Гіпноз

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Гіпноз  та його психологічні механізми від  Месмера до Мільтона Еріксона 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Феномен гіпнозу в медико-психологічному вимірі минулого і сьогодення

1.1. Історичний  аспект вивчення і використання  гіпнозу в психотерапії

1.2. Теорії вивчення гіпнозу

РОЗДІЛ 2. Специфіка гіпнозу Месмера та Мільтона Еріксона

2.1. Месмер  і його метод занурення в транс

2.2. Особливості  гіпнозу Еріксона

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

     Актуальність  даної теми визначається зростаючим інтересом до проблеми гіпнозу не тільки з боку лікарів та інших фахівців, а й широкого кола читачів. Питання гіпнозу і навіювання мають важливе значення в практиці сучасної психотерапії, у педагогічній діяльності, в системі управління, а також у спілкуванні між людьми: у сім’ї, колективі, суспільстві. В даний час гіпноз розглядається як тимчасовий стан звуження свідомості, викликаний шляхом концентрації уваги, завдяки дією гіпнотизера (гетерогіпноз) або впливу на власну особистість (аутогіпноз) і обумовлене підвищеною сугестивністю, що проявляється в зміні рівня мислення, вольового контролю та емоційного настрою.

     Довгий  час гіпноз вважався якимось містичним  і незрозумілим для широких мас  людей явищем, тому багато хто з  нас намагалися уникати людей, які  володіють гіпнотичними здібностями, але незабаром Мілтон Еріксон представив всьому світу свій метод підходу до даної проблематики, завдяки чому довів корисні властивості гіпнозу. Гіпноз Еріксона був вперше у світі визнано одним з ефективних способів вирішення психологічних, соматичних і психосоматичних проблем людини.

     Джеффрі Зейг, голова Інституту Еріксона в  Феніксі, і Ернест Россі - два основних дослідника Еріксонівського гіпнозу, які написали багато робіт з цього  питання. Зейг і Россі зберегли для  нас творчу спадщину Еріксона. Їх внесок оцінений тисячами психологів, психіатрів та інших практиків в усьому світі, тими, хто використовує недирективно-дозвільний метод Еріксона.

     Мета  дослідження – проаналізувати історичні аспекти розвитку теорій гіпнозу.

     Об’єктом дослідження виступає феномен гіпнозу в психотерапії.

     Предметом дослідження – гіпноз та його психологічні механізми від Месмера до Мільтона Еріксона.

     Для досягнення мети дослідження передбачено  виконання наступних завдань:

     1) вивчити та проаналізувати історичний аспект вивчення і використання гіпнозу в психотерапії;

     2) описати основні теорії вивчення гіпнозу;

     3) вивчити метод Месмера занурення в транс;

     4) з’ясувати особливості гіпнозу Еріксона.

     Методи  дослідження: аналіз, осмислення й узагальнення психологічної та медичної літератури з проблеми дослідження гіпнозу.

 

РОЗДІЛ 1. Феномен гіпнозу в медико-псіхологічному вимірі минуло і сьогодення

1.1. Історичний аспект  вивчення і використання гіпнозу в психотерапії

     Гіпноз - це реально існуючий феномен, давно  визнаний і використовується офіційною медициною. Гіпноз - стан зміненої свідомості, або трансу, в який людина (суб’єкт) вводиться іншою людиною (гіпнотизером) за допомогою навіювання. Гіпноз - це стан, в якому свідомість суб’єкта як би тимчасово відключається, зникають фільтри критичного мислення, а команди гіпнотизера впливають безпосередньо на підсвідомість [2, 11].

     Гіпнотичний транс - це змінений стан свідомості з  звуженим фокусом уваги. Коли в цьому фокусі виявляються слова гіпнотизера, свідомість ставиться до них як до власних продуманих рішень. Якщо гіпнотизера немає, то в стані трансу активізується уява. Виникаючі образи сприймаються як реальність.

     На  основі численних дослідів, спостережень і досліджень В.М.Бехтєрєв розвинув уявлення про гіпноз як про своєрідну видозміну звичайного природного сну. Він вказував на те, що: «гипноз - это частичный сон, при котором среди моря залитых торможением спящих нервных клеток мозга остается небольшой островок клеток бодрствующих, возбужденных, настроенных на восприятие определенного раздражителя» [3, 34]. Створюється такий вид сну особливими штучними умовами. Велику роль при настанні гіпнотичного стану відіграє словесне навіювання, а також ряд фізичних подразників, які сприяють зануренню людини в гіпнотичний стан. Слабкі фізичні подразники, наприклад, поглажування, тихий шепіт, ритмічне, легке постукування, на його думку, можуть сприяти швидкості усипляння, а іноді і викликати гіпнотичний сон без всякого словесного навіювання. Зануренню в гіпнотичний транс сприяють також: нерухомий стан людини, яка піддається гіпнозу, одноманітність і монотонність (спеціальна музика, шум прибою, прислухання до дихання і биття серця), зосередження на якому-небудь нерухомому предметі, і найважливішим чинником для потрапляння в гіпнотичний транс є довіра і очікування цього стану. Гіпнотизер повинен домогтися незаперечного авторитету в очах людини, яку гіпнотизують, причому це може бути як авторитет, заснований на вірі в те, що гіпнотизер здатний допомогти, так і авторитет, заснований на страху.

     Гіпноз - основа цілого ряду окультних феноменів. Відомий ще в Стародавньому Шумері, він є знаряддям чаклунів, відьом і шаманів всього світу. На гіпнозі будувалася система язичницьких пророкувань античного світу. Разом з цим, гіпноз - одне з тих окультних понять, які визнаються сучасною наукою. Якщо Павлов визначав гіпноз як частковий сон, пов’язаний з гальмуванням кори головного мозку, то сучасні вчені встановили, що гіпноз не має відношення ні до однієї з стадій глибокого сну і не пов’язаний з гальмуванням кори головного мозку. Чіткого і зрозумілого пояснення таких понять як «навіювання» і «гіпноз» на даний момент не існує. Ось як описує ці категорії В. Райков, керівник лабораторії гіпнології і психопрофілактики в Росії: «Под внушением мы понимаем некий аспект общения между людьми. А под гипнозом - лавинообразное увеличение внушаемости испытуемых, когда внушающее воздействие врача становится вдруг всесильным и оборачивается сверхвнушаемостью для пациента... Это резервное состояние психики, нервной системы, и есть гипноз» [20, 42].

     Гіпноз  використовувався протягом тисячоліть. У стародавніх санскритських  літописах існують докази використання зцілювального трансу і існування  зцілювальних храмів в Індії. Старовинні єгипетські папірусні сувої розповідають нам про храми для зцілювального сну і введення в стан трансу з метою лікування.

     В античному світі на гіпнотичному трансі будувалася частина язичницьких  пророкувань. Сучасники дорікали давньоримському філософу Апулею в тому, що він для пророкувань приводив у стан трансу своїх рабів. Споконвіку гіпнотичні стани практикують маги, чаклуни і шамани всього світу, при цьому багато хто використовує ритмічні удари бубна, подібно сибірським шаманів і африканським чаклунам. Але все ж усі сучасні вчені вважають першим психотерапевтом доктора Месмера. Вони відзначають, що «всі сучасні психотерапевтичні методи і частина психологічних проблем сходять безпосередньо до Месмера» [12, 133].

     Франц Антон Месмер виступав з теорією «тваринного магнетизму». Відповідно до цієї теорії, за допомогою магнетичних пасів з тіла гіпнотизера вилітають флюїди, які надають цілющу дію. Чутки про нього були неймовірні - його вважали чарівником, чорнокнижником і посланцем диявола. Не менш неймовірні були і його справи. Він вселяв людям, що ті знаходяться в льодах або на морі, і вони при цьому замерзали або чули шум хвиль. Він знеболював тканини людини, «заряджав» воду і різні предмети. Слава його була надзвичайна. Як тільки він виходив на вулицю, натовпи хворих кидалися до нього, щоб тільки доторкнутися до його одягу. У 1784 році Паризька академія наук, вивчивши на прохання самого Месмера його експерименти і не знайшовши розумного пояснення, оголосила магнетизера шахраєм і шарлатаном.

     Продовжив справу Месмера його учень, маркіз де Пюісегюр, відкривши явища постгіпнотичного навіювання і сомнамбулізму, експериментуючи на своїх селян. Він ввів термін «сомнамбула», «людина, що гуляє у сні». Маркіз де Пюссегір вів цей термін після того як виявив, що пацієнти в стані глибокого трансу могли самостійно пересуватися [12, 134].

     Разом з ним гіпнологією займався абат Фаріа, який відкрив, що без навіювання не буває магнетизування. Він також відкрив знаменитий прийом, в ході якого лікар наказує пацієнтові спати. Абат до 15 років жив у Індії і сам був нащадком браміна. У Римі Фаріа отримав ступінь доктора теології. Як таємний революціонер, побував у в’язницях Італії, Португалії, Франції. За участь у «змові в ім’я рівності» був арештований і провів 17 років в замку Іф. Після виходу на свободу проводив сеанси магнетизму в Парижі, намагався поєднати вчення йогів з магнетизмом Месмера. Після заборони з боку церкви припинив сеанси і розкаявся в гріхах. Отримавши маленький церковний прихід, абат Фаріа порушив заборону і написав книгу «Про причини ясного сну, або дослідження природи людини, написана абатом Фаріа, браміном, доктором теології» [8, 10].

     У 1840 року молодий лондонський хірург Джеймс Брейді пішов подивитися демонстрацію месмеризму під назвою Ля Фонтейн. Брейді під час сеансу помітив, що очі пацієнта залишалися відкритими, і погляд його був прикутий до лікаря. Брейді зазначив, що для виникнення стану трансу дуже важливо, щоб погляд пацієнта був сконцентрований. Він ввів новий термін, щоб описати стан сконцентрованості, зосередженості, і термін цей був нейрон-гіпноз. Брейді вирішив, що месмерізм не включає передачу енергії. Він припускав, що месмерізм працює просто завдяки навіюванню, яке викликає стан трансу у пацієнта.

     У 1843 році Джеймс Брейді написав першу  книгу з гіпнозу, яка називалася «Нейріпнологія». У цій книзі він стверджував, що саме фіксація на одній точці або ідеї і є причиною виникнення гіпнотичного стану. Цікавий також той факт, що Брейді пізніше вирішив, що термін гіпноз - неправильний і намагався поміняти його на назву моноідеаізм, яке не прижилося, так само, як і нейріпнологія.

     У той же самий час Джеймс Есдейл, британський лікар, що працював в  Індії, опублікував книгу месмерізм. Есдейл підкреслював користь месмеризму у процесах контролю над болем і позбавлення від болю. Він розвинув свої техніки до появи хлороформу в якості анестетика, який пізніше буде широко використовуватися в хірургії. Есдейл провів більше 500 операцій, багато з яких без хлороформу були надзвичайно болючі і виявив, що багато хто з пацієнтів виліковувалися в терміни, більш короткі в порівнянні зі звичайним періодом одужання. Деякі лікарі не вірили заявами Есдейла і, коли він повернувся з Індії, його мало не виключили з Британської Медичної Корпорації за твердження, що месмерізм може використовуватися для контролю над болем. Але після відкриттям хлороформу дослідження з контролю над болем припинилися.

     На  початку 1860-х років П’єр Жане, Альфред Біне і Шарль Фере почали використовувати глибокий транс для створення феномену гіпнозу. Ранні експерименти мали вражаючий успіх. Наприклад, гіпноз використовувався для того, щоб з його допомогою викликати органічне ушкодження руки експериментатора і потім змусити це пошкодження зникнути. Ці ранні дослідження мали приголомшливе вплив на уявлення про способи лікування тіла. Так як підсвідомість управляє тілом, гіпноз веде нас до дивовижних можливостей фізичного лікування.

     У 1864 році лікар на прізвище Лебо, в  місті Нансі, Франція, розробив систему  терапії з використанням гіпнозу. Він вважав, що навіювання відіграє основну роль у процесі гіпнотизації. Намагаючись досягти найкращих результатів, він удосконалив спосіб гіпнотизації і переконався у великій дієвості цього виду лікування. Професор Бернгейм став одним з найзапекліших прихильників і пропагандистів цього методу і опублікував монографію, в якій проголошував доцільність лікування гіпнозом. Разом з великою групою вчених, він приступив до широкого дослідження гіпнозу і пов’язаних з ним явищ. Бернгейм - перший вчений, який вказав на існування психологічного феномена - навіювання в «бодрствующем» стані через механізм самонавіювання. Лебо зі своїм колегою Бернхеймом заснували Школу Гіпнозу в Нансі [5, 123].

     Особливої ​​уваги заслуговує знаменитий невролог свого часу Жан Мартен Шарко (1825-1893), діяльність якого була пов’язана з паризької лікарні Ля Сальпетрнер. Шарко, захоплений методом гіпнозу, провів експерименти з хворими з ознаками істерії, сформулювавши на підставі отриманих результатів абсолютно неправильний висновок про те, що відбувалося. Шарко читав свої знамениті лекції, які слухали не лише студенти, а й лікарі, що з’їжджалися з багатьох країн Європи. При вході хворого в лекційний зал лунав різкий удар гонгу або пронизливий звук величезного камертона чи раптово спалахувало сліпуче світло. Хворий застигав, немов кам’яна статуя. Шарко виділив три характерні стадії гіпнозу, з яких найбільший інтерес представляє найглибша – сомнамбулічна стадія. Шарко вважав, що підвищена сугестивність взагалі складає головну рису хворих істерією, тому явища гіпнозу відносяться до патологічного стану.

     Інше  невірне фізіологічне пояснення гіпнозу дав професор Р.Хайденхайн. Він вважав, що фіксація очей на точці під час гіпнотизації паралізує на певний час діяльність вищих нервових центрів і призводить до того, що даний індивід стає жертвою автоматичних дій.