Аналіз правового регулювання неплатоспроможності в законодавстві України

Аналіз  правового регулювання

неплатоспроможності в законодавстві

України. 

Вступ. 

      Період  переходу економіки України до ринкових відносин супроводжується кризою неплатежів,  господарської взаємозаборгованості, нагромадженням боргів. Одним з механізмів правового захисту від таких фінансових безладь є процедура банкрутства. З одного боку, банкрутство дозволяє «відсівати» неефективні підприємства, а з іншого боку — сприяє оздоровленню суб'єктів, що хазяюють, які оказалися в тимчасових фінансових утрудненнях. Банкрутство — це невід'ємний елемент ринкової економіки.

      Система норм, що регламентують відносини, зв'язані  з банкрутством, являє собою господарсько – правовий інститут, якому властиве з'єднання публічно-правових і приватноправових початків. Тут правове регулювання спрямоване на досягнення не приватного інтересу, а загальної мети - відновлення платоспроможності боржника і збереження суб'єкта, що хазяює незважаючи на те, що норми інституту банкрутства являють собою «сплав» норм матеріального і процесуального права.

      Інститут  банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання  грошових зобов'язань боржником. Такий  стан (положення) боржника є неплатоспроможністю. Прийнято розрізняти абсолютну і відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність складається в неможливості боржника через повний розвал фінансового положення оплатити кредиторам, минаючи судові процедури банкрутства.  Відносна платоспроможність — у неможливості погашення боргів кредиторів через явні фінансові утруднення і наявності майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче виробництво, минаючи інститут банкрутства.

     Закон України від 14 травня 1992 р. „Про банкрутство” визначив поняття банкрутства в наших умовах і сформулював основні положення судового розгляду питань по даній категорії справ. Спочатку до застосування Закону господарюючі суб’єкти звертались рідко.Застосування на практиці Закону „Про банкрутство” 1992 р. свідчить про суттєві недоліки у вирішенні ним цілого ряду питань. Для їх усунення в Закон неодноразово вносились зміни та доповнення, Верховна Рада 30 червня 1999 р. прийняла Закон про банкрутство у новій редакції, назвавши його „Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом”. Нова назва закону підкреслює його головну ціль – застосування заходів щодо зберігання боржника як суб’єкта підприємницької діяльності, і тільки якщо це не вдасться – визнання його банкрутом. У цьому відображена важлива роль Закону, який перш за все відстоює інтереси боржника, в потім вже кредиторів та держави. Закон 1999 р. дає чітке визначення банкрутства, вказуючи на те, що: „банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.”

     Мета даної курсової роботи – розкрити сутність банкрутства, чітко визначивши процедури його здійснення, отримати глибокі знання щодо практичного застосування отриманої інформації, розробити схеми по кожній із процедур банкрутства, а також виявити недоліки в законодавстві України щодо правового регулювання інституту банкрутства в умовах ринкової економіки, у процесах роздержавлення і приватизації та внести певні пропозиції щодо їх усунення. Завдання: вияснити в чому саме полягає необхідність інституту банкротства, визначити його функції і завдання, засвоїти порядок оголошення підприємства банкрутом, проаналізувати, передбачені законодавством України, процедури банкрутства та виявити в них недоліки шляхом застосування порівняльного аналізу Закону „Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” та підзаконних нормативно-правових актів, які стосуються цього питання, при написані курсової роботи, посилатись на конкретні нормативно-правові акти і застосовувати відповідну літературу, а також, виходячи з усього вище переліченого зробити обґрунтований і повний висновок.

     Об’єктом  дослідження даної курсової роботи є існуючий в Україні і законодавчо закріплений інститут банкрутства. При дослідженні цього інституту, використані наступні методи дослідження: порівняльний метод, спеціально-юридичний, історичний і логічний та метод сходження від абстрактного до конкретного 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття неплатоспроможності  та необхідність  застосування інституту  банкрутства підприємств. 

      З моменту виникнення приватної власності  закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. Так, у Київській Русі злісний банкрут прирівнювався до злодія (татя), кредитори могли продати неспроможного боржника разом з усім його майном. У середньовіччі гарантом забезпечення повернення боргу було не стільки майно, скільки сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. У Франції, наприклад, у середньовіччі діяв указ, згідно з яким винних у банкрутстві належало піддавати покаранню, надіти нашийник і помістити біля ганебного стовпа.

      Розвиток  капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з явищем банкрутства. Поступово в цивільному та торговельному законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задовольнити позови та претензії кредиторів. Вид покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом. Якщо банкрутство настало внаслідок дії об'єктивних обставин, то покарання є мінімальним, а якщо воно є результатом шахрайства, недбалості чи халатності, то винні в цьому особи підлягають адміністративним та кримінальним покаранням. У результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

      Загалом законодавство про банкрутство  має виконувати три основні функції:

      1) запобігати непродуктивному використанню  активів підприємств;

      2) реабілітувати підприємства, які  опинилися на межі банкрутства,  маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

      3) сприяти якнайповнішому задоволенню  претензій кредиторів.

      Головне у провадженні справи про банкрутство  підприємства — якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника.  Цього можна досягти так:

а) у  процесі ліквідаційної процедури  продати майно боржника й розподілити  виручені кошти між кредиторами;

б) втілити  в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.

      Господарський суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

      а) ліквідаційні;

      б) реорганізаційні;

      в) санаційні.

      До  прийняття нового законодавства  про банкрутство в Україні  домінував перший метод. Проте в багатьох економічно розвинених країнах пріоритетною є санація, а не ліквідація підприємства – боржника. У ФРН, наприклад, у центрі уваги введеного в дію з 01.01.99 оновленого закону про банкрутство перебуває можливість задоволення претензій кредиторів згідно з планом санації (реорганізації). Аналогічні положення можна знайти і в законодавствах США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства у процесі провадження справи про банкрутство, проте це питання було не достатньо врегульованим. Новий закон передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство.

      Сутність  банкрутства випливає з визначень, наведених у законодавстві про банкрутство. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» від 1992 року під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

      У червні 1999 року Верховна Рада України  прийняла Закон «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом», який вводиться в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).

      За  своєю суттю інституція банкрутства  є одним зі способів добору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим  і зумовлена необхідність такої  інституції. У ринковій економіці  банкрутство підприємств — нормальне  явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20—30.

Позовних  заяв щодо оголошення підприємств банкрутами 1999 року було в Україні 20000. Як свідчить статистика, лише 35-45% підприємств, на які  подано позови, оголошуються банкрутами.

В Україні  близько 10—15% всіх поданих позовів  про банкрутство стосуються підприємств  з державною формою власності. Поширеною  є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення Закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств  мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (зокрема на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Система правового регулювання

неплатоспроможності в законодавстві  України. 

1. Нормативно-правова  характеристика  банкрутства в  системі законодавства України.

      В епоху СРСР банкрутства не існувало. Якщо підприємство погане працювало, то держава його або реорганізовувало (приєднувало до прибуткового підприємства), або надавало фінансову допомогу (особливий режим кредитування, фонди  міністерств), або списувало борги (колгоспам).

     До 1992 р. в Україні не застосовувалася  процедура банкрутства. Закон України  «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р. установив  спеціальну процедуру розгляду справ  фінансово неспроможних підприємств. Закон був простим, і суть його зводилася до ліквідації підприємств. Практично він не вирішував питань фінансового оздоровлення підприємств, не містив пільг для боржників: він був кредиторський. Іншими словами, його задача зводилася до спонуки боржника будь-якими шляхами (на шкоду виробництву) розрахуватися з кредиторами. Але це був перший інститут банкрутства. У Законі містилося багато пробілів, що утрудняло його застосування арбітражним судом. На основі накопиченого досвіду й в умовах відсутності повноцінного закону про банкрутство Вищий арбітражний суд прийняв повномасштабне роз'яснення «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство» від 18 листопада 1997 р. Незважаючи на те, що роз'яснення не давало відповіді на багато питань, воно все-таки мало великий позитивний ефект. Насамперед роз'яснення інтерпретаційними нормами заповнило прогалини в Законі України «Про банкрутство», полегшило роботу арбітражним судам і учасникам процедури банкрутства. Але найважливіше, багато інтерпретаційних норм згодом стали нормами нового закону. Однак роз'яснення інтерпретувало не ефективний закон і, отже, не могло його поліпшити. Для цього потрібний був новий, сучасний закон, який би містив кращі досягнення світової і національний правових систем.

      Таким став Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника при визнанні його банкрутом» від 30 червня 1999 р. (нова редакція Закону України «Про банкрутство»). У порівнянні з колишньою редакцією Закону змінені підстави для порушення справи про банкрутство, визначені терміни руху справи; установлені нові судові процедури: з'явилася нова судова фігура — арбітражний керуючий і ін. Звичайно, а Законі ще багато редакційних неточностей, протиріч, але в цілому він відповідає сучасним вимогам економіки.

      Основна ідея Закону складається а збереженні суб'єкта, що хазяює, шляхом застосування до нього спеціальних реабілітаційних процедур. Тільки у випадку неможливості відновлення своєї платоспроможності боржник може бути, визнаний банкрутом і тоді його майнові активи підлягають розпродажу з метою задоволення вимог кредиторів.