Динаміка політичної довіри сучасних українських громадян

 

Центр (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Хмельницька, Черкаська області)

Схід (Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області)

Північний Схід (Полтавська, Сумська, Чернігівська області)

Галичина (Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська  області)

Інші  західні області (Волинська, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька)

Південь (Миколаївська, Одеська, Херсонська області)

Донбас (Донецька, Луганська області)

 

Найбільшою  довірою серед неполітичних інституцій в усіх регіонах користується Церква (причому на Галичині церкві довіряють 72,6% громадян). Також українці довіряють  збройним силам України (найбільше  на Донбасі - 61,7%), системі освіти, та вітчизняним ЗМІ.

Регіональні симпатії до окремих інституцій розподіляються так: СБУ  довіряють переважно  громадяни Північного Сходу, Півдня, Донбасу та Сходу, Верховній Раді - мешканці Сходу, Донбасу та Києва, Кабміну у січні 2006 року довіряли переважно мешканці Галичини, інших Західних областей, Києва та Північного, Сходу. Міліції, прокуратурі та судам з переважанням довіряють мешканці Криму, Сходу, Північного Сходу та Донбасу.

 

За даними Інституту соціальної та політичної психології вікові відмінності у довірі до органів влади та провідних суспільних інституцій на січень 2006 року (у %) виглядали так

                                                                                                                   Таблиця 5.

 

Люди  похилого віку, таким чином довіряють  більшою мірою ніж представники інших вікових груп, збройним силам (50,9%), Верховній Раді (31,2%), міліції (29,1%), політичним партіям (20,5%), системі освіти (48,8%), менше за інших громадяни старші 55 років довіряють Національному банку (28,3%), громадським організаціям (25%), Кабінету Міністрів (25,5%), профспілкам (19,8%).

Громадяни віком 30-55 років демонструють загалом меншу довіру до вищезазначених органів влади та суспільних інституцій, ніж молодь та громадяни похилого віку.

Молодь  більше, ніж представники інших генерацій, довіряють системі освіти (49%), українським  ЗМІ (43%), СБУ(39%), громадським організаціям (36%), профспілкам (24,1%), Національному банку (37,9%), Кабінету Міністрів (31,5%), прокуратурі (22,5%), судам (22,7%). Найменше молодь довіряє політичним партіям (13,1%).

Загалом молодь демонструє порівняно вищий  рівень довіри до органів влади та соціальних інституцій, далі за молоддю слідують респонденти похилого віку, нижчий рівень довіри демонструють громадяни середнього віку (30-55 років).

Високі  показники рівня довіри молоді ймовірно пояснюються наявністю в них  вже нової наближеної до демократичної (яка б мала подібну структуру довіри, але вищий рівень) системи цінностей, і відсутністю негативного досвіду взаємодії з органами державної влади.

Порівняно високий рівень довіри демонструють люди похилого віку, але їх довіра має  іншу структуру, ніж у молоді (зокрема низька довіра до демократично-ринкових інституцій — громадських організації, національного банку, профспілок), що свідчить про відмінну від молодіжної систему цінностей представників цієї вікової групи.

Середнє покоління пережило руйнування радянської системи цінностей і норм, було змушене відбудовувати нову, що також позначилось на загальному рівні довіри представників цієї вікової групи. 

Спираючись  на дані досліджень різних авторитетних соціологічних структур доводиться констатувати зростання почуття незадоволеності станом владних відносин („влада-опозиція”, відносини у форматі коаліції), відносин „влада-громадянин”, негативної громадської думки стосовно демократичних інституцій, яка поки що виражається у почутті глибокого розчарування діями влади.

Із завершенням  виборів, політична активність знижується на фоні зниження довіри до органів  влади. Це дозволяє говорити про відсутність  на даний момент потенціалу масової  підтримки радикальних протестних дій, спрямованих проти влади.

З іншого боку, залишається неприпустимо низькою й лояльність до діяльності та ініціатив влади. Соціальна база підтримки дій влади продовжує скорочуватись, проте на даний момент ще не досягнула свого „дна”.

Потенційна  небезпека полягає у збігу  в часі найнижчої точки довіри до влади, яка може опинитися у стані цілковитої ізоляції, відчуженості від більшості громадян із зростанням протестних настроїв та прихильності до недемократичних, авторитарних інституцій та способів вирішення політичних конфліктів. Відтак дії влади в даний момент і до кінця року мають бути спрямовані на попередження такого сценарію розвитку подій.

Для завоювання ресурсу довіри, влада повинна  орієнтуватися у своїх діях на такі характеристики: регулярність (впорядкованість, підпорядкування законам і нормам); обґрунтованість (пояснення, аргументація власних дій); ефективність (компетентність, дисципліна, власне ефективність), моральність (чесність, моральна відповідальність).

На думку  більшості науковців, поняття довіри спрямовано на очікування певної поведінки з боку об'єкта довіри, найчастіше - очікування виключно добрих намірів від партнера по взаємодії. Як правило, довіра надається тим, хто демонструє своєю поведінкою, що заслуговує цього.

Динаміка  довіри впродовж останнього року показує  зменшення рівня довіри громадян практично до всіх державних органів та демократичних інституцій країни. Водночас ступінь довіри до прокуратури, податкових органів, банків та міліції істотно не змінився. 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

У другій половині XX ст. поняття “довіра” стало об’єктом досліджень багатьох учених. Інтерес до вивчення його сутності зумовило зниження рівня довіри людей як одне до одного, так і до існуючих соціальних інститутів унаслідок економічної й політичної нестабільності в країні та проведення у зв’язку із цим реформ, що спричинили погіршення соціального становища, зниження рівня матеріального добробуту, якості життя.

Проблема  політичної довіри в науковій літературі досліджується з 20-х рр. ХХ ст.,  проте широкі дискусії з цієї тематики розгорнулися лише в останні десятиліття у працях Н. Лумана,  С. Ліпсета,  У. Шнейдера,  П. Штомпки,    А. Селігмана та ін.[2, с. 100]  Різні аспекти політичної довіри вивчали й вивчають такі українські вчені,  як Г. Атаманчук,  Є. Головаха,  В. Ігнатов,  А. Ковальова, С. Наумов, В. Нечипоренко, Н. Паніна, А. Ручка, та ін. Проблема політичної довіри у вітчизняній науковій літературі досліджується досить широко, зокрема,  у працях таких учених, як  С. Білошицький, Є. Головаха, В. Ігнатов, В. Мальцев, І. Мартинюк,  С. Наумов, В. Нечипоренко, Н. Паніна, О. Радченко, А. Хохлова та ін.[2, с. 101]

Поняття "довіра" у публічному управлінні завжди передбачає наявність щонайменше двох сторін у здійсненні взаємодії  влади з громадськістю. Під політичною довірою ми розуміємо такий формат двостороннього взаємозумовленого зв'язку двох або більше рівноправних суб'єктів, який характеризується відповідністю цілей діяльності об'єкта і суб'єкта політики, визнання можливостей суб'єкта задовольнити потреби об'єкта.

На думку більшості вчених, в соціології виділяються дві провідні теоретичні традиції пояснення детермінант довіри: культурологічна та інституційна, у кожній з яких ще виділяється два рівні аналізу детермінант довіри: мікрорівень і макрорівень.

2005 рік  був роком найвищої довіри  громадян до владних інституцій країни - найбільшим був показник довіри до Президента.

Динаміка  довіри впродовж останнього року показує  зменшення рівня довіри громадян практично до всіх державних органів  та демократичних інституцій країни. Водночас ступінь довіри до прокуратури, податкових органів, банків та міліції істотно не змінився.

найсуттєвішою причиною зниження довіри варто вважати  нереалізовані передвиборчі зобов’язання Глави держави, які до того ж у  масовій свідомості були завищені. Найбільш вразливим місцем програми Президента стала відсутність суттєвих, „видимих” для громадян зрушень у сфері встановлення соціальної справедливості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Білошицький С. Криза довіри громадськості до представницьких політичних інститутів / С. Білошицький // Політичний менеджмент. - 2009. - № 2. - С. 56-66.

2.  Погорєлий С. С. Довіра до державної влади як категорія політичного управління - Держава та регіони, Серія: Державне управління 2010 р., № 3, с. 100-105

3. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів ;3а редакцією В.Г.Городяненка.-К.: Видавничий центр «Академія», 1999. - 255 с.

4. Політологія: навч. посіб. / За редакцією М. П. Гетьманчука. — К. : Знання, 2011. — 415 с.

5. Философский  энциклопедический словарь. - М. : ИНФРА-М, 2001. - 576 с.

6. Політологічний  енциклопедичний словник / [упор. В.П. Горбатенко ; за ред. Ю.С.  Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенька]. - 2-ге вид., доп і перероб. -К. : Генеза, 2004. - 736 с.

7. Парсонс  Т. Система современных обществ / Т. Парсонс ; [пер. с англ. Л.А. Седова, А.Д. Ковалева] ; под ред. М.С. Ковалевой. - М. : Аспект-Пресс, 1998. -270 с.

8. Коулмен  Дж. Капитал социальный и человеческий / Дж. Коулмен // Общественные науки и современность. Издание Президиума Российской Академии наук. - 2001. -№ 3. - С. 122-129.

9. Фукуяма  Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Ф. Фукуяма ; [пер. с англ. Д. Павловой, В. Кирющенко, М. Колопотина]. - М. : АСТ, 2008. - 730 с.

10. Андрущенко Г.І. Довіра як засіб нейтралізації ризику та протидії невизначеності / Г.І. Андрущенко // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. – 2009. - №43. – С. 13-18.

11.  Фреик Н.В. Концепция доверия в исследованиях П. Штомпки /  Н.В. Фреик //  Социологические исследования. – 2006. – № 11. – С. 10–18.

12. Лукин В. Модель культуры доверия П. Штомпка:  профили рисков / В. Лукин,  Т. Мусиенко // Credo New. – 2008. – № 2. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.intelros.ru/readroom/credo_new/credo_ 02_2008/2159-model-kultury-doverija-p.shtompka.html.

13. Луман Н. Общество общества. Часть I. Общество как социальная система / Н. Луман. – М. : Логос, 2004. – 232 с.

14. Лукин В.Н. Политическое доверие в современном гражданском обществе: культурологические и институциональные модели // CREDO. – 2005. - №3. Доступно на: http://credonew.ru/content/view/500/30/

15. Селигмен А. Проблема доверия / Пер.с англ. – М.: Идея-Пресс, 2002. – 256 с

16. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Пер. с англ. - М.: ООО "Издательство АСТ": ЗАО НПП "Ермак", 2004. - 730с.

17. Кузина И.И. Доверие к политическим інститутам: Сущность, детерминанты и украинский контекст / И.И. Кузина // Методологія, теорія та практика соціологічного суспільства: Збірник наукових праць. – Випуск 15. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна. – 2009. – 670.