Правова політика: поняття, форми, принципи

                 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

          ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЇ

  

                                                                                  

                                                                                          Кафедра теорії держави та права 
 
 

                         

                          КУРСОВА РОБОТА

             на тему: « Правова політика: поняття, форми, принципи» 
 
 

                                                           Студентки 1 курсу

денного відділення, група № 5

факультету  міжнародно – правових відносин

Савенко Анни Володимирівни 
 
 
 
 

                                                      

                                                

                                                       Одеса

                                                        2010

                                               ЗМІСТ 

      стор.

Вступ …………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Історія  політичних та правових вчень……………………………..6 

Розділ 2. Поняття, сутність, принципи, суб’єкти, ефективність та форми правової політики

     2.1. Правова політики у «широкому»  та «вузькому» розумінні слова  …9

     2.2. Сутність правової політики …………………………………………. 11

     2.3. Принципи правової політики …………………………………………13

     2.4. Суб’єкти правової політики …………………………………………..17

     2.5. Ефективність правової політики  …………………………………….. 20

     2.6. Форми правової політики ……………………………………………..25 

Розділ 3. Правова  політики в Україні.

    3.1. Стан  теоретичної розробленості проблеми правової

           політики в Україні……………………………………………………...26

    3.2. Співвідношення  правової політики та державної  політики…………28

    3.3. Пріоритети  правової політики в Україні  ……………………………..30 

Висновки……………………………………………………………………….31 

Список використаної літератури …………………………………………….32 
 
 
 
 
 
 

Актуальність  теми дослідження. Визначальну роль у житті будь-якого сучасного суспільства відіграє політика. Вона, як відомо, ділиться на зовнішню і внутрішню. Остання поділяється на види в залежності від сфери державної діяльності: економічна, соціальна, культурна, сімейна, житлова, банківська, митна, податкова, валютна і т.д. Частина суспільних відносин в кожній з цих сфер в тій чи іншій мірі піддається регулюючому впливу правових норм. Значить, є об'єктивні підстави для виділення сфери правового регулювання як відокремленого блоку суспільних відносин і, стало бути, правової політики як специфічної стратегії діяльності держави в цій сфері. 

В останні  роки згадка про словосполучення 'правова політика' нерідко зустрічається в нормативно-правових актах, в назвах державних органів та установ, в роботах вчених, в засобах масової інформації. Тому термін 'правова політика' можна вважати досить сталим і поширеним.

Предмет теорії держави і права складають загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ. Оскільки правова політика за своїми властивостями належить до їх числа, вона також підлягає дослідженню в рамках цієї науки. Однак аналіз літератури з теорії держави і права дає підставу стверджувати, що на загальнотеоретичному рівні дане явище майже не розглядається. У наявності прогалину в дослідженні, який повинен бути заповнений, бо без цього пізнання державно-правових явищ не може вважатися повним.

Таким чином, якщо правова політика існує в реальності, вивчається на галузевому рівні, то цілком очевидна необхідність пізнання цього явища і на загальнотеоретичному рівні. Заради справедливості слід визнати, що на сьогоднішній день деякими фахівцями в галузі теорії держави і права були зроблені певні кроки в цьому напрямку. 
 
 
 
 
 

Наукова цінність дослідження проблем правової політики бачиться в наступному.

 

• По-перше, вже сам по собі факт існування такого своєрідного, але мало дослідженого феномену суспільного життя як правова політика зумовлює наявність наукового інтересу до нього, оскільки одна з функцій науки - отримання нового знання про явища навколишньої дійсності.
• По-друге, враховуючи, що наука виконує також і іншу функцію систематизація отриманих знань, не можна вважати наше уявлення про державно-правові явища системним без ретельного аналізу проблем правової політики, оскільки саме на ній замикаються найрізноманітніші явища правового характеру.
• По-третє, оскільки в теорії держави і права формулюються основні категорії, які використовуються галузевими науками, вона повинна виробити, зокрема, поняття правової політики, форм її реалізації, пріоритетів. У цьому полягає методологічне значення пізнання правової політики на загальнотеоретичному рівні.
• По-четверте, правова політика виступає об'єднуючим початком для правотворчості, правозастосування та правового виховання, які є формами її реалізації. Це дозволяє розглядати останні як єдиної системи зі своїми внутрішніми зв'язками і взаємозалежності. Такий підхід дає можливість скласти більш цілісне уявлення як про всій системі, так і про окремі її елементи.

 

Мета  і завдання дослідження. Мета полягає в теоретичному осмисленні деяких проблем правової політики в сучасній Украні. Вона може бути досягнута за допомогою послідовного розгляду та вирішення наступних завдань: проаналізувати різні значення поняття правової політики і чинники, що впливають на таку багатозначність; розкрити природу правової політики, показати співвідношення останньої з іншими правовими явищами; визначити коло суб'єктів, що виробляють, що реалізують цей вид політики або впливають на процес її вироблення, реалізації; виділити форми реалізації правової політики.

Практична значущість роботи. Необхідність звернутися до вивчення такого державно-правового явища як правова політика викликана не тільки науковим інтересом, а й потребами практики.  

• По-перше, галузева правова політика повинна  відповідати загальноправової стратегії. Отже, проблему правової політики необхідно  розглядати і вирішувати перш за все на загальноправовому рівні.
• По-друге, правова політика є складовою частиною кримінальної, сімейної, житлової, податкової та інших різновидів політики, оскільки ці останні можуть здійснюватися як засобами права. Використання правових заходів для досягнення своїх вузькоспеціальних цілей буде загальним для всіх різновидів політики. Тому видається доцільне виділення правової їх частини і розгляд її як самостійного цілісного явища. Такий підхід дозволить встановити характер зв'язку між правовою політикою та формами її реалізації на певному етапі розвитку суспільства: наскільки одне відповідає іншому.
• По-третє, якщо аналізувати правову політику як об'єднуючий вихідний початок для процесу правотворчості, правозастосовчої практики та правового виховання громадян, можна судити про те, наскільки ці види правової діяльності скоординовані між собою, наскільки ефективне їх здійснення. Подібний підхід сприятиме вдосконаленню правотворчості, правозастосування та правового виховання.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

              РОЗДІЛ 1

                                Історія політичних та правових вчень 

У навчальній і науковій літературі існувало й  існує кілька періодизації історії  політичних і правових вчень.

 Панував  довгі роки так званий 'формаційний підхід' до періодизації не дав зв'язної картини історії політичних і правових навчань, штучно роз'єднав її по суспільно – економічним формаціям (рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична). Протиставлювані формаційному підходу цивілізаційний підхід по суті визначає лише послідовність виникнення та існування різних доктрин (Стародавній світ, Середні століття, Новий і Новітній час). Ні той, ні інший підходи не дали змістовного критерію і підстави періодизації історії політичних і правових вчень.

Найбільш  перспективно основою періодизації історії політичних і правових навчань є соціокультурний підхід, тобто системний розгляд і дослідження соціуму (громацьких відносин, установ, організацій, діяльністі, рухів) та культури (соціальне мислення, духовний світ, ціннісно-смислова сфера суспільного життя). Політичні та правові вчення більш за все пов'язані з політико-правовою областю духовного та матеріального життя суспільства, так як будь-яке вчення про державу, право, політику розробляється з урахуванням сучасної йому політико-правової дійсності, яка обов'язково відбивається в самій, здавалося б, абстрактній теоретичній побудові. Так само як філософія, за словами Гегеля, - це епоха, схоплена в думці, політико-правова доктрина - це виражена в системі понять і категорій державно-правова реальність епохи.

У збільшеному  вигляді типологія історії політичних і правових навчань включає три великі епохи, відповідних головним періодам державно організованого суспільства: 

Розділ 1. Предмет історії політичних і  правових вчень 

1) політико - правова ідеологія станово - кастового суспільства;

2) політичні  і правові доктрини періоду переходу до цивільного суспільства;

3) політико - правова ідеологія громадянського  суспільства.

До першого відноситься період від виникнення права і держави приблизно до XV-XVI ст. За формаційною схемою даний період включає азіатський спосіб виробництва, рабовласницьке і феодальне суспільства; за схемою спільної історії - це Стародавній світ і Середні століття.

Особливість цього періоду, який в історичній науці іноді називається 'велика феодальна формація', полягає в тому, що соціальна структура суспільства визначалася правом, не рівним для різних станів, а держава (частіше монархічна, ніж республіканська) залежала від вищого, найбільш привілейованого стану і стояло на сторожі суспільно-правової нерівності. Політико-правова ідеологія цього періоду суворо розрізняла людей вільних і невільних, привілейованих і непривілейованих, 'своїх' (до громадян цієї держави, членів касти або стану, осіб того ж племені або раси, прихильників певної релігії і церкви, товаришів по цеху і т. п.) і 'чужих'.

Навіть  у найбільш розвинених державах, де були зародки громадянського суспільства, при визначенні держави як 'справи народногї' під народом розуміли лише малу частину суспільства (вільні, що мають громадянство). 

Другий  період охоплює XVI-XVIII ст. Він взагалі не вміщається в формаційну схему, а по загальноісторичній періодизації до нього відносяться пізне Середньовіччя і початок Нового часу. Для історії політичних і правових навчань цей період має виключно важливе значення як епоха грандіозних зрушень, пошуків, відкриттів в області політико-правової ідеології і взагалі духовного розвитку Європи. Великі потрясіння і перебудови тих століть зазвичай позначаються власними іменами: Відродження, Реформація, Просвітництво. Загальна ідея та історичний сенс даного періоду складалися у визнанні і затверджені загальної рівності людей перед законом. У політико-правової ідеології цього періоду була сформульована теоретична модель безстанового, громадянського суспільства рівноправних людей, які вільно виявляють свою особистість, підприємливість і творчу ініціативу, обґрунтовують ідеал суспільства, звільненого від станових меж, зайвих заборон і допитливої правової регламентації. 

Результатом політичних революцій у ряді країн Європи XVII-XVIII ст. стало становлення і розвиток цивільного (безстанового, промислового, капіталістичного) суспільства (XIX-XX ст.). Це - третій великий період розвитку політико-правової ідеології, проблематика якої поповнюється низкою нових тем, породжених складнощами розвитку сучасної держави і права громадянського суспільства. 

У процесі  розвитку світової цивілізації одні країни пізніше інших вступали в  названі вище епохи, в другий або  в третій періоди розвитку, в деяких країнах намічався навіть і зворотний процес. Загальна проблематика політико-правових доктрин по-різному заломлюється в ідеології різних країн, суспільний лад, політико-правові установи і духовний світ яких мали свої особливості. 1