Аналіз правового регулювання неплатоспроможності в законодавстві України

      В даний час зберігається тенденція  росту кількості справ про  банкрутство. Так, господарський суд  Донецької області в 2000 р. розглянув 1281 справу (у 1999 м — 1090 справ).

     З іншого боку, поява нового Закону сприяє активізації роботи з кодификації господарського законодавства. Таким кодифікованним актом міг би стати Господарський кодекс, а його інститутом — інститут неплатоспроможності і банкрутства (далі — інститут банкрутства). Особливість інституту банкрутства полягає в тому, що в ньому переплітаються матеріальні і процесуальні норми. Це веде до того, що нереально відокремити одну норму від іншої. Іншими словами, тут має місце «сплав» норм матеріального і процесуального права.

  Якщо  колишня редакція Закону по неурегульованим відносинам широко застосовувала по бланкетному принципі Арбітражний процесуальний кодекс, то нова редакція помітно звузила сферу такого застосування. Але навіть залишилася частина відносин, що попадає під дію ГПК, не стикується з ним, що цілком природно, тому що не можна правові відносини, що виникли з нових економічних відносин, регулювати законодавством, заснованим на іншій економічній і правовій системі.

  Своєрідність  Закону полягає в тому, що він  має пріоритет перед іншими законами, зокрема Цивільним, Господарським і Цивільно-процесуальним кодексами.

  На  відміну від цих законів, де мається  рівність сторін, інтереси кредитора  як окремої особи, Закон містить  інші принципи, оскільки тут загальний  інтерес, в остаточному підсумку, суспільний, котрий спрямований на збереження суб'єкта, що хазяює. Інститут банкрутства починає діяти тоді, коли норми інших інститутів уже нічого не можуть зробити в сформованій ситуації — неплатоспроможності боржника. Вони неспроможні, тому що розраховані на приватний інтерес. Коли вступає в роботу інститут банкрутства, інші інститути господарського права припиняють свою роботу з відношення до боржника. На відміну від деяких інших інститутів господарського права, в інституті банкрутства має місце пріоритет державних інтересів. Держава вивела з процедури банкрутства казенні підприємства й установило особливий порядок реалізації майна державних підприємств у процедурі санації і ліквідації.

      Інститут  банкрутства має свої специфічні принципи: пріоритет Закону перед  іншими законодавчими актами; збереження суб'єкта, що хазяює, при можливості відновлення платоспроможності; ліквідація майна боржника при неможливості збереження підприємства з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання процедури банкрутства.

     В інституті банкрутства свої учасники (процесуальні фігури); боржник, кредитори, арбітражний керуючий, власник (уповноважений  орган), державний орган з питань банкрутства. Кожний з учасників  має свої повноваження. Всі учасники процедури здійснюють (реалізують) повноваження під контролем господарського суду.

     В інституті банкрутства свій об'єкт  правового регулювання: грошове  зобов'язання, зобов'язання по виплаті  заробітної плати, зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових  платежів).

  Інститут  банкрутства містить у собі групи  спеціальних норм — процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація і світова угода. Кожна з процедур має свою специфіку і призначення. У трьох процедурах — санація, ліквідація і світова угода — передбачена можливість заміни власника мимо його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах — санації і світової угоди. Основні судові процедури — розпорядження майном, санація і ліквідація. Світова угода — це субсидіарна процедура, що виникає на всіх судових процедурах. Санації і ліквідації передує розпорядження майном.

     Інститут  банкрутства передбачає в залежності від виду суб'єкта боржника, характеру  його діяльності, наявності майна  загальний, спеціальний чи спрощений порядок виробництва в справі про банкрутство. Загальний порядок припускає використання стадії розпорядження майном з наступним переходом до процедур санації, ліквідації і світової угоди. Спеціальний порядок застосовується у випадку залучення до участі в справі : додаткових учасників, продовження термінів санації, сполучення двох процедур (розпорядження і санації) і ін. (статті 42—50 і 53 Закону). До спеціального порядку варто віднести процедуру банкрутства громадянина – підприємця, де відсутні  розпорядження майном і санація, до застосовується світова угода і ліквідація. Однак процедурам чи ліквідації світової угоди громадянина-підприємця завжди передує тривалий безпроцедурний період (до двох місяців) проведення розрахунків з чи кредиторами висновку світової угоди.

     Спрощений порядок застосовується при ліквідації боржника без попереднього використання процедури розпорядження майном (статті 51 і 52 Закону).

      По  спрощеній процедурі господарський  суд Донецької області в 2000 р. ; збудив 543 справи, що складає 60 відсотків від загальної чисельності справ про банкрутстві.

      Інститут  банкрутства — це яскравий приклад  інституту господарського права; де в органічній єдності знаходяться  диспозитивні й імперативні норми. Місце інституту банкрутства  — у Господарському кодексі. У такому кодексі структура інституту банкрутства виглядала б так: загальні положення — мети і задачі, основи і принципи; учасники; підстави ініціювання процедури банкрутства; правові наслідки процедури банкрутства; задоволення вимог кредиторів; процедура розпорядження майном; процедура відновлення платоспроможності боржника — санація і світова угода; процедура ліквідації; правові наслідки визнання боржника банкрутом; ліквідація майна боржника; підстави припинення процедуру банкрутства. Кодификація господарського законодавства і закріплення інституту банкрутства в Господарському  кодексі дозволить усунути плутанину в правоприменительних органах, підвищить ефективність процедури банкрутства і зобов'язальних інститутів господарського права, що в остаточному підсумку буде сприяти розвитку ринкових відносин в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Роль  та функції арбітражного керуючого в справах  про банкрутство.

Якщо  інше не передбачено Законом України  “Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом”, арбітражним керуючим (розпорядником майна,  керуючим санацією,  ліквідатором) може бути призначено фізичну особу -  суб'єкта  підприємницької  діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту,  володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.

      Згідно  з законом України “Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом” одна  і  та  ж  особа  може  виконувати функції  арбітражного  керуючого  (розпорядника  майна,  керуючого  санацією,  ліквідатора) на всіх стадіях провадження у  справі  про  банкрутство. Арбітражні керуючі діють  на  підставі  ліцензії  арбітражного   керуючого,   виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом. Анулювання ліцензії арбітражного керуючого під час здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень є  підставою  для  усунення його  від  виконання  обов'язків  арбітражного  керуючого  під час провадження у справі про банкрутство.

     Про усунення арбітражного керуючого  від виконання  обов'язків з  цих  підстав  під  час  провадження  у справі господарський суд виносить ухвалу.

  Арбітражними керуючими не можуть бути призначені:

• особи, які згідно з цим Законом вважаються заінтересованими;
• особи, які здійснювали  раніше  управління  цим  боржником - юридичною особою,  за винятком випадків,  коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло  не  менше трьох років;
• особи, яким  заборонено  здійснювати  цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади;
• особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

      До призначення  арбітражним   керуючим  особа  має  подати  до господарського  суду  заяву,  в  якій  зазначається,  що  вона  не належить до жодної  категорії вищезазначених осіб.

    Арбітражний керуючий має право: 

• скликати збори і комітет кредиторів та брати в них  участь  з правом дорадчого голосу;
• звертатися до  господарського  суду у випадках, передбачених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
• отримувати винагороду в розмірі та порядку,  передбачених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
• залучати для  забезпечення  виконання  своїх  повноважень  на договірних засадах інших  осіб  та  спеціалізовані  організації  з оплатою   їх   діяльності   за  рахунок  боржника,  якщо  інше  не встановлено Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” чи угодою з кредиторами;
• запитувати і  отримувати   документи   або   їх   копії   від підприємств,  установ, організацій, об'єднань, а від громадян – за їх згодою;
• отримувати з державного реєстру застав інформацію  про  майно боржника, яке є предметом застави;
• подавати до   господарського   суду   заяву   про  дострокове припинення своїх обов'язків;
• виконувати інші дії відповідно до закону.

    Арбітражний керуючий зобов'язаний:

• здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;
• аналізувати фінансову,    господарську    та     інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;
• в порядку,  установленому законодавством, надавати державному органу з питань  банкрутства  інформацію,  необхідну  для  ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
• виконувати інші повноваження, передбачені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

     При  реалізації  своїх  прав  та  обов'язків   арбітражний керуючий  зобов'язаний  діяти  сумлінно  та  розумно з урахуванням інтересів  боржника та його кредиторів. На  випадок  заподіяння  шкоди  боржнику   чи   кредиторам діяльність    арбітражного    керуючого   підлягає   обов'язковому

страхуванню. Порядок   обов'язкового   страхування    діяльності арбітражних керуючих визначається законом. Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що завдало значної шкоди  боржнику чи кредиторам,  може бути підставою для анулювання його ліцензії. Про невиконання   або   неналежне    виконання обов'язків, покладених на арбітражного  керуючого господарський  суд  може винести ухвалу,  яка  направляється  державному  органу  з  питань

банкрутства. Невиконання або неналежне виконання  обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, за  відсутності наслідків,  передбачених    ст.3¹ Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”,  може  бути підставою для усунення арбітражного   керуючого   від  виконання   ним   своїх обов'язків, про що господарський суд виносить ухвалу. Оплата послуг,   відшкодування   витрат   арбітражного керуючого (розпорядника майна,  керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку  з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому законом,  за  рахунок коштів,  одержаних від продажу майна боржника,  або за  рахунок коштів  кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Оплата послуг  арбітражного  керуючого (розпорядника  майна, керуючого  санацією,  ліквідатора)  за  період  від  дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі  про банкрутство  і  до  дня першого засідання комітету кредиторів,  на

якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування  витрат арбітражного керуючого,  здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу, у максимальному розмірі, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

      Кредитори  можуть  створювати  фонд  для оплати  послуг, відшкодування витрат та виплати додаткової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна,  керуючому санацією,  ліквідатору). Формування фонду та порядок використання його коштів  визначаються рішенням    комітету    кредиторів   та   затверджуються   ухвалою господарського суду. Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого  санацією,  ліквідатора)  за кожен місяць здійснення ним своїх  повноважень  встановлюється  та  виплачується  в   розмірі, встановленому  комітетом  кредиторів і затвердженому господарським судом,  якщо інше не встановлено законом,  але не  менше  двох мінімальних   заробітних   плат   та  не  більше  середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять  місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. Кредитори   мають   право   встановлювати  і  виплачувати арбітражному керуючому за результатами його  діяльності  додаткову винагороду, розмір якої затверджується господарським судом. Звіт про оплату послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого затверджується рішенням комітету кредиторів  та  ухвалою господарського  суду.  Ухвала  може бути оскаржена у встановленому порядку. Життя та  здоров'я арбітражного керуючого можуть  бути застраховані  за рахунок коштів кредиторів у порядку,  визначеному законодавством.