Місце Японії у світовій економіці

Дослідниками виділяються  три основні етапи повоєнної  історії Японії: 1945-1949 рр. (нарощування  виробничого потенціалу і демократизація економіки); 1949-1960 рр. (зупинення інфляції, лібералізація ціноутворення, раціоналізація виробництва і створення нових  галузей); та з 1960 р. - по наш час (зміцнення  важкої та хімічної індустрії, лібералізація  зовнішньої торгівлі та міграції каріталів у 80-ті роки).

Війна завдала величезної шкоди економіці Японії. Промислове виробництво у 1945 р. сягало менше  третини передвоєнного рівня, виробництво  сталі впало на 90%, вугілля - на 50%2, бюджетний дефіцит і грошова  експансія породили гіперінфляцію. у перші повоєнні роки відбулося  реструктурування соціально-економічної  системи. У 1946 р. З метою зменшення  надлишків грошових коштів було проведено  грошову реформу, за якою готівку  було зібрано на спеціальні рахунки  з дозволом використання до 500 ієн  на місяць, заморожено вклади, вищі за певний розмір. Втім, через велику кількість  пом(якшень реформа не дала довгострокового ефекту, і горошова маса незабаром знову почала зростати.

У тому самому році створюється  Бюро економічної стабілізації, яке  починає проводити жорстку цінову політику. Встановлюються низькі ціни на товари "стабілізаційної номенклатури" - сталь, вугілля, добрива, соду, газ, електроенергію тощо. На базі вказаних цін формувалася  собівартість іншої продукції. Дефіцит  викликаний фіксуванням цін, перекривався субсидіями. Ціни кілька разів переглядалися  у напрямі підвищення до рівня "чорного  ринку".

Одночасно здійснюється політика розвитку пропозиції за "Схемою пріоритетного  виробництва", спрямованою на збільшення виробництва базових товарів - вугілля  та сталі, дефіцит яких гальмував  розвиток економіки. Для цього у 1947 р. було створено фінансову корпорацію з реконструкції, яка розміщувала  довгострокові преференційні кредити  і фінансувала на той час третину  загальних індустріальних кредитів.

Коли заходи з нарощування  промислового потенціалу дали свої результати (на грудень 1948 р. промислове вироб ництво становило 70% довоєнного3), жорстокий контроль держави над японською економікою було скасовано введенням у 1949 р. плану Доджа. Вказаний план передбачав жорстку бюджетну та грошову політику з досягненням балансу бюджету, уніфікацію обмінного курсу, скорочення субсидії і зменшення номенклатури цінового контролю, заборону випуску боргових зобов(язань та видачі позик фінансової корпорації. Здійснено податкову реформу.

Політика регулювання  обмінного курсу ієни передбачала обов’язковий продаж валютної виручки уповноваженому банку за фіксованим курсом і наступний щоквартальний розподіл цієї валюти згідно з державною стратегією. Вказана система діяла до 1963 р.

японський уряд здійснював потужну  внутрішню промислову політику. У 1951 р. було створено Японський банк розвитку, а в 1952 р. - Банк довгострокового кредитування для фінансування капіталовкладень у промисловості. Засобами промислової  політики були прискорені амортизація, субсидії, пільгові кредити, податкові  пільги, лізинг устаткування, створення  виробничої інфраструктури за державний  рахунок. Значною мірою політика орієнтувалася на підтримку малих  та середніх підприємств, водночас, зокрема, у 1953 р. було доволено утворення картелів з анти депресійною чи модернізаційною метою.

Для відшукання коштів на фінансування прискореного розвитку промисловості  було здійснено Програму бюджетних  інвестицій та позик, яка мала пов(язати соціальні заощадження з соціальними інвестиціями.

Специфічними особливостями  фінансової системи періоду швидкого зростання були: стратегічні операції довгострокових державних фондів; активне  використання приватних довгострокових інститутів; контроль за розподілом кредитів через грошову та процентну політику; непряме фінансування через перерозподіл банками вільних коштів (понад 90% фондової пропозиції4); система "пере позичок", за якої кредити комерційних  банків перевищували депозити, а надлишок фінансувався позичками у Центробанку; поєднання ринкового короткострокового  процента з жорстоко регульованим довгостроковим; сегментація ринку між короткостроковими  та довгостроковими кредитними установами; обмеження міжнародних фінансових зв(язків, що спрощувало регулювання.

Структурні перетворення економіки поєднувалися з суто монетарними  заходами. Так, у 1964 р. було проведено  рестрикцію суспільних цін, що обмежило загальне зростання споживчих цін  до 3,9%5. Оскільки інфляція, що почалася після 1960 р. тривала, у 1965 р. створюється  тимчасова міністерська рада цінових  заходів та Друга Нарада з проблем  цін як дорадчий орган при Державному міністрі з питань планування, який включав вчених, бізнесменів, промисловців, споживачів, робітників. У 1966 р. було утворено Керуючий комітет з питань цін  з представників міністерств. У 1967 р. Другу Нараду змінила Конференція  з поліпшення цінової стабільності, у 1969 р. Тимчасова Рада отримала постійний  статус, а Конференцію змінила  Конференція з політики цінової  стабілізації з розширеними дослідницькими підрозділами. Підвищено офіційну дисконтну  ставку, здійснено рестрикції сукупного  попиту.

На сучасному етапі, в  умовах тривалого скорочення темпів зростання, основними напрямами  економічної політики Японії є стабілізація економіки, перерозподіл доходу, надання  суспільних товарів та корекція помилок  ринку

Крім традиційного фінансування країни через поточний бюджет, дохідна  частина якого формується за рахунок  податків, у Японії існує і паралельна, теж державна, система фінансування економічних проектів, але із залученням позабюджетних, у традиційному розумінні, коштів. Ця система називається державною інвестиційною програмою і використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Таким чином, фактично уряд Японії має реальний важіль проведення структурної і промислової політики.

Подібне розмежування в державному фінансуванні має в Японії давню  історію. Воно виникло ще в період Мейдзі (1868-1912 р.) і бере свій початок з рішення уряду в 1878 р. використовувати поштові заощадження громадян з метою промислового розвитку. Сьогодні ця система існує у вигляді так званої Програми державних позик та інвестицій.

Крім джерел надходження  коштів, Програма державних позик  та інвестицій відрізняється від  загальнодержавного бюджетного фінансування і тим, що її кошти виділяються  на умовах зворотності, терміновості і  платності. Капіталовкладення і  позики, отримані компаніями в рамках цієї програми, підлягають повному  поверненню з нарахуванням відсотків, які сьогодні встановлюються в основному  на рівні приватних кредитних  установ.

Програма розробляється  урядом одночасно з підготовкою  проекту «звичайного» поточного  бюджету, але окремо від нього. .Японський інвестиційний бюджет також проходить щорічне затвердження в парламенті. Фінансовими джерелами Програми державних позик та інвестицій є:

1) система поштових заощаджень  громадян;

2) система поштового страхування  життя;

3) пенсійні фонди;

4) спеціальний рахунок  промислового інвестування;

5) гарантовані урядом зобов'язанім  і позики.

Програма державних позик  та інвестицій оперує в даний час  капіталами, що досягають 10% вартості ВВП. Це приблизно відповідає сумі, що становить 2/3 загальних витрат бюджету.

Доходи і витрати бюджету  мають певне групування, яке містить  розділи, статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 розділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати -- на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Характерною  рисою бюджету Японії є те, що невикористані кошти переходять на наступний бюджетний рік.

Дохідна частина бюджету  Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Серед  податкових надходжень близько 40% становить  прибутковий податок з фізичних осіб, близько 30% - податок на прибуток юридичних осіб (на прибуток компаній) і також близько 30% -- непрямі податки (стягнуті з продажу алкогольних  напоїв, сигарет, предметів розкоші). У порівнянні з іншими країнами частка неподаткових надходжень у Японії досить висока. Сюди входять доходи від  орендної плати, продажу земельних  ділянок та іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики і т.п. Особливість Японії полягає  в тому, що показник питомої ваги державних витрат у ВВП країни с одним з найменших серед  показників розвинутих країн (9,3% у 1991 р.).

Реалізація державного бюджету  здійснюється в трьох основних формах: прямі виплати (в основному на утримання адміністративного апарату), витрата коштів по спецрахунках (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, громадські роботи, оборона) і фінансова допомога місцевим адміністраціям.

Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні  витрати. А серед них -- пенсії по старості й інвалідності. Це пов'язано  з тим, що чисельність даної категорії  постійно зростає і до 2025 р. досягне 5,2 млн. чоловік проти 2 мли. у 1993 р. Крім того, через зростання тривалості життя і збільшення періоду трудової активності цієї категорії населення, а також недостачі молодої  робочої сили люди похилого віку стануть  важливим компонентом ринку праці.

Пенсійна система Японії досить складна і багатошарова. Коштами  державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії. Інше виплачується за рахунок різних пенсійних фондів.

За рахунок бюджету  фінансується в Японії так звана  суспільна допомога. Вона охоплює  тих, хто сам не може забезпечити  мінімальний рівень життя. Така допомога надається на основі Закону «Про гарантії прожиткового мінімуму» і виплачується з а сімома номінаціями: на повсякденні  потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на похорони. У середині 90-х рр. її одержували 0,7% населення проти 2,4% у 1951 р., коли закон  був прийнятий. До 2025 р. планується підняти  витрати на соціальне забезпечення і, зокрема, підвищити рівень соціальної захищеності всіх нужденних. 75% виплат по суспільній допомозі надаються з  центрального бюджету, 25% -- з бюджетів місцевих органів влади.

Реалізуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує державні асигнування на НДДКР. Особлива увага, що приділяється науці й освіті, пояснюється тим, що вони перетворилися  в головний структурний фактор економічного зростання: якщо в 1960-1970 рр. приріст ВВП забезпечувався за їх рахунок на 57%, то в 1985-1995 рр. цей показник піднявся до 75-80%. Серед витрат на науку 13% становлять асигнування на соціальні науки, а 87% -- на природні і технічні. В найближчі роки намічено ліквідувати існуючий перекіс у фінансуванні.

За рахунок державного бюджету фінансуються дорожнє будівництво, роботи з розвитку авіаційного і  залізничного транспорту, системи зв'язку, витрати з ліквідації наслідків  стихійних лих і т.п.

Що стосується військових витрат, то їх рівень у Японії, у порівнянні з іншими розвинутими капіталістичними країнами, досить низький. Військові  витрати в Японії не виходять за межі 1% ВВП.

Щорічно росте така стаття бюджету, як витрати по державному боргу. У 1997-1998 рр. їхня частка становила 21,7%. Наприкінці 1997 р. парламент Японії прийняв закон  «Про реформу фінансової системи», де запропоновано до 2000 р. домогтися, щоб витрати поточного року не перевищували витрати попереднього.

Встановлено такі показники  витрат на 2000 фін. р. у порівнянні з 1997р.: збільшені витрати на соціальне  забезпечення приблизно на 6%, витрати  на заохочення науки і техніки -- на 5%; збережені в колишніх розмірах витрати на культуру й освіту, оборону, на заходи у сфері енергетики, на підтримку малого і середнього підприємництва; зменшені витрати на підприємства суспільного  сектору більш ніж на 7%, на урядову  допомогу країнам, що розвиваються, -- на 10%, на дотації органам місцевого  самоврядування -- на 27%.

Діюча в даний час податкова система Японії сформувалася в 1950-і роки, зазнавши в наступний період незначні організаційні та законодавчі зміни.  
В даний час в Японії діє близько 50 різних податків.  
Основу всіх податкових надходжень до держбюджету - близько 70% - складають прибутковий податок і податок з юридичних осіб. Прибутковий податок стягується з усіх видів доходів, які отримують приватні особи.  
Податок з юридичних осіб стягується з доходів від підприємницької  діяльності акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, пенсійних фондівіт.д. Податок на дарування стягується при отриманні подарунку від приватної особи, цей податок доповнює податок на спадщину.  
Споживчий податок стягується в розмірі 3% ціни практично з кожного товару або послуги. Це непрямий податок, оскільки включається в ціну товару і сплачується споживачем податку.  
   Власник автомобіля змушений платити цілу купу податків: 3% споживчий податок на купівлю та податок на придбання машини, податки на бензин, податок на саму автомашину і на її вагу.  
     З місцевих податків найбільш важливим є так званий податок на право проживання. Їм оподатковується дохід як фізичних, так і юридичних осіб за попередній рік. Причому його повинні платити навіть ті, хто не має ні роботи, ні доходу в поточному році, але мав дохід у минулому.  

        Система резервних фондів

Активне впровадження системи  резервних фондів як одного з найважливіших  інструментів підтримки приватного бізнесу припало на початок 50-х років. До кінця 60-х років в економічну практику було введено вже більше 25 видів резервних фондів: безнадійних боргів; втрат від повернення непроданих товарів; преміальних і бонусів; вихідної допомоги; спеціального ремонту; гарантійного ремонту певних товарів; цінових коливань; освоєння зарубіжних ринків; втрат від зарубіжних інвестицій; втрат від капіталовкладень в зоні вільної торгівлі на Окінаві; за проектами вдосконалення структури дрібних і середніх підприємств; контролю, запобігання і відшкодування збитку від забруднення навколишнього середовища; амортизаційних відрахувань на будівництво залізниць, атомних електростанцій, спеціальних газових споруд; відновлення лісів ; втрат від операцій з цінними паперами; страхування від посухи та маловоддя, від незвичайних ризиків; компенсації втрат від банкрутства; відповідальності за операціями з цінними паперами, за товарними операціями; втрат, пов'язаних з купівлею і використанням ЕОМ; гарантії якості комп'ютерних програм; участі у всесвітніх виставках і т.д.  
Система, як бачимо, досить обширна і різноманітна як за сферами застосування, так і за цільовим установкам. Економічний зміст всіх різновидів фондів в принципі однаково - переведення частини активів у категорію витрат або «збитків» з метою полегшення податкового тягаря приватних компаній.