Соціально-психологічні причини виникнення страхів у підлітковому віці

     Соціально тривожні люди часто запитуються, чи будуть вони почуті в тій чи іншій  ситуації або ж їх суворо відштовхнуть від себе. Більшість з нас мають  занижену самооцінку, а інколи й  негативну й відчувають вельми неприємні  емоції та почуття. Люди бояться, що видадуться кому-небудь слабкими чи безпомічними. Будь-які вимоги сприймаються ними як певна загроза. Мова йде не просто про загрозу фізичного знищення, а й про загрозу їх «Я».

     Існує велика кількість в буквальному  сенсі слова шкідливих для  особистості установок, які породжують й виховують в нас соціальні страхи. Дані установки часто встигли скластися на основі дитячого досвіду, коли людина була ще надто залежна від навколишнього світу. Й перш за все вони відображаються у висловлюванні «зі мною щось не так».

      Ядром подібної установки можуть стати  оцінка, власна чи значущої людини, зовнішності, росту, фігури, особливостей характеру  й в цілому соціальна біографія. Установки такого типу зазвичай приводять  до того, що роблять людину залежною від оточуючих її людей, які змушені показувати й вказувати їй, що і як потрібно робити, а також постійно підшукувати слова схвалення. Її переслідує страх перед самотністю, страх відкрито повідомити всіх про свої потреби й мировозріння.  Подібна поведінка приводить у результаті до того, чого людина як раз більше за все боїться: оточуючі починають відштовхувати її від себе.

      Основні психологічні установки такого типу людей проявляються в цілому ряді шкідливих ідей.

• Мене повинні любити усі ті, з ким я хоча б трохи знайомий.
• Потрібно усіма правдами й неправдами уникати конфліктів.
• Я не повинен виказувати всю степінь своєї роздратованості й розчарування.
• Я не повинен виказувати слабкості й допускати помилок.

      В даному випадку людина розглядає  себе як певний соціальний об’єкт чи публічне «Я». Невпевненість у собі породжує соціальні страхи, серед яких можна виділити наступні:

- збентеження;

- сором;

- страх перед публікою;

- соромливість.

      Збентеження – це розгубленість, відчуття незручності. Воно знайоме кожному й проявляється перш за все в: почервонінні, невпевненій  посмішці, скованій, невпевненій манері тримати себе на людях, рухливому  погляді, манері тихо розмовляти, відповідати  з затримками. Загальними причинами збентеження можуть бути такі: людина несподівано опиняється в центрі уваги чи просто у великій компанії, людина збентежується, коли її хвалять або чекають відповідального рішення.

      Соромливість  являється особливою формою збентеження. Й саме вона впливає на манеру соціальної поведінки. Соромливість заважає відкрито висказуватися,  розповідати про свої погляди, інтереси, ділитися враженнями. Заважає комунікабельності, отриманню соціального досвіду.

     Сором, на відміну від збентеження, більш тривалий і неприємний.  Відчуваючи сором, людина переживає втрату віри в щось позитивне в собі. Приводом для сорому може стати почуття власної неповноцінності, неумілості, скованість, збентеження й перш за все закладений в основу всіх цих почуттів сильний, глибинний страх.  Інколи приводом для почуття сорому виявляється навіть не проступок, а фізичні, дійсні чи вигадані, недоліки, що особливо притаманно підліткам з їх гіпертрофованою увагою до власної зовнішності.

     Страх перед публікою виникає тоді, коли погляди глядачів й слухачів прикуті до того, хто виступає. Тут головну роль грає те, чи звикла людина до виступів на публіку. Важливий також склад й реакція публіки.

     Агорафобія. Історично вважалося, що агорафобія має на увазі страх, agora – грецьке слово, що означає місце для проведення громадських зібрань. Й дійсно, люди з агорафобією частіше за все бояться та уникають вулиць й місць скупчення народу – торгових рядів, кінотеатрів, стадіонів. Особливо важким для них може бути вистоювання в черзі. Однак окрім перерахованого люди з агорафобією бояться подорожей в тих чи інших формах та зазвичай уникають машин, автобусів, літаків, потягів. Сьогодні вважається, що агорафобія зазвичай розвивається як ускладнення панічних атак (інколи справді жахливих), які мали місце в одній чи декількох подібних ситуаціях. Люди, що страждають на агорафобію й бояться, що в них може розвинутися панічна атака або що вони захворіють, занепокоєні перебуванням в місцях чи ситуаціях, втеча з яких може виявитися фізично важкою чи психологічно соромною, в яких їм не зможуть надати екстрену допомогу, якщо станеться щось жахливе.

     В помірно тяжких випадках такі люди можуть відчувати дискомфорт навіть виходячи з дому на самоті, й якщо наважуються на це, то переживають значну тривогу. В дуже важких випадках агорафобії виявляться хажливо руйнівним розлад, при якому людина не в змозі залишити свій будинок чи навіть окреме приміщення. Саме тому люди почасти прирікають себе на добровільне заточення, «домашній арешт».вони психічно блоковані, бояться, що станеться щось жахливе. Починають метатися в паніці, лише тільки подумають, що потрібно вийти з рідної квартири. Їм завжди потрібна підтримка, «сторож», людина, яка здатна допомогти , відволікти, позбавити від постійних приступів паніки.

     Агорафобія являється сумішшю соціальних страхів, страху перед людьми й місць за межами рідного дому. Ці страждальці не можуть не можуть знаходитися у товаристві, спілкуватися з іншими людьми, говорити з ними, працювати чи проводити вільний час.

     Вчені вважають, що приступи агорафобії прив’язані до контексту ситуації. На їх думку, ситуації, які викликають агорафобію, зажди мають загальні риси – вони сприймаються людиною як пастка й викликають відчуття безпорадності. Таким чином, поїздка в ліфті, прогулянка по вулиці або відвідування театру – ситуації, в яких немає нічого спільного для здорової людини, для страждаючого агорафобією, психологічно рівнозначні.

     Інші  дослідники наполягають на тому, що початок агорафобії та панічних атак пов’язаний з психічними й фізичними перенавантаженнями  та подіями в особистому житті людини, її хворобами, неприємностями в сімейних відносинах чи фінансовими проблемами.

     Агорафобія  може розвинутися в депресію.

     Існують також фобії, притаманні підлітковому віку: шкільна фобія та дисморфофобія.

     Шкільна фобія. Шкільну фобію визначають як ірраціональний страх перед яким-небудь аспектом шкільного життя, що супроводжується фізіологічними симптомами тривоги чи паніки, коли відвідування занять неминуче наближається й приводить до часткової або повної нездатності йти до школи.

     Маються дані, що так названа шкільна фобія  може бути обумовлена страхом розлуки  з батьками чи тими, хто опікає дитину., а не певними особливостями навчальних занять.. тобто вона являється особливою  формою тривоги у зв’язку з розлукою (тривоги віддалення). Шкільна фобія супроводжується відмовою відвідування школи. Але така відмова може також бути викликана опозиційно-викликаючим розладом чи депресивним станом.

     Середній  вік початку шкільної фобії, в  якій розлука являється основною особливістю, раніше 10 років; коли основна особливість – відмова, середній вік складає приблизно 10 років. Зазвичай прискорюючими подіями слугують зміни в школі, хвороба чи смерть батьків й перебування вдома в зв’язку з нещасним випадком чи хворобою; однак в багатьох випадках причина відсутня. Що стосується тендерних відмінностей, то число хлопчиків перевищує число дівчаток. Також шкільна фобія в дитинстві підвищує ймовірність тривоги й депресивних розладів в період дорослішання; приблизно третина таких дітей буде потребувати додаткового лікування цих розладів, ставши дорослими.

     Дисморфофобія. Дисморфофобія – нав’язливе переконання в порушенні пропорційності статури, в наявності якого-небудь іншого дефекту власного тіла. Підліток тяжко переживає уявну «уродливість» свого обличчя; його гнітить форма його носа, надмірне збільшення надбрівних дуг, порушення «симетрії» обличчя, «випинання» очей та ін. Він постійно розглядає себе у дзеркалі, знаходячи в ньому підтвердження «обгрунтованності» невідступних страхів («симптом дзеркала»). 

     1.4. Особливості прояву тривожності й страху у підлітковому віці  

     Підлітковий вік – відповідальний період у  становленні мировозріння, системи відносин, інтересів, захоплень й соціальної направленості. Суттєвого розвитку потерпає самооцінка, яка нерозривно пов’язана з почуттям самоповаги, впевненості в собі в контексті міжособистісних відносин.

     Підліток, з однієї сторони, прагне зберегти свою індивідуальність, бути самим собою, а з іншої – бути разом з  усіма, належати до групи, відповідати її цінностям та нормам. Вирішити це протиріччя не дуже легко, і тут існує декілька шляхів: від егоцентризму й поглиблення у себе ціною втрати контактів з однолітками й дружби з ними до сліпого конформізму – некритичного сприйняття будь-яких групових приписів, відмови від особистої свободи й самостійності в рішеннях й судженнях.

     Потреба бути собою – це прагнення до досконалості свого «Я», що невіддільно  від переживання, тривоги, страху бути не собою, тобто стати кимсь іншим, в кращому разі – безликим, в гіршому – з втраченим контролем, владою над своїми почуттями й розумом.

     Частіше за все страх бути не собою означає  страх зміни. Тому емоційно чуттєві, вразливі підлітки бояться не лише психічного, а й фізичного юродства, що інколи виражається в нетерпимості до фізичних вад інших людей чи у нав’язливих думках  про власну «уродливу» статуру, «негарних» рисах обличчя і т.п.

     Страх зміни має й фізіологічне підґрунтя, оскільки в період статевого дозрівання відбуваються зміни в діяльності організму (виникнення первинних і вторинних статевих ознак).

     За  походженням страхи поділяються  на: навіювані, особистісно-зумовлені  та ситуативні. Навіювані виникають під впливом слів чи дій дорослих. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіювання: залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, пригнічення особистої гідності, висміювання невдач підлітка та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з причин може зумовити виникнення одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути страхи про свої вади, недоліки, відсутність впевненості у любові батьків, розлука з об’єктом прихильності, захворіти.Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті підлітка. Наприклад, пожежа, землетрус, поведінка п’яних батьків.

     У підлітків виражені страхи нападу й  пожежі, у хлопчиків, до того ж, страхи захворіти, у дівчаток – стихії та замкненого простору. Всі перераховані страхи носять головним чином характер побоювань і так чи інакше пов’язані зі страхом смерті, нагадують про нього підкресленим й певним чином сфокусованим інстинктом самозбереження.

     У дівчаток підлітковий вік більш  насичений страхами, ніж у хлопчиків, що відображає їх більшу схильність до страхів взагалі. Тим не менш, середнє  число всіх страхів у них і  у хлопчиків помітно зменшується  в підлітковому (і молодшому шкільному) віці у порівнянні з дошкільним.

     Як  ніколи раніше, більшість страхів  у підлітків знижує впевненість  в собі, без якої неможлива адекватна  самооцінка, особистісна інтеграція та прийняття себе, перетворення планів у життя й повноцінне спілкування.

     Страхи  у підлітків – не таке все рідке явище, але вони зазвичай старанно приховуються. Наявність стійких страхів у підлітковому віці завжди свідчать про нездатність захистити себе. Поступове переростання страхів у тривожні опасання говорять також про невпевненість в собі й відсутність розуміння зі сторони дорослих, коли немає відчуття безпеки й впевненості у ближчому, соціальному оточенні.

     Отже, підліткова проблема «бути собою  серед чужих» виражається як невпевненістю  в собі, так і невпевненістю  в інших. Невпевненість в собі, що виростає зі страхів, являється основою настороженості, а невпевненість в інших слугує основою підозрілості. Настороженість і підозрілість перетворюються в недовірливість, що обертається в подальшому упередженістю у відносинах з людьми, конфліктами й уособленням свого «Я» й відходом від реальної дійсності.

     На  відміну від звичайного, нав’язливий страх сприймається як дещо стороннє, що стається довільно, як свого роду марення. Спроби впоратися з ним шляхом боротьби сприяє лише його зміцненню.

     Фізіологічно  нав’язливість –  це завжди певна, генеруюча хвилювання динамічна ділянка мозку, яка як домінанта, відокремлена від інших відділів мозку захисним, позамежним гальмуванням. Образно говорячи, мі маємо високу вежу, яка постійно випромінює яскраве, осліплююче світло навіть вдень, коли в цьому немає ніякої необхідності. Сама ж вежа оточена надійною системою захисних споруджень у виді стіни, прірви з водою, сторожової вишки і т.д. Взяти набігом цю вежу не вдається, подібно до того, як інколи не вдається скинути, стряхнути з себе страхи.