Примірний тижневий цикл занять під час підготовчого і змагального періодів

• шкільний   музей    спортивної   слави   або    відділ    фізичної   культури   в 
  загальношкільному музеї;
• книга   пошани   колективу   фізкультури,   в   яку   заносять   імена   кращих 
  спортсменів, громадських тренерів, суддів.

     Вчителя збирають цікаві матеріали: вирізки з газет, вимпели, кубки, медалі, стрічки чемпіонів, дипломи, спортивний інвентар з автографами відомих спортсменів, гостей школи, фотодокументи, що віддзеркалюють фізкультурне життя школи, які в майбутньому стануть експонатами музею.

      У кожній школі доцільно обладнати  куточок фізичної культури. Його оформлення залежить від загального рівня культури школи, її спортивних традицій, смаку і здібностей викладача фізичної культури. Пропоную такий оптимальний варіант оформлення:

     "Фізична  культура в житті славетних  людей" (вислови на користь  фізичної культури).

     "Навчальна  робота" (інформація про прикладну  цінність засвоєння матеріалу шкільної програми для повсякденного життя, військової справи).

     Таблиця ходу змагань ("Старти надій", спартакіад школи, району, інформація про переможців).

     "Спорт  у школі" (календар спортивно-масових  заходів, розклад занять секцій тощо).

        "Що? Де? Коли?" (відомості про те, що передбачається найближчим часом у школі, місті, районі; може бути таблиця рекордів).

     "Куточок  для батьків" (поради для батьків  про раціональний режим життя  учнів, самоконтроль і лікарський контроль, харчування, самостійні заняття дітей вдома, досвід кращих сімей у справі фізичного виховання дітей удома).

           Корисними в куточку фізкультури можуть бути заклики, що привертають увагу дітей, батьків, учителів.

     Хочеться  застерегти молодих учителів від  перетворення куточків фізичної культури в ілюстрації, що прикрашають стіни школи. Це повинна бути хроніка фізкультурно-оздоровчого і спортивно-масового життя кожного колективу.

     Водночас, пропаганда досягнень і успіхів  деяких учнів, часта поява їхніх  прізвищ і фотографій у "блискавках", стіннівках іноді призводять до захворювань "зірковою хворобою". Це трапляється, якщо інформація і пропаганда мають однобічний характер і спрямовані лише на фізичну сферу діяльності школярів. У таких випадках треба вживати термінові заходи виховного впливу, що дозволять оздоровити морально-психологічний клімат і допоможуть "хворому" правильно оцінити власні досягнення [15,175].

   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Дослідницька  діяльність вчителя  фізкультури

 

      Особливе  місце в роботі вчителя фізичної культури займає дослідницька діяльність. Адже цілеспрямований педагогічний вплив на організм і особистість учня загалом можливий лише за умови вивчення його потенційних можливостей. Тому ефективна праця спортивного педагога вимагає:

• дослідження      фізичного      розвитку,      фізичної      підготовленості      і 
  функціонального стану школярів;
• вивчення класу, групи учнів;
• спостереження й аналізу уроків;
• підбору адекватних засобів і методів навчання;
• аналізу власної діяльності і досвіду роботи колег;
• апробації ефективності різних режимів м'язової діяльності;
• планування уроків і спортивного тренування в секціях;

• визначення доступних навантажень для учнів під час виконання різних за характером та інтенсивністю фізичних вправ;

• оцінки динаміки показників фізіологічних функцій, оперативних 
  і кумулятивних ефектів, досягнутих унаслідок фізичних навантажень.

      Отже, дослідження — це детальний науковий аналіз будь-яких педагогічних явищ з  метою пізнання їх механізмів,  причин і наслідків (Як

відбуваються? Чому відбуваються? Що дають?) для узагальнення і визначення ефективних засобів, методів і форм педагогічного впливу [10,32].

     Розрізняють три різновидності педагогічних досліджень у фізичному вихованні:

1. методичні роботи, які не ставлять за мету виявлення законів. До таких 
   робіт можна віднести, наприклад, вивчення досвіду роботи педагогів;

2. науково-методичні, які ставлять за мету пошук нових шляхів реалізації 
   завдань  фізичного   виховання   (методів,   засобів,   форм)  і  відтворення  в 
   експерименті відомих закономірностей;

3. науково-дослідні роботи, які присвячуються вивченню широкого

кола  питань, що виходять за межі методики навчання та виховання і можуть вирішувати проблеми техніки виконання фізичних вправ, управління процесом фізичного виховання, економіки фізичного виховання та спорту тощо.

      Для проведення дослідження формується методика, яка є його своєрідною програмою (планом), що народжується в  процесі попереднього опрацювання  досліджуваної проблеми. Вона включає:

•      вибір теми і формулювання назви. Вибір теми переважно продиктований практикою і повинен віддзеркалювати потреби суспільства та розвиток галузі, а формулювання назви має чітко відображати сенс дослідження і бути лаконічним;

• розробку гіпотези і визначення завдань дослідження. Гіпотеза (передбачення результату) розробляється на основі узагальнення досвіду, інтуїції та аналізу існуючих наукових фактів, описаних у літературі.

      Завдання  конкретизують дослідження, і кожне  з них представляє сторону  проблеми, що підлягає вивченню. Кількість  завдань залежить від тривалості дослідження і його складності;

     •        підбір досліджуваних. Характерною  рисою педагогічних досліджень є  те, що вони порівняльні. При цьому  порівнювати можна: експериментальні і контрольні групи, те, що є сьогодні з тим, що було раніше, зі стандартами [З,39].

     Порівняльність  дослідження ставить певні вимоги до обстежуваних, а саме: вони повинні добровільно брати участь у дослідженні і бути, по можливості, рівні (ідентичні) за віком, статтю, фізичним розвитком і підготовленістю, професійною діяльністю, тощо; з ними повинні працювати одні й ті ж особи.

     Проте абсолютне зрівняння неможливе. Важко зрівняти учасників дослідження за інтелектуальними можливостями, характерами, настроєм. Тому, підбираючи їх, керуються законом великих чисел, який твердить, що сукупна дія великого числа випадкових факторів приводить до результату, майже незалежного від випадку. Отже, вибіркова сукупність (група учнів) повинна бути репрезентативною, тобто максимально віддзеркалювати риси генеральної сукупності. Такою сукупністю в досліджуваних групах є 20—40 осіб, а в масових дослідженнях — сотні;

     •        вибір методів дослідження. Визначаючи методи дослідження, до них висувають такі вимоги; методи повинні відповідати завданням дослідження, вони повинні бути інформативними, стійкими до впливу несприятливих факторів, адекватними явищу, що вивчається, та надійними (тобто дослідження може бути повторене тим же, або іншим експериментатором з тими ж або іншими   учнями).   Обраний   метод   може   бути   поєднаний   з   фізіологічними методами та методами психологічного аналізу, зберігши за собою провідну функцію, ним має досконало володіти експериментатор [І8,231].

     Педагогічні методи дослідження у фізичному  вихованні поділяють на чотири групи.

1. Методи одержання ретроспективної інформації, які полягають в аналізі 
   літературних джерел, документальних матеріалів, опитування.
2. Методи організації навчально-виховного процесу в дослідних групах: 
   експериментальний, контрольний, індивідуальний. За їх допомогою вирішують 
   педагогічні завдання.
3. Методи    збору    поточної    інформації:    педагогічний    аналіз    і    оцінка, 
   хронометрування, контрольні дослідження (тестування), аналіз поточної 
   документації, опитування (анкета, бесіда, інтерв'ю), реєстрація техніки ви 
   конання вправ, стенографування. За допомогою цих методів отримується 
   інформація про результати педагогічної діяльності до її початку, в ході та по закінченні повного циклу педагогічного процесу.

4.     Методи математичної обробки  одержаних внаслідок дослідження

даних, за допомогою  яких виявляють наявність зрушень, їхню величину та

достовірність.

      Названі групи методів тісно пов'язані  між собою, тому не застосовуються ізольовано, а лише в сукупності. Тут головною є група методів організації  навчально-виховного процесу, інші обслуговують дослідження [19,231]. 

      Розділ  ІІ. ПЕДАГОГІЧНІ ФУНКЦІЇ, ВМІННЯ ТА ТЕХНІКА ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.                                                                              2.1 Педагогічні функції вчителя

                                                                                                                                   Для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у розв'язанні педагогічних    завдань,    йому    необхідно    цілеспрямовано    розвивати    свої

загальнопедагогічні й спеціальні (з урахуванням специфіки своєї професії) здібності, включаючи і рухові.

     Відзначають, що праця вчителя фізичної культури, незважаючи на велику питому вагу тут рухового компонента, є розумовою. Результати його професійної діяльності залежать, як і у вчителів інших предметів, головним чином, від широти й гнучкості розуму. Для того, щоб стати професіоналом, учитель фізичної культури повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, знаннями предметів медико-біологічного циклу, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, комп'ютерних технологій.

     Педагогічна діяльність учителя, як відомо, реалізується сукупністю різноманітних дій в певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховним цілям і спрямовані на вирішення конкретних педагогічних завдань. Упорядкована сукупність таких дій визначає виконання певної педагогічної функції вчителя.

      Усі педагогічні функції поділяють  на дві групи. До першої входять орієнтаційна, розвиваюча, мобілізуюча і інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. У процесі професійно-педагогічної підготовки вчителя треба діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано формувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.

     Узагальнення  матеріалів багатьох досліджень другої групи (організаційно-структурних) функцій дозволяє визначити, що до неї входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна і гностична (дослідницька) [6,246].

Конструктивна функція вчителя забезпечує:

• визначення мети і завдань навчально-виховного процесу;
• відбір    навчального    матеріалу,    який    слід    засвоїти    учням,    його 
  систематизацію;
• проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу;
• проектування  власної майбутньої діяльності і  поведінки у взаємодії з 
  учнями;
• підбір   адекватних   засобів,   методів   і   методичних   прийомів,   способів 
  організації і форм навчальної, тренувальної і виховної роботи;

• виявлення розбіжностей між запланованим і досягнутим [4,108]. 
  Організаторська функція реалізується через:

 

• забезпечення  різноманітних видів навчальної діяльності учнів;

• організацію учнівського колективу, його згуртування і націленість на 
  вирішення навчальних завдань;

• організацію  позакласної і  позашкільної роботи з фізичного виховання учнів;
• матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу:
• організацію власної діяльності і поведінки під час безпосередньої взаємодії 
  з  учнями   на   уроках   і   позаурочних   заняттях   (розподіл   робочого   часу, 
  інструктування, контроль, дозування навантаження тощо).