Примірний тижневий цикл занять під час підготовчого і змагального періодів

      Негативну роль у розвитку системи фізичного  виховання відіграють критерії оцінки праці вчителя. Досі його роботу оцінювали (а іноді оцінюють і тепер) кількісними показниками (розрядники, місця на змаганнях і т. д.).Докорінна зміна фізичного виховання школярів вимагає переосмислення самої суті, мети, завдань, змісту педагогічного процесу, діяльності вчителя, участі в цьому процесі учнів.

     Багато  вад фізичного виховання учнів  пояснюються загальним станом нашої школи, притаманним їй адмініструванням, догматизмом. Звідси — муштра й авторитарність. Взаємини між учителем і учнем не повинні будуватися за принципом "начальник — підлеглий".

      Сьогодні  шкільна фізична культура повинна  забезпечити сприятливі умови для розвитку не тільки фізичних здібностей, а й духовних, моральних якостей дитини. Підвищення ефективності системи фізичного виховання мусить відбуватись за рахунок не стільки кількісних змін, скільки якісного поліпшення змісту й організації роботи, на основі національних, регіональних і місцевих традицій та умов, враховуючи інтереси учнів і можливості педагогів.

     Прагнучи  створити свою індивідуальну систему  фізичного виховання учнів кожної конкретної школи, молодий учитель повинен пам'ятати, що тут мало одного бажання і програми дій. Для того, щоб будь-яка система функціонувала, треба забезпечити щонайменше три умови:                                                  1) учень повинен хотіти займатись;                                                                               2) треба мати, де займатись (створення матеріальної бази);                                                       3) повинен хтось займатися з учнями (кадрове забезпечення).

     Для молодих учителів у перші місяці, а іноді й роки роботи однією з найважливіших стає проблема спілкування з учнями, проблема дисципліни на заняттях.

      Результати  спостережень свідчать, що вчителям-початківцям, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, властивий офіційний стиль спілкування зі школярами, тоді як у досвідчених педагогів спостерігається велика різноманітність методів впливу на учнів, способів спілкування з ними. Викладачі з великим стажем роботи обов'язково враховують стан учнів, беручи до уваги те, чим вони займаються зараз і чим займатимуться потім. Згідно з цим і подаються команди або розпорядження,  а іноді дітей просять здійснити необхідні дії.

      Прагнучи  забезпечити дисципліну, молоді вчителі  занадто вживають зауваження, роблячи  їх найчастіше підвищеним тоном.

     Типовою помилкою недавніх випускників педагогічних навчальних закладів є те, що вони, даючи багато команд і висуваючи різні вимоги, не завжди вимагають їх виконання. Вихователь має бути людиною вимогливою. Ігнорування вимогливості у вихованні призводить до сумних наслідків. Під вимогою у народі прийнято розуміти побажання або прохання, висловлені так, що не припускають заперечення. Це, здебільшого, стосується загальноприйнятих норм і правил поведінки.

     До  порушення нормальних стосунків  учителя з учнями призводить, зазвичай, нерозуміння учнями вимог до них. У такій ситуації зауваження повисають у повітрі, погіршують обстановку на уроці, створюють нервову атмосферу, позбавляють дітей радості. Недосвідчені вчителі, роблячи зауваження, не враховують різниці між хлопчиками і дівчатками. При цьому одна і та ж форма спілкування застосовується з учнями початкових і старших класів.

     Неправильні способи спілкування призводять до протиставлення наставника своїм учням. Це наштовхує на пошук інших шляхів "боротьби" за порядок на заняттях. Одним із таких шляхів є профілактичні заходи, що створюють на уроках обстановку, коли порушення будуть просто неможливими, якщо вчитель досконало опанував навчальний матеріал, він так організує школярів, що на сторонні справи у них просто не залишиться часу. Так, уміння поєднати підрахунок при виконанні вправ (менше рахувати) з конкретними методичними вказівками дасть учителеві змогу "звільнити себе" для виконання прямих функцій — вчити.

      Хорошій робочій атмосфері на заняттях сприяє також прагнення вчителя виправляти типові помилки. При цьому вчитель може "не зауважити" порушень до певного часу, якщо відчуває, що в певній ситуації він ще не може проти них боротись. Але якщо зауваження зроблено, то треба домогтися належної реакції на нього. Форма зауваження повинна залежати від того, свідомо учень порушив дисципліну, чи мимоволі.

     Не  в усьому треба бачити порушення. Адже заняття фізичними вправами високоемоційні, а учням притаманно виражати свої емоції. Показником майстерності вчителя, без сумніву, є уміння гасити негативні емоції і закріплювати позитивні. Радимо частіше акцентувати увагу на успіхах учнів і використовувати цей прийом у роботі зі слаборозвинутими дітьми, дівчатами, першокласниками [19,135].

     Виробляючи  форми взаємин і поведінки, домовляйтеся з учнями. Причому в домовленості не буває дрібниць.

     Результати  досліджень психологів свідчать про те, що вже трирічні діти здатні виконати завдання лише в тому випадку, коли їм зрозумілий сенс        завдання. Тому пропонуйте щось учням лише після того, як вони осмислили, для чого їм це потрібно. Запорука успішної роботи — це сприйняття завдання як "потрібного мені". Тільки тоді можна сподіватися на перехід від "чистого виконавства" до співдружності, а надалі — до самостійності.

     У роботі зі школярами не обмежуйтеся  тільки вказівками вчителя. Доцільно широко налагодити зворотний зв'язок, більше питати самих учнів, щоби знати, як вони розуміють учителя. Л. Толстой, аналізуючи стосунки в Ясно-Полянській школі, виявив, що багато чого можна навчитись у своїх учнів. Він підкреслював, що виховання дітей сприяє самовдосконаленню педагога. Адже між суб'єктами виховання виникає причинна залежність. Вчинки і дії вчителя змінюють поведінку учнів, викликають їх дії, які, в свою чергу, впливають на форми, методи та засоби діяльності вчителя. Отже, для характеру динаміки взаємодії вирішальне значення мають обидва суб'єкти, але особливо, учні. Невипадково останнім часом зріс інтерес кращих учителів до оцінки їхньої діяльності з боку учнів.

      Отже, вчитель завжди повинен залишатись учнем. І чим більше в учителеві учня, тим вищий його професіоналізм [4,284].

     Завдання  вчителя полягає в тому, щоб  створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне.

     Генезис проблеми взаємин учителя й учнів  засвідчує, що прогресивна вітчизняна педагогічна теорія і практика вирішальну роль у формуванні цих взаємин відводила вчителеві, який повинен бути до цього спеціально підготовленим. Головним суб'єктом виховної діяльності прогресивні педагоги-просвітителі вважали учня, а тому намагалися пробуджувати його активність, самосвідомість і саморозвиток [7,81]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Робота  вчителя фізичної культури по підготовці до уроків

Попередня підготовка вчителя фізичної культури до уроку                        Ефективність уроку залежить від досвіду і педагогічної майстерності вчителя, від того, наскільки він сумлінно готується до його проведення. Тому вчителю необхідно завчасно і ретельно визначити задачу уроку, розробити конкретний план його проведення, передбачити необхідне матеріальне оснащення. Визначаючи задачі уроку, необхідно виявити його зв'язок із задачами попередніх і передуючих уроків, уявити собі його можливі результати. При постановці задач виникає необхідність у вивченні літератури і пошуках новітніх методик проведення різних форм занять в школі. Визначивши основні і допоміжні задачі уроку, вчитель підбирає засоби і методи для їх здійснення.

     Підготовку  вчителя до уроку можна поділити на два етапи:                                   1) попередня підготовка;                    2) безпосередня підготовка.

     Етап  попередньої підготовки передбачає аналіз результативності роботи за минулий рік, виявлення позитивних моментів, хиб і прорахунків, пошук шляхів їх усунення та проектування (планування) діяльності на наступний рік.

     Мета  цього етапу полягає у створенні системи націленості учнів на досягнення конкретних результатів і, в зв'язку з цим, у раціональному розміщенні засобів протягом року. Водночас, на першому етапі формується система закріплення вивчених вправ шляхом періодичного повторення та систематичної самостійної роботи школярів [1,38].

     На  етапі безпосередньої підготовки до уроку вчитель виконує великий  обсяг роботи, зокрема, щодо змістовного, організаційного, методичного і матеріального забезпечення уроків, їх побудови. Технологія безпосередньої підготовки вчителя до уроку передбачає послідовне виконання ним низки ті (операцій), а саме:

1) конкретизує   завдання   уроку.   Під   час   планування   навчального

матеріалу завдання уроків уже були сформовані, але у процесі роботи може бути виявлено, що запропонований учителем темп педагогічних дій щодо засвоєння конкретних вправ занадто високий (або низький), тому безпосередня підготовка і починається з уточнення завдань і вибору оптимального варіанту їх розв'язання (з урахуванням конкретних обставин);

2) добирає відповідні засоби для вирішення висунутих завдань. При 
цьому враховується, що розв'язання одних і тих же завдань можливе 
різними засобами,  але для  кожного  конкретного випадку (на різних етапах навчання, в різних умовах) засоби мають різну ефективність. Учитель зобов'язаний обирати   найдоцільніші,    що   дають    змогу   забезпечити   вирішення водночас кількох завдань і найкоротшим шляхом вести учнів до мети;

3) здійснює  організаційно-методичне  забезпечення,  тобто  підбирає 
методи і форми організації навчальної діяльності, визначає розміщення і 
шляхи переміщення   учнів,   способи   розташування   і   прибирання   приладів, роздачі та збору  інвентарю,  економлячи  дорогоцінні   секунди  уроку.  Водночас передбачаються заходи попередження травм, прийоми активізації учнів, оптимальне співвідношення  і   органічна  єдність  застосування  репродуктивних  і продуктивних методів навчання, а також оздоровчі та виховні впливи наступного уроку;

4) здійснює рухову підготовку до уроку, пов'язану з необхідністю 
постійно   підтримувати   належну  власну   спортивну  форму.   Учитель 
повинен уміти показати    всі    запропоновані    дітям    вправи    на   рівні    результатів, передбачених контрольними нормативами для учнів.

     Перед уроком педагогу слід спробувати виконати нові підготовчі та підвідні вправи, бути готовим виконати або проімітувати виконання вправ, запланованих на наступний урок [5,30].

     Рухову  підготовку напередодні уроку в  спортивному залі, на майданчику вчитель може поєднати з підготовкою активу до наступного заняття. У деяких школах такі спільні заняття вчителя з активістами в позаурочний час стали доброю традицією.

     Особливо  в перші роки роботи вчитель повинен  багато працювати над удосконаленням міміки, жестів, формуванням навичок страхування, проведення і надання фізичної допомоги учням під час виконання ними вправ;

     5)      забезпечує теоретичну і мовну  підготовку. Учитель повинен мати  ґрунтовні знання, які йому належить передавати учням, досконало опанувати мову і методику повідомлення (передачі) теоретичних відомостей, щоб не знизити рухову активність учнів.

     Варто також пам'ятати, що мовлення впливає  не тільки на свідомість, а й на почуття школярів. Умілою подачею команди вчитель може підкреслити характер руху (м'який, плавний, різкий), регулювати з її допомогою рівень фізичних зусиль і викликати необхідну зворотну реакцію дітей. У зв'язку з цим напередодні кожного уроку вчитель повинен відновити в пам'яті ту інформацію, яку буде повідомляти юнакам і дівчатам, визначити її місце і форму передачі (у вигляді зауважень, оцінок, запитань, обговорень, коротких бесід тощо).

      Старанно  обирайте потрібні для кожного конкретного  випадку слова, правильно будуйте речення. Краще говорити просто і дохідливо. Переважно учні прискіпливо зауважують неправильне наголошування слів [9,216].

      У різних ситуаціях потрібен різний темп мовлення: якщо вчитель виправляє помилки, доцільно говорити повільно; у бесідах, розповідях, поясненнях використовують середній темп; керуючи іграми, можна прискорити темп.

     Тоном мовлення на уроці досягають певного емоційного стану. Він може бути урочистим, святковим (підсумовування змагань, на спортивних вечорах, святах), задушевним (під час підготовки до подолання труднощів), радісним або сумним (після перемоги або поразки), обурливим (за порушення дисципліни). Небажаним є менторський тон, котрий відштовхує учнів.