Соціально-психологічні причини виникнення страхів у підлітковому віці

     Нав’язливі страхи – це те, що неприпустимо для людини, те, чого вона не хоче допустити в свою свідомість, але від чого відразу не може звільнитися сама, оскільки це б означало повну, остаточну, безповоротну перемогу раціональних сторін психіки над її емоційними, чуттєвими, інстинктивними сторонами. Страх би пройшов з часом, але він закріпився саме внаслідок боротьби з ним, непримиримого відношення, нездатності піти на компроміси, визнати свою невдачу й захистити себе в подальшому.

     Зі сказаного вище випливає, що нав’язливим страх стає не відразу, а через деякий, іноді довготривалий, час. Вихідний же страх може проявитися швидко, раптово від сильного, непередбаченого переляку, переживання, потрясіння, тобто в результаті емоційного стресу чи шоку, який фіксується подібно скабці, завдаючи непокоєння будь якого разу, коли пригадуються аналогічні обставини чи коли з ними стикаються.

     Скажімо, пережитий один раз страх при  відповіді біля дошки, розгубленість, збентеження можуть мимовільно зберегтися в емоційній довготривалій пам’яті (а вона завжди виражена у тих, хто має схильність до страхів) й нагадувати про себе будь якого разу при повторних викликах до дошки. Розвинеться тоді й хвилювання в очікуванні чергової невдачі, навіть просто від уявлення про її можливості. Кінцевим результатом буде скованість, напруження, плутана, незрозуміла мова, втрата ходу думок й отримання не тієї оцінки. Подібним чином йде довільний саморозвиток страху, який сприймається як стороннє утворення, що не відчиняється волі. Все більше переживання своєї неповноцінності, зниження активності, відмови від будь якого ризику, неприродна збудливість в очікуванні й гальмування при відповідях і є типова картина неврозу нав’язливих станів у вигляді страхів, чи неврозу очікування. Характерний і розвиток в подібних випадках невротичного заїкання з неминучими письмовими відповідями, припиненням викликів до дошки й відповідей з місця взагалі. Чи потрібно говорити, що це тільки сприяє фіксації заїкання, розвитку вражаючих настроїв та інвалідизації психіки підлітка.

     По  такому ж типу розвивається нав’язливий страх замкненого простору, коли стани непритомності від духоти  чи втоми, які були пережиті під час товчії в метро, автобусі, слугують причиною відмови від цих видів транспорту в подальшому, оскільки існують страхи повторення пережитого жаху.

     В обох випадках йде мова про фобії  – нав’язливі страхи, коли існує мимовільна болюча фіксація яких-небудь  пережитих, травмуючи подій. Нав’язливість, що лежить в основі подібних страхів, вказує на певну негнучкість мислення, застійність психічних процесів, що обумовлені як гіпертрофованим почуттям обов’язку, принциповості, так і надмірною втомою, перенапруженням інтелектуальних процесів. Ще не зміцніла психіка підлітка не виносить насилля над собою, тривалої та вимотуючої погоні за престижем. Недарма нав’язливі страхи й думки типові для дітей і підлітків, які прагнуть не стільки відповідати загальноприйнятим нормам, встигати в усьому, скільки завжди бути першими, отримувати лише відмінні оцінки. Причому тут не робиться ніяких виключень, не враховуються вимоги моменту, реальне співвідношення сил, тобто знову ж проявляється негнучкість та максималізм. Всі ці підлітки з загостреним почуттям «Я», уразливі й честолюбні, одностороннє орієнтовані на успіх, не визнающі ніяких відхилень від заданої цілі й тим паче поразок.

     З однієї сторони, вони хочуть в усьому відповідати прийнятим зобов’язанням, виправдати очікування, тобто бути з усіма. З іншої сторони, вони не хочуть втратити свою індивідуальність, розчинитися у масі, бути сліпими виконувачами чиєїсь волі. В цьому знову видно важко вирішаємо при неврозах проблему «бути своїм серед чужих», оскільки гнітючий страх «бути не собою», тобто зміненим, залишеним самоконтролю й нездатним в цілому, означає й страх не відповідати іншим, не бути прийнятим однолітками й (більш широко, в плані шкільної адаптації) соціально визнаним.

     Зупинимося  детальніше на пов’язаних з нав’язливими страхами опасіннях й сумнівах, оскільки вони притаманні саме підлітковому віку. Здебільшого вони мають передумови в молодшому шкільному віці, в уже розглянених страхах того, що може статися, страхах запізнитися, не встигнути, бути не тим, не відповідати вимогам.

     Всі ці страхи просочуються у підлітків  нав’язливими думками, різного роду ідеями фікс, що породжують нав’язливі побоювання якої-небудь невдачі, поразки, сорому й ганьби. Часто нав’язливі побоювання стосуються здоров’я, особливо якщо в сім’ї хто-небудь часто хворіє й йде багато розмов на цю тему.

     Якщо  підліток достатньо недовірливий й підлягає хвилюванню (а це дістається йому «в спадок» від тривожно-недовірливих батьків), то в нього проявляються нав’язливі побоювання, що його ніхто не любить, не розуміє, що він нікому не потрібен, що в нього немає майбутнього, перспектив, можливостей, що все вже позаду, скінчено, зупинилося й жити немає сенсу.

     Подібний  нігілізм існування відображає тривожно-підозрілий стиль мислення, неможливість досягнення ідеалу, прагнення всім подобатися, робити все так, як треба, як слід. Подібна надцінна ідея вступає в протиріччя з властивими підозріливим людям м’якістю характеру й невпевненістю в собі.

     В результаті, щоб остаточно бути впевненими в тому, що все робиться як треба, й самим уникнути хвилювань з  приводу своєї некомпетентності, підозріливі люди змушені постійно перевіряти точність, правильність, відповідність своїх дій, що й проявляється у вигляді мимовільно виникаючих нав’язливих сумнівах. Наприклад, в тому, чи правильно виконано домашнє завдання, чи зібрано все, що потрібно в портфель, зачинені двері, а якщо так, то можливо лише на один оберт ключа й т.д. й т.п. Оскільки нав’язливі сумніви можуть появлятися з будь-якого, навіть самого мізерного приводу, вони приносять чимало страждань підліткам, змучуючи даремно витрачати свою психічну енергію, оскільки не можуть бути «викинуті з голови» одним зусиллям волі.

Нав’язливі побоювання й сумніви часто поєднуються між собою, подібно до того як доповнюють один одного їх джерела - тривожність й підозріливість. Для того, щоб побоюватися, потрібно сумніватися у своїй здатності захистити себе, а щоб сумніватися, потрібно побоюватися зробити що-небудь не так. Нерідко людина, що зазнає нав’язливих побоювань, уявляється оточуючим як заядлий скептик, а та, що відчуває сумніви – як безнадійний песиміст, що не лише доповнює один одне, а й створює типовий для підліткового віку тривожно-депресивний настрой з його пониженим фоном настрою, хвилюванням, почуттям безнадійності й зневіри, песимістичною оцінкою перспективи. (Протилежну неврозам картину видно при психопатичних розвитках особистості у вигляді нахабства, агресивності, розгальмованим потягом й неадекватно завищеною самооцінкою). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ  ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ  ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ СТРАХІВ Й ФОБІЙ  У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

     2.1. Методики й процедура дослідження

     Для емпіричного дослідження даної проблеми були використані такі методики: «Методика дослідження рівня тривожності по Б.Філліпсу», методика «Страхи» В.Г.Панок, Л.В.Батищева, методика діагностики самооцінки й упевненості в собі.

     Вивчення  рівня та характеру тривожності  та страхів, що пов’язані зі школою у дітей підліткового віку, проводилося за допомогою адаптованого тесту шкільної тривожності Б.Філліпса. Аналізується загальний внутрішній  емоційний стан підлітка, який в багато чому визначається наявністю тих чи інших тривожних синдромів (факторів) та їх кількістю.

     Змістовна характеристика кожного синдрому (фактору).

1. Загальна тривожність у школі – загальний емоційний стан дитини, пов’язаний з різними формами її включення в життя школи.
2. Переживання соціального стресу – емоційний стан дитини, на фоні якого розвиваються її соціальні контакти (перш за все – з однолітками).
3. Фрустрація потреби в досягненні успіху – несприятливий психічний фон, який не дозволяє дитині розвивати свої потреби в успіху, досягненні високого результату.
4. Страх самовираження – негативні емоційні переживання ситуацій, пов’язаних з необхідністю саморозкриття, пред’явлення себе іншим, демонстрації своїх можливостей.
5. Страх ситуації перевірки знань – негативне відношення й переживання тривоги в ситуації перевірки (особливо – публічної) знань, досягнень, можливостей.
6. Страх не відповідати очікуванням оточуючих – орієнтованість на значимість інших в оцінці своїх результатів, вчинків й думок, тривога з приводу оцінок, які дають оточуючі, очікування негативних оцінок.
7. Низька фізіологічна здатність чинити опір стресу – особливості психофізіологічної організації, які знижують пристосованість дитини до ситуацій стресогенного характеру, підвищують ймовірність неадекватного, деструктивного реагування на тривожний фактор середи.
8. Проблеми й страхи у відношеннях з вчителем – загальний негативну емоційний фон відношень з дорослими у школі, який знижує успішність навчання дитини.

     Тест  складається з 58 питань (див. додаток 1).

     Методика  «Страхи» В.Г.Панок і Л.В.Батищева направлена на визначення того, чого бояться  діти, що їх тривожить. Авторами розроблена класифікація страхів. 

     Методика  діагностики самооцінки й упевненості  в собі складається з 32 запитань (див. додаток 4).

       Дані методики були запропоновані учням 8 класу, середньої школи №7 м.Марганця Дніпропетровської обл. протягом 45 хвилин у присутності шкільного психолога Кузуб О.М. діти давали відповіді на запитання, які були представлені кожному індивідуально у вигляді бланків.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Результати дослідження

     Обробка та інтерпретація результатів тесту  «Оцінка рівня тривожності по Б.Філліпсу»

     При обробці результатів виділяють  запитання, які не співпадають з ключем (див додаток 2). Відповіді, що не співпадають з ключем – це прояв тривожності. При обробці підраховуються:

     1. Загальне число незбіжностей по всьому тексту. Якщо воно більше 50%, можна говорити про підвищену тривожність дитини, якщо воно більше 75% від загального числа питань тесту – про високу тривожність.

     2. Число збіжностей по кожному з 8 факторів тривожності, виділених в тексті. Рівень тривожності визначається так же як і в першому випадку.

     Аналізується  загальний внутрішній емоційний  стан школяра, який в багато чому визначається наявністю тих чи інших тривожних  синдромів (факторів) та їх кількістю. 

     Отже, на схемі 1 (див. додаток 3) вказані загальні показники рівня тривожності. 36% вибірки мають низький рівень тривожності, 52% - підвищений рівень, 4% - високий рівень.

       На схемі 2 показана загальна тривожність у школі. 36% вибірки мають низький рівень, 56% - підвищений.

     На  схемі 3 вказані показники переживання соціального стресу. 72% вибірки мають низький рівень, 20% - підвищений рівень.

     На  схемі 4 показана фрустрація потреби  у досягненні успіху. 80% вибірки мають  низьку фрустрацію, 12% - підвищений рівень фрустрації.