Аналіз правового регулювання неплатоспроможності в законодавстві України

      Інститут  банкрутства має свої специфічні принципи: пріоритет Закону перед  іншими законодавчими актами; збереження суб'єкта, що хазяює, при можливості відновлення платоспроможності; ліквідація майна боржника при неможливості збереження підприємства з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання процедури банкрутства.

     В інституті банкрутства свої учасники (процесуальні фігури); боржник, кредитори, арбітражний керуючий, власник (уповноважений  орган), державний орган з питань банкрутства. Кожний з учасників має свої повноваження. Всі учасники процедури здійснюють (реалізують) повноваження під контролем господарського суду.

     В інституті банкрутства свій об'єкт  правового регулювання: грошове  зобов'язання, зобов'язання по виплаті заробітної плати, зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів).

  Інститут  банкрутства містить у собі групи  спеціальних норм — процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація і світова угода. Кожна з процедур має свою специфіку і призначення. У трьох процедурах — санація, ліквідація і світова угода — передбачена можливість заміни власника мимо його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах — санації і світової угоди. Основні судові процедури — розпорядження майном, санація і ліквідація. Світова угода — це субсидіарна процедура, що виникає на всіх судових процедурах. Санації і ліквідації передує розпорядження майном.

     Інститут  банкрутства передбачає в залежності від виду суб'єкта боржника, характеру його діяльності, наявності майна загальний, спеціальний чи спрощений порядок виробництва в справі про банкрутство. Загальний порядок припускає використання стадії розпорядження майном з наступним переходом до процедур санації, ліквідації і світової угоди. Спеціальний порядок застосовується у випадку залучення до участі в справі : додаткових учасників, продовження термінів санації, сполучення двох процедур (розпорядження і санації) і ін. (статті 42—50 і 53 Закону). До спеціального порядку варто віднести процедуру банкрутства громадянина – підприємця, де відсутні  розпорядження майном і санація, до застосовується світова угода і ліквідація. Однак процедурам чи ліквідації світової угоди громадянина-підприємця завжди передує тривалий безпроцедурний період (до двох місяців) проведення розрахунків з чи кредиторами висновку світової угоди.

     Інститут  банкрутства — це яскравий приклад  інституту господарського права; де в органічній єдності знаходяться  диспозитивні й імперативні норми. Місце інституту банкрутства — у Господарському кодексі. У такому кодексі структура інституту банкрутства виглядала б так: загальні положення — мети і задачі, основи і принципи; учасники; підстави ініціювання процедури банкрутства; правові наслідки процедури банкрутства; задоволення вимог кредиторів; процедура розпорядження майном; процедура відновлення платоспроможності боржника — санація і світова угода; процедура ліквідації; правові наслідки визнання боржника банкрутом; ліквідація майна боржника; підстави припинення процедуру банкрутства. Кодификація господарського законодавства і закріплення інституту банкрутства в Господарському  кодексі дозволить усунути плутанину в правоприменительних органах, підвищить ефективність процедури банкрутства і зобов'язальних інститутів господарського права, що в остаточному підсумку буде сприяти розвитку ринкових відносин в Україні.