних предметів; надходження через підзвітних осіб. Кожна господарська операція щодо надходження  запасів повинна бути оформлена  відповідним первинним документом визначеної форми. Документи можуть бути однорядковими чи багаторядковими, що залежить від способу обробки  даних про рух матеріалів. Однорядкові  документи фіксують лише одну операцію; при ручній обробці їх зручно групувати  за номенклатурними номерами оприбуткованих запасів. Багаторядкові документи  фіксують багато номенклатурних номерів  запасів, що зручно для введення даних  оператором у комп'ютер. Із метою  зменшення документообороту доцільно застосовувати багаторядкові документи. Відсутність обов'язкових реквізитів робить документи недійсними, а при  ревізії вони вважаються такими, що не мають юридичної сили.

Матеріальні цінності надходять від постачальників разом із супровідними документами, з яких видно коли, в якому обсязі, якої якості, за якою ціною вони відправлені. Працівники відділу постачання перевіряють  цю інформацію та порівнюють її з умовами  договору. Якщо між даними договору та фактичними даними постачальника немає розходжень, то матеріальні цінності приймаються завідувачем складу, який кожний номенклатурний номер цінностей записує в прибутковий ордер (ф. М-4).

При доставці запасів автотранспортом приймання  може здійснюватись на підставі товарно-транспортної накладної, в якій завідувач складу проставляє штамп і зазначає, що всі цінності ним прийняті на склад. Ця накладна є підставою для подальшого відображення факту надходжень цінностей  у відповідності картки складського  обліку. При цьому прибуткові ордери можуть не вестися (за бажанням завскладу). Відповідно до ЗУ «Про податок на додану вартість» постачальник повинен  видати покупцю, крім загальноприйнятих  документів (рахунки, фактури, накладні), податкову накладну, форму і порядок  якої затвердила Головна податкова  адміністрація України. В цій  накладній, крім вартості матеріальних цінностей, відображається ставка та сума податку на додану вартість. Лише ця накладна дає право покупцю, як зареєстрованому  платнику податку, отримати податковий кредит зі сплати податку на додану вартість постачальнику при придбанні  матеріальних цінностей, робіт чи послуг.