Правова політика: поняття, форми, принципи

Забезпечення  пропорційного співвідношення інтересів особи, суспільства і держави.

    У контексті співвідношення інтересів  особи й суспільства права та свободи окремого індивіда як частини соціуму не є безмежними, а тому і їх задоволення та використання будуть мати дещо обмежений характер. Свобода застосування даного принципу обмежується свободою і правом іншої особи на їх реалізацію.

    Щодо співвідношення інтересів  особи та держави, то, в першу  чергу, варто зазначити, що  політика держави спрямована  на забезпечення прав і свобод  особи. Оскільки інтереси кожного  громадянина поодинці задовольнити практично неможливо, тому з їх маси вилучають найбільш значущі для переважної більшості членів суспільства бажання, тобто формують на основі систему ключової компетенції – ті переконання, які будуть задовольняти більшість населення країни.

Отже, співвідношення інтересів особи, суспільства і  держави матиме поступовий характер переходу однієї якості в іншу і  виражається таким чином: особа  під впливом власної правової політики висуває систему бажань та інтересів і прагне їх задоволення; дані інтереси осіб у процесі фільтрації (взаємодії інтересів окремих осіб як членів суспільства) стають об’єктивними, а не суб’єктивними, як не першій стадії, тобто є найбільш загальними та пристосованими до більшості населення й називають інтересами суспільства; саме останні й будуть приводитись до виконання через систему діяльності державних органів та установ.  

Гуманістична  спрямованість та демократичний характер інструментарію.

   Коли йдеться про інструментарій, то під ним розуміють сукупність методів, засобів, способів здійснення правової політики, тобто це те, за допомогою чого можуть бути реалізовані задекларовані ідеї особи ті суспільства. Даний інструментарій перебуває у «розпорядженні» держави, адже її рішення мають владний характер і набувають рис загальнообов’язковості щодо виконання, до того ж їх реалізація підкріплена методами переконання і примусу, які мають правове підґрунтя.

   Ознака демократичного характеру  інструментарію розкривається таким  чином: при здійсненні державної  влади через діяльність її органів мають використовуватись загальновизнані методи впливу з метою врегулювання суспільних відносин, що і є метою здійснення правової політики держави.

   Дуже близькою за змістом до  демократичного характеру інструментарію  є принцип гуманістичної спрямованості. Його сутність проявляється в орієнтації на людину як на найвищу соціальну цінність у державі, забезпечення передусім її прав і свобод. Тому засоби, які використовуються державою під час реалізації правової політики, повинні не тільки мати демократичний характер, а й бути спрямованим на людину.

   Отже, в умовах міжнародної глобалізації  процесів забезпечення і дотримання  прав і свобод людини, правова  політика як ядро державної  діяльності, що ґрунтується на  праві, повинна відповідати вимогам сучасності, а разом із нею і її принципи, що є фундаментом її реалізації. 7 
 

6 Рудковский В.А. О принципах правовой политики // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. -№4 – С. 5-13. 

7 www.nbuv.gov.ua . Почтовий М.М. Принципи правової політики України

2.4. Суб’єкти правової політики в Україні

   Україна, перейшовши на шлях  розвитку та становлення дійсно  суверенної, правової, соціальної, демократичної  та незалежної держави, неухильно  орієнтуючись на визнанні світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, поставила перед собою завдання – вироблення та впровадження єдиної, цілеспрямованої, загальнонаціональної правової політики.

    Проведення ефективної правової політики на сучасному розвитку українського суспільства є одним з визначальних факторів його успішного демократичного реформування, становлення в Україні правової держави, конкурентноспроможної ринкової економіки, забезпечення гарантованої реалізації прав і свобод громадян. Разом з тим правова політика може бути ефективною лише у тому разі, якщо вона спиратиметься на легітимну, авторитетну владу.

Постає  запитання, якою вона має бути в сучасних умовах, якою має бути її методологія  і теорія, характеристика, зміст та вимір тощо.

Відповідь на ці та інші питання поряд із політологією має дати, зокрема, вітчизняна юриспруденція. Тому, враховуючи наведене явище, потрібно створити відповідний механізм формування правової політики України. Останній багато у чому залежить від практичної діяльності суб’єктів правової держави і громадянського суспільства у галузі формування та реалізації правової політики.

   Проте у вітчизняній юридичній  літературі відчувається нестача  системних наукових досліджень, спрямованих на аналіз суб’єктів правової політики. 8

   Пропоную розглянути наступні  суб’єкти правової політики в  Україні: державу, політичні партії  та громадські організації, громадян  України.

Держава. Особливе місце у політичній системі суспільства традиційно відводиться державі, бо саме вона у біль-якій країні виступає як масова організація, що охоплює всіх громадян, які проживають в її межах. Держава відіграє провідну роль у встановленні правових норм. Вона не тільки впливає на процес вироблення та реалізації останньої, а й цілком його визначає. Те, що держава відіграє провідну роль у виробленні, втіленні у життя правової політики, вважається аксіомою. У той же час аналіз нормативно – правових актів та інших офіційних документів свідчить, що правова політика може формуватися, здійснюватися від імені держави як окремими державними органами, так і посадовцями.

    Верховна Рада – саме цей  орган найбільш повно відображає  актуальні проблеми суспільства і держави в системі законотворчості, розробляє та затверджує національні програми розвитку. Виключно Верховна Рада України може приймати Основний Закон та вносити до нього зміни; приймати інші закони. Верховна Рада є одним з найосновніших суб’єктів формування та реалізації правової політики.

   Президент України – визначає  основні напрямки правової політики  в Україні, систему найбільш  актуальних завдань у галузі  правового регулювання. Такі повноваження  Президент може здійснювати шляхом  видання указів, які є обов’язковими для виконання, а також законодавчої ініціативи. Таким чином, Президент України як глава держави в межах своїх повноважень забезпечує цілеспрямовану діяльність всіх органів державної влади з приводу формування та реалізації правової політики в Україні.

   Кабінет Міністрів України –  основний виконавець правової  політики нашої держави. Саме  уряд забезпечує реалізацію єдиної  державної правової політики, безперервне  та послідовне виконання законодавства,  формує загальнонаціональні програми  розвитку України та проводить їх у життя з допомогою притаманного йому механізму.

   При аналізі державних органів,  як суб’єктів правової політики  в Україні, необхідно вказати  на Міністерство юстиції. Міністерство  юстиції, на відміну від інших  міністерств, наділено повноваженнями, які мають не галузеву, а й спеціальну – функціональну і над галузеву компетенцію. Воно належить до системи органів, що здійснюють діяльність в адміністративно політичній сфері, є центром у системі органів юстиції, яке характеризується внутрішньою організованістю і відокремленістю від інших підсистем органів виконавчої влади у сфері забезпечення реалізації правової політики. 9

Політичні партії та громадські організації.

   Активними суб’єктами правової  політики виступають політичні  та  суспільно  - політичні рухи, котрі можна визначати як організації, орієнтовані на досягнення законного контролю над управлінням за допомогою процесу виборів. Правова політика, що ними виробляється, знаходить втілення, зокрема, у передвиборних платформах, в програмних документах, у матеріалах партійних з’їздів.

   Про ступінь впливу політичних  партій і суспільно – політичних  рухів на процес формування  правової політики можна судити  хоча б н тій підставі, що  будь-який важливий новостворюваний  закон є компромісом, виробленим різними партіями, які виражають вимоги тих соціальних груп, представниками котрих вони є.

   Проте для того, щоб політичні  партії і громадські організації  посіли дійсно належне місце  у формуванні та здійсненні  правової політики, стали дієвим  інститутом, вони повинні своєю професійністю і конкретними діями набути повагу до себе і позитивний авторитет.

   Важливим є також підвищення  правової свідомості громадян  у цій сфері, донесення до  людей думки про необхідність таких добровільних організацій.

Громадяни України.

   Факти свідчать про те, що громадяни  також можуть брати участь  у виробленні та реалізації  правової політики. По-перше, законодавчо,  на рівні Конституції, закріплена  можливість проведення референдумів  з особливо важливих питань  державного життя з тим, щоб кожен міг виразити свою політичну думку. По-друге, всі громадяни України наділені однаковими виборчими правами.

   Громадяни також можуть формувати  правову політику шляхом самостійної  реалізації своїх законних прав  та інтересів, виконання своїх юридичних і суспільних організаціях, а також через вираження своєї громадянської думки.

   Отже, як випливає, при формуванні  правової політики повинна враховуватися  також громадянська думка. Однак,  згідно з відгуками деяких  фахівців, орієнтацію на громадську думку не завжди слід розцінювати позитивно.10 
 
 

8 Бідей О. Суб’єкти правової політики в Україні // Право України. – 2007.- №4 –  С.97-100.

9 Погребной И.М. Теория государства. Учебные пособие. Харьков – 2003 – С.23-30.

10 Матузов Н.И. Общая концепция и основные приоритеты российской правовой политики // правовая политика и правовая жизнь. – 2000. – С.30

.

2.5. Ефективність правової політики

   Сьогодні  в  Україні  спостерігається посилення  уваги  до  проблем  формування  та здійснення правової  політики,  а також усвідомлення  її  як  окремого  виду  державної політики. Сучасний  етап  соціально-економічного і політичного  розвитку  держави вимагає  нових  підходів  до формування  та здійснення  правової  політики. Саме  тому такими  необхідними  залишаються становлення та розвиток правової політики як самостійної галузі науки. Проблема ефективності правової політики є складною  і суперечливою. Вона стосується усіх сфер суспільного життя, зокрема, правової дійсності  в державі.11 Створення  ефективної правової  політики  стало  б  однією  з  головних передумов успішного впровадження  правової реформи  в Україні, яка спрямована на формування принципово нової правової системи в Україні.  Тому  важливими  стають питання оцінки ефективності  здійснення  в Україні правової політики. В чому полягає суть ефективності правової політики? Термін “ефект” (від  лат. слова effectus) означає виконання, дію; а ефективність тлумачиться як результат, наслідок причин, сил, дій. У широкому розумінні, за словами Г. Саймона,  діяти ефективно означає використовувати  найкоротший  спосіб і найдешевші  засоби  для  досягнення  бажаних цілей. Отже, враховуючи  вищевказане, ефективність правової політики можна охарактеризувати  як  співвідношення між фактичними  результатами правової політики і тими  цілями,  яких намагаються  досягти. Якщо такі цілі  й такі результати  відобразити  в однотипних  показниках,  які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані,  обраховані, то ефективність правової політики можна було б відобразити в кількісній формі. Вирішення проблем ефективності правової політики  набуває  неабиякої актуальності  в наш час, оскільки безпосередньо торкається інтересів усіх  громадян України,  їх очікувань і сподівань на  появу позитивних результатів  від здійснюваних в країні реформ у правовій, політичній, економічній, соціально-культурній та інших сферах.  Право є найефективнішим способом  практичного  здійснення політики у всіх  сферах  державної діяльності. Підвищення ролі права відображається не лише в  збільшенні  кількості  прийнятих  нормативно-правових актів чи в розширенні сфери правового регулювання,  а  й  у  поглибленні  якості  системи законодавства та правозастосування. Як слушно зауважують  С.  В.  Бобровник  та  О.  Л.  Богінич, нинішній  розвиток  Української  державності визначає  практичне  завдання  в  прогнозуванні розвитку  законодавства,  підвищенні  його соціальної  ролі,  зміцненні  якості,  ефективності, вдосконаленні його регулюючої ролі в розвитку суспільних відносин. 12