Модернизация ринку праці в умовах глобалізації світово економіки

Основні заходи, які виконує  ЄДС, здійснюються залежно від певного режиму її функціонування [22, c. 7].

У режимі повсякденної діяльності:

— ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно-небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;

—  розроблення і виконання  цільових і науково-технічних програм, заходів запобігання НС, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у  разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— вдосконалення процесу  підготовки персоналу органів з  питань НС, та підпорядкованих їм сил;

— організація навчання населення вмінню користуватися  засобами захисту, правильним діям в  умовах НС;

— створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації НС;

— здійснення цільових видів  страхування;

— оцінка загрози виникнення НС та можливих її наслідків. У режимі підвищеної готовності:

— здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної готовності;

— формування оперативних  груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення НС, підготовки пропозицій щодо її нормалізації;

— посилення спостереження та контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах, прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій та їх масштабів;

— розроблення комплексних  заходів щодо захисту населення  і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

— приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів, уточнення планів їх дій і переміщення в район можливого виникнення надзвичайних ситуацій;

— проведення заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій;

— запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої чи об'єктової комісій (залежно  від рівня складності надзвичайних ситуацій).

У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

• здійснення відповідною комісією, у межах її повноважень, безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДС НС;
• організація захисту населення і територій;
• переміщення оперативних груп у район виникнення НС;
• організація робіт щодо локалізації або ліквідації НС;
• визначення межі території, на якій виникла НС;
• організація робіт, спрямованих на забезпечення функціонування насамперед об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
• здійснення постійного контролю за станом довкілля, що зазнало впливу наслідків надзвичайних ситуацій, обстановки на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;
• інформування вищих органів управління щодо рівня НСта вжитих заходів, оповіщення населення та надання йому необхідної допомоги.

У режимі діяльності в надзвичайному  стані — здійснюються заходи, передбачені  Законом України «Про надзвичайний стан».

Для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій усіх рівнів створюються за рахунок  державного та місцевих бюджетів, відповідні (для кожного рівня надзвичайної ситуації) резерви фінансових і матеріальних ресурсів.

Організаційно-методичне  керівництво діями єдиної державної  системи здійснює МНС та його кризовий центр, координаційний центр аварійно (пошуково)-рятувальних робіт у повітрі, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення на які покладається:

• забезпечення стратегічного і оперативного планування в рамках єдиної державної системи;
• збирання, оброблення і доведення до виконавців інформації, необхідної для планування і управління, включаючи інформацію про стан і потенційну небезпеку об'єктів і природних явищ, потенційну загрозу, оцінку ризику (з урахуванням прогнозованих і фактичних метеорологічних, сейсмічних та інших обставин) [12, c. 162].

Основним координуючим органом  на всіх рівнях єдиної державної системи  попередження і реагування на надзвичайні  ситуації техногенного і природного характеру є комісія з питань техногенно-екологічної безпеки  та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС). Вона координує діяльність органів державної виконавчої влади, відповідних рівнів, пов'язану з безпекою і захистом населення, реагуванням на надзвичайні ситуації, а також здійсненням заходів щодо попередження виникнення і ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих.

Комісії з ТЕБ та НС створюються  на державному, регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях.

Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України  і Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актами законодавства [22, c.19].

Основними завданнями комісії  є:

• координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із створенням та функціонуванням Єдиної державної системи попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру;
• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
• організація та керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань у звичайних  умовах:

• готує і подає пропозиції щодо визначення прав і обов'язків у цій сфері центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій;
• координує діяльність органів виконавчої влади з питань розроблення та реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідеміологічного благополуччя, а також реагування на надзвичайні ситуації;
• розглядає питання про створення або припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні та небезпечні технології— зокрема, хімічні і радіаційні;
• вживає заходів щодо проведення експертизи найважливіших проектів будівництва та реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;
• сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів, державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи цивільного захисту населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;
• здійснює методичне керівництво і контроль за роботою комісій з питань ТЕБ та НС нижчого рівня, за їх підготовкою до дії у надзвичайних ситуаціях;
• здійснює співробітництво з відповідними органами сусідніх країн, областей, об'єктів [12, c. 163].

У період реагування на надзвичайні  ситуації:

• здійснює безпосереднє керівництво ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;
• здійснює організацію робіт та взаємодію органів центральної і місцевої виконавчої влади, громадських організацій з евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;
• вивчає обставини, що склалися, та готує інформацію про вжиті заходи реагування на НС, та причини її виникнення;
• залучає до ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування, використовуючи наявні матеріально-технічні, продовольчі та інші ресурси і запаси;
• взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких зазнала негативної дії в результаті надзвичайної ситуації, що виникла на території району (області) України;

організовує визначення розміру  шкоди, заподіяної суб'єктам господарської  діяльності і населенню внаслідок  НС.

Комісії надається право:

• застосовувати без попереднього узгодження з відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади сили і засоби, призначені виконувати завдання із запобігання НС та реагування на них (крім резервів державного матеріального резерву);
• заслуховувати керівників (представників) центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, що належить до її комплектації, і давати їм відповідні доручення;
• одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, які вона розглядає;
• залучати для ліквідації наслідків НС, у разі потреби, всі функціональні ланки державної системи запобігання НС та реагування на них;
• розглядати матеріали про причини виникнення і наслідки НС та вносити пропозиції щодо питання адміністративної або кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у виникненні надзвичайної ситуації[2].

Структура комісії з питань ТЕБ та НС повинна забезпечувати  можливість виконання завдань як у повсякденній діяльності, так і  при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій. Керує роботою голова комісії, як правило, перший заступник голови держадміністрації, а членами є  начальники управлінь, керівники великих  підприємств [2].

Голова Комісії та його заступники користуються правом залучати до роботи в Комісії, на правах її членів, керівників інших міністерств і  відомств при рішенні питань, що відносяться до їх компетенції.

При необхідності, рішенням Голови Комісії та за згодою органів  виконавчої влади створюються відповідні підкомісії по основних ймовірних видах  надзвичайних ситуацій: техногенні; в  житлово-комунальному комплексі; промисловості  та транспорті; в агропромисловому комплексі; епідемічного характеру  та інші [23, c 350].

Рішення Комісії, прийняті у  межах її повноважень, є обов'язковим  для виконання центральними та місцевими  органами виконавчої влади.

До виконання завдань  Комісії можуть залучатися у встановленому  порядку спеціалісти різного  фаху, виходячи з характеру та складності вирішуваних питань. Члени робочих  груп Комісії можуть працювати в  них на договірній основі відповідно до законодавства.

Робочим органом комісії, що забезпечує підготовку, скликання  та проведення засідань, а також  контроль за виконанням ЇЇ рішень, є  секретаріат Комісії. Роботою секретаріату керує відповідальний секретар.

Комісія проводить засідання  за необхідністю. На цих засіданнях рішення приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів з числа присутніх її членів і оформляються протоколом, який підписується головою та відповідальним секретарем Комісії.

При загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і під час ліквідації наслідків Голова Комісії має  право приймати рішення самостійно. Ці рішення потім розглядаються  на найближчому засіданні Комісією та оформляються відповідним протоколом. Рішення Комісії підлягають затвердженню начальником Цивільної оборони  — головою державної адміністрації  відповідного рівня.

Діяльність Комісії здійснюється як у надзвичайних умовах, так і  в період безаварійного функціонування об'єктів і відсутності небезпечних  критичних явищ.

Повсякденна діяльність Комісії  організовується відповідно з річним планом роботи, в якому передбачається контроль за реалізацією заходів, спрямованих  на попередження надзвичайних ситуацій, зменшення шкоди від можливих аварій, катастроф і стихійних  лих та підготовки до ліквідації їх наслідків.

У своїй повсякденній діяльності Комісія проводить періодичні наради, перевірки, експертизи, рекогносцировки  та інші роботи. Між засіданнями  Комісії функціонує її постійний  робочий орган [82, c 33].

При виникненні надзвичайних ситуацій галузевого характеру можуть створюватися оперативні групи, що очолюють керівники які входять до складу Комісії.

При необхідності Голова комісії  може делегувати на період ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, свої права посадовим особам, що очолюють підкомісії.

Керування роботами на місцях здійснюється за допомогою оперативних  груп, які наділені повноваженнями приймати рішення на місці.

Після одержання завдання оперативна група відбуває в район  НС та приймає на себе керівництво роботами з ліквідації наслідків у цьому районі.

Оперативні групи міністерств, інші центральні органи виконавчої влади  організовують збір і узагальнення обстановки в районі НС, приймають  рішення в обсязі своєї компетенції, доповідають голові про їх реалізацію в наданні допомоги галузевим  і територіальним органам керівництва  в ліквідації наслідків аварій, катастроф  чи стихійних лих [12, c. 45].

 

 

 

ВИСНОВКИ

Дослідивши тему магістерської  роботи, можна зробити висновок, що внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» — Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70—80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто нелегально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу.