Сором’язливість як психічне явище у молодшому шкільному віці

      Вага  мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов'язані з діяльністю другої сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни у розвитку і роботі центральної нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку ускладнюється.

      Розвиток  психіки і пізнавальної діяльності. Під час навчання — основної діяльності учнів — якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності.

      Сприймання  стає довільнішим, цілеспрямованим  і категоріальним процесом, але трапляються  труднощі в сприйманні форми та її відображенні, написанні букв, цифр. Розвивається здатність розрізняти висоту звуків, чому сприяють заняття з музики і співів. Для початку занять з музики молодший шкільний вік є найсприятливішим.

      В учнів формується здатність спостерігати явища навколишньої дійсності, тобто, виходячи з певної мети, помічати їх, виявляти істотні деталі, з'ясовувати взаємозв'язки між ними. [8; 54c.]

 

1.2. Причини виникнення сором’язливості як психічного явища у дітей молодшого шкільного віку.

     На  причини сором'язливості по-різному  дивилися представники різних психологічних напрямків.

     1. Теорія вродженої сором'язливості.

     Лондонський лікар звинуватив в походженні сором'язливості гени батьків. Цю теорію підхопив психолог Р. Кеттел. У своєму 16-факторному особистісному питальнику він виділив шкалу “H” з двома протилежними властивостями особистості - сміливість-самовпевненість і боязкість-чутливість до загрози.

     Низькі  оцінки з даного фактору свідчать про надчутливу нервову систему, гостре реагування на будь-яку загрозу, про боязкість, невпевненість у своїй поведінці, силі, стриманості у вираженні почуттів. Діти з такими показниками краються почуттям власної неповноцінності, тобто є соромливими. [3; 192c.]

     Прихильники даної теорії вважають, що, оскільки сором'язливість є вродженою якістю, то ніщо не в змозі змінити стан справ.

     2. Теорія біхевіоризму 

     Біхевіористи  виходять з того, що психіка дитини впливає на форми поведінки, а поведінка - це реакція на стимули зовнішнього середовища. Вони вважають, що сором'язливість виникає тоді, коли діти не можуть опанувати соціальні навички - в даному випадку навички спілкування. Але якщо за таких дітей взятися як слід, створити певну виховну середу, то все можна виправити.

     Власне, що таке сором'язливість? На думку біхевіористів, реакція страху на соціальні стимули. Варто змінити форми спілкування, зробити їх "правильними", і зникне усіляка стислість. [13; 55c.] 
 

     3. Психоаналітична  теорія 

     Сором'язливість  розцінюється як реакція на незадоволені первинні потреби інстинкту. Вона зв'язується з відхиленнями у розвитку особистості внаслідок порушення гармонії між інстинктом, пристосуванням до реальності і розумом, який охороняє моральні норми.

     Крім  того, сором'язливість - це зовнішній  прояв глибокого несвідомого  конфлікту. Психоаналітичні міркування базуються на прикладах патологічної сором'язливості, яку дійсно необхідно лікувати. [15; 16c.]

     4. Концепція А. Адлера 

     А. Адлер - представник індивідуальної психології. І саме він ввів термін "комплекс неповноцінності".

     Психолог  вважав, що всі діти відчувають комплекс неповноцінності через фізичну недосконалість, брак можливостей і сил. Це може ускладнити їх розвиток. Кожна дитина вибирає свій життєвий стиль в силу наявного у нього характеру і своїх уявлень про себе і в світі в цілому.

     Адлер вважав, що дитина ніколи не стане невротиком, якщо вона співпрацює з людьми. А ті, хто не здатний до співпраці, виявляються самотніми істотами і невдахами.

     Діти  можуть стати такими за різних причин: органічна неповноцінність, часті хвороби, що не дозволяють їм змагатися з іншими. Така доля може бути уготована розбещеним дітям, яким не вистачає впевненості у своїх силах, оскільки все роблять за них, і, нарешті, в цю компанію потрапляють знедолені діти, у яких немає досвіду співпраці, тому що вони не спостерігали цього явища у власній родині. [11; 349c.]

     Ці  три категорії дітей замикаються  на собі, не взаємодіють із суспільством, а тому приречені на поразку.

     Адлер ввів поняття "невпевнена поведінка", яке зумовлене страхом критики, страхом сказати "ні", страхом контакту, страхом наполягти на своєму, обережністю. Діти з "невпевненою поведінкою" залежні, несамостійні, пасивні, тобто сором'язливі. Їх антиподи - незалежні, самостійні й активні особистості. [7; 143c.]

     5. Причинні фактори 

     Останнім  часом сором'язливість стали позначати  як "високу реактивність". Часто у високореактивних дітей сором'язливість виступає як інстинктивна поведінка, направлена на захист від фізіологічного і емоційного перевантаження. [4; 326c.] При цьому можливі два варіанти інстинктивної поведінки:

     Перший - дитина, чимось незадоволена, обирає "стратегію уникнення" (вид психологічного захисту) і стає сором'язливою.

     Другий - дитина включається в суперництво і стає самовпевненою.

     Прийнято  виділяти природні та соціальні чинники, що формують сором'язливість:

     - Природний чинник

     Це  темперамент, зумовлений типом нервової системи.

     На  перший погляд може здатися, що сором'язливість - пріоритет інтровертів - людей, спрямованих  на свій внутрішній світ, що не потребують численних зовнішніх контактів, що віддають перевагу усамітненню. До таких належать флегматики і меланхоліки. Думається, що серед цієї категорії соромливих дійсно більше. І це зовні сором'язливі особистості. [9; 68c.]

     Але, як не дивно, існують і сором'язливі екстраверти - люди, "вивернуті навиворіт", що прагнуть до спілкування і численними контактами. Це холерики і сангвініки. Серед них зустрічаються внутрішньо сором'язливі.

     У силу рис свого темпераменту (наполегливість, рішучість, сміливість, оптимізм) їм вдається боротися з внутрішньої сором'язливістю. А навіть якщо не вдається, то зовні вони виглядають вельми розкутими. Звичайно, це коштує їм певних емоційних витрат. [14; 267c.]

 

      1.3. Психологічні умови подолання сором’язливості як психічного явища у дітей молодшого шкільного віку.

      Ефективне подолання сором’язливості як психічного явища у дітей молодшого шкільного віку відбуватиметься, якщо:

      Умова №1:

      Вчитель проводитиме особливі тренінги із дітьми. Існують спеціальні методики проведення виховних заходів, під час яких вчитель допомагає дітям подолати свою сором’язливість. Ці заходи можуть проводитися у формі гри, тому що цей метод має найбільший успіх у дітей молодшого шкільного віку.

      Під час подібних тренінгів вчитель  допомагає дітям стати впевненішими в собі, краще спілкуватися з іншими, краще розуміти себе та своїх однолітків.

      Частіше за все діти соромляться відповідати  або взагалі розмовляти через  те, що бояться, що однокласники будуть насміхатися над ними. Під час  подібних виховних заходів вчитель  пояснює дітям, що вони знаходяться  в товариській атмосфері, де усі поважають один одного та ніхто не буде не над ким насміхатися.

      Для того, щоб дитина не соромилася, вона повинна впевнено себе почуватися у  навколишньому середовищі. Саме на цих тренінгах діти починають  вести себе більш розкуто, починають вірити в себе та в оточуючих. Завдання вчителя – підвищити самооцінку дитини шляхом визнання, публічної похвали та шани.

 

       Умова №2:

      Вчитель проводитиме уроки, на яких будуть подаватися основи акторської майстерності. Актори – це дуже розкуті люди, які не лише самі можуть поводитися впевнено, але ще й мають достатньо впевненості, щоб втілюватися в інші образи.

      Якщо  вчитель даватиме основи акторської майстерності, це допоможе дітям почувати себе більш впевнено, дасть їм змогу  побувати в змодельованих ситуаціях, які допомогу їм визначити свою поведінку в майбутньому.

      Дітям завжди страшно стикатися з тим, чого вони ще ніколи не бачили. Сором’язливі діти в таких ситуаціях закриваються в собі та нічого не можуть зробити. Якщо вчитель потроху буде відтворювати такі ситуації на уроках акторкою майстерності, діти знатимуть, що робити в реальному житті, коли стикнуться з проблемою подібного характеру.

      Також на уроках акторської майстерності діти примірюють на себе різноманітні соціальні  ролі, що допомагає їм краще зрозуміти  себе та оточуючих, своїх батьків, вчителів, однолітків.

      У ситуаціях, коли діти стикаються з чимось новим, вони, як правило, почувають себе дискомфортно і невпевнено. Вони не можуть вільно виказувати свою думку, їм важко зосередитись на якомусь конкретному завданні, з’являється почуття скутості, неповноцінності, для нервової системи дитини такого віку це - великий стрес.

      Уроки акторської майстреності допоможуть дитині зрозуміти, що коли вона знаходиться сама перед великою аудиторією це не ганебно, дитина почуватиме себе впевнено і розкуто.

      Головне, впевнити дитину в тому, що глядачі не проявляють скепсис по відношенню до неї, що на момент виступу головною діючою особою є сама дитина, а не глядач. 

 

       Умова №3:

      Вчитель разом із батьками буде підтримувати дитину.

      В молодшому шкільному віці на дитину звалюється багато проблем – зміна оточуючого середовища, зміна соціальної ролі, зміна вимог суспільства… Від затишного, майже родинного кола дитячого садку, де дитина в основному отримувала лише задоволення від ігор та спілкування з однолітками, вона потрапляю у школу де є свої суворі правила та розпорядок. Дитині доволі важко зрозуміти, чому вона повинна відсидіти 45 хвилин та не може встати і піти, коли їй заманеться.

      Якщо  раніше дитину ні в чому не обмежували – починаючи від зовнішнього вигляду і завершуючи потребами до виконання тої чи іншої справи, то тепер, у школі, вона повинна носити певний одяг та вести себе належним чином. Окрім цього маленький учень повинен виконувати домашні завдання та відповідати на уроках. За це він отримує оцінки.

      Якщо  раніше публічні виступи дитини обмежувалися лише нетривалими репліками на святах, за що її завжди хвалили, то тепер дитина постійно повинна відповідати перед усім класом та може отримати за свою відповідь не тільки успішну оцінку та похвалу, а й негативну відмітку та покарання.

      Завдання вчителя – допомогти дитині адаптуватися в новому середовищі, зробити перехід від однієї системи до іншої максимально спокійним та плавним. Вчитель повинен не суворо потребувати від дитини виконання завдання та не карати її за найменшу провину, а пояснювати в чому вона не права та як виправити свої помилки.

      Також дуже важлива роль батьків у становленні  дитини у новій ролі. У житті  дитини змінилося усе, окрім батьків, тому саме до них вона звертатиметься по допомогу. Батьки повинні бути терплячими та дуже уважними до своїх дітей, щоб зменшити рівень шкоди, який буде нанесеній дитині під час початку навчання у школі.

 

       Умова №4:

      Вчитель буде звертати увагу на психічні особливості дитини.