Шпаргалкы по "Дитяча психологія"

    ДЕК Дитяча психологія

    1. Психологічні основи виховання статі у дітей дошкільного віку.

    Основним  джерелом інформації дитини про себе є оточуючі люди, які допомагають їй усвідомити статеву належність. Наприкінці раннього дитинства відбувається ідентифікація дитиною себе зі статтю.

    Дорослі свідомо або несвідомо допомагають  дитині опанувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової поведінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам  дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, ініціативність, витримку («Не плач. Ти не дівчинка. Ти – чоловік!»); від дівчаток чекають ніжності, чуйності й емоційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах. Ти – дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбувається здебільшого в сім'ї.

    Стереотипи  чоловічої і жіночої поведінки  дитина засвоює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків  і жінок, а також через твори  мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків  і жінок у манері поведінки, в одязі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор.

    У дошкільному віці зароджуються і розвиваються відмінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівчаток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка – дівчаток. Розвивається усвідомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. У рольовій грі хлопчик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космонавта, моряка; дівчинка – лікаря, вихователя, перукаря.

    Інтереси  хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Водночас дівчатка надають перевагу міжособистісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м'якою вдачею.

    Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення  дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлопчики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дівчатка – ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається більший розвиток технічних навичок, у дівчаток – побутових.

    Усвідомлення  статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей.

    Процес  статевої самоідентифікації дитини представники наукових шкіл пояснюють по-різному:

    а) теорія ідентифікації. Її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, підкреслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;

    б) теорія статевої типізації. Ця теорія ґрунтується на концепції соціального научіння, пояснює статеву ідентифікацію дією підкріплення: батьки та інші люди заохочують маскулінну поведінку у хлопчиків; дівчатка отримують позитивне підкріплення фемінної поведінки;

    в) теорія самокатегоризації. Вона зосереджена на пізнавальних аспектах цього процесу: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводитися відповідно до статевої належності.

    На  етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоідентичність.

    Статева самоідентичність – усвідомлення своєї належності до статі.

    Культура  статевої поведінки є результатом  впливу стереотипів у сім'ї і  найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

    Вихователь  повинен знати позицію батьків  щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.

    Статеве виховання – засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.

    Роль  дорослого у формуванні психологічних  основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

 

     2. Психологічний  зміст кризи 3-х  років.

    Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігається в цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими основними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують тощо.

    Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

    Діти  намагаються реалізувати бажання  стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні  до самостійності, протиставленні своїх  бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому «я хочу», «я сам». Якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе негативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

    Криза трьох років  – зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

    Симптомами  кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

    1) негативізм – прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

    2) впертість – наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

    3) норовистість – реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

    4) свавілля, примхливість – намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

    5) протест-бунт – поведінка дитини характеризується виявами протестів;

    6) симптоми знецінювання, дискредитації  дорослого – ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

    7) прагнення до деспотизму – намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

    8) ревнощі щодо молодших і старших,  якщо у сім'ї ще є діти;

    9) невротичні, психопатичні реакції  – страхи, неспокійний сон, нічний  енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

    Прояви  впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які  постійно доглядають за дитиною, опікають її. Особливості протікання цього  періоду розвитку залежать від ставлення  до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині самостійності пом'якшують прояви негативізму. За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.

    Криза 3-х років – явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми – важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.

 

     3. Особливості психічного розвитку новонародженого.

    Новонароджена дитина більшість часу спить. Та вже  в перші дні час неспання досягає кількох годин на добу. Під час неспання дитина виявляє три форми активності:

    1) спокійне неспання: дитина лежить  з розплющеними очима, не виявляючи  рухової активності. Побачивши предмет, який рухається, вона може супроводжувати його поглядом;

    2) активне неспання: дитина робить швидкі хаотичні рухи, у яких беруть участь усі частини її тіла;

    3) крик: дитина видає голосні, нерозбірливі, іноді надривні звуки, рухаючись.

    У поведінці новонародженого проявляються різноманітні життєво необхідні рефлекси, які забезпечують пристосування організму до умов навколишнього середовища.

    Рефлекси  новонародженого  – рефлекси, якими  володіє новонароджена  дитина і більшість  з яких зникає на 2-4-му місяці її життя.

    Систему основних рефлексів  новонародженого  утворюють:

    а) захисний, який вберігає організм від  шкідливих і сильних впливів, необхідний для виживання і зберігаються упродовж усього життя людини. Наприклад, звуження зіниці ока немовляти у відповідь на дію яскравого світла.

    б) орієнтувальний, що є реакцією, спрямованою на контакт із подразником. Вже на перший-третій день життя сильне джерело світла зумовлює повертання голівки;

    в) орієнтувально-харчовий, який забезпечує готовність дитини до нового типу харчування. Доторкання до губ, інших частин обличчя викликає в голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голівку, розкриває рот;

    г) ссальний, який виявляється у тому, що дитина починає ссати вкладений  в її рот предмет. Цей рефлекс  найважливіший для новонародженого;

    ґ) мавпячий (рефлекс Робінзона), який не має життєво важливого пристосувального значення. Наприклад, доторкання пальцем до долоні викликає надто сильну як для новонародженого реакцію схоплювання;

    д) плавальний, завдяки якому новонароджений не потоне, оскільки борсання утримає  його на воді.

    Більшість із цих рефлексів зникає вже в першому півріччі.

    Розвиток  зору і слуху відбувається у немовлят швидше, ніж тілесних рухів, що відрізняє  дитину від дитинчати тварини. Найрозвиненіша у них дотикова чутливість.

    До  народження в дитини високорозвинена  смакова чутливість: на солодке реагують ссанням і ковтанням слини; на неприємний смак і гірке – мімікою і здриганням; на кисле і гірке – гримасою, перестають ссати. Через декілька днів після народження може відрізнити молоко матері від підсолодженої води, а її – від простої води.

    Добре розвинена в новонароджених нюхова чутливість. За запахом материнського  молока вони визначають, є в кімнаті  мама чи немає.

    Першою  формою людської активності є прояв  емоцій дитини. У перші дні життя  дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо.

    Перші емоції новонародженого негативні, йому важливо показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доброзичлива увага, любов і піклування дорослого викликають у нього позитивні соціальні переживання. Першою соціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свідчить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.

    Усмішка – не просто вираження задоволення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. На її основі виробляється особлива поведінка дитини – комплекс пожвавлення.

    Комплекс  пожвавлення – система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміхається.

    Виникає він наприкінці 1-го – на початку 2-го місяця життя дитини. Його ознаками є зосередження погляду на обличчі  людини, радісні звуки, гуління, жвава  міміка, усмішка, швидкі й енергійні рухи ніжок і ручок. Ця складна реакція свідчить про вирізнення людини (як правило, дорослого, який доглядає дитину) з навколишнього середовища і встановлення специфічного зв'язку з нею, про потребу спілкування. З цього часу дитина не лише стійкіше фіксує свою увагу на людині порівняно з іншими предметами, а й змінює доступні їй у перші тижні активно-негативні реакції, пасивне сприймання на активно-позитивні контакти з дійсністю. Якщо активність дитини на перших порах зумовлена переважно незадоволеними органічними потребами і супроводжується негативними переживаннями, то з часом її рухи дедалі частіше здійснюються на фоні емоційного комфорту, зумовленого не лише задоволенням природних потреб, а й присутністю людини.