Модернизация ринку праці в умовах глобалізації світово економіки

 Паралельно з усіма  цими процесами посилювалась  також диференціація і серед  самих країн, у результаті чого  світова економіка набула з  часом багаторівневого, складного  та ієрархічного характеру. На  найвищому рівні цієї ієрархії  опинились колишні метрополії, які  змогли розвинути виробничий  апарат нової інформаційної економіки.  Ці ж країни стали основним  полем діяльності ТНК. На нижчих  поверхах опинились країни з  традиційною індустріальною економікою. З одного боку, їм відведена  роль виробників масової стандартизованої  продукції, з іншого — ці  країни стали постачальниками  дешевої робочої сили. Останнє  стосується також країн з аграрною, сировинною економікою, яким дісталися найнижчі рівні ієрархії [34, с.5].

 За всіма ознаками  міжнародний ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований  характер. У межах цього ринку  створюються кілька окремих, відносно  автономних ринків робочої сили  зі специфічними закономірностями  її руху. Така сегментація міжнародного  ринку робочої сили віддзеркалює  як міжнародний поділ праці,  що склався, так і особливості  у кваліфікації робочої сили  й попиті на неї. Сегментування  міжнародного ринку праці урізноманітнює  склад робочої сили, що пропонується  на цьому ринку. Водночас у  його суб'єктів формуються специфічні  риси й особливості, що відрізняють  їх у цілому від зайнятих  тільки на національних ринках  праці. Достатньо сказати, що  в суб'єктів міжнародного ринку  праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовуванні до вимог наймачів [34, c. 3-5].

 У структурі міжнародного  ринку праці вирізняються два  найзначніші сегменти. Перший сегмент  охоплює робочу силу, яка характеризується  відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок,  високим рівнем кваліфікації  й зарплати, а також доволі  чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар  працівників з розвинутих країн,  а також країн о середнім  рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань,  Гонконг). Слід згадати й інший,  щоправда нечисленний, шар зайнятих  у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах  ООН, Міжнародному валютному фонді,  ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання  працівників у такі організації  відбувається на чисто міжнародній  основі і, як правило, з урахуванням  лише професійної придатності.  Цей ринок праці має певну  тенденцію до розширення з  огляду на зростання міжнародних  зв'язків та загострення глобальних  проблем.

 Другий доволі великий  сегмент міжнародного ринку праці  — робоча сила, яка походить  з районів світу з відносно  низьким рівнем економічного  розвитку. Серед цих працівників  треба вирізнити специфічний  загін так званої нелегальної  робочої сили, чималі потоки якої  спрямовуються в індустріальні  країни, зокрема США. До цієї  категорії працівників можна  приєднати також «екологічних  біженців», котрі через катастрофічні  природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені  місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах [35, c. 47-61].

 Працівники, що пересуваються  між країнами нелегально, по суті  не мають юридичних і політичних  прав. За необхідності приватні  компанії легко можуть позбавитись  їх, удавшись до депортації.

 Економічна функція  нелегального ринку праці зводиться  переважно до обслуговування  потреб величезної маси дрібних  та середніх підприємств в  індустріальних країнах, які,  на відміну від великих підприємств,  неспроможні застосовувати в  широких масштабах дорогі працезбережувальні  технології. Ці підприємства не  можуть також за потреби переводити  свої капітали у країни з  дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

 На ринку праці можна  вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за  віковими й професійними особливостями,  ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними,  расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою  пов'язаний з діяльністю ТНК,  які мають попит на чітко  визначені категорії робочої  сили. Так, філіали західних компаній  у країнах, що розвиваються (зокрема,  в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть  використати насамперед працю  молодих незаміжніх жінок, які  не висувають високих вимог  щодо оплати праці і водночас  є слухняними, надійними, спритними  в роботі і т. д. Жіноча  робоча сила стала важливим  сегментом нинішнього світового  ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються [45, c. 82-85].

 Сучасна структура  світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого  нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням  висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів,  аналітиків систем та ін.), а  також фахівців у галузі інформатики,  менеджерів і т. д. Розвиток  розглядуваного сегмента ринку  робочої сили значною мірою  зумовлюється стрімким зростанням  світової торгівлі послугами.  Специфіка цього сектора ринку  праці полягає в тому, що завдяки  розвинутій мережі телекомунікацій  певна частина інтелектуальної  робочої сили може брати участь  у виробничому процесі, що здійснюється  на будь-якій відстані від місця її перебування [46, c. 82].

 Під впливом інформаційної  революції у світовому господарстві  по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер  конкурентної боротьби. Поряд із  традиційним пошуком ринків збуту  тепер іде напружений пошук  цінних видів ресурсів, серед  яких перше місце належить  інформаційним ресурсам та їхнім  носіям — людям. Компанії, що  діють у високотехнологічних  галузях, посилено полюють за  інтелектуальними ресурсами. Без  них тепер не можна вижити  в конкурентній боротьбі. Виникає,  таким чином, попит на добре  підготовлених спеціалістів, котрі  можуть засвоювати великі обсяги  інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.) [47, c. 82-85].

 Важливою особливістю  сучасного міжнародного ринку  праці є те, що національні  ринки робочої сили високорозвинутих  країн задовольняють попит на  неї не тільки власного, національного,  а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з  вагомих факторів, що стимулює  приплив іноземних приватних  інвестицій, є наявність у цій  країні висококваліфікованих робітників  найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне  високотехнологічне виробництво.

 В різних країнах  світу сформувалися нині великі  групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна  робоча сила». Цим професійним  кадрам притаманна висока міжнародна  мобільність: вони готові в  будь-який момент задовольнити  попит на робочу силу з боку  підприємств, розташованих у різних  районах світу. Такі групи робочої  сили утворилися, наприклад, у  країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько-американського  кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні  підприємцям, хоча в багатьох  випадках ці працівники отримують  доволі високу заробітну плату,  частину якої вони переказують своїм сім'ям на батьківщину [34, c.4].

 Інтернаціоналізація  резервної армії праці відбувається  паралельно з глобалізацією виробництва  та розвитком світового ринку  товарів і капіталів. Ринок  праці перетворився на важливу  складову частину світового ринку.  Процес розширеного відтворення  капіталу відбувається тепер  не тільки в межах національних  кордонів, а й у взаємодії з  відтворювальними процесами інших  країн, тобто набирає глобальних  масштабів (так званий відкритий  тип відтворювального процесу). Одним  з регуляторів цього процесу  є інтернаціоналізація виробничого  циклу. Поряд з торгівлею і  рухом капіталу міжнародний рух  робочої сили стає важливим  елементом, що забезпечує формування  єдиного світового циклу. Рух  робочої сили між країнами  і спричинені ним потоки значних  коштів у вигляді заробітної  плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили.

 Внаслідок інтернаціоналізації  виробництва мільйонні маси людей  з економічно відсталих країн  вступили в практично пряму  конкуренцію з працівниками розвинутих  країн. Провідну роль у цих  процесах відіграють ТНК, які  завжди мають можливість перенести  своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні  держави» — Південна Корея,  Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим  знижуючи ціну робочої сили. У  70—80-ті роки широко практикувався  вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій  промисловості) за кордони розвинутих  країн, у периферійні райони  світу. В цьому випадку не  робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до  місць нагромадження дешевої  робочої сили. Одночасно відбувався  і зворотний процес: робоча сила  з менш розвинутих регіонів  залучалася (часто нелегально) на  некваліфіковані й малокваліфіковані  роботи в розвинуті центри  Заходу [35, с.47-61].

 Таким чином, динаміка  міжнародного ринку робочої сили  має складний соціально-економічний  характер, що визначається розвитком  трудових ресурсів, національних  ринків праці, процесами розподілу  та перерозподілу робочої сили. Якщо наприкінці 80-х років чисельність  зайнятої робочої сили у всьому  світі становила майже 1 млрд. чол., то, за прогнозами ООН, на  початок 2000 р. загальна чисельність  потенційної робочої сили мала  зрости на 400 млн. і скласти 1,4 млрд. чол. [46, c. 94].

 Важливою характеристикою  міжнародного ринку праці є  ступінь мобільності робочої  сили. Рух трудових ресурсів набирає  різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний  та соціальний. Найбільшу вагу  має територіальний рух робочої  сили, хоч у міру еволюції міжнародного  ринку робочої сили посилюється  значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'язане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей.

 Для формування і  функціонування міжнародного ринку  праці потрібні певні стартові  умови, зокрема високий рівень  міждержавних господарських взаємозв'язків.  На сучасному етапі постала  низка нових факторів, що зумовлюють  необхідність широкої участі  всіх країн у світогосподарських  процесах. Нині жодна країна, навіть  маючи багаті природні ресурси,  розвинуту економіку, науку, кваліфіковані  трудові ресурси і ємний внутрішній  ринок, не може залишатися осторонь  від потужних загальносвітових  інтеграційних процесів [48, c.328].

 На сьогодні сформувалися  й активно функціонують кілька  регіональних ринків праці (Південно- та Північноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський), які  являють собою арену масових  міграційних процесів, усталеного  міждержавного обміну трудовими  ресурсами. За даними міжнародної  статистики, на кінець XX ст. у світі  налічувалося близько 25 млн. працівників-мігрантів,  а якщо додати членів їхніх  родин, мігрантів-сезонників та  нелегальних мігрантів, то ця  цифра збільшується в 4-5 разів  і сягає понад 120 млн. осіб.

 Основними функціями  сучасного ринку праці є такі: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна  — дає інформацію про структуру  попиту і пропозиції робочої  сили; 3) посередницька — узгоджує  економічні інтереси між власниками  робочої сили та власниками  робочих місць; 4) професійна консультація  тих, хто шукає роботу, або власників  засобів виробництва відносно  правових аспектів використання  найманої робочої сили; 5) регулююча  — профвідбір робочої сили  та її профадаптація для формування  оптимальної професійно-кваліфікаційної  структури; 6) ціноутворююча — забезпечення  конкурентного середовища для  суб’єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої  сили відповідно до структури  суспільних потреб і розвитку  науково-технічного прогресу; 8) резервна  — сприяє формуванню резерву  трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці [47, c. 61].

 У той же час існує  і класифікація ринків праці  за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий [48, c. 328].

 Крім того, існують  такі різновиди ринку праці,  як відкритий і прихований.

 На відкритому ринку  представлене все працездатне  населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення,  яке перебуває на обліку в  державних службах зайнятості, тобто  безробітні, а також випускники  державної системи професійного  навчання. Друга, неофіційна, частина  охоплює тих громадян, які намагаються  влаштуватися на роботу через  прямі контакти з підприємствами  або з недержавними структурами  працевлаштування.

 До прихованого ринку  належать працівники, які зайняті  на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність  опинитися без роботи з причини  зниження темпів розвитку виробництва,  його конверсії, ліквідації колишніх  економічних і виробничих взаємозв’язків.