Гіпноз

     Всі позитивні зміни в структурі  особистості пацієнта, в його уявленнях, емоціях чи поведінці повинні  бути наслідком навчання, що виникає під час гіпнозу, а не прямим результатом конкретного гіпнотичного навіювання. Гіпноз не стільки створює для пацієнта нові можливості, що забезпечує доступ до існуючого у нього досвіду, здібностям, знанням, потенціалу, допомагаючи більш ефективному їх використанню. Гіпноз дозволяє проводити психотерапію на несвідомому рівні. Сам Еріксон називав свій терапевтичний стиль натуралістичним або утилізаційним підходом. Основний принцип даного підходу полягає в тому, що необхідно використовувати будь-які переконання, цінності, установки, емоції або форми поведінки, притаманні пацієнту, щоб викликати у нього переживання, що сприяють психотерапевтичним змінам. Терапевтичний вплив значною мірою полегшується, якщо гіпнотерапевт занурюється в міжособистісний зовнішньо-орієнтований транс (цей аспект поведінки гіпнотерапевта докладно розроблений Гіллігеном), в якому вся його увага поглинена пацієнтом. Використання в трансі ідеомоторного сигналінгу (мимовільні рухи пальців, похитування голови), а потім автоматичного малюнка і автоматичного письма за аналогією зі сновидіннями і фантазіями відкриває прямий доступ до розуміння несвідомого. У процесі гіпнотерапії поступово пацієнт стає готовим до того, щоб сталося перенесення психо-терапевтично значущого навчання з несвідомого рівня на свідомий.

     Еріксоном розроблений ще один з важливих психотерапевтичних підходів - гіпнотична проекція пацієнта в уявне успішне майбутнє з  подальшим аналізом його реакцій  і переживань, що призвели до такого результату. Потім слідує постгіпнотичне навіювання несвідомого, за допомогою якого пацієнт здійснює всі ті конкретні речі, які, як несвідоме вже показало, приведуть до успіху. Цей процес, на думку Хейвенса, і є найбільш суттєвим аспектом підходу Еріксона. Активно використовується також можливість в гіпнозі занурення в минулі події. Це переміщення в просторі і часі дають можливість пацієнтові повторно пережити у регресії минулу патогенну подію і відреагувати на неї більш конструктивним чином, ніж було у вихідному положенні. При цьому важливо захистити пацієнта від болю спогадів за допомогою дисоціативної відстороненості від пережитого чи за допомогою амнезії. Дисоціація, відстороненість чи відділення суб’єктивного від об’єктивного - ще одна з гіпнотичних форм, часто використовуваних Еріксоном. Диссоціативна стратегія корисна для успішності деяких специфічних форм навчання (наприклад, анестезії чи емоційної об’єктивності), дозволяє проводити психотерапевтичні дії без участі опору і заважають суб’єктивним реакціям. Метод «розсіяння», або вбудованих навіювань, також широко застосовується Еріксоном. Вбудовані навіювання (наприклад, фраза «подолай це»), недоступні свідомому сприйняттю з позиції віднесення до себе і запам’ятовується в підсвідомості пацієнта, можуть бути використані не тільки в рамках формального гіпнозу, а й застосовані в ході будь-якого психотерапевтичного спілкування. Легке зміна гучності під час виголошення вбудованого навіювання, встановлення невеликих пауз перед навіюванням і після нього, згадка імені пацієнта - все це сприяє посиленню впливу розсіяних навіювань [11, 95].

     Еріксон вважається неперевершеним майстром використання метафоричних історій в лікувальних  цілях. Він разом з Россі припустив, що оскільки симптоми емоційного походження є повідомленнями мовою правої півкулі, то використання метафор дозволить прямо спілкуватися з правою півкулею, тобто з несвідомим на його власній мові. Події метафоричної історії повинні чимось нагадувати події актуальної проблеми пацієнта і мати вирішення цієї проблеми. Це можуть бути історії про інших пацієнтах, притчі і казки, події з життя, але можуть бути і нові метафори, сконструйовані гіпнотерапевтом для даного пацієнта і містять в собі приховані від свідомого контролю натяки на способи вирішення його проблеми.  

     Мілтон  Еріксон не створював надуманих теоретичних побудов; будучи уважним і тонким спостерігачем, він в самому житті знаходив численні терапевтичні можливості, вхоплював їх суть і в «очищеному» вигляді повертав в життя у формі прийомів і методів гіпнотерапії. Саме тому еріксоновська гіпнотерапія є відкритою системою, яка продовжує розвиватися, вдосконалюючи свої техніки, більше того, вона дає можливість створення нових технік. На сьогоднішній день еріксоновська гіпнотерапія є однією з найбільш ефективних і економічних терапевтичних практик. Володіння техніками еріксонівського гіпнозу дає можливість успішно працювати з широким спектром психологічних, соматичних і психосоматичних проблем.

     Гіпноз  Еріксона широко використовується при  проведенні тренінгів з нейролінгвістичного програмування. На сьогоднішній день досить багато фахівців у сфері психології, маркетингу, психіатрії, торгівлі можуть використовувати даний вид гіпнозу в своїй роботі.

ВИСНОВКИ

     Гіпноз  – це тимчасовий стан свідомості, що характеризується звуженням його обсягу і різким фокусуванням на змісті навіювання, що пов’язано зі зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості. Стан гіпнозу настає в результаті спеціальних впливів гіпнотизера або цілеспрямованого самонавіювання.

     Наукова гіпнологія бере початок з середини XIX ст., хоча практичне використання гіпнозу має багатовікову історію. Термін гіпноз вперше був застосований англійським хірургом Бредом. Істотний внесок в науку про гіпноз внесли такі зарубіжні вчені: Шарко, Бернгейм, Веттерстранд, Крафт-Ебінг, Форель. У нашій країні теоретичні та практичні аспекти застосування гіпнозу в лікувальних цілях вивчали В.Я. Данилевський, А.А. Токарський, В.М.Бехтерєв, І.П. Павлов та їх численні учні та послідовники.

     Теоретична  розробка механізмів гіпноза пов’язана насамперед з іменами І.П. Павлова і З. Фрейда. Павлов і його учні вважали, що фізіологічною основою гіпнотичного стану є процес гальмування, що виникає в корі великих півкуль головного мозку. Зміна екстенсивності та інтенсивності гальмівного процесу виражається в різних стадіях гіпнозу. За І. П.Павловим, гіпноз - це частковий сон, стан, перехідний між неспанням і сном, при якому на тлі загальмованих у різного ступеня ділянок мозку зберігається «сторожовий» пункт в корі великих півкуль, що забезпечує можливість взаємозв’язку між гіпнотизуючим і гіпнотізіруємим.

     У психоаналітичних теоріях гіпнозу спочатку акцентувалася увага на задоволенні інстинктивних бажань людини. З цієї точки зору гіпнотичний стан виникає під впливом особливого роду переносу. В останні роки гіпноз розглядається переважно з позицій психології «Я». В експериментальній психології існують також концепції, що надають значення в гіпнозі соціо-культурним факторам, чиннику взаємин, сенсомоторним феноменам. До теперішнього часу розрив, який розділяв фізіологів, психоаналітиків і психологів-експериментаторів у розумінні природи гіпнозу починає зменшуватися, спостерігаються спроби формування інтегративних психофізіологічних поглядів на сутність гіпнозу.

     У нашій роботі ми розглянули специфіку  використання гіпнозу Месмером і Еріксоном, і дійшли таких висновків.

     Лікувальний метод Месмера полягав у зануренні  хворих у трансовий сон за допомогою навіювання, пасів, прогладжувань, музики та спеціального ритуалу. Метод Месмера вперше в Європі поєднав у собі лікування трансом і лікування випромінюваннями очей і рук лікаря. Основним досягненням Месмера була не його теорія, а розроблений ним метод занурення в транс, який він пов’язав з сомнамбулізмом.

     Заслуга Месмера була величезна, він перший з учених-європейців свідомо з’єднав разом два найбільш ефективних медичних методів - трансове лікування і біоенергетичне лікування.

     Одне  з геніальних досягнень Мільтона Еріксона полягає в тому, що він  визначив: кожна людина час від  часу впадає в мимовільний транс, кожна людина має таку ж потребу в трансі, як і у сні. Для Еріксона гіпнотичний транс, в який він вводив пацієнта, був тим необхідним станом людської психіки, в якому підсвідомість може зробити ту внутрішню реорганізацію психіки, яка дозволить пристосуватися до необхідної дійсності. Еріксон вірив у силу підсвідомості. Всі його успішні методи базуються на впевненості, що в підсвідомості людини є всі необхідні ресурси для одужання або зміни особистості, а, отже, і самої долі.

     Характерною особливістю еріксонівського гіпнозу є використання непрямого підходу, що дозволяє обходити можливий опір і надавати терапевтично орієнтований вплив. Еріксон показав терапевтичність гіпнотичного трансу - сам факт перебування в трансі вже є корисним для вирішення безліч проблем, крім того, він розробив безліч тонких і елегантних методів, що дозволяють здійснювати в трансі терапевтичну роботу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Беккио Ж., Жюслен Ш. Новый гипноз. Практическое руководство. – М.: Класс, 1997. – 160 с.
2. Беккио Ж., Росси, Э. Гипноз XXI века. – М.: Класс, 2003. – 272 с.
3. Бехтерев В.М. Гипноз, внушение, психотерапия и их лечебное воздействие // Вестн. знания. – СПб. – Вып. 4. – 234 c.
4. Гиллиген С. Терапевтические трансы. Руководство по эриксоновской гипнотерапии. – М.: Класс, 2005. – 416 с.
5. Глива Є. Вступ до психотерапії. – К.: Острог, 2004. – 530 с.
6. Годэн Ж. Новый гипноз. Введение в эриксоновскую гипнотерапию. – М.: Изд-во ин-та психотерапии, 2003. – 298 с.
7. Гордеев М.Н. Классический и эриксоновский гипноз. Практическое руководство. – М.: Медицина, 2005. – 240 с.
8. Горин С.А. А пробовали вы гипноз?. – СПб.: Лань, 1995. – 208с.
9. Гримак Л.П. Моделирование состояний человека в гипнозе. – М.: Наука, 1978. – 270 с.
10. Зейг Дж. К. Испытание Эриксоном. Личность мастера и его работа. – М.: Класс, 1999. – 192 с.
11. Зейг Дж. К. Терапевтические характеристики эриксоновского воздействия. // Эволюция психотерапии. – Т.4. – М.: Класс, 1998. – С. 83 – 108.
12. Кандиба Д.В. Техніка гіпнозу «СК». – СПб.: Манм Юнеско, 1989. – С.133–136
13. Кинг М., Цитренбаум Ч. Экзистенциальная гипнотерапия. – М.: Класс, 1998. – 176 с.
14. Кроль Л. Образы и метафоры в интегративной гипнотерапии. – М.: Класс, 2001. – 65 с.
15. Лебединский М. С. Очерки психотерапии. – М.: Медицина, 1972. – 287 с. 
16. Павлов И.П. Полн. собр. соч. – 2-е. изд. – Т. 3. – Кн. 1–2. – М., 1951.
17. Петленко В.П. Основи валеології. Книга друга. – К.: Олімпійська література, 1998. – 360 с.
18. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б. Д. Карвасарского. – 3-е изд., перераб. и доп. – СПб.: Питер, 2006. – 458 с.
19. Рожнов В.Е. Гипнотерапия // Руководство по психотерапии. 3-е изд. –Ташкент, 1985. – С. 176–177.
20. Рожнов В. Е. Гипноз в медицине. – М.: Медгиз, 1954. – 118 с.
21. СлободяникА. П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К., 1982. – 376 с.
22. Тукаев Р.Д. Гипноз. Механизмы и методы клинической гипнотерапии – М.: Медицинское информационное агентство, 2006. – 446 с.
23. Хейвенс Р. Мудрость Милтона Эриксона. – М.: Класс, 1999. – 400 с.
24. Хейли Дж. Необычайная психотерапия. Психотерапевтические техники Милтона Эриксона. – СПб.: Белый кролик, 1995. – 381 с.
25. Хейли Дж. О Милтоне Эриксоне. – М.: Класс, 1998. – 240 с.
26. Эриксон Б.Э. Новые уроки гипноза. – М.: Класс, 2004. – 208 с.
27. Эриксон М. Мой голос останется с вами. – СПб.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2005. – 352 с.
28. Эриксон М. Стратегия психотерапии. – СПб: Речь, 2002. – 512 с.
29. Эриксон М., Росси Э., Росси Ш. Гипнотические реальности. Наведение клинического гипноза и формы внушения. – М.: Класс, 2005. – 352 с.
30. Эриксон М.Г., Росси Э.Л. Человек из февраля. Гипнотерапия и развитие самосознания личности. – М.: Класс, 1995. – 432 с.