Динаміка політичної довіри сучасних українських громадян

Міністерство освіти і науки,

молоді та спорту України

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна 

Соціологічний факультет 
 
 

Курсова робота 

«Динаміка політичної довіри сучасних українських громадян» 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка першого курса

Гр. СЦ-12

Шевченко  А. С. 

Перевірила:

Профессор кафедры социологии

Сокурянская Людмила Георгиевна 
 
 
 
 
 

м. Харків, 2011

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

І.   Політична соціологія як галузь соціологічного знання

1.1 Основні дослідницькі напрямки в сучасній соціології …………………….5

1.2 Історія виникнення політичної соціології як самостійної галузі соціологічного знання…………………………………………………………….7

1.3 Теоретико-методологічні підходи до вивчення політичних феноменів…11

ІІ.   Довіра як феномен політичної соціології

2.1 Поняття  політичної довіри………………………………………………….13

2.2 Критерії  оцінювання рівня довіри………………………………………….14

2.3 Провідні теоретичні пояснення детермінант довіри………………………18

ІІІ. Емпіричні дослідження політичної довіри українських громадян

3.1 Динаміка  довіри громадян України до органів влади та демократичних інституцій………………………………………………………………………...23

3.2 Регіональні відмінності довіри до органів влади та демократичних інституцій………………………………………………………………………...27

Висновки…………………………………………………………………………31

Список використаної літератури………………………………………………..33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Передумовою успішного функціонування політичної системи будь-якого суспільства  є політична довіра громадян до обраних  ними органів публічної влади  –  один із вкрай важливих для  існування демократії факторів. Довіра пов’язує пересічних громадян із політичними інститутами,  підвищуючи як легітимність цих інститутів,  так і їх ефективність,  оскільки,  за твердженням С. Білошицького, успішне функціонування ліберально-демократичного режиму неможливе без високого рівня довіри громадян до інститутів політичної влади [1, с. 56].

 У другій половині XX ст. поняття “довіра” стало об’єктом досліджень багатьох учених. Інтерес до вивчення його сутності зумовило зниження рівня довіри людей як одне до одного, так і до існуючих соціальних інститутів унаслідок економічної й політичної нестабільності в країні та проведення у зв’язку із цим реформ, що спричинили погіршення соціального становища, зниження рівня матеріального добробуту, якості життя. Тому довіра є важливим аспектом громадянського суспільства;  культурного й соціального капіталу; цивілізаційної компетентності; політичної культури. Через це в умовах трансформації суспільства ставлення до поняття довіри як до соціальної проблеми набуває особливого значення. Це надзвичайно актуалізує дослідження феномену політичної довіри як категорії політичного управління в умовах глибинних соціально-політичних змін,  яких зазнає сучасне суспільство. Проблема політичної довіри в науковій літературі досліджується з 20-х рр. ХХ ст.,  проте широкі дискусії з цієї тематики розгорнулися лише в останні десятиліття у працях Н. Лумана,  С. Ліпсета,  У. Шнейдера,  Б. Міцтел,  П. Штомпки,  Ш. Айзенштадта,  Б. Барбера,  Л. Роніджера,  Д. Гамбетти, А. Селігмана та ін.[2, с. 100]  Різні аспекти політичної довіри вивчали й вивчають такі українські вчені,  як Г. Атаманчук,  Є. Головаха,  В. Ігнатов,  А. Ковальова, О. Кокорська, С. Макеєв, В. Мальцев,  І. Мартинюк, С. Наумов, В. Нечипоренко, Н. Паніна, А. Ручка, Ю. Пахомов, А. Хохлова та ін. Проблема політичної довіри у вітчизняній науковій літературі досліджується досить широко, зокрема,  у працях таких учених, як С. Білошицький, Є. Головаха, В. Ігнатов, А. Ковальова, О. Крутій, В. Мальцев, І. Мартинюк,  С. Наумов, В. Нечипоренко, Н. Паніна, О. Радченко, А. Хохлова та ін.[2, с. 101]

Проблема  політичної довіри до влади як чинника  політичного управління поки що розроблена недостатньо, особливо в частині  з’ясування природи,  сутності та характерних  ознак процесу формування довіри до публічної влади як результату взаємодії з громадськістю в системі державного управління.

Метою курсової роботи є дослідження сутності та динаміки політичної довіри українських громадян.

Реалізація поставленої  мети передбачає вирішення таких  завдань:

• дослідити сутність поняття  “довіра”, та “політична довіра”;
• на основі теорії  Андрущенко Г.І.  виокремити критерії визначення політичної довіри;
• виявити чинники формування політичної довіри українських громадян;
• виявити провідні теоретичні обґрунтування детермінант довіри;
• на основі емпіричних досліджень визначити динаміку та специфіку політичної довіри сучасних українських громадян.

Об’єктом курсової роботи виступає феномен політичної довіри.

Предмет дослідження – динаміка політичної довіри сучасних українських громадян. 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Політична соціологія як галузь соціологічного знання.

1.1 Основні  дослідницькі напрямки в сучасній  соціології

Важливе місце в структурі соціології займають спеціальні соціологічні теорії. Вони служать містком, який з'єднує загальнотеоретичну соціологію і практичну соціологію. Кожна з них має свій специфічний предмет дослідження, хоча й базується на фактах і поняттях загальнотеоретичної соціології.

Покликання  спеціальних соціологічних теорій — досліджувати окремі, відносно самостійні сфери суспільного життя, розвиток і функціонування окремих соціальних спільностей та соціальних інститутів.

Загальна  соціологія вивчає взаємодію різних сфер життєдіяльності суспільства  в цілому. Окремі підсистеми суспільства  — працю, побут, освіту, культуру, релігію, науку, медицину тощо — вивчають галузеві соціологічні науки.  Тому і виникли такі галузі соціології як:

- Економічна соціологія — міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування.

- Соціологія праці  та зайнятості — галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища.

- Соціологія громадської  думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

- Соціологія масових  комунікацій — галузь соціології, предметом якої є закономірності масових інформаційних явищ і процесів, діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію

- Соціологія конфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

- Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

- Соціологія релігії — галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

- Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

- Соціологія екології — галузь соціології, яка досліджує специфічні зв'язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

- Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

- Соціологія політики — галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі. 
 
 
 

1.2 Історія виникнення політичної соціології як самостійної галузі соціологічного знання.

Інтелектуальні  передумови для розвитку соціології політики сформувались уже наприкінці ХГХ століття та стали результатом  накопичення як багатовікового досвіду  філософської та теологічної думки  про форми суспільного порядку, походження влади і держави, "кращі" методи регулювання суспільних відносин, так і суто соціологічного досвіду у поясненні соціальних явищ.

Історію становлення соціології політики поділяють  на три періоди:

• Протосоціологічний, філософсько-релігійний етап (до середини XIX ст.), який в свою чергу поділяється на загально-філософський (до XV -XVI cт.) та виокремлення політико-правового підходу (з XV-XVI ст. — до сер. XIX ст.).

У загально-філософському етапі відбувається пошук "кращих" форм правління, пояснюються форми суспільного устрою та їх зміни, походження і ролі держави та права. Знану роль в цей період відіграли: Геракліт — "ідеальні форми суспільства";

Полівій — "цикли суспільного розвитку"; Сократ — концепція мистецтва  правління;

Платон  — концепції держави, законів, політики; Арістотель — концепції "людини як політичної істоти", ідеальної держави та громадянства; Цицерон — концепція закону та права; Конфуцій — концепція влади; Аквінський Фома — концепція "вічного, природного та людського права"; Оккам Уільям — концепція політичної свободи.

В період виокремлення політико-правового підходу  політична думка звільнюється від  теології, політика обгрунтовується  як самостійна сфера суспільного  буття, відбувається розділення етико-релігійного  та філософсько-політичного, політико-правового напрямків. Представниками стали: Макіавеллі Пікколо — концепції "політики як мистецтва можливого", політичної свідомості, держави та ідеального володаря; Болен Жан — концепція суверенітету; Гроцій Гуго — концепція "природного права"; Гоббс Томас — концепція "природних прав" та походження держави; Спіном Бенедикт — концепція "утечі від свободи"; Локк Джон — концепція походження держави та ролі влади; Монтеск'є Шарль Луї де — концепції закону, форм правління, принципів реалізації політичної влади; Гельвецій Клод — концепція федеративної держави; Руссо Жан-Жак — концепція "суспільного договору" та суверенітету; Гегель Георг Вільгельм — концепції держави, громадянського суспільства, права; Ніцше Фрідріх — концепції "героя" та "надлюдини"; Бейтам Ієремія - "утилітарна концепція влади"; Токвіль Алексіє[3, с. 55]