Місце Японії у світовій економіці

По окремих видах продукції  на частку японських компаній доводиться вагома частина експортних постачань  у світі: напівпровідники – 50%, легкові автомобілі – 22, телекомунікаційне устаткування – 22,6, сталь – 17,4%. Перетворення Японії в одного з головних світових експортерів продукції машинобудування і наукомісткої продукції стало підсумком її промислового і науково-технічного розвитку.

Структура імпорту відбиває процеси міжнародної спеціалізації  промисловості, інтернаціоналізації  господарства і бідність мінеральної  вітчизняної бази. Японії відрізняє  найнижча серед промислово розвитих країн ступінь самозабезпеченості сировиною і паливом, країна майже  цілком залежить від багатьох видів  мінеральної і сільськогосподарської  сировини.

Важливою особливістю  географічної структури зовнішньоторговельних  зв'язків є  к вже я зазначала їхня концентрація на США. Дотепер на американському ринку реалізується 29% японського експорту і забезпечується 22% імпорту. У свою чергу на Японії доводиться понад 11% американського експорту, у тому числі майже 20% збуту сільськогосподарської продукції.

Торговий оборот зводиться  з величезних позитивним сальдо, що зросло в 6 разів за останні роки і перевищило 130 млрд. доларів. Позитивне сальдо складається з усіма регіонами, за винятком країн Середнього Сходу. Торгові відносини з промислово розвитими країнами супроводжуються спалахами торгових війн, тиском на Японії, установленням «добровільних обмежень» її експорту.

 

 

 

 

 

 

 

 

Чинники розвитку (в минулому, в даний час, в майбутньому)

Більшу частину сучасного  успіху японської економіки можна  пояснити двома періодами у її розвитку. Перший період – реставрація Мейдзі, другий – післявоєнне економічне диво.

До реставрації Мейдзі Японія була переважно аграрною країною, особливо у період міжнародної ізоляції. Існувало виробництво як у сільській місцевості, так і у містах, але його обсяги були незначними.

Японія була однією з перших азійських країн, яка пройшла  через процес індустріалізації. Підчас періоду реставрації Мейдзі японський уряд активно прагнув до реформ у західному стилі – було найнято більше 3000 західних вчених для їх впровадження.

Держава створювала готові підприємства, які потім за дуже низькою ціною  продавала приватним власникам. Таким чином створювалося бізнесове  середовище у країні. Досить швидко ці підприємства розрослися у багатогалузеві конгломерати, що зараз називаються  дзайбацу.

До початку Другої світової війни чотири найбільші дзайбацу контролювали 30% видобувної, хімічної промисловості, металургії, 50% машинобудівництва. Також зростала інтеграція між дзайбацу та урядом, що давало першим можливість впливати на державну політику.

У розвитку країни у цей  період домінує фактор інвестицій. Внутрішні інвестиції у промисловість  та інфраструктуру були рушійною силою  японського економічного росту. Як приватний, так і державний сектор інвестували  у інфраструктуру, національне та місцеве правління виступали  координаторами. Таким чином, основним фактором розвитку країни у цей період є інвестиції, а не експорт.

Також у цей період в  Японії виникає дуалістична економіка. Стрімко розвивається сектор важкої промисловості, в якому панують  великі дзайбацу. Через високий попит на робочу силу, зарплата у цьому секторі є високою. Однак, паралельно виникає сектор легкої промисловості та сільського господарства, де головну роль відіграють малі підприємства, що можуть виплачувати лише низьку зарплатню.

Саме тоді виникає такий  феномен як патерналізм. Дзайбацу через необхідність збереження цінних кадрів починають користуватися не лише рівнем зарплати, як засобом впливу на робітника. Виникає система надання корпоративного житла та особливих соціальних програм, що існували лише в рамках корпорації.

Друга світова війна майже  повністю знищила інфраструктуру Японії. Однак саме після війни спостерігається  найбільші темпи зростання. Зберіглися соціальні основи, закладені у  період Мейдзі, дзайбацу адаптувалися до нових умов та перетворилися у кейрецу – великі конгломерати та холдинги, що сильно інтегровані між собою. Замість адміністративної ієрархії, що зводилася до однієї правлячої сім’ї у дзайбацу, у кейрецу виникла система горизонтальної кооперації, хоча більшість компаній групуються навколо великого банку, що і є ядром кейрецу.

Ключовим актором на економічній  арені Японії по закінченню Другої світової війни називають Міністерство Міжнародної Торгівлі та Промисловості, що було засноване у 1949 році. Саме ця державна структура впровадила більшість  успішних реформ, що стали основою  для японського економічного дива 1960-1990 років.

Післявоєнне економічне диво визвано цілим рядом факторів. Почати треба з самого впливу війни  та окупації (1945-1951). Окупаційний уряд провів цілий ряд реформ, які мали своєю ціллю реструктуризацію економіки та її інституційної бази. Як вже було зазначено, Комісія з Ліквідації Холдингових Компаній ліквідувала систему дзайбацу, які переродилися у вигляді кейрецу. Була проведена аграрна реформа, що мала за мету відмову від феодальної системи господарства – це призвело до значного зростання продуктивності праці у сільському господарстві. Окупаційний уряд також легалізував профспілки та покращив систему освіти.

Наступним фактором є особливі відносини з США, що склалися через  умови холодної війни. США створили собі союзника в Азії, підписавши угоду  колективної безпеки. Також вони сприяли імпорту технологій в Японію, що і стало однією з ключових причин економічного дива. Тут слід повернутися до Міністерства Міжнародної Торгівлі та Промисловості, що було посередником в купівлі ліцензій та патентів і таким чином виступало єдиним покупцем, створювало систему монопсонії. Усередині країни строк патенту залишався дуже коротким, що сприяло швидкому поширенню технологій і стрімкому технологічному зростанню. Часто міністерство для деяких компаній визначало умовою входу до японського ринку розповсюдження технологій.

Далі слід виділити систему патерналізму. Після війни вона розповсюджувалася не лише на кваліфіковану робочу силу, але й на некваліфікованих робітників. Такий підхід гарантував можливість робітників адаптуватися до нових способів роботи, нових технологій, нової організації. Такими новими технологіями стали «якраз вчасно» (Just-in-time) та системи контролю якості продукції, які були розроблені в США, але прижилися саме в Японії. Підхід «якраз вчасно» гарантує доставку матеріалів, товарів та послуг саме у той час, коли вони необхідні для роботи. Наслідком є зниження запасів і витрат.

Останнім ключовим фактором є перехід до експортної економіки  та існування за рахунок експорту. Японія не володіє значними природними ресурсами, але користуючись інфраструктурою, створеною у період Мейдзі, та технологіями, імпортованими після війни, їй вдалося стати другою економікою світу у другій половині ХХ століття.

В сучасний період система  патерналізму поступово втрачає  своє значення, хоча все ще продовжує  існувати. Серед основних сучасних факторів японської економіки можна  зазначити: висока індустріальна потужність, великі обсяги експорту, технологічні переваги (у таких секторах –  машинобудівництво, електроніка, металургія, судобудівництво, хімічна промисловість тощо), легкість ведення бізнесу (24та в світі), наявна інфраструктура – енергетика, автомобільні та залізні дороги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Модель та стратегія  економічного розвитку

Модель економічного розвитку Японії досить сильно відрізняється  від моделі розвитку західних країн  через відмінності у культурі, початкових умовах, географічному положенні. Слід визначити основні особливості  цієї моделі.

Макроекономічна стабільність. Японія концентрувала значну увагу на макроекономічному управлінні часто через несприятливі зовнішні умови. У 1949 році був розроблений план економічної стабілізації, що включав у себе збалансований державний бюджет та фіксований курс ієни до долара (360:1). Також через нестачу іноземної валюти було введено контроль за міжнародною торгівлею. По суті, вона заборонялася за деякими винятками. У 1951 році Японія звільнилася від окупаційного уряду та отримала можливість для створення власної тарифної системи, що засновувалася на імпортних квотах. У 1953 року Японія вступила до ГАТТ. Але лише у 1960 році було засновано нормальну систему міжнародної торгівлі.

Розвиток людських ресурсів. Після війни уряд ввів обов’язкову середню освіту. Лише до 1970 вища освіта досягла достатнього рівню. Це створило умови для розвитку як приватних, так і державних наукових досліджень. Починаючи з 1960х кількість науковців, що працюють у приватних компаніях невпинно зростає.

Економічна інфраструктура. Майже повністю знищена інфраструктура не зупинила Японію від стрімкого зростання після війни. Це можна пояснити діяльністю уряду. Щоб фінансувати відновлення економічної інфраструктури уряд скористався програмою податкового інвестування та боргу (FILP). Це бюджетна програма, створена додатково до загального бюджету, що фінансувалася в основному за рахунок заощаджень на поштово-ощадних рахунках. Інвестиції на соціальну інфраструктуру були приблизно у 2 рази менші, ніж на економічну. Також Японія отримала кредит у 1953-1966 від Світового Банку, але це лише декілька відсотків від загального обсягу інвестицій. У 1951 році був заснований Японський Банк Розвитку, що надає довгострокові кредити на розвиток інфраструктури.

Зміни у міжнародній торгівлі. Імпорт: спочатку велику частину імпорту охоплювали продовольчі товари, сировина та продукція машинобудівництва, але з часом відбувся перехід до більшого імпорту мінеральних палив, через перехід від вуглю власного видобутку до імпортованої нафти. Експорт: закономірний перехід від експорту продукції легкої промисловості, заліза та сталі до продукції машинобудівництва.

Промислова політика. У післявоєнний період японські фірми були готові до прямого втручання держави у ринок. Політика була направлена на подальшу індустріалізацію, часткове обмеження конкуренції.

Оподаткування та субсидіювання. По-перше, багато субсидій здійснювалися у галузі економічної інфраструктури – енергетики та транспорту. Пряме субсидіювання промисловості майже не відбувалося, але політика держави сприяла додатковому фінансуванню зі сторони приватних банків. По-друге, Експортно-імпортний банк Японії проводив політику полегшення експорту. По-третє, зменшувалися податки для підприємств, які купляли специфічні види обладнання, що пришвидшувало технологічний розвиток.

Тимчасовий протекціонізм. До 1950х років майже вся міжнародна торгівля знаходилася під прямим контролем уряду. Наступну декаду, велика частина торгівлі обмежувалася нетарифними заходами. Лібералізація торгівлі у 1960 році була в основному викликана тиском зі сторони США та інших розвинених країн, а не внутрішніми чинниками.

Розвиток малих та середніх підприємств. Після Другої світової війни в Японії вже існувала велика кількість малих та середніх підприємств, але різниця у технологіях та менеджменті між ними та великими корпораціями була величезною. Уряд постійно впроваджував заходи, що сприяли розвитку технологій, менеджменту, модернізації тощо. Також виникла система субпідряду, за якої великі корпорації користувалися послугами невеликих фірм, що сприяло їх вертикальній інтеграції.

Але як показала практика 1990 років стара модель розвитку Японії вже не дозволяє їй підтримувати свої стрімкі темпи зростання. Японія поступово втратила своє друге, а потім і третє місце за ВВП. Тому уряд продовжує розробляти нові стратегії для гарантування подальшого зростання. Ключовими факторами нової стратегії є:

Орієнтована на попит економіка. Основною парадигмою нової стратегії є більша орієнтація економіки на внутрішньому ринку. Такий перехід дозволить Японії перестати занадто залежати від інших країн (в основному, США) та створити повністю розвинуту економіку. Однак лише японського попиту може бути мало, тому країна буде орієнтуватися на всю Східну Азію.

Захист довкілля та відновлювана енергія. Вже зараз Японія є лідером у ефективності використання енергоресурсів, однак останні події на електростанції Фукусіма вимагають більш екологічного підходу до отримання енергії, що, до того ж, гарантуватиме більшу безпеку для країни.

Медичні заклади. Швидке старіння нації вимагає більшої уваги до медичного обслуговування. Створення таких закладів також створює нові робочі місця. Уряд планує спонукати приватні фірми до участі у цьому секторі.

Східно-азійська інтеграція. Цей пункт тісно пов’язаний з переходом до економіки, орієнтованої на експорт. Участь в угоді про вільну торгівлю при АТЕС створить великий ринок для японських товарів.

Пріоритетні галузі. Уряд визначає нові основні напрями для розвитку країни: туризм та сільське господарство. В рамках першого пункту планується провести відновлення міст, зробити сільську місцевість більш сприятливою для туризму. Другий пункт є пріоритетним через те, що уряд планує підвищити рівень самозабезпечення продовольством до 50%, а експорт продовольчих товарів до 1 триліону ієн.

Підтримка малого та середнього бізнесу. Яка включає в себе створення особливої інституції Японська Фінансова Корпорація для Малих та Середніх Підприємств, що буде страхувати надання кредитів малим та середнім підприємствам, таким чином стимулюючи їх.

Мережа інновацій. Особлива програма, створена у співпраці з приватним сектором, метою якої є сприяти інновації та використанню японських високих технологій у цілому ряді компаній, державних установ, університетів та дослідницьких закладів. Головною місією є підтримка можливості нових та існуючих фірм вирішувати проблеми у галузях енергетики, екології та охорони здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Державне регулювання, монетарна ,бюджетна, податкова політика Японії

Сучасний стан економіки  Японії, принципи її функціонування та історія формування являють собою цінний об’єкт соціально-економічних досліджень завдяки специфічним особливостям цієї країни. І хоч розмови про "японське чудо" в загальному майже перестали, феномен японської економіки продовжує визивати підвищений інтерес. Справді, чому країна с великою зовнішньоекономічною залежністю, практично без природних ресурсів, не дивлячись на всі незаурядиці і катаклізми останніх двух десятиліть, продовжує невпинно закріпляти свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера по багатьом важнішим напрямкам науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє високу степінь адаптації до постійно змінюючихся умов розвитку економіки. Ці зміни проходять не просто на базі технологічних інновацій, але й в неперервній і досить складній взаємодії техніки, технології і економічних і соціально-політичних факторів.