Місце Японії у світовій економіці

Особливості структури  економіки Японії

В економіці Японії довоєнного періоду основна частка виробництва  припадала на важку промисловість: металургію, енергетику, важке машинобудування, основну хімію й нафтопереробку. Така структура в основному зберігалася  до 70-х років минулого століття. Оскільки на світових ринках у ті часи сформувалася тривала тенденція падіння цін  на сировину, зокрема мінеральну, Японія нарощувала потужності в галузях  важкої індустрії на імпортованих рудах  металів, нафти й газу, хімічної сировини. Майже не маючи залізної й марганцевої  руд, а з кольорових металів видобуваючи  тільки мідь, Японія протягом майже всього минулого півстоліття посідала друге місце у світі за виплавкою сталі, алюмінію, міді й деяких інших кольорових металів. За потужністю нафтопереробних заводів вона поступається тільки США, хоч уся її нафта надходить з інших країн.

Особливо швидкими темпами  розвивалося машинобудування. Якщо виробництво в обробній промисловості  в цілому збільшилося за 1953–1971 pp. в 11, то в машинобудуванні – у 25 разів. Порівняно дешева робоча сила зумовлювала конкурентоспроможність також працемісткого виробництва – автомобілебудування, радіо й телевізійної техніки, легкої промисловості. Наприкінці 60-х років Японія вийшла на перше місце у світі за виробництвом легкових автомобілів, транзитних радіоприймачів і телевізорів, а згодом і металорізальних верстатів.

Із 70-х років зовнішньоекономічна  ситуація для Японії суттєво змінюється. По-перше, різко підвищуються ціни на нафту, а також на деякі інші природні ресурси, що боляче позначилося на японській  економіці; енергоємні й металоємні види виробництва втратили стимул подальшого розвитку. У 1973–1974 pp. імпортні ціни зросли в 2,1 разу, у 1979–1980 pp. – на 86%. По-друге, розвинені країни вступили до стадії постіндустріального розвитку, коли традиційні галузі, особливо металургія, важке машинобудування, основна хімія вже не відіграють провідної ролі. По-третє, заробітна плата японського робітника підвищилася й досягла рівня інших розвинених країн; це ліквідувало перевагу Японії в собівартості продукції завдяки дешевій робочій силі.

У таких умовах необхідна  була докорінна перебудова структури  японської економіки. Енергетична  криза спонукала до впровадження енергозберігаючих технологій. Значно скоротилися питомі витрати палива на виробництво одиниці товару. Різко  загальмувалися темпи виробництва  електроенергії й чорних металів. Подорожчання робочої сили призвело до суттєвого  зниження частки продукції легкої промисловості. Натомість швидкими темпами розвивалися  наукоємні види виробництва, особливо електроніка й робототехніка. Структура ВВП за головними секторами економіки Японії розподіляється так (2006 p., %):

• сільське господарство – 1,6;
• промисловість – 25,3;
• сфера послуг – 73,1.

Зайнятість за секторами  мало відрізняється від структури  ВВП: на сільське господарство припадає 4,6%, на промисловість – 27,8, на послуги  – 67,6%. Частка промисловості знизилася  порівняно з 50–60 роками, але вона все ще вища, ніж у США або  західноєвропейських країнах, а  частка послуг дещо нижча.

Сільське господарство Японії, незважаючи на дефіцит земельних  площ, забезпечує 70% потреб країни в  продуктах харчування. Основні культури: рис, картопля, цукрова тростина й  цукрові буряки, цитрусові. Значна частина  овочевих культур вирощується в  штучному середовищі. Сільське господарство відзначається високою інтенсивністю й врожайністю, високим рівнем хімізації. У сільському господарстві переважають дрібні ферми. Уряд захищає аграрний сектор протекціоністськими заходами. Тільки в 1994 р. було знято заборону на імпорт рису, незважаючи на те, що японський рис дорожче за американський у 2,5 і таїландський – у 5 разів.

Промисловість Японії все  більше орієнтується на наукоємні галузі. Частка машинобудування в структурі  обробної промисловості піднялася  від 30% у 60-х до майже 60% у 90-х роках. Пріоритетними галузями стали електроніка, аерокосмічна техніка, телекомунікаційні  засоби, робототехніка. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить понад 60%, роботів – 50, напівпровідників – 40%. Крім того, Японія посідає перше місце у світі з виробництва суден (52% світового обсягу), автомобілів (30%), тракторів, металообробного устаткування. Незважаючи на зниження ролі традиційних галузей, позиції Японії досить міцні у світовому виробництві сталі (14%), штучних волокон (12%), гуми, холодильників, пральних машин.

Динаміка структури економіки  Японії, 1970-2010 роки

У 70–80-х роках уряд підтримував  депресивні галузі завдяки їхній  санації: перспективні підприємства одержали кредити й пільги, безнадійні було закрито. Найскладнішою була ситуація в таких галузях: виплавка алюмінію й мартенівської сталі, виробництво  хімічних добрив і волокон, суднобудування, текстильна й швейна промисловість. У 90-х роках держава відмовилася  від опіки неконкурентоспроможних галузей; їхня продукція стала заміщуватися імпортом. Значною мірою цей імпорт складається з товарів, вироблених філіями японських корпорацій за кордоном.

Особливістю японської економіки  є об’єднання приватних підприємств  у різні асоціації, кооперативи, союзи. Деякі з таких об’єднань  перетворюються на великі концерни світового  значення. У промисловості широко відомі такі корпорації, як “Тойота Моторз”, “Мацусіта Електрик”, “Соні”, “Хонда Мотор”, “Хітачі”, “Такеда Кемікал індастріз”, “Канон”, “Фудзіцу”, “Фудзі Фото Фільм”, “Ніппон Електрик компані”, “Міцубісі Хеві індастріз”, “Тошіба”.

У сфері послуг найбільшого  значення набули торгівля, фінансові, банківські послуги, інформатика, зв’язок, туризм. Зростає роль послуг, пов’язаних з обслуговуванням виробництва: консалтинг, інжиніринг, маркетинг.

З середини 80-х років Японія стала найбільшим кредитором світу: загальна сума її зарубіжних активів  перевищує 1 трлн. доларів Тривалий час Японія не мала зовнішніх боргів, її платіжний баланс зводився з позитивним сальдо. Проте від 90-х років минулого століття економічна ситуація в країні погіршилася, і у 2006 р. зовнішній борг Японії вже становив 1,5 трлн. доларів Водночас Японія посідає перше місце серед розвинених країн і друге місце у світі (після Китаю) за золотовалютними резервами, сума яких становила 8772 млрд. доларів (2006 p.); з них 704 млрд. доларів припадають на іноземні цінні папери.

За експортом прямих інвестицій Японія у 80-х роках минулого століття посідала перше місце, у 90-х роках  вона поступилася США та Франції. Найбільшими інвесторами є компанії “Хітачі”, “Мацусіта”, “Тойота”, “Соні”, “Ніссо Іваї”. Основна частка інвестицій (понад 40%) прямує в США. У 1985–1989 pp. зарубіжні інвестиції Японії зростали пересічно на 62% щороку.

Кредитно-фінансова система  Японії представлена приватними й державними банками. Державі безпосередньо  підпорядковані Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, низка  громадських фінансових організацій. Серед приватних банків Японії є  група найбільших у світі: Даїті кангьо бенк, Сумітомо бенк, Сакура бенк, Фудзі бенк, Санва бенк, Міцубісі Бенк, Бенк оф Токіо, Норінкухін бенк, Індастріал бенк оф Джапен, Токай бенк, Лонг терм кредіт бенк оф Джапен, Асахі бенк.

У 2001 р. три провідні банки (“Даїті кангьо”, “Фудзі” і Промисловий банк) почали реалізовувати план об’єднання в холдингову групу “Мідзухо”, яка за розмірами активів стане однією з найбільших у світі. Планується також формування ще двох холдингів: один з них складатиметься з банків “Токай”, “Асахі” і “Санва”, а другий – з банків “Сумітомо” й “Сакура”, які об’єднуються в єдиний банк під назвою “Сумітомо Міцуї”.

У складі спеціалізованих  фінансових організацій для дрібного й середнього бізнесу в Японії існує 450 кредитних асоціацій кооперативних  організацій та приблизно 400 кредитних  союзів. Налічується 270 компаній з операцій з цінними паперами. Японську фінансову  систему об’єднує міжбанківська  інформаційна система телекомунікацій, яка зв’язує за допомогою комп’ютерної мережі 5300 фінансових організацій і 42 000 філій, що сприяє оперативному переведенню  коштів.

Динаміка зовнішньої торгівлі Японії, 1970-2010 роки

Динаміка економічного розвитку Японії у другій половині XX ст. відзначається  зміною ритму залежно від характеру  економічних процесів, що відбувалися  як усередині Японії, так і на світовому просторі. Можна визначити  три періоди, які чітко виокремлюються за темпами зростання економіки.

Перший період охоплює 50–60-ті роки з дуже високими темпами розвитку. У 50-х роках пересічний приріст  ВВП становив 15%; це був час відбудови  японської економіки, оснащення  виробництва новітньою технікою, значних капіталовкладень у промисловість  і сільське господарство. У 60-х роках  приріст дещо знизився, але все  ж таки залишався досить високим, у середньому 11%.

Другий період (70–80-ті роки) характеризується помірними темпами: 3,8 – 4,5%. Це був час стабілізації вже зрілої економіки. Невисокі темпи  в цей період пояснюються також появою проблем: енергетична криза, необхідність структурної перебудови промисловості.

Третій період розпочався в 90-х роках і відзначається  вкрай низькими темпами приросту ВВП – у середньому 1,4%, що значно нижче від темпів розвитку інших  розвинених держав-конкурентів Японії на світових ринках.

Скорочення виробництва  стає слідством зростання безробіття. Хоч рівень безробіття в Японії нижчий, ніж у більшості інших розвинених держав, він має тривожну тенденцію зростання.

Японія постійно пропонує сотні можливостей переконатися в тому, що нові ідеї у цій країні народжуються як ніде в світі. Приклад  тому «Panasonic— центр» — спеціальний  виставковий центр, щось на кшталт міста  майбутнього. Тут, зокрема, демонструють техніку завтрашнього або навіть післязавтрашнього дня. Ви приходите  додому, і ваші вхідні двері гостинно відчиняються, «упізнавши» ваші відбитки пальців, голос і очі. З вами привітається симпатичний робот — дворецький, який, не сходячи з місця, ввімкне  для вас світло, кондиціонер, закип'ятить  воду в чайнику, а також розповість, куди пішли ваша друга половина й  діти. В сусідній кімнаті плоский  телевізор на півстіни покаже вам ліс, гори, пустелю, коралові рифи (кімната в цей час наповнюється відповідним ароматом).

Регіональні особливості  розвитку

Японський економічний розвиток досить сильно відрізняється від  західного шляху розвитку, що викликано  деякими особливостями культури, підходу до державного регулювання, відносинами з зовнішнім світом тощо.

Можна виділити такі особливості:

• Високий рівень заощаджень
• Японський стиль менеджменту
• Кейрецу
• Малі та середні підприємства
• Торгові компанії
• Бюрократична система
• Промислова політика

Також, перед тим, як пояснити кожний з цих факторів треба додатково  зазначити спільний для майже  всіх азійських країн високий  рівень народжуваності – у 1950-1990 роках  середній рівень зростання населення  дорівнює 7%. Однак, зараз в Японії відбувається швидке старіння нації. Вже  близько 29% населення країни старіше  за 65 років.

Ще одним важливим регіональним фактором розвитку економіки Японії є відсутність або мала кількість  ресурсів. Японія – острівна держава, тому площа країни є невеликою, обсяг  земель підходящих для сільськогосподарських  робіт також не дуже значний, ресурсів у країни небагато, хоча деякий час  Японія розвивалася за рахунок вугля  власного видобутку.

Високий рівень заощаджень в  Японії пояснюється особливою ментальністю японців, які схильні до заощаджень, відсутністю інфляції, нестачею заходів  соціального захисту, великою роллю  поштових заощаджень – у 2000 році вони складали половину від заощаджень у  банківському секторі. Заощадження  дозволили уряду проводити свої реформи та фінансувати їх, не звертаючись  до іноземного капіталу.

Японський стиль менеджменту  загалом переважає у великих  корпораціях та державних підприємствах, що викликано історичною необхідністю зберігати важливі кваліфіковані  кадри в одній фірмі чи установі. Такий підхід до менеджменту включає  в себе: пожиттєвий найм, оплату праці та кар’єрне зростання, засновані на старшинстві, профспілку, що існує в рамках корпорації, стабільну гарантовану роботу, лояльність робітників, довгострокову інвестиційну стратегію. Однак зараз цей стиль поступово зникає. Все частіше використовуються західні підходи до управління персоналом.

Кейрецу включають в себе два основних моменти: наявність фінансового центру та вертикальну інтеграцію в рамках системи субпідряду. Між фірмами, що утворюють кейрецу існує горизонтальна мережа фінансової інтеграції за рахунок обміну акціями та єдиного банківського центру. Вертикальна інтеграція є довгостроковою, відбувається технологічна та управлінська допомога. Також часто компанії координують свої проекти, щоб досягнути найефективнішого результату.

Малі та середні підприємства є основою японської економіки. Замість індивідуального існування  з нестачею технологій, низькою оплатою праці та прибутками, невеликі підприємства об’єднуються у великі агломерації, стають основною підтримкою для великих корпорацій, створюють велику кількість робочих місць, розвивають регіони.

Торгові компанії є основою  японської міжнародної торгівлі. Вони поділяються на загальні компанії та спеціалізовані торгові компанії. Торгові компанії збирають бізнес-інформацію та надають її національному ринку. Також вони виступають фінансовими  інституціями та приймають участь у  прямих іноземних інвестиціях.

Японська бюрократія відрізняється  наявністю меритократії та низьким впливом дружніх та родинних зв’язків на її діяльність. Це, звичайно, сприяє збереженню низьких рівнів корупції. Також визначною особливістю є постійність економічної політики, що визиває критику у деяких науковців та політиків – постійність означає неготовність до реформ.