Паливно-енергетичний комплекс України

Ік.е_2008р.= 4 109 300 000 / 66 967 300 000 = 0,061

Ік.е_2009р.= 2 130 700 000 / 39 695 700 000 = 0,054

Невеликі показники  індексу концентрації експорту свідчать про те, що Україна мало експортує паливно-енеретичних товарів до країн світу.

Таблиця 2.1.

Показники зовнішньої торгівлі енергетичними товарами в Україні на протязі 2007-2009 рр.

№п/п	Показник	2007	2008	2009
1.	Темпи росту експорту,%	103	156	52
2.	Темпи росту імпорту,%	126	143	64
3.	Темпи росту зовнішньоторговельного обігу,%	122	145	62
4.	Темпи приросту експорту,%	-	152	33
5.	Темпи приросту імпорту,%	-	114	45
6.	Сальдо торгового балансу, млн дол	-13292,80	-18722,6	-12490,0
7.	Індекс умови торгівлі ціновий, %	-	89,2	114,5
8.	Експорт на душу населення	56,39	88,62	46,18

 

 

продовження таблиці 2.1.

9.	Імпорт на душу населення	341,36	492,36	316,85
10.	Експортна квота,%	1,8	2,1	1,8
11.	Імпортна  квота,%	11	12	13
12.	Квота зовнішньоторговельного обігу,%	13	14	14,5
13.	Коефіцієнт  імпортної залежності	88,47	127,7	90,81
14.	Індекс диверсифікації експорту	1,80	0,71	0,83
15.	Індекс концентрації експорту	0,053	0,061	0,054

 

  За даними вказаної таблиці була виявлена перевага імпорту паливно-енергетичних товарів над експортом починаючи з 2007 р. Проаналізувавши темпи зростання експорту паливно-енергетичних товарів , можна зробити висновок, про те що темп росту експорту скоротився з 156% за 2008р. до 52% за 2009р. Темп росту імпорту також знизився з 143% за 2008р. до 64% за 2009р., а отже знизився і темп зовнішньоторговельного обігу з 145% за 2008р. до 62% за 2009р. Темп приросту імпорту переважає над темпом приросту експорту, що свідчить про те, що за 2009р. паливно-енергетичних товарів було більше імпортовано ніж експортовано. 

Сальдо торгового балансу за 2007, 2008, 2009рр. є від`ємним, так як імпорт переважає над експортом.

Експортна та імпортна квоти за 2007, 2008, 2009рр. більш-менш однакові, що свідчить про стабільні умови відтворення.

Коефіцієнт імпортної залежності склав 90,81 що свідчить про майже повну залежність країни  від  імпорту паливно-енергетичних товарів.

Індекс диверсифікації експорту склав 5,36%, що характеризує відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту.

 

2.2. Динаміка споживання паливних та енергетичних товарів у різних країнах світу

Світові ринки електроенергії і газу переживають реформи, які спочатку називались дерегулюванням, а тепер – лібералізацією. У таких країнах, як Франція та Італія, до недавнього часу домінували національні монополії, захищені державою. У Німеччині, де діє суворе антимонопольне законодавство, вирішальні позиції займали кілька великих компаній. Подібна структура газової галузі була пов’язана з тим, що її розвиток упродовж останніх 30 років (активне використання газу в Европі почалося у 70-их) відбувалося за безпосередньої участі держави. Газ поступав переважно із зовнішніх джерел на основі міждержавних угод. Могутня інфраструктура постачання і споживання газу створювалась за допомогою всеможливих преференцій, у результаті в даній сфері діяли економічні механізми, від яких давно відмовились в інших галузях.

Дорогі енергоресурси  – один із найсерйозніших мінусів для конкурентоспроможності Європи. Розв’язання цієї проблеми намагаються знайти за рахунок скорочення частки посередників, лібералізації ринку та ін. Успішна лібералізація газового ринку була проведена у Великій Британії, проте там цей процес полегшувала наявність власних родовищ і відсутність такої складної податкової системи, як на континенті [2, 165].

Інший приклад – лібералізація електроенергетики ЄС. Раніше кожна країна покладалась на самодостатність: для Німеччини її основою було вугілля, для Італії – мазут і так далі. Це суперечило основним принципам Європейського союзу (єдність ринків, конкуренція у масштабах ЄС і т. п.), і реформи в електроенергетиці останніми роками розвивались доволі стрімко. Там, де фізично можливі перетікання, країни з надлишковим внутрішнім виробництвом електроенергії стали експортувати її за кордон, що спричинило падіння цін до 50%. Надлишок потужностей електроенергетики існує зараз у всій Центральній та Північній Европі. Низькі ціни, що виникли у результаті цього (наприклад, у Німеччині – 2,5 цента за кВт) відображають, мабуть, тільки перемінну частину затрат і не сприяють окупності нових потужностей.

За оцінками, потреба  у нових інвестиціях в електроенергетику ЄС може з’явитися не раніше 2010 року, тоді-то й ціни можуть зрости. Саме тому в Європі поки що не спостерігається серйозної активности у питанні про вихід на єдиний ринок РАТ “ЕЭС России”. Цей пункт енергодіалогу поки що в тіні, проте інтерес до нього може зрости, коли при нинішньому низькому рівні інвестицій виникне загроза нестачі потужностей. Важливо, що лібералізація електроенергетичного ринку ЄС відбулася в умовах надлишку потужностей і на базі власного виробництва всередині ЄС – у цьому й полягає суттєва відмінність від ситуації з газом.

Директиви ЄС, скеровані водночас на лібералізацію і створення єдиного загальноєвропейського ринку (1996 рік – електроенергетика, 1998 – газ), запустили процеси, які на цілі десятиліття впливатимуть на умови постачання енергоносіїв. У 2002 році було прийнято рішення, що процес лібералізації завершиться у 2005-му (а не у 2008-му, як планувалося раніше). Після розподілів рахунків за видами діяльності настає організаційний поділ компаній, які є великими одночасно у транспортуванні і збуті газу, на два самостійних типи компаній.

Рішення ЄС мало політичний характер і передбачало запуск процесу лібералізації. Воно, проте, не надто заглиблювалось у такі питання, як податки, поведінка постачальників і тому подібне. Логіка процесу передбачала право споживача на доступ до транспортних потужностей, на укладання і переукладання будь-яких контрактів. Проте, як виявилось, газовий ринок нелегко вписати у подібні схеми. Він ніколи не базувався на біржевій торгівлі, його основу становлять стійкі тривалі зв’язки. Торгівля газом (окрім рідкого природнього газу) неможлива без системи дорогих трубогонів, вона вимагає довготривалих вкладень як у труби, так і в добування. Переходячи від ринку постачальників до створення ринку покупців, Єврокомісія сподівається одночасно розв’язати дві проблеми: досягти надійності довготривалих поставок (із можливим значним зростанням об’ємів імпорту) і зниження цін на газ для крупних споживачів (хімія та енергетика) і населення [2, 170].

Лібералізація газового ринку відбувається не надто швидко та із труднощами. Якщо в електроенергетиці виробниками є місцеві і доволі потужні компанії, що володіють реальною конкурентоздатністю на загальноєвропейському ринку, то в газовій галузі місцеві компанії не схильні руйнувати встановлені зв’язки, а постачальники становлять собою зовнішній у стосунках до ЄС фактор. Великі покупці і транспортувальники газу зрозуміли, що їм більше не гарантована комфортна ситуація у рамках національних кордонів, і вони прагнуть закріпитися на новому ринку. Але навіть найбільші із цих компаній, такі, як Ruhrgas, не є досить великі, щоб легко стати загальноєвропейським гравцем. Відбувається велика реструктуризація, відбувається купівля компаній, мають місце спроби створення альянсів. Ринок реагує на лібералізацію не конкуренцією і зниженням цін, як це відбувається в їнших випадках, а реорганізацією та укрупненням компаній. Для нас важливо, що мова йде про початкову стадію тривалого динамічного процесу, а не про встановлену систему, до якої можна було би пристосуватися. Зовнішнім постачальникам важко розрахувати саму ефективність крупних довготермінових вкладень у добування і транспортування газу, оскільки умови на європейському ринку постійно змінюються.

Рис. 2.2. Питоме річне споживання первинної енергії у країнах світу у 2009 р., т у.п./люд.(за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА))

Технологічний рівень країни опосередковано характеризується показником споживання електричної енергії на одну особу (кВтг/люд.) [ 7, 94]. Питоме річне споживання електроенергії за даними рис. 2.3. в Україні у 2008 р. становило 3789 кВтг/люд., що в 2 – 3 рази нижче ніж у розвинутих країнах світу. У 1990 р. цей показних складав в Україні 5198 кВтг/люд. Відставання за цим показником від розвинутих країн світу спричинено різким падінням споживання електричної енергії промисловістю та сільським господарством у 90-х роках.

Рис. 2.3. Питоме річне споживання електричної енергії у країнах світу та в Україні у 2008 р., кВтг/люд. (за даними МЕА).

  Напружена ситуація у забезпеченні електроенергетики, комунальної сфери та населення вугіллям належної якості, вугільними та торфобрикетами, скрапленим газом призводить до їх заміщення природним газом, що збільшує енергозалежність України. У цьому контексті доцільно провести техніко-економічні розрахунки щодо заміщення газу та інших побутових видів палива, що використовуються для опалення, на електроенергію, перш за все, у зонах розташування атомних електростанцій, у гірських та поліських селах і віддалених населених пунктах, а також використання електроенергії для опалення новозбудованого житла.

Рівень енергозабезпеченості країни характеризується показником питомого споживання первинної енергії на одну особу (т у.п./люд.). Енергозабезпеченість України у 2008 році дорівнювала 4,3 т у.п./люд., що значно відстає від розвинутих країн світу (США, ЄС-27, Японія), але випереджає рівень найбільш індустріалізованих країн світу, які розвиваються (КНР, Індія, Туреччина) [ 5, 216].

Узагальнюваними показниками  ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів країни є питомі витрати  первинної енергії на одиницю  валового внутрішнього продукту країни (енергоємність ВВП).

Енергоємність ВВП України у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу, за даними рис. 2.4., причиною високої енергоємності є надмірне споживання в галузях економіки енергетичних ресурсів на виробництво одиниці продукції, що зумовлює відповідне зростання імпорту вуглеводнів в Україну [5, 218].

 

Рис. 2.4. Енергоємність ВВП країн світу на протязі 2008-2009 рр., кг у.п./$ США (ПКС)

Висока енергоємність  ВВП в Україні є наслідком  істотного технологічного відставання  у більшості галузей економіки  і житлово-комунальній сфері, незадовільної галузевої структури національної економіки і, зокрема, імпортно-експортних операцій та впливу „тіньового” сектора економіки.

 

 

2.3. Місце України на світовому ринку паливних та енергетичних товарів

 Для того, щоб визначити місце України на світовому ринку паливних та енергетичних товарів, необхідно відзначити можливі переваги та недоліки України на міжнародних енергетичних ринках з чітко з`ясованими головними та приорітетними напрямками енергетичної політики з точки зору забезпечення її енергетичної безпеки.

До недоліків України на міжнародному енергетичному ринку можна віднести:

• обмеженість у власних розвіданих ресурсах природного газу, нафти, а також ядерному паливі власного виробництва;
• відсутність диверсифікації джерел постачання енергетичних продуктів;
• використання переважної частини потужностей власних гідроресурсів;
• високе техногенне навантаження на довкілля;
• незадовільний технічний стан частини енергетичних об’єктів, в тому числі систем транспортування енергетичних продуктів [ 1, 382].

До переваг України на міжнародному енергетичному ринку можна віднести:

• достатні запаси вугілля та складових ядерного палива: урану і цирконію;
• надлишкові потужності для транспортування газу, нафти та експорту електроенергії;
• вигідне географічне та геополітичне становище;
• розвинута інфраструктура енергетики;
• високопрофесійний кадровий потенціал [1,384].

З точки зору глобальних енергетичних процесів слід врахувати  вигідне геополітичне та географічне  становище України та пов’язану  із цим її роль як транзитної держави.

Інтеграція української  енергосистеми до європейської є  складовою стратегічної мети України  щодо входження до ЄС. На відміну  від країн нової хвилі розширення ЄС Україна має достатньо потужні  та розвинуті газо-, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з транспортними мережами ЄС і країн СНД, що дозволяє їй брати участь у формуванні Європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку, відігравати важливу роль в енергетичній співпраці країн СНД і ЄС.

Започатковано проекти участі українських компаній у видобутку вуглеводнів в інших країнах світу (Казахстан, Туркменістан, Лівія, Іран, Ірак тощо)та у будівництві електростанцій і електромереж (В’єтнам, Куба).

Реалізація Енергетичної стратегії має забезпечити перетворення України на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері енергетики, зокрема через участь у міжнародних і міждержавних утвореннях та енергетичних проектах. Для цього уряд має створювати умови для діяльності відповідних суб‘єктів за такими напрямами: імпорт-експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробленні енергетичних ресурсів та спорудженні енергетичних об`єктів за межами України тощо.