Динаміка політичної довіри сучасних українських громадян

Мікроінстітуціональні теорії довіри підкреслюють в якості найважливіших детермінант індивідуальні переваги, досвід і цінності, що безпосередньо впливають на відповідні відношення до діючих в суспільстві політичних інститутів. Зокрема, в залежності від особистісних цінностей членів суспільства варіює рівень важливості для них політичного або економічного аспекту діяльності політичних інститутів. Так, наприклад, той, для кого вирішальну роль грають демократичні права і свободи (свобода слова, свобода друку та ін), незважаючи на економічні проблеми, довіряє чинним політичним інститутам. Житель країни, для якого економічні результати діяльності уряду є вирішальними, в разі неефективної економічної політики втратять будь-яку довіру до діючих інститутів влади [17, с. 477].

У. Мішлер і Р. Роуз підкреслюють загальний елемент в культурологічніх та інституційних трактуваннях детермінант довіри до політичних інститутів, який полягає в тому, що довіра формується за рахунок досвіду, набутого індивідом. Різниця між даними підходами полягає в тому, на якому життєвому етапі людина набуває досвіду, який відіб'ється на рівні довіри політичним інститутам. Так, культурологічні теорії підкреслюють важливість раннього життєвого досвіду соціалізації, а інституційні - більш пізньої соціальної адаптації та досвіду усвідомлення результатів функціонування

політичних інститутів. Обидва ці підходи, на думку авторів, логічно об'єднати в один, який вони позначили як "модель довічного навчання» [17, с. 477]. Згідно з їхнім підходом, індивід набуває відповідний досвід все життя: спочатку формується міжособистісна довіра як "результат раннього, дополітичного досвіду, і, відповідно, може проектуватися на політичні інститути "[17, с. 477], як постулюють культурологічні теорії; потім, у відповідність з інституційними теоріями, таку початкову довіру / недовіру до політичних інститутів може бути посилено або ослаблено в залежності від

того, якою мірою первинні установки підтверджуються або спростовуються наступним життєвим досвідом особистості, її свідомими оцінками результатів діяльності політичних інститутів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІІ. Емпіричні дослідження політичної довіри українських громадян

3.1 Динаміка довіри громадян України до органів влади та демократичних інституцій

Протягом  понад десяти років в Інституті  соціології НАНУ провадиться щорічне моніторингове емпіричне дослідження особливостей розвитку українського суспільства.

У межах даного проекту розроблено систему соціологічних показників, яка дозволяє відстежувати тенденції соціальних змін,  ґрунтуючись на вивченні стану громадської думки і масової свідомості (ціннісні орієнтації,  соціальні установки,  судження та оцінки актуального стану суспільства,  його перспективи). 

Динаміка  довіри до провідних органів влади  протягом років незалежності України  досліджена за даними моніторингового  дослідження Інституту соціології НАН України. У таблиці 1 представлено баланс довіри — недовіри (визначений шляхом віднімання від відсотку респондентів, що обрали позитивні варіанти довіри „цілком довіряю” та „переважно довіряю”, відсотку тих, що обрали негативні варіанти довіри - „переважно не довіряю” та „зовсім не довіряю”).

                                                                                                                   Таблиця 1.

Баланс  довіри-недовіри до Президента, Уряду  та Верховної Ради протягом останніх 13 років (травень 1994 — квітень 2006), %.

Як видно  з таблиці, 2005 рік був роком  найвищої довіри громадян до владних  інституцій країни - найбільшим був  показник довіри до Президента, в 2,5 рази меншим - до Уряду, і, фактично, порівну було тих, хто довіряє і тих, хто не довіряє Верховній Раді. В 2006 році всі три інституції істотно втратили свої позиції і мають від’ємні показники довіри, при цьому рівень довіри до Президента знизився на 41 пункт, до Уряду - майже на 44, до Верховної Ради - на 32 пункти.

Динаміка  довіри впродовж останнього року показує  зменшення рівня довіри громадян практично до всіх державних органів  та демократичних інституцій країни. Водночас ступінь довіри до прокуратури, податкових органів, банків та міліції істотно не змінився (див табл. 2).

Факт  падіння довіри населення до Глави  держави у 2006 році порівняно з 2005 роком показовий тим, що таке різке  зниження зафіксовано вперше за час  дослідження. Так, якщо порівняти перший і другий роки післявиборчого правління попереднього Президента, отримуємо нижчі показники (звісно, при нижчих стартових показниках довіри). Наприклад, з 2000 р. по 2001 р. довіра до Президента Л. Кучми знизилася на 31 позначку (звинувачення у вбивстві Г. Гонгадзе та „тейпгейт”); з 1995 по 1996 рр. — майже на 19 позначок (погіршення економічної ситуації).

В даному випадку найсуттєвішою причиною зниження довіри варто вважати нереалізовані  передвиборчі зобов’язання Глави держави, які до того ж у масовій свідомості були завищені. Найбільш вразливим місцем програми Президента стала відсутність суттєвих, „видимих” для громадян зрушень у сфері встановлення соціальної справедливості. Насамперед йдеться про підвищення ролі наймасовіших груп суспільства у політичному і економічному житті, дотримання закону і поваги прав „простих громадян” привілейованими групами, покарання найбільш одіозних представників попереднього режиму тощо. Додатковим підтвердженням цьому є успіх Блоку Ю. Тимошенко на парламентських виборах, досягнутий, зокрема, на експлуатації теми „справедливості”.

За даними Фонду „Демократичні ініціативи”  у червні 2006 року громадяни України  здебільшого не довіряли органам  державної влади та державним  інституціям. Найбільше громадяни  не довіряють прокуратурі (баланс довіри-недовіри -41%), податковим органам (-41%), уряду (-39%), міліції (-39%), судам (-38%), Верховній Раді України (-29%), Президенту України (-20%), місцевій владі (-20%). Профспілкам теж переважно не довіряють (баланс -20%), так само як і банкам (-15%). Довіра переважає тільки щодо неполітичних інституцій - церкви (баланс довіри-недовіри +42%), Збройних сил (+14%) та засобів масової інформації (+7%).

                                                                                                                   Таблиця 2.

Баланс  довіри-недовіри до провідних соціальних інституцій,

органів державної влади, %.

Опитування  щодо довіри до окремих персоналій показали, що найменше громадяни у  червні 2006 року довіряють Петру Симоненку (баланс довіри-недовіри становить - 45%). Далі за рівнем негативу йдуть: Юрій Єхануров  (-34%), Олександр Мороз (-29%), Віктор Ющенко (-20%), Юлія Тимошенко (-19%), Віктор Янукович (-13%). Більше того, рівень недовіри до всіх політиків вищий за 50%: Петру Симоненко не довіряють 68% громадян, Юрію Єханурову - 61%, Віктору Ющенку - 57%, Олександру Морозу  56%, Юлії Тимошенко - 56%, Віктору Януковичу - 51%.

За останній місяць майже усі політичні лідери (за винятком Петра Симоненка) істотно  втратили у довірі громадян: найбільше - на 11% погіршився баланс довіри-недовіри до Ю. Єханурова, на 9% - до О. Мороза, на 8% - до В. Ющенка та Ю. Тимошенко, на 6% - до В. Януковича.

Особливу  стурбованість викликає факт різкого  зниження балансу довіри-недовіри до Глави держави у квітні-червні 2006 р. Слід зауважити, що це відбувається у контексті загального зниження особистих рейтингів довіри до лідерів СПУ, БЮТ та Президента України (як почесного голови «Нашої України»). Пояснення цій тенденції слід шукати у зволіканні цих політичних сил зі створенням парламентської коаліції. Враховуючи останні події у Верховній Раді (обрання О.Мороза спікером силами Партії регіонів, СПУ і КПУ), можна прогнозувати, що політиків, які продовжуватимуть порушувати взяті в ході виборів зобов’язання перед електоратом, спіткає подальше погіршення балансу довіри-недовіри.

Водночас  не слід відкидати і той варіант, що рейтинг довіри-недовіри Глави  держави стабілізується, якщо йому вдасться реалізувати свої політичні  умови щодо формування коаліції у  складі 4 фракцій – «Наша Україна», Партія регіонів, БЮТ та СПУ. 
 
 

3.2 Регіональні відмінності довіри до органів влади та демократичних інституцій

У таблиці 4. наведені рейтинги довіри  до владних структур, інших суспільних інститутів у регіональному розрізі (сума відповідей “цілком довіряю” та “скоріше довіряю”)

                                                                                                                   Таблиця 4.