Міжнародні відносини та зовнішня політика. Лекции

      Ще  з однією країною пов’язані кризові  події – з Конго зі столицею в Кіншаса. З 1908 року ця територія  була бельгійською колонією.  Це була і залишається дуже багата країна (алмази, уран, мідна руда). Народу там було близько 13 млн аборигенів і близько 100 000 бельгійців. в кінці 50-х років з’являється національно-визвольний рух і в бельгійському Конго. Виникає питання хто головніше. Існує дві течії: Конголеський національний рух на чолі з Патрісом Лумумбую і Асоціація народів Баконго (на чолі з Жозефом Касавуб). Після того, як ці рухи оформились і на якийсь період об’єднались Бельгія зрозуміла що краще відступити. В 60 році в Брюселі проходить конференція щодо розвитку подій після отримання незалежності Конго. В травні 60 року проводяться вибори. Президентом сатє Касавуду, прем’єр-міністром – Лумумба. Основне питання було – відсутність єдності між племенами, людьми, економічними станами. На другий день після оголошення незалежності солдати Конголезької національної армії розпочали бійку за воєнні звання.  Країна не була підготовлена до незалежності. 90% кваліфікованих кадрів були бельгійці і коли вони поїхали країна стала паралізованою. Розпочинається безладдя. Бельгійці приблизно прорахувавши цей розвиток подій кидають своїх парашутистів на Леопольд Вілль і Елізабет Віль, щоб уникнути громадянської війни, але формально це було збройне втручання.

      Був такий Моріс Чомбе знайшов  багату провінцію Катанга і проголосив її незалежною. Багата країна в центрі Африки – як же західним країнам не скористатися. І поступово і Захід і СРСР. СРСР вирішив підтримати Патріса Лумумбу. Розпочинається економічна допомога, радянські радники. Невелика допомога але це був президент. Пекін засуєтився. США як розумна країна, розуміючи що щось там трапилось і йти війною на бельгію недоречно, Ейзенхауер звертається до ООН і Рада Безпеки приймає резолюцію про направлення в Конго військ ООН. Ситуація знаходилася на порозі громадянської войни. І ці сили (“блакитні шоломи”) висаджуються Конго (20 тис. Людей).  Бельгійські парашутисти повинні були вийти з країни за цією резолюцією. Але  в Мандат цих сил ООН не входила боротьба з сепаратистами в Катанзі. Розуміючи що наявність 20 тис людей з мандатом ООН, що Патрісу Лумумбі ловити немає чого, він звертається з прямим проханням про допомогу до СРСР. Прохання: перекинути війська в провінцію Катанга, щоб приборкати сепаратистів а потім видно буде. СРСР перекидає 20 транспортних літаків, 100 грузовиків.

      Тут наполітичну арену виходить ще одна постать Мобуту – начальник Конголезької армії. І Мобуту підтримує Касавуду, тобто президента.

      І Лумумба розуміє, що 20 літаків це добре але ситуація не на його користь. Досить швидко його арештували і пізніше  його було розстріляно. Прихильники  Лумумби продовжували боротьбу. Трошки пізніше в 61 році трапилася ще одна подія, яка ще більше заплутала ситуацію. Під час інспекційної поїздки загинув ГенСекретар ООН Ган Хамершельд. Ситуація: є країна, яка знаходиться під загрозою громадянської війни; є війська ООН, які підтримують одну з сторін. В цей час до влади приходить в США Джон Кенеді. Він приймає рішення втрутитися в Конголезькі справи, щоб вирішити проблему сепаратизму. За підтримки США проходить дві наступальні операції військ ООН і проблема в Конго була вирішена. Країна уникнула громадянської війни. Леопольдвіль – столиця було переіменовано в Кіншасу. Але для того, щоб зробити на домовленості між племенами Касавуду запрошує до уряду Чомбе. По 65 рік Чомбе очолював уряд Конго але є ще Момуду. Він чекав свого часу. В  65 році Момуду було обрано президентом Конго. Закінчує всі проблеми з сепаратизмом, з загрозою громадянської війни. Переіменовю країну в Заїр. І хазяйнує років 20. Тобто Конголезька криза була дуже показовою, що це модель типового розвитку постколоніального в Африці, це зіткнення Заходу і СРСР і третій результат – це не повна готовність війська ООН вирішувати проблему захисту миру. Це був перший фактичний крок і він був не досить вдалий. Але на помилках навчаються.

      Ще  одна країна де не все було гараз (найбільша, найвпливовіша) – Нігерія. І схема абсолютно та ж сама. Було знайдено нафту, з’явилися гроші, але до народу вони не доходили. Лідер сіхдної провінції Біафра звали його Оджукву заявив, що він президент окремої країни Біафра. Все було б нічого але 90% нафти були саме в Біафрі. Спочатку спробували провести переговори. Оджукву відмовився. Він напряму почав продавати нафту. Західним країнам без особливих претензій хто там буде, нафта йде собі. Центральний уряд розпочинає військові дії. США підтримують сепаратистів, бо трішки нафту дешевше продавали. Великобританія займали позицію і там і там. Але більшість африканських країн підтримали федеральний уряд і це стало вирішальним фактором. В вересні 67 року проходить асамблея глав держав і урядів ОАЄ і одностайно було прийнято резолюцію по боротьбі з сепаратизмом. Ні США ні Великобританія не ризикнули виступити проти. Розпочинається наступ на війська Оджуку і в 70 році сама Біафра як окрема країна перестає існувати.

      Тобто 50-60 роки поступово Африка стає як самостійним суб’єктом міжнародних відносин. З іншого боку розпочинається процес поділення Африки на сферу інтересів. Розпочинається втручання, спроби впливати на процеси в цих країнах. І Африка поступово стає аргументом в холодній війні.  

Міжнародні  відносини в Латинській Америці.

1. Посилення позицій США в ЛА після другої світової війни.
2. Пакт Ріо-де-Жанейро, створення організації американських держав.
3. Карибська криза.

Після другої світової війни Латинська  Америка була чи не єдиним регіоном де США почували себе абсолютним господарем. В листопаді 45 року доктрина Ларетта (уругвайський міністр ЗС). Згідно неї, якщо на будь-яку країну америки буде здійснено напад, то всі латиноамериканські країни єдиним фронтом дадуть відсіч. Мова йшла не тільки про агресі, а якщо будуть порушені права людини і принципи демократії.

      Наступним кроком по утворенню вже юридичного контролю був законопроект Трумена 46 року про стандартизацію озброєння, уніфікацію навчання і організацію  армії. Тільки США експортують свою зброю, навчають людей, постачають боєприпаси. Це абсолютна прив’язка до єдиної країни. 

      Наступний крок 47 рік – проходить міжамериканська  конференція по забезпеченню миру і  безпеки на американському континенті. Проходило це в Ріо-де-Жанейро. В  результаті роботи конференції було створено пакт Ріо-де-Жанейро – військово-політичний союз. Зміст: якщо хоча б на одну країну Америки буде здійснено акт агресії, то всі країни повинні йти їй на допомогу. Всі країни, окрім двох погодилися з усіма пунктами. Мексика і Аргентина відхилили вимогу про автоматичне застосування збройних сил, тобто уряди вирішують чи треба це робити чи ні. В 48 році проходить дев’ята міжамериканська конференція в Боготі, де було створено Організацію Американських Держав. Це суто політична організація. В рамках ОАД (штаб-квартира в Вашингтоні) було створено Консультативний комітет оборони. США здавалося це не досить для повного контролю і тому після підписання США підписують двосторонні акти з більшістю латиноамериканських країн (пакти про взаємну військову допомогу).

      На  початку 50-х років у США з’явилася  можливість перевірити як працює цей  механізм. В Гватемалі трапився переворот. Уряд Гватемали націоналізує землі  компанії Юнайтед Фрут. США щоб  не своїми руками використовують так  звану дочерню організацію – Організацію центрально-американьских держав (ОЦАД). З території Нікарагуа, на літаках фірми Юнайтед Фрут висаджуються війська на територію Гватемали. Все було чітко. Збирається конференція, приймається резолюція проти проникнення комуністичної загрози. Операція пройшла досить успішно. В 54 році президент Артенс іде у відставку. Механізм запрацював.

Карибська криза. Вважається що карибська криза 62 р. традиційно вважається найбільш загрозливою в історії післявоєнних відносин. До 62 року на Кубі при владі був проамериканський диктаторський режим Батисти. На початку січня 59 року група людей на чолі з Фіделем Кастро готують переворот і приходять до влади. Розуміючи, що найбільш серйозна проблема режиму Батисти – була проамериканський режим. Кубу називали зоною відпочинку американців. Спочатку всі ці дії режиму Кастро носили такий косметичний характер. Але поступово проходить соціальні реформи, націоналізація і проходить головна аграрна реформа. Зважаючи на це режим США (президент Ейзенхауер) вирішив не користуючись військовими засобами застосувати економічні засоби для того, щоб привести до тями режим Фіделя Кастро. Але це не призвело до реальних результатів. Тоді Ейзенхауер вибрав шлях підтримки кубінських емігрантів для того щоб скинути Фіделя Кастро. Тоді Фідель Кастро приходить до принципового рішення. Він проголошує курс свого уряду соціалістичним і звертається за допомогою до СРСР

      Першим  документом була угода з приводу  цукрової тростини – основний продукт  експорту Куби. СРСР взяв зобов’язання закупити 5 млн. тонн. В кінці 60 р. окрім економічної СРСР робить допомогу військову. На острів перекидається зброя, була вже радянські радники.

      В США прийшов Кенеді. Він вирішив  що прийшов час військового втручання  за допомогою емігрантів. 17 квітня 61 року після бомбардування Куби на острів висаджуються загони кубинський емігрантів (висадка на плайа херон). Всі вважали що населення не підтримує Фіделя Кастро. Була думка – ми висадимося, населення нас підтримує, буде невдоволення. Але вийшло навпаки. Кубинське населення згуртувалося навколо Фіделя і дало відсіч. Це було дуже серйозним ударом по престижу США. І тоді Кенеді розгортає наступ на всьому фронті. В 60 році Вашингтон добивається виключення Куби з ОАГ. Латиноамериканські союзники вводять ембарго на торгівлю з кубою.

      Куба, розуміючи що сама не вистоїть ще більше повертається до СРСР. Він нарощує  політичну, економічну, військову допомогу. Поступово відносини навколо  острову виходять за рамки регіону. Джон Кенеді не відмовився від військової операції. СРСР маючи розвід дані про це готувались до цих дій. Тим більше що в квітні 62 року СРСР отримав інформацію, що країни НАТО розгортають ракети середньої дальності в Туреччині. І це було поштовхом до розміщення радянських ракет на території Куби. Це була військова таємниця №1. Було вирішено розмістити радянські ракети на Кубі. На той час США мали 294 ракети наземного базування. СРСР – 75 штук. У травні 62 року було прийнято на Президії ЦК КПСС про розміщення групи радянських військ на Кубі. Перекинути групу туди і встановити ракети середньої дальності. Операція мала назву “Анадер”. Було вирішено що на Кубі буде розміщення 3 полки ракет Р12(1700 км. Дальності) і два полки Р14 (1800км.). Всього приблизно 40 ракет. Окрім цього 4 мотострілецькі полки, 2 зенітні девізії, і полк знищувальної авіації. На кубу повинні були перекинути 60 тис. Радянських солдат. Основна ідея Хрущова зробити цю операцію абсолютно таємно “Сховати ракети під пальмами”. В липні 62 року ця операція почалася. З порту Мурманськ відправляли кораблі з військовослужбовцями, то вони пливли з лижами. Можна було виходити наверх, 15 хвилин подихати вночі. Але досить успішно ця операція пройшла. Людей і зброю перекинули і почали розгортати ці ракети.

      Але вже 27 серпня 62 року (були супутники) інформація пішла на стіл Кенеді (щось там не те). США у відповідь прискорюють підготовку до військової операції проти Куби. Не встигли бо 4 жовтня вже перша Радянська ракета була приготовлена в стан боєготовності, 20 жовтня вже 20 ракет. 14 жовтня 62 року Американський літак розвідник зробив повітряну зйомку і виявив ракети. Негайно створюється кризовий штаб при президенті Кенеді. Світ абсолютно чітко наблизився до небезпечної межі. Найближче оточення Кенеді поділилися на 2 частини. Були так звані яструби і реалісти. Яструби – полетіли, зараз ми їх розбомбимо і таке інше. Реалісти казали давайте домовимося без зброї, політичним шляхом. І Кенеді не дуже любив СРСР, але любив США і в нього вистачило розуму. Він розпочинає шлях на спробу політично вирішити ці проблеми. Що він робить? Він оголошує карантин – військово-морську блокаду.  Одночасно по каналах міністерства закордонних справ, посольств є звернення до СРСР про підтвердження чи є ракети на Кубі. Посол Добринін не знав чи є там ракети. Потім іде зверення до міністра закордонних справ, який ні чого не сказав про це, а Кенеді напряму не запитав.

      22 жовтня всі озброєні сили США  були приведені в стан бойової  готовності. 24 жовтня починається  карантин. Одночасно йде послання  Хрущову, що йде біда, давайте  щось думати. Хрущов забув прорахувати що буде якщо дізнаються. І коли до нього звернувся Кенеді, він розгубився. Декілька днів СРСР не знав що робити. З іншого боку треба було відповідати і в першому посланні Хрущова – було що карантин, це акт агресії. Якщо були яструби і реалісти в США, то такі ж були і в США.  Хрущов загнав себе в такий кут, напружена психологічна ситуація. Світ завмер.

      В СРСР були відмінені відпустки, в  повітрні знаходяться бомбардувальники з атомною зброєю.

      Карантин  – будь-яке судно, яке наближається до зони карантину фіксується

      Єдине розумне рішення прийшло одночасно  і до Кенеді і до Хрущова. Перевести  переговори на неофіційний рівень. Хрущов призначає Добриніна а  Кенеді свого брата, щоб вони зустрілися і знайшли вихід з цієї ситуації. Одночасно ГСектретар ООН Ут Тан запропонував свій план врегулювання кризи (США відмовляється від карантину, США – від постачання зброї). 25 жовтня перший радянський корабель “Бухарест” перетинає лінію карантину – пробний шаг. Якщо на його борт висадяться американці була команда екіпажу відкривати вогонь і цей корабель пройшов без огляду. 27 жовтня вважається піком Карибської кризи. Бо до всіх проблем які були у відносинах наддержав, протиповітряні сили Куби збили американський літак-розвідник.