Міжнародні відносини та зовнішня політика. Лекции

      Для перебігу подій була важлива розстановка  сил. Перші післявоєнні роки були присвячені вирішенню проблем в  Європі. Вже на початку 50х років СРСР визнає ДРВ і надає політичну і матеріальну допомогу. Війна продовжується (млява, реальних зіткнень небагато). На початку 50-х років на індокитайській арені з’являються США.  Вони домовляються з Францією для того щоб не втратити контроль в цьому регіоні на реальну військову допомогу з боку США. Якщо в 51 році США перекривали 15% військових витрат Франції то в 52 вже 35%. США не були присутні війська але чітко зайняли позицію підтримування Франції. Маючи таку підтримку Франція розпочинає підготовку широкомасштабного наступу.  З’являється план Наварра (“Одним ударом дати в’єтнамцям”).

      В Женеві розпочинають переговори між  МЗС СРСР, КНР (Китай), Великобританії, США, Франції. В травні 54 року трапилася  подія яка змінила розстановку  сил і змушена була змінити позицію Франція. Французькі війська в районі фортеці  Дьєнб’єнфу розгром Франції і вона змушена змінити свою позицію, розуміючи що вона не США, в неї є дуже багато проблем і вона вирішує навіщо взагалі нам цей Індокитай. Вона виводить війська з Індокитаю. Головна біль з’являється в США, бо саме в 54 році з’являється теорія Доміно Ейзенхауера. Якщо впаде В’єтнам то він завалить всі інші країни. Вони розуміли що далі піде втрата Камбоджі, Лаосу і так далі. Тому вони приймають рішення замінити собою Францію. За результатами переговорів в Женеві В’єтнам залишався поділеним на дві країни.

      США розглядали Женевські угоди як катастрофу для себе. Женевські угоди передбачали  створення трьох держав: В’єтнам, який був поділений, Лаос і Камбоджа. На півночі територія В’єтнаму контролювалася прокомуністичним режимом Хо Ші Міна. На півдні американці ставлять Нго Дінь Зьєм. США планують використовувати цей режим в боротьбі проти Північного В’єтнаму. У В’єтнамі працювало біля 1,5 американських цивільних радників і близько 1000 військових. Після перемоги на виборах Джона Кеннеді він каже Південний В’єтнам це наше дитя і ми не можемо його кинути.

      В першій половині 60 років склалася ситуація коли США навіть якби не були зацікавлені  у В’єтнамі змушені були підтримувати своє реноме. США змушені були напрягати ситуацію в цьому регіоні. І саме на початку 60 років не дуже складалися відносини між СРСР і Китаєм. США вирішують, що склалася дуже вдала ситуація коли граючи на протиріччі між СРСР і Китаєм можна силою перевести ситуацію на користь США, що вони і спробували  зробити. Тим часом Північні В’єтнамці окрім того, що встановили досить жорсткий режим на півночі, створили підпільні організації на території півдня. Створюється національний фронт звільнення південного В’єтнаму в 60-му році і починається збройна боротьба вже на території Південного В’єтнаму. Тобто на початку 60 років і північний В’єтнам проголошує свою ціль – створення єдиної республіки. США в першій половині 60-х років намагалися вирівняти ситуацію за допомогою самих в’єтнамців. Плани були такі. Спочатку завдати поразку національному фронту, потім звільнити країну від влади демократичної республіки і зробити в’єтнамців щасливими. Але ініціатива була чітко в руках Хо Ші Міна.

      В той же час внутрішня ситуація в США теж змінювалася. Після карибської призи “яструби” шикають Кеннеді а потім Джонсона, чого ми чикаємося з цими вузькоокими. Тейлор був призначений послом у південному В’єтнамі. Він виступав за пряме збройне втручання США у В’єтнамі. Залишалося чекати нагоди, коли почати ці збройні сутички. Влітку 64 року розвідувальний корабель “Меддокс” було обстріляно нібито північно-в’єтнамськими катерами в Тонкінській затоці – початок серпня. Через дві дні Командиру Меддокса здалося що його збираються атакувати з боку Північного В’єтнаму і ці події ввійшли в історію під назвою Тонкінський інцидент. 7 серпня Джонсон виступає в конгресі і з’являється Тонкінська резолюція. За конституцією президент не має права оголошувати війну але за цією резолюцією конгрес дав право президенту оголошувати і вести війну.  

      Розпочинається  агресія США проти В’єтнаму. Активні  бойові дії (бомбардування) розпочинаються в лютому 65 року. США чи спеціально чи ні розпочинають бомбардування саме тоді коли у В’єтнамі була делегація  СРСР на чолі з Косигіним. Для того щоб робити бомбардування досить ефективним і регулярним потрібно було мати сухопутні війська для захисту повітряних баз.  Розпочинається введення американського контингенту на територію В’єтнаму. Спочатку їх було 3,5 тис. Людей. Через 3 роки було вже 550 тис.  США намагаються зробити цю експедиційну війну міжнародною і тому запрошують усе прогресивне людство прийняти участь. Були ще контингенти з Південної Кореї (50 тис), Австралії (чоловік 50), Нової Зеландії (чоловік 150) але це в основному була оборона, обслуга. Вважалося що скільки там того В’єтнаму, низький рівень озброєння. Як могли не справитися з цією країною? Воювали в’єтнамці не в’єтнамською зброєю а радянською і китайською. В середині 60 років виявилися протиріччя між Китаєм і СРСР. Розумні В’єтнамці користуючись цими протиріччями отримували допомогу і від тих і від тих. Ішла конкуренція, хто більше дасть і хто матиме більше контролю. Ситуація зайшла настільки далеко, що зворотного шляху не було і основна скрипка належала СРСР. І тоді Китай заборонив перевозити радянську зброю через територію Китаю.

      Кожен день була пропаганда у СРСР.  По дуже близьким даним один день війни  у В’єтнамі в найбільш напружений період обходився СРСР в 1 млн. карбованців. За даними СРСР 65%  військової допомоги В’єтнаму були радянськими. А взагалі 80% (продукти, збіжжя, топливно-мастильні матеріали). Війна йде, американці гинуть і зрозуміло що це не дуже влаштовує американську суспільну думку. Тим більше, що в кінці 60-х років зіткнулися з проблемою що союзників у них в Європі в цьому питанні вже немає. І навіть Франція президентом якої був Де Голь і заявив що потрібно встановити якнайшвидше мир. Італія підтримала Де Гоя, ФРН теж. В Америці розпочинаються демонстрації. В 68 році опитування показувало що 55% виступало проти. Президент Джонсон повинен був з цим рахуватися. В 68 році Джонсон заявляє про те що він припиняє бомбардування території В’єтнаму і розпочинає переговори. В 68 році в Парижі чотиристоронні переговори (США, ДРВ, Уряд південного В’єтнаму і фронт національного визволення Південного В’єтнаму). ДРВ і Фронт забажали вивести всі американські війська спочатку а потім будемо розмовляти. В цей період перевибір президента США. Джонсон навіть не виставляє свою кандидатуру. Обрано президентом Ричарда Ніксона, який обіцяв, що після його обрання він закінчить війну за півроку.

      Перше що зробив Ніксон в червні 69 року –  Гуамська доктрина (острів в Тихому океані) або доктрина Ніксона. Її зміст  у тому, що Ніксон підтвердив, що вони не збираються змінювати своїх союзників (Південний В’єтнам), ми виконаємо  всі свої обов’язки перед Південним В’єтнамом але ми будемо надавати допомогу країні, що виявилася під загрозою, яка візьме на себе основну відповідальність по забезпеченню живої сили. Тобто живу силу буде забезпечувати В’єтнам. з’являється новий термін “В’єтнамізація”. В 68 році солдати визволення національного фронту обнагліли до того, що зайняли сайгон, деякий час утримували адміністративні будівлі в тому числі й американське посольство. США буде допомагати але хай воюють самі в’єтнамці. Починається відведення американських військ і намагаються зміцнити армію південного В’єтнаму. Збройні сили південного В’єтнаму були збільшені (1млн. 50 тис). На початку 70 років стало зрозуміло, що якщо американці не змогли цього зробити то як би вони не допомагали, шансів майже не було. 

      Паралельно йдуть переговори і США намагаються щось для себе виграти. 27 січня 73 року в Парижі були парафовані угоди про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі Представники ДРВ, Республіки Південний В’єтнам, США та сайгонського режиму). Вони передбачали повне припинення військових дій, американці за 2 місяці повинні вивести війська, демонтувати свої бази; контроль здійснювався силами північного й південного В’єтнаму на той момент, якими територіями вони командували (по 17 паралелі) і створювалася національна рада примирення. Обидві сторони чекали коли американські виведуть свої війська. Абсолютно було зрозуміло хто сильніший. В 75 році після виводу американських військ національний фронт визволення південного В’єтнаму (восставший народ смел ненависний проимпереалистический режим). Возз’єднання В’єтнаму було на порядку денного і в липні 76 року було проголошено єдину Соціалістичну Республіку В’єтнам. Місто Сайгон було перейменовано в місто Хошимін.

      Безумовно участь США була однією з найганебніших  сторінок. На сьогоднішній день існують цифри від 52 до 56 тис, що загинули у В’єтнамі. В Вашингтоні є меморіал з  вибитими іменами.

      Окрім В’єтнаму було ще декілька країн, які  завдали біль міжнародний відносинам. В’єтнам прорядянський. В 75 році (2 грудня) створюється Лаоська демократична республіка.

      В Камбоджі в кінці 70 років до влади  приходить фашистський (диктаторський) режим з лідером Пол Пота - Ієнг Сарі. Перше, що вони зробили – 2 млн. камбоджійців замордували. Розпочинається справжній геноцид. Партії “Червоних хмерів” намагаються створити чіткий диктаторський режим. Лідери розпочинають провокації на тему територіальних претензій до В’єтнаму. Вони домовилися про підтримку з боку Пекіну, який зайняв антирадянську позицію. Китай постачає озброєння, ДРКампучія в 77 році проголошує розрив дипломатичних відносин з В’єтнамом із-за територіальних претензій. Ситуація була вибрана класично. В кінці 70х років виникає проблема яка має назву проблема Хуацяо (вихідці із Китаю, які живуть не на території Китаю). В нашому випадку це китайці, які жили на території В’єтнаму. В’єтнам проголосивши соціалістичну орієнтацію, націоналізував економіку, завдав шкоди трьом секторам економіки, які контролювали китайці. Проблема була в банківській сфері, торгівлі, промисловість. Китайці залишились не у справ, переселяються до Китаю і штучно створюється проблема. Розпочинається передвоєнна ситуація.

      В’єтнам звертається за допомогою до Радянського  Союзу. В листопаді 78 року підписується договір про дружбу і співпрацю. В’єтнам вирішив зіграти на випередженні. В грудні 78 році направляють 100 тис. експедиційний корпус до Кампучії. Китай такої наглості не чекав (наплювали в душу). Він розпочинає підготовки до війни з В’єтнамом. І 17 лютого 79 року розпочинається війна Китаю з  В’єтнамом. Іде повноцінна війна. СРСР поміг В’єтнаму і вже 5 березня 79 року уряд КНР заявляє що ми виконали уставлене завдання і збираємося додому. Він не був готовий до широкомасштабної війни. Але В’єтнам не вивів війська з Кампучії. 

      23 жовтня 91 року підписали угоду про врегулювання. В’єтнамці вивели свої війська і Кампучія (зараз Камбоджа) будує своє світле майбутнє.  

Міжнародні  відносини на Далекому Сході.

1.Перемога революції в Китаї і її міжнародні наслідки.

2. Корейська війна.

3. Китайсько-американські  відносини.

      Якщо  господарем Далекого Сходу між першою і світовою війною була Японія, яка  мала і вплив і колонії, то після  другої світової війни ситуація змінилася. Найбільш реальною і перспективною  країною цього регіону стає Китай. На той час в Китаї сформувалось дві основні реальні впливові політичні сили. Правляча партія Гоміндану на чолі з Чан Кай Ші і так звані націоналістичні сили, а потім перетворились в Комуністичну партію Китаю на чолі з Мао Цзедуном. В період японської окупації комуністична партія Китаю контролювала так званий “особливий район Китаю”. Всі сили напротязі другої світової війни і зразу після неї підтримувалися СРСР. І вступ СРСР в війну за умовами Ялтинської домовленості підсилював вплив китайської компартії.

      Перед СРСР проблема вибору. З одного боку він ішов на виконання ялтинських домовленостей. З іншого боку як і в Європі СРСР намагався встановити контроль над Китаєм. Але в перші післявоєнні роки китайська компартія не була прорадянською. І тому СРСР займав доволі виважену позицію. Більш того в серпні 45 року Китай підписує договір з Радянським Союзом про дружбу і союз. Після закінчення Другої світової війни Китай – фактично розпочинається громадянська війна. І ось тут в умовах війни проти якої виступали і США і СРСР. І Мао Цзе Дун змушений був переглянути свої відносини з СРСР. До сьогодні вказівки Мао Цзе Дуна по веденню партизанської війни і сьогодні на озброєнні в деяких країнах Латинської Америки. Компартія Мао Цзе Дуна була впливовою не тільки в політичному а й в військовому плані. В 45, 46 роках не було багато техніки щоб перекидати війська. Національна визвольна армія Китаю Мао Цзе Дуна проходила втричі більшу відстань, ніж гомінданівська армія. Вони рухалися на ношах. Двоє людей несуть третього який спить і фактично без відпочинку.

      В 49 році війська НВАК зайняли фактично більшу територію Китаю.  США які  не були готові до такого перебігу подій  і вважали що урядова армія  гоміндану була підготовлена. 1 жовтня 49 року в Пекіні проголошується створення  Китайської Народної Республіки. Залишки гомінданівської армії змушені були тікати на острів Тайвань. Перемога китайської революції принциповим чином змінила ситуація. СРСР отримав гігантського союзника, бо навіть кількість людей була вражаючою.

      Перше що робить Мао Цзе Дун якому  серйозно допомогли, їде в Москву з грудня 49 по лютий 50 року. Домовилися що 14 лютого 50 року було підписано договір про дружбу, союз і взаємну допомогу між СРСР і КНР. Цей договір був дуже широкомасштабний. Існують версії, що навіть було принципове рішення зняти агентуру в обох країнах (шпигунів). При чому направленість була проголошена антияпонська. СРСР абсолютно чітко формулював свою позицію на те, що він Китай в обіду не дасть і з іншого боку може розраховувати на допомогу Китаю в Далекосхідному регіоні. Радянський Союз пообіцяв передати Китаю КВЖД (китайську східну залізницю), погодився вивести свої війська з порту Артур і 300 млн. доларів кредит під 1% річних. Тобто реально в кінці 40 поч. 50 років у США був дуже серйозний привід хвилюватися. США реально не знали як реагувати на це. Вони очікували подальші кроки.

      Ситуація  досить швидко продемонструвала наскільки  серйозним кроком було проголошення КНР. Поряд з Китаєм була ще одна країна поділена – Корея. По 45 рік  Корея була японською колонією.  Під час війни з Японією Корею звільняли з двох боків з півночі і півдня і по 38 паралелі вона була розділена на момент закінчення другої світової війни. Але на той час нічого не передвіщало біди. Виникало питання під чиїм контролем буде єдиний уряд. В цей час і одна і інша сторона розпочинають базування своєї ідеології. На півночі було вибрано національний рух під керівництвом Кім Ір Сена. Всі зусилля були направлені щоб створити прорядянську адміністрацію на території Кореї. Більшість уряду були етнічні корейці з радянського союзу.  Створюється армія, в якій дуже багато було радників з СРСР. Паралельно зважаючи на поведінку СРСР, США укріплюють адміністрацію на півдні. При чому було запропоновано Штатами провести єдині вибори. Північна Корея начеб то погодилася але під час проведення виборів під контролем ООН, ПКорея не допустила наглядачів на свою територію. І в 48 році на півдні було проголошено створено Республіки Корея а пізніше Корейської народно-демократичної республіки. Лі Син Ман став на чолі південної Кореї (США)