Шпаргалкы по "Дитяча психологія"

    Вирішальне  значення для засвоєння звуків рідної мови має розвиток сенсорної основи мовлення, тобто фонематичного слуху.

    Фонематичний  слух – здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати й узагальнювати їх у словах як смислорозрізнювальні одиниці.

    Його  наявність передбачає розрізнення звуків мови як фонем, сприяє осмисленню граматичної форми і значення слів. У дошкільному дитинстві відбувається динамічний розвиток синтаксичної сторони мовлення дітей.

    Мовлення  молодших дошкільників характеризується насиченням простих речень, частим вживанням часток «а», «і», «ось». У переповіданні казок їх мовлення багате на складносурядні і безсполучникові речення, складнопідрядні речення простої конструкції. Сполучниковий зв'язок часто замінюється інтонацією.

    У середньому дошкільному віці у мовленні дітей, як і раніше, переважають прості речення, однак із складнішою структурою, з'являються речення з однорідними членами. У складносурядних реченнях діти починають вживати вставні слова, сполучник «ні»; у складнопідрядних – підрядні причини, порівняльні, умовні. Новими для їх мовлення є узагальнюючі слова й однорідні додатки. Старші дошкільники частіше вдаються до поширених речень з однорідними членами, урізноманітнюють використання простих і складних речень. Перед вступом до школи вони оволодівають майже всіма сполучниками і правилами їхнього використання. Збільшення кількості у мовленні узагальнюючих слів і додаткових речень свідчить про розвиток у старших дошкільників абстрактного мислення.

    Основними функціями мовлення у дошкільному  віці є: комунікативна (функція спілкування), планувальна, узагальнювальна, регулятивна, саморегулятивна.

    З раннього дитинства дошкільники  користуються мовою як засобом спілкування. Така функція мови називається  комунікативною, або функцією спілкування. Здійснюється спілкування за допомогою ситуативного мовлення, яке складається з питань, що виникають у зв'язку з діяльністю, при ознайомленні з новими предметами, явищами, потребою давати відповіді на питання, висловлювати певні вимоги.

    Ситуативне  мовлення – мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику тільки за умови врахування ним ситуації, про яку розповідає дитина.

    Контекстне  мовлення – зв'язне мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання конкретної ситуації.

    Воно  повно описує ситуацію, зрозумілу  за відсутності безпосереднього  її сприймання, потребує розгорнутого, вичерпного, логічного викладу, нових  граматичних форм, з яких не зрозумілі  переказ творів, розповіді про  цікавий випадок, опис предмета.

    Ще  вищим рівнем становлення мовлення дитини є пояснювальне мовлення, яке спирається на розвиток мислення і вимагає від дитини вміння встановлювати і відображати у мовленні причинно-наслідкові зв'язки. Пояснювальне мовлення – мовлення, яке вимагає певної послідовності викладу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків у ситуації, яку повинен зрозуміти співрозмовник.

    Завдяки зв'язку з мисленням мовлення дитини є важливим засобом планування і  регулювання її практичної поведінки. У цьому полягає його планувальна функція, яка виникає у 4-5-річ-них дітей. Вона є провідною особливістю мовного розвитку дошкільнят, який спочатку виявляється у мовленні вголос, а з часом переходить у внутрімовний.

    Егоцентричне  мовлення – звернене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності. Егоцентричне мовлення забезпечує планування діяльності: дитина формулює задум своєї діяльності, словесно фіксує отримані результати, знову намічає нові дії і здійснює їх.

    У дошкільному віці ускладнюються  зв'язки мислення і мовлення, формується узагальнювальна функція мовлення, у процесі реалізації якої мовлення використовується як інструмент мислення. Психологічний механізм цього явища полягає у фіксуванні у слові результату пізнавальної діяльності, закріпленні його у свідомості дитини.

    Інтеріоризація мовлення дитини, замінюючи практичну співпрацю з дорослими та їх допомогу, виконує регулятивну функцію мовлення. Це проявляється, наприклад, коли дитина, виконуючи певну діяльність, супроводжує свої дії словами. Спочатку ці слова вимовляються вслух, а згодом – у вигляді внутрішнього мовлення, завдяки якому відбувається фіксація результату діяльності, зосередження і збереження уваги дитини на окремих моментах діяльності і управління короткочасною і оперативною пам'яттю. У дошкільному віці з'являється саморегулятивна функція мовлення, коли мовлення переміщується з результату діяльності на її початок, не лише фіксуючи результати, а й передбачаючи їх. Нагромадження знань, участь у нових, складніших видах діяльності значно урізноманітнює, розширює коло спілкування дітей, що стимулює розвиток логічного мовлення – зв'язного висловлювання, об'єднаного єдиною думкою і побудованого з її урахуванням. У дошкільному дитинстві монологічне мовлення співіснує з діалогічним.

    Важливими аспектами мовного розвитку 5-6-річних дітей є усвідомлення мовної дійсності у процесі спеціально організованого навчання, набуття вміння викладати свої думки зв'язно, логічне перетворення міркувань на способи розв'язання інтелектуальних завдань, а мовлення – на інструмент мислення і засіб пізнання, інтелектуалізації пізнавальних процесів.

    Отже, у дошкільному віці мовлення розвивається надзвичайно інтенсивно. Це пов'язано  з ускладненням реальності дитини і  зміною її стосунків з дорослими  та однолітками.