Шпаргалкы по "Дитяча психологія"

    У межах кожного вікового періоду  спостерігаються значні індивідуальні  відмінності. Вікові особливості існують  як найбільш типові, що характеризують особливості розвитку в той чи інший період, вказують на загальний розвиток. Тому у навчально-виховній роботі з дітьми необхідно враховувати вікові психологічні особливості, а також потрібно знати індивідуальні особливості дітей.

     21. Умови розвитку  здібностей у дошкільному  віці

    Головне завдання дошкільного закладу, педагогів, психолога та батьків – створити сприятливі умови для прояву й розвитку здібностей дітей, для їхнього всебічного гармонійного розвитку, подбати про можливість подальшого вибору – осмисленого й виваженого. Необхідно також допомогти батькам усвідомити свою підвищену відповідальність за формування неординарної особистості, пояснити їм особливості проявів здібностей їхньої дитини, можливі проблеми й ускладнення у її розвитку, підказати, на що варто звернути увагу, як змінити стиль спілкування з нею.

    У вихованні обдарованих дітей  батьки часто припускаються типових  помилок:

    — переобтяжують їх заняттями музикою, танцями, малюванням тощо за рахунок  ігор та прогулянок; сприймають здібності сина чи доньки як засіб реалізації власних уподобань та нереалізованих прагнень і вимагають від дитини більшого, ніж вона здатна сприйняти, зробити;

    — висувають не завжди достовірні гіпотези: скажімо, вважають, що соціально-комунікативні можливості розумово обдарованої дитини такі ж високі, як і інтелектуальні; відводять дитині привілейоване становище у родині, що негативно позначається і на ній самій, і на її братах і сестрах;

    — залучають малюка до розв'язання родинних проблем, для яких діти ще не дозріли, чим завдають шкоди їх емоційному розвитку; купують забагато інтелектуальних ігор, ігноруючи спортивні знаряддя, необхідність фізкультурних занять; не завжди знаходять правильний підхід до дитини, ставлять до неї вимоги, як до дорослої, не вміють досягти взаєморозуміння, встановити щирі, товариські взаємини.

    Не слід поділяти дітей на «математиків» і «митців», «розумних» і «дурних», оскільки ці характеристики дуже несталі, тимчасові, – все залежить від розвивальної роботи, яка проводиться з дитиною.

    Виділяють такі умови для стимулювання здібностей у дошкільників:

    — розроблення разом з вихователями індивідуальних програм розвитку дітей, які виявляють здібності; консультування вихователів щодо організації роботи з обдарованими дітьми, добору завдань, вправ та ігор;

    — сприяння організації роботи гуртків  за уподобаннями (музичні, художні, танцювальні, з розвитку логічного мислення, комп'ютерні, з вивчення іноземних мов тощо); забезпечення обладнанням у групових кімнатах куточків діяльності за уподобанням (центрів);

    — упроваджування елементів теорії розв'язання винахідницьких завдань для активізації  мислительної діяльності і творчих  можливостей дошкільнят;

    — залучення розумово обдарованих  дітей до спеціальних занять для  розвитку у них комунікабельності та зняття тривожності, страхів, запобігання неврозам;

    — створення умов для проведення профілактичних і оздоровчих заходів;

    — забезпечення гнучкого режиму дня для  профілактики психологічного дискомфорту, здійснення індивідуального підходу до кожної дитини, врахування інтересів сім'ї;

    — систематичне проведення спостереження  у групах, аналіз результатів діяльності дітей з метою виявлення їхніх  зацікавлень і нахилів.

    Для ефективної реалізації здібностей дітей  дорослі повинні створити сприятливі умови у сім'ї і дошкільному закладі, запевнити дитину у її здібностях та обдаруваннях. Скепсис або надмірне захоплення дитячими здібностями гальмують її. Від працьовитості, самостійності, прагнення до саморозвитку, пізнавальної активності та інших психологічних якостей залежать потенційні можливості дитини у майбутньому.

     22. Види ігрової  діяльності дошкільника  і їх роль у  психічному розвитку

    Ігрова  діяльність не вичерпується сюжетно-рольовими  іграми, хоч вони найхарактерніші  для дошкільників. У їхній ігровій діяльності все більше часу займають театралізовані, будівельні, дидактичні ігри та ігри за правилами.

    Гра-драматизація – зображування, розігрування в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів.

    У цих іграх діти не просто копіюють окремі аспекти життя дорослих, а й творчо осмислюють, відтворюють їх, виконуючи певні ролі та ігрові дії. Особливо діти люблять ігри-драматизації, сюжетами яких є добре відомі їм казки, розповіді, театралізовані вистави. Такі ігри засновані на власних діях виконавців ролей. При цьому можуть бути використані ляльки (бібабо (ляльки, одягнені на палець), шапочки). Дитина в такому разі грається сама, використовуючи власні виражальні засоби – інтонацію, міміку, пантоміму. Вона перевтілюється, входить в образ, живе його життям. Такі дії досить складні, оскільки вони не спираються на жоден суспільний зразок.

    Театралізовані  ігри активно розвивають творчу уяву дітей, яким неодноразово доводиться розв'язувати творчі завдання, відкривати нове для себе, нове в собі.

    Будівельні  ігри – різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи будови й обігруючи їх.

    Участь  у цих іграх допомагає дітям  зрозуміти світ створених людиною  споруд і механізмів. Кожна будівельна гра містить інтелектуальне завдання: «Як побудувати?». Дитина розв'язує його за допомогою різноманітних матеріалів і дій. У будівельній грі діти отримують реальний результат – споруди. Це єднає будівельні ігри з продуктивними видами діяльності (конструювання, малювання) і водночас відрізняє їх від сюжетно-рольової гри. Розширення уявлень дітей про навколишній світ, набуття комунікативних умінь і технічних, «будівельних», навичок зумовлює виникнення колективних будівельних ігор. Будівельні ігри, як і сюжетно-рольові, відображають професійну діяльність дорослих. Під час їх освоєння діти виявляють творчість. Учаться перетворювати дійсність, як і в трудовій діяльності.

    Ігри  за правилами – це ігри, які протікають за заздалегідь створеними правилами, дотримання яких обов'язкове для їх учасників.

    Структурними  елементами рухливих ігор є ігрові дії, правила і матеріал, нерідко  роль і сюжет.

    Дидактична  гра – система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

    Ці  ігри створюють дорослі з навчальною метою, організовуючи навчання на основі ігрового і дидактичного завдання. У дидактичній грі дитина не лише отримує, а й узагальнює та закріплює  знання, розвиває пізнавальні здібності, засвоює раціональні засоби і способи розумової діяльності. Рольова гра є провідним видом діяльності дошкільників, а не просто їх улюбленим заняттям. В ігровій діяльності найінтенсивніше формуються психічні якості й особистісні риси дитини, тобто основні новоутворення, які готують перехід дошкільника до наступного вікового етапу – молодшого шкільного. Ігрова діяльність впливає на формування довільних психічних процесів: у грі починають розвиватися довільні увага і пам'ять. В умовах гри діти краще зосереджуються, більше запам'ятовують, ніж під час лабораторних дослідів. На розвиток особистості дитини гра впливає позитивно, оскільки через неї вона пізнає поведінку і взаємини дорослих людей, які стають зразком для її поведінки. У грі дитина набуває основних навичок спілкування, якостей необхідних для встановлення контактів з однолітками.

     23. Розвиток особистості  у старшому дошкільному  віці

    У 6-річному віці помітно вдосконалюються  пізнавальні процеси. На 25-30% поліпшуються гострота зору, розрізнення кольорів та їх відтінків (улюблені кольори – червоний і синій), розвивається фонематичний слух, рука використовується як орган активного дотику і практичної дії. Підвищується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми суспільного досвіду. Активнішим, довільнішім, цілеспрямованішим є сприймання 6-річних дітей. Змінюється роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, використовуючи наявні знання, обґрунтовують свою думку, однак при цьому не завжди вміють відокремити те, що бачать, від того, що знають про об'єкт. Вони все частіше зауважують зміни у довкіллі без спеціальних запитань дорослих. Основним у цей період є наочно-образне мислення, зароджується логічне. Інтенсивно збагачується словник 6-річної дитини. Триває розвиток і внутрішнього мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій. До 6-ти років помітно розширюються можливості пам'яті: збільшується її обсяг, тривалість збереження і точність відтворення інформації.

    Увага у дошкільників ще дуже нестійка, незначна також і здатність зосереджуватися: вони часто відволікаються з будь-якого  приводу. Водночас розвивається та набуває  більшої стійкості і обсягу мимовільна увага, яка переважає в цьому  віці. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності. Вони здатні утримувати увагу на інтелектуальних завданнях, однак, при цьому швидко виснажуються. Уява дошкільників характеризується багатством проявів: її образи яскраві, наочні, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Розвивається вона через поступове підкорення свідомим намірам, перетворення їх на засіб відтворення певних задумів.

    Удосконалюється психічна діяльність дитини. Наприкінці дошкільного віку багато психічних  процесів контролюються свідомістю. Дитина довільно регулює свої рухи і вчинки, що є істотним показником її загального розвитку, свідченням готовності до навчання у школі. У процесі пізнання навколишньої дійсності, участі у різних видах діяльності збагачується емоційне життя дошкільника, відбуваються зміни у сфері моральних почуттів, які поглиблюються і чіткіше проявляються. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товаришування, взаємодопомоги, співчуття, розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. Старший дошкільник починає усвідомлювати почуття обов'язку, необхідність і загальнообов'язковість правил суспільної поведінки, починає підпорядковувати їм свої дії і вчинки, виявляти належну самооцінку. Діти старшого дошкільного віку вже переживають почуття патріотизму.

    Характерна  особливість психіки дошкільників – висока емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість. Їх почуття, переживання то швидко змінюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти нерідко старанно намагаються регулювати прояви своїх емоцій. На завершенні дошкільного періоду у дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Виникають нові відносини з однолітками, бажання погратися разом, розповісти щось цікаве товаришеві, попрацювати з ним, допомогти йому. Сформовані до цього віку якості особистості забезпечують нормальний перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити висновок про готовність дитини до навчання в школі.

    Психологічна  готовність до шкільного навчання є  комплексною характеристикою дитини, у якій відображений розвиток психічних  якостей, що найбільше сприяють нормальному  входженню у шкільне життя  і формуванню навчальної діяльності.

     24. Особливості розвитку уяви у дітей дошкільного віку

    Творча  діяльність не можлива без уяви, яку дошкільники використовують постійно у різноманітних ситуаціях: граючись, розповідаючи казки, розмовляючи  про своє майбутнє тощо. Завдяки уяві дошкільник адаптується у соціумі, спілкується нарівні з дорослими. Як правило, він з довірою ставиться до образів своєї уяви.

    Уява  – процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

    Уява  дитини розвивається поступово, з набуттям нею досвіду. Усі образи уяви, якими б вони не були, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, які людина отримує у реальному житті. Тому уява дитини в багатьох випадках є навіть багатшою, ніж уява дорослого. У процесі набуття досвіду, з розвитком мислення протягом дошкільного віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються удосконаленням мимовільної і відтворювальної уяви. Важливим новоутворенням цього періоду є поява якісно нових її типів – довільної і творчої.

    Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехливості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів – з реальними; нестійкість (олівець – спочатку дерево, потім – термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); недостатня узагальненість образів уяви (перекотиполе – колобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.