Шпаргалкы по "Дитяча психологія"

    Принципово  важливе значення для подальшого розвитку дитини має комплекс пожвавлення – основне новоутворення періоду новонародженості, поява якого є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості.

 

     4. Формування особистості у віці 1-3 років.

    Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

    Дитина  вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються механізми саморегуляції.

    У своєму психічному розвитку дитина не просто оволодіває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке «добре» і «погано», звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому починає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.

    Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосередність, імпульсивність поведінки, вони діють під впливом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлюючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час.

    Емоційний стан дитини у перші роки життя  дуже нестійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпаки, тому її неважко заспокоїти.

    Одним із найважливіших джерел почуттів півторарічної  дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, заохочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

    Дещо  пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань  дорослих, засуджуються ними.

    Розвиток  емоційної сфери дитини, багатство  і різноманітність почуттів, які  виникають стосовно до інших людей, є суттєвою передумовою формування особистості.

    Своєрідною  вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого Я. Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від змісту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.

    Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть самоутвердитися, є: предметна діяльність (особливо продуктивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.

    У ранньому дитинстві відбувається ускладнення стосунків з людьми, змінюється ставлення до предметів, формується і розвивається уявлення про себе, усвідомлюються власні бажання.

 

     5. Психологічний  зміст кризи «7  років»

    6-річна  дитина сприймає світ і себе  у ньому як істинний суб'єкт  діяльності, наділений почуттям власної гідності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвоїла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сформувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якості, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаштовує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школярем, людиною, зайнятою серйозною справою – навчанням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої роботи. Так виникає криза 6-ти – 7-ми років, основними симптомами якої є:

    а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'являється переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини);

    б) маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує – вона вже закрита для  спілкування);

    в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати).

    У цей період дитина замикається і  стає некерованою, у неї виникає  нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо  не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є  надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціально схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.

 

     6. Психологічний  зміст кризи «1-го  року»

    На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності  і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).

    Криза першого року життя  – криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

    Кризу 1-го року життя характеризують особливості  прояву афектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші  акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повертається до більш раннього періоду життя, але використовує це інакше.

    Криза 1-го року не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з  дитиною, надання їй певної самостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують її перебіг.

    Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність  діяти не лише під впливом безпосередньо  сприйнятих об'єктів, а й афективно  заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто «мотивуючих уявлень» (С. Божович), які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що потрібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'язане з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими можливостями дитини (свободою пересування) і першими заборонами дорослого.

    У цей період розривається первинний  зв'язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка різко  підвищує її власну активність. Однак ця автономність досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити Сам, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, навіть ходити самому йому ще важко. Дорослий ще потрібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не лише хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і їх реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не може відчувати своєї самостійності й активності. Цим зумовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і ганьби, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним перетворенням, яке відбувається в період кризи першого року життя.

    Основними новоутвореннями цього періоду  розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дитина вимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).

 

     7. Основні закономірності  психічного розвитку  дитини

    Розвиток  кожної психічної функції, форми  поведінки обумовлений багатьма особливостями, але психічний розвиток має загальні закономірності, які виявляються в усіх сферах психіки і зберігаються протягом усього онтогенезу.

    Систему цих закономірностей утворюють  такі чинники:

    1. Нерівномірність розвитку. Виявляється  вона в неоднаковому розвитку  різних психічних функцій, властивостей, утворень: кожна з них має стадії  піднесення, стабілізації і спаду.

    2. Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (розбіжність у  часі) фаз розвитку окремих органів  і функцій. Наприклад, дитина  вчиться орієнтуватися у просторі  швидше, ніж у часі.

    3. Сензитивність розвитку. У певні  періоди свого життя дитина виявляє найвищу чутливість до тих чи інших впливів, у неї активніше відбувається становлення тих чи інших сторін її психіки, інтенсивно розвиваються її функції. Наприклад, найсприятливішим для оволодіння рідною мовою є вік з двох до п'яти років.

    4. Стадіальність розвитку. Психічний  розвиток відбувається поетапно, кожна вікова стадія має свій  темп і ритм. Наприклад, рік  життя немовляти не рівноцінний  року життя у дошкільному віці.

    Основними характеристиками стадії психічного розвитку є:

    1) соціальна ситуація розвитку – співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки. Вона визначає ставлення дитини до інших людей, предметів, речей, до самої себе;

    2) новоутворення – новий тип  будови особистості та її діяльності, психічні зміни, які виникають у цьому віці і визначають перетворення у свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя;

    3) провідна діяльність – діяльність, яка забезпечує кардинальні зміни  у психіці дитини на певному віковому етапі;

    4) диференціація – відокремлення  психічних процесів, властивостей і якостей одне від одного, перетворення їх на самостійні форми. Так, пам'ять виокремлюється із сприймання і стає самостійною діяльністю;

    5) інтеграція – встановлення взаємозв'язків  між окремими сторонами психіки.  Так, взаємозв'язки пам'яті з мовленням і мисленням забезпечують її інтелектуалізацію;

    6) кумулятивність – включення результату  розвитку на кожній попередній  стадії в наступну, з певними  його трансформаціями. Наприклад,  у процесі становлення і розвитку  наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного мислення кожна наступна його форма виникає на основі попередньої, включає її в себе;

    7) пластичність – можливість зміни  психіки під впливом різних  умов, засвоєння різноманітного  досвіду. Так, новонароджена дитина  може оволодіти будь-якою мовою незалежно від своєї національності, а відповідно до мовного середовища, у якому вона виховується;

    8) наслідування своєрідна форма  орієнтування дитини у світі  специфічно людських видів діяльності, способів спілкування, особистісних  якостей шляхом уподібнення, моделювання їх у власній діяльності.

    Істинним  змістом психічного розвитку є боротьба внутрішніх суперечностей, тобто боротьба між формами психіки, які віджили, і тими, що зароджуються. Саме внутрішні  суперечності є рушійними силами психічного розвитку особистості дитини.

    Отже, закономірності психічного розвитку дитини, які мають свої чинники та характеристики, передбачають і визначають її подальший  розвиток у процесі онтогенезу.

 

     8. Особливості уваги  дітей дошкільного  віку

    Успішність  в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.

    Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

    1) нетривала зосередженість, схильність  до значних коливань. Протягом  короткого часу діти неодноразово  переходять від одного виду  діяльності до іншого, по кілька  разів змінюють свій задум;

    2) піддатливість зовнішнім впливам.  Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності;

    3) залежність від виду занять. 4-річні  діти здатні 20 і більше хвилин  уважно слухати цікаву казку  чи дивитися мультфільми. Однак  вони будуть відволікатися від  нецікавих занять через 5 хв. після їх початку;

    4) неспроможність переключення на  власний розсуд з одного об'єкта  на інший за відсутності довільної  психічної регуляції;