Особливості розвитку психічних пізнавальних процесів в підлітковому віці

       Основними пізнавальними психічними процесами, які беруть участь в побудові образів  навколишнього світу, є : відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять.

       У зарубіжній психології психічні пізнавальні процеси людини вивчали такі вчені: Біне Альфред, Вундт Вильгельм, Гартлі Девід, Гельмгольц Герман,  Мілль Джон, Піаже Жан, Прістлі Джозеф, Фехнер Густав Теодор, Еббінгауз Герман, Юнг Карл і ін.

       Вивчення  психічних  пізнавальних процесів людини зарубіжними науковцями ґрунтувалося на різних принципах і підходах.  

       У  асоціативній психології відбувалося  розкладання всіх складних утворень свідомості на прості складові елементи і їх подальше асоціювання. У розумінні ассоционістов психічні процеси зв'язуються, об'єднуються один з одним самі, незалежно від усвідомлення нами істотних внутрішніх зв'язків самих предметів і явищ, віддзеркаленням яких ці психічні процеси є.

       Фехнер  Густав Теодор розробив ряд методів  непрямого виміру відчуттів, зокрема  три класичні методи виміру порогів.

       Гельмгольц Герман вніс істотний вклад в теорію сприйняття. Зокрема, в психології сприйняття розвивав концепцію несвідомих висновків, відповідно до якої актуальне сприйняття визначається звичними способами, що вже є у людини, за рахунок яких зберігається постійність видимого світу і в яких істотну роль грають м'язові відчуття і рухи. На основі даної концепції зробив спробу пояснити механізми сприйняття простору.

       Вільгельм Вундт заснував в Лейпцігському  університеті першу в світі лабораторію  експериментальної психології, яка  стала міжнародним центром досліджень в цій області. У цій лабораторії  вивчалися відчуття, асоціації, увага, час реакції на різні подразники.

       Еббінгауз Герман зумів реалізувати ідею про кількісне і експериментальне вивчення не лише простих психічних процесів, таких як відчуття, але і пам'яті. Вихідним матеріалом для цих досліджень послужили так звані безглузді склади — штучні поєднання мовних елементів (дві приголосні і явна між ними), що не викликають жодних смислових асоціацій. Склавши список з 2300 безглуздих складів, Еббінгауз експериментально, причому на самому собі, вивчав процеси заучування і забуває, розробивши методи, що дозволяли встановити особливості і закономірності пам'яті. Вивів «криву того, що забуває», що показує, що найбільший відсоток матеріалу забувається в період, наступний безпосередньо за заучуванням. Ета крива придбала значення зразка, за типом якого будувалися надалі криві вироблення навику, вирішення проблеми і так далі. Еббінгаузу також належить ряд важливих робіт по експериментальній психології, у тому числі роботи по феноменології зорового сприйняття.

       Біне  Альфред ввів поняття розумового віку як рівня інтелектуального розвитку. Займався розробкою таких проблем, як патологія свідомості і особи, розумове стомлення, понятійне мислення, індивідуальні відмінності процесів пам'яті. Одним з перших початків вивчення вищих психічних процесів в природних умовах.

       Піаже Жан детально проаналізував специфіку  дитячого мислення. Надалі звернув  особливу увагу на розвиток інтелекту. У своїх дослідженнях він прагнув  довести, що розвиток мислення пов'язаний з трансформацією зовнішніх дій  у внутрішніх через перетворення їх в операції. Значна частина досліджень в області інтелекту, проведених їм, була відбита в книзі «Психологія  інтелекту». [7, с. 23].

       Під організацією в інтелекті розуміється  його структурованість, тобто можливість в будь–якій інтелектуальній активності виділити щось ціле і елементи з їх зв'язками, складові це ціле. Піаже розробляє вчення про стадії розвитку інтелекту, яким присвячена більшість його досліджень.  

           1.3. Мислення як психічний пізнавальний процес 

       Мислення  відносне пізно стало предметом  експериментального дослідження. Довгий час вважалося, що мислення взагалі  може бути вивчене лише за допомогою  інтроспективного методу – самоспостереження. Зараз експериментальна психологія має в своєму розпорядженні цілий комплекс об'єктивних наукових методів – від спостереження і самоспостереження до лабораторного і реального експерименту, тестування розумових особливостей суб'єкта, психофізіологічних способів реєстрації розумових дій, їх моделювання. Саме під впливом експериментальних досліджень мислення розглядається зараз як процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення дійсності при обов'язковій участі мови (мови) [19, с. 104].

       Мислення  людини розвивається, його інтелектуальні здібності удосконалюються. До цього  виводу вже давно прийшли психологи  в результаті спостережень і вживання на практиці прийомів розвитку мислення. У практичному аспекті розвиток інтелекту традиційно розглядається  в трьох напрямах: філогенезі, онтогенетичному  і експериментальному. Аспект філогенезу передбачає вивчення того, як мислення людини розвивалося і удосконалювалося в історії людства. Онтогенетичний включає дослідження процесу і виділення етапів розвитку мислення впродовж життя однієї людини, з народження до старості. Експериментальний підхід до вирішення цієї ж проблеми орієнтований на аналіз процесу розвитку мислення в особливих, штучно створених (експериментальних) умовах, розрахованих на його вдосконалення [13, с. 47].

       Психодіагностика  індивідуальних особливостей мислення направлена на з'ясування особливостей мотиваційної сфери суб'єктів (сили і характеру мотивів, домінування  зовнішнього або внутрішнього, пізнавального  або непізнавального вигляду, соціальної адекватності), цілеспрямованості на близькі і далекі цілі, що визначають особливості стратегій, тимчасових динамічних властивостей (порівняєте надшвидке мислення із сповільненим або навіть загальмованим), зниження або спотворення рівнів узагальненості ознак, критичності мислення в діапазоні від дуже низькою, коли все приймається без якого-небудь критичного аналізу до надвисокої, коли все береться під сумнів і критику. У експеріментально-психологичеських дослідженнях виявлений ряд залежностей цих психодіагностичних показників від віку, підлоги, рівня освіти, емоційного стану, минулого досвіду, установок і соціальних чекань суб'єктів розумової діяльності [19, с. 216].

       Істотними для дослідження в області  психології мислення є питання складності і абстрактності висунутих гіпотез, перевірки їх на основі різних видів  висновків (у цих моментах психологія мислення найтісніше пов'язана з  логікою мислення), планерування і  оцінки результатів власної діяльності, повного, приблизного, часткового, правильного  і неправильного розуміння. Дослідження, що йдуть в цьому напрямі, і вже наявні результати дозволяють оцінювати мислення об'єктивними науковими методами, хоча загадок і невирішені проблеми залишається так багато, що лише в XXI ст можна буде отримати на них відповіді [1, с. 90].

       Мислення  є  предметом  вивчення  не лише в психології, але і в  інших науках: філософії, логіці, соціології, фізіології, кібернетики.

       У філософії мислення вивчається як суспільно-історичний процес, як родове мислення людства. На відміну від цього психологія вивчає індивідуальне мислення, обумовлене історичним розвитком. Філософія виявляє  цікавість до продукту пізнавальної роботи людини, тоді як психологію цікавить не сам продукт, а процес його породження.

       У логіці накопичений величезний запас  знань про основні форми мислення – поняття, думки, висновки – критерії їх систематизації і класифікації. Логіку цікавлять в основному  дійсне, правильне мислення, тоді як психологи  вивчають також випадки  неадекватного відтворення реальних подій, тобто помилки мислення, а також патологію мислення. На рівні логічного пояснення результатів мислення відбувається, по суті, абстрагування від суб'єкта; при  психологічному вивченні абстрагування від людини як реального активного суб'єкта розумового процесу неможливе.

       У соціології здійснюється аналіз історичного  розвитку мислення залежно від соціальної структури суспільства. У психології вивченням психологічних особливостей мислення людей різних епох (архаїчною, античною, середньовічною) займається відносно нова галузь науки – історична  психологія [24, с. 9].

       У фізіології мислення розглядається  як функція мозку, тому в основному  вивчаються мозкові механізми, що забезпечують  функціонування мислення. Психологи  використовують методичний апарат, розроблений  у фізіології для реєстрації реакцій  організму в процесі вирішення  завдань.

       У кібернетиці мислення вивчається як інформаційний процес; фіксується загальне і особливе в роботі ЕОМ і мисленні людини. У когнітивній психології мислення розглядається як процес прийому  і переробки інформації: виявляються  стратегії, покрокові прийоми (алгоритми, евристики) вирішення завдань і  ін. Загальна сфера інтересів кібернетиків і психологів – проблема «штучного  інтелекту» [24, с.12].

                                     ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 

       Психічні  процеси - процеси, що відбуваються в  голові людини і відбиваються в психічних  явищах, що динамічно змінюються.

       Психічні  процеси є базовою основою  людської психіки. Три різновиди  психічних процесів - пізнавальні, емоційні і вольові - утворюють в своїй  сукупності психічну діяльність людини [17, с. 198].

       Психічні  процеси, за допомогою яких формуються образи довкілля, а також образи самого організму і його внутрішнього середовища, називаються пізнавальними  психічними процесами. Пізнавальні  процеси - відчуття, сприйняття, мислення, уява, пам'ять - формують інформаційну базу, орієнтовну основу психіки. Саме пізнавальні психічні процеси забезпечують здобуття людиною знань про навколишній світ і про саме собі. Ці знання є тим чинником, який за наявності якої-небудь спонуки визначає вибір людиною одного з багатьох можливих, на кожен даний момент, напрямів руху і утримує рух в рамках цього напряму. Усвідомлювані людиною потреби також дани йому у формі знань, принаймні у формі знання про те, що він чогось хоче. Сама діяльність людини набуває цілеспрямованого, впорядкованого характеру, завдяки знанню про кінцевий її результат як про мету, що існує в свідомості, формі уявлення про якусь конкретну річ або форму абстрактної ідеї [17, с.201].

         Пізнаючи і перетворюючи світ, людина виявляє стійкі, закономірні зв'язки між явищами. Закономірності, внутрішні зв'язки явищ відбиваються в нашій свідомості опосередковано - в зовнішніх ознаках явищ чоловік розпізнає ознаки внутрішніх, стійких взаємозв'язків. Помічаючи зв'язки між явищами, встановлюючи загальний характер цих зв'язків, чоловік деятельностно освоює світ, раціонально організовує свою взаємодію з ним, він здійснює розумову діяльність - узагальнену орієнтацію в світі [17, с. 204]. 
 

            РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ МИСЛЕННЯ 

       2.1. Психофізіологічна природа розумового процессу 

       З фізіологічного боку процес мислення є складною аналітико-синтетичною  діяльністю кори великих півкуль  головного мозку. У здійсненні процесів мислення бере участь вся кора.

       Для процесу мислення перш за все мають  значення ті складні тимчасові зв'язки, які утворюються між мозковими  кінцями аналізаторів.

       Оскільки  діяльність окремих ділянок кори завжди детермінується зовнішніми роздратуваннями, остільки що утворюються при одночасному  збудженні цих ділянок кори нервові  зв'язки відображають дійсні зв'язки в  речах. Ці що закономірно викликаються зовнішніми подразниками зв'язку і  складають фізіологічну основу процесу  мислення.

         «Мислення, - говорив І. П. Павлов, - ...нічого іншого не представляє,  як асоціації, що спершу елементарні,  такі, що стоять у зв'язку із  зовнішніми предметами, а потім  ланцюги асоціацій. Значить, кожна маленька, перша асоціація — це є момент народження думки» [27, с. 78].

       Виникають ці асоціації перш за все під впливом  первосигнальних подразників, що викликають відповідні ним відчуття, сприйняття і уявлення про зовнішнє довкілля. Реальні взаємодії і взаємозв'язки цих подразників обумовлюють  собою виникнення відповідних тимчасових нервових зв'язків першої сигнальної системи.

       У здійсненні процесу мислення беруть участь нервові процеси в мовних центрах кори. Мислення спирається не лише на первосигнальні зв'язки. Воно обов'язково передбачає діяльність другої сигнальної системи в її нерозривному зв'язку з першою сигнальною системою. Подразниками тут виступають вже не конкретні предмети навколишнього світу і їх властивості, а слова. Мова, будучи безпосередньо пов'язаною з мисленням, дозволяє відобразити в словах взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ, тому що слова є не просто заступниками, сигналами предметів, а узагальненими подразниками [27, с. 80].