Сутність і особливості ділового спілкування

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1. Історично-психологічні аспекти проблеми

1.2. Характеристика ділового спілкування

1.2.1. Визначення спілкування, його класифікація

1.2.2. Психологічні  особливості ділового спілкування

1.2.3 Зони спілкування

1.2.4. Фази спілкування

1.2.5.Форми і функції спілкування

1.2.6. Стратегія і тактика спілкування

1.2.7. Рівні ділового спілкування

Розділ 2. Практична  частина

2.1. Культура спілкування: практичні поради

2.2. Рекомендації  щодо досягнення взаєморозуміння

Висновки

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Актуальність  даної теми очевидна для кожної людини: важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Спілкування –  багатоплановий процес встановлення і  розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну  тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично  склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало  допоміжну роль: організовувало і  супроводжувало певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної  самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним  поколінням форм культури і суспільного  досвіду.

В онтогенезі спілкування  також поступово стає особливо. Діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні  норми, культуру, в цілому будує образ  світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування  є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і  емоційному контакті, у безпеці, у  психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування  відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і  реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом. Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Тема: „Сутність і особливості ділового спілкування ”.

Мета: розкрити сутність та психологічні особливості ділового спілкування.

Об`єктом дослідження  є ділове спілкування.

Предметом дослідження  є науково-практичне вивчення особливостей ділового спілкування.

Гіпотеза нашого дослідження: успіх тієї чи іншої справи більш ніж на 80 % залежить від уміння спілкуватись.

У спілкуванні  розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. У спілкуванні  здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. 
 

Розділ 1. Теоретична частина

1.1. Історично-психологічні  аспекти проблеми

З найдавніших  часів люди змушені були дотримуватися  певних правил і норм поведінки для  того, щоб полегшити собі життя. Мабуть, без них не можна було вижити навіть у первіснообщинному суспільстві.

Саме по собі спільне життя людей у будь-якім суспільстві припускає наявність  визначених правил. Саме тому можна  з упевненістю сказати, що етикет як низка визначених правил поведінки  з'явився одночасно з виникненням  первісного людського суспільства  як необхідна умова його існування.

Спочатку ці правила були єдиними, тобто вони регламентували одночасно юридичні, економічні, родичівські, релігійні  й морально-етичні відносини, їм підкорялися  всі члени громади. Таким чином, етикет у цей період часу не виступав самостійно, окремо від інших правил, що регулюють громадське життя первісного колективу, а являв собою частину  цих загальних правил.

Зрозуміло, подібні  правила були неписаними і негласними, вони народжувалися із природної  потреби всього колективу і регулювалися ім. Хранителями подібних знань були старійшини.

Трохи пізніше, коли суспільство перейшло на новий  етап свого розвитку, норми етикету  виділилися в самостійні правила  і стали фіксуватися письмово. Правда, це були не спеціальні книга  правил, а різні згадування про  них у художніх творах.

Уже в древніх  єгипетських, римських рукописах, гомерівській "Одіссеї" говориться про правила  поведінки людей у різних життєвих ситуаціях. У цей час були строго регламентовані взаємини вищих і  нижчих станів, панів і рабів, старших  і молодших, чоловіків і жінок.

Порушення цих  правил спричиняло важкі наслідки: зробити вчинок, керуючись тільки власними бажаннями, означало зрадити  і тим самим виключити себе зі свого племені, свого співтовариства.

У древніх шумерських літературних текстах були викладені  перші правила поведінки, що, на думку  шумер, були заповідані людині богами, тому їхній необхідно неухильно  виконувати.

У древньо-скандінавському  пам'ятнику літератури "Едде" містяться  не тільки докладний опис поведінки  за столом, але і правила проголошення тостів. Про культуру поведінки за столом згадує у своєму добутку "Мистецтво  любити" давньоримський поет Овідій [16, с.49].

Кодекс прийнятих  норм поведінки мимоволі відбивав тенденції  розвитку суспільства: уклад життя, світогляд людей, класові розходження. Згодом з'явився не тільки побутовий  етикет, але і політичний. Він  регулював зовнішнє життя суспільства: взаємини з іншими державами.

Перше свідчення  появи політичного, чи дипломатичного етикету - письмовий договір про  світ, вигравіруваний на срібній пластинці, що був укладений єгипетським  фараоном Рамзесом Другим і хетським царем Хаттушилем Третім у 1278 р. Незважаючи на те що єгиптяни програли війну, Хаттушилю  Третьому було вигідно мати в особі  Єгипту свого союзника, тому він  підписує мирний договір. Таким чином, дипломатичний (політичний) етикет з'явився раніш усіх інших різновидів етикету. Величезне значення міждержавним відносинам додавали в Древньому Єгипті. Переговори проводилися в урочистій обстановці відповідно до величезної кількості  правил і складних ритуалів. Згодом з'явилися посли - представники уряду держави в інших країнах. У Древній Греції посли носили спеціальні жезли, що свідчили про їхню представницьку місію - це так називані "жезли Гермеса" [16, с.50]. На верхівці жезла, оповитого лавром, було прикріплені крила птаха і два переплетених вузли. Вузли символізували моторність і хитрість, а крила - маневреність і моторність. Посли були знавцями міжнародного етикету, дуже часто саме від їхнього знання політичної обстановки й правил, прийнятих у даній країні, залежала доля переговорів.

У Древньому  Римі політичний етикет був розвинутий ще більше. Так, наприклад, на честь  прийому іноземних послів до Риму влаштовувалися свята, а при від'їзді обидві сторони обмінювалися подарунками. Середньовіччя багате всілякими  трактатами, що дають поради й рекомендації на усі випадки життя. Не обійшлося  тут і без трактату про поведінки, про те, що потрібно від кожного  вихованої людини: чемність і ввічливість.

Спочатку етикет регламентував правила поведінки  людей, що належать до вищого суспільства. Таким чином, виникає ще один різновид етикету - придворний етикет, У 1204 році з'явилася книга "Про правила  поведінки" ("Дисципліна клерикаліс"), написана іспанським автором Петроусом  Альфонси. Це перший пам'ятник загальногромадянського етикету. На основі цього твору були складені багато наступних книг про  етикет [6, с.38]. Спочатку це були книги  про правила поведінки придворних. Потім з'явилися і книги, призначені, для більш широкого кола читачів. Ці книги містили правила поведінки  за столом, учили правильно вести  бесіду, приймати гостей і т. д. Однієї з таких книг стала видана в  Гамбурзі у 1716 році "Книга про  ввічливу поведінку і гідне обходження як із високими й поважними персонами, так і з дамами, а також про  те, яким чином дама може дотриматися  ввічливості стосовно нас" [6, с.39]. Автором цієї книги був Менантес.

У період раннього середньовіччя законодавцем етикету  була церква, пізніше ця функція  поступово перейшла у світські руки.

Батьківщиною  світського етикету по праву вважають Італію, тому що саме в цій країні, починаючи з XI століття, правила  поведінки стали строго регламентуватися. Багато в чому це було викликано  початком епохи Відродження і  прямо пов'язаним із ним повсюдним  розквітом науки й мистецтва. З цієї країни етикет поширився в  інші країни: Францію, Німеччину, Англію. Для інших країн був характерний  досить низький рівень масової культури: скрізь панували брутальність, неуцтво  й святенництво. До середини XVI століття Франція, Англія й Німеччина знаходилися  під впливом Італії. Але пізніше  стали формуватися власні поведінкові  кодекси, розроблені відповідно до національних особливостей і звичаїв цих країн. Законодавицею моди й етикету  із другої половини XVI століття стала  Франція, це було викликане не тільки політичною могутністю країни, але  і розквітом науки, культури й  моди. Вишукані манери і модний одяг стали своєрідним символом часу.

З вступом на французький престол короля Людовика XI розвиток етикету у Франції  досягло свого апогею. Людовик XI піклувався про блиск і розкіш свого двору: був розроблений  дуже строгий докладний кодекс правил поведінки для придворних. Наприклад, ніхто не мав права почати розмову  з королем, не одержавши на те особливого дозволу. Навіть монархи не мали права  порушити вимоги придворного етикету, настільки строгі вони були. Розписано  було абсолютно все: від пряжок на взутті й зачіски до церемонії  прийому гостей. Під час численних  і вишуканих прийомів у короля Людовика XI гостям роздавали спеціальні картки, що називалися "етикетки", на них були написані правила поведінки. З цього часу етикет стали сприймати  як визначений ритуал.

Упроваджуватися складним правилам етикету було не просто, тому з'явилися спеціальні люди - церемоніймейстери, що добре знали  ці правила і допомагали іншим  орієнтуватися в них.

У XVII столітті уклад  французького двору являв собою  суміш галантності, шанобливості і  деякої фамільярності. Чоловіки знімали  капелюха на знак вітання. Однак потім  знову надягали його, не знімали  капелюх навіть під час візитів, у ньому можна було знаходитися  і за столом. Місця за столом займали  відповідно до свого положення й  титулу. Розсаджувалися в один ряд. Сама знатна й шановна людина сідала наприкінці столу і не мала сусідів  праворуч. З лівої сторони від  нього сідав наступний по знатності  чоловік і т.д. Хазяїн будинку  займав те місце, що відповідало його положенню при дворі й титулі. Під час застілля прийнято було вимовляти  тости. Причому чоловіки обов'язково знімали капелюх і ставали  на коліно під час його проголошення. Після того як келих був спустошений, знову надягали капелюх і сідали за стіл. Дуже популярний був у цей  час епістолярний жанр. Листа складали, керуючись особливими правилами. Так, наприклад, загальноприйнятими формами  звертання були "пан" і "пані" (навіть чоловік і дружина, батько й дочка і т.д. називали так  один одного). Широко було поширене звертання  на "ви". "Ти" говорили знатні люди прислузі, а також король своїм  фаворитам [6, с.45].

Як ми вже  писали, етикет формувався під впливом  різних факторів. Немаловажне значення мав політичний лад, рівень розвитку культури й мистецтва, зовнішня й  внутрішня політика і багато чого іншого. Після Французької революції  придворний етикет був істотно перероблений, наприклад, було скасоване прийняте раніше звертання на "ви", до всіх звертались тільки на "ти" і т.д..

У Німеччині  на початку XVI століття Зразмом Роттердамским  був написаний твір, присвячений  правилам поведінки дітей, "Громадянство звичаїв дитячих". У цій книзі  докладно описувалися правила поведінки  дітей у школі, будинку, церкви, гостях, за столом. Так, наприклад, у главі  про відвідування гостей написано: "Що треба робити, коли запрошують на бенкет? Приходити не пізно, а  в домовлену годину; не личить привести із собою пса чи незваних гостей. Якщо, який сум маєш на серці, то зали-ши його. Коли тобі запропонують краще  місце, спочатку відмовся, якщо ж будуть примушувати, тоді подякуй і сядь там, де просили, спочатку руки, помивши  і нігті, обрізавши. Ніж май гострий, щоб не м'яв, а різав, не махай руками і не бовтай ногами, не ріж стіл і  не коли тарілки. Якщо щось на землю  упаде, цього до вуст не піднось. Больших  шматків руками не бери, але скористайся  ножем... "Об'ємна глава присвячена умінню вдягатися: "Повинне бути особливе піклування про красу одягу  чи оскільки риза - що друге тіло людини, у ній образ думки відбиватися  може" [6, с.46].