3. Шляхи вдосконалення  функціонування ринку  капіталу в Україні.

    Процес  розвитку ринку капіталу має відбуватися  за такими основними напрямами: узгодження темпів розвитку фінансового і реального секторів економіки; проведення фундаментальної реформи чинної системи фінансового регулювання і контролю (насамперед, для попередження кризових ситуацій), вдосконалення механізмів підтримки НБУ фінансових інститутів у частині надання ліквідності й компенсаційного фінансування.

    Першочергової уваги потребують наступні підсистеми ринку капіталу:

    а) система корпоративного управління;

    б) система фінансової звітності;

    в) система оцінки й управління ризиками (зокрема, поширюється думка про невідворотністьперегляду окремих норм Базеля–2);

    г) нагляд і регулювання за тими установами іінститутами ринку, які здійснюють роботу по перенесенню ризиків [34, с. 28].

    Участь  держави у формуванні конкурентного ринку капіталу має базуватися на двох головних регулюючих процесах:

• управління конкуренцією між цінними паперами шляхом поширення альтернативних фінансових інструментів, що пропонуються урядом, банками, небанківськими фінансовими організаціями та установами;
• управління конкуренцією на кредитному ринку за рахунок становлення небанківських кредитних інститутів, розширення переліку інвестиційних інструментів і фінансових послуг, розвиток альтернативних систем кредиту, що полегшить вибір для індивідуальних інвесторів між послугами банківських і небанківських інститутів.

    Таким чином, ключова роль у регулюванні  ринку капіталу на поточному етапі має належати НБУ і полягати в такому:

• встановленні пруденційних правил формування нормативно–законодавчої бази, розбудові інфраструктури ринку капіталу;
• ліцензуванні та нагляді за функціонуванням учасників ринку капіталу;
• проведенні перевірок фінансових інституцій;
• стягуванні штрафів і застосуванні санкцій за недотримання основних правил, що регламентують проведення операцій;
• зборі, обробці й аналізі інформації для оцінки ситуації та інформуванні суспільства щодо стану ринку капіталу [38, с. 18-23].

    Організація нагляду НБУ за функціонуванням  ринку капіталу як складової фінансового ринку має будуватися за принципом, що усі види фінансових ризиків та інші фінансові процеси і явища є предметом правил, однакових для всіх сегментів фінансового ринку. Це необхідно для обмеження масштабів регуляторного арбітражу. Водночас за максимально можливої уніфікації правил для всіх секторів фінансового ринку, НБУ має врахувати специфічні особливості кожного із сегментів. Наприклад, при вирішенні проблеми узгодження моделі розвитку банківської системи та фондового ринку слід виходити з того, що у перспективі ринок капіталу повинен стати основним джерелом довгострокових ресурсів, хоча на поточному етапі розвитку ключову роль відіграватиме банківська система.

    Дотепер в Україні розвивалася модель розвитку банківського сектору, котра базувалася на універсалізації банківської діяльності та стримувала ефективний розвиток спеціалізованих установ ( насамперед, інвестиційних і регіональних банків). Криза виявила природні межі фінансових конгломератів. Зокрема, модель універсального банку, котра поєднує страхову, інвестиційну, роздрібну складову, виявилася не спроможною протистояти кризовим впливам (наприклад, «Citigroup»). Том у тенденція до загальної примітивізації фінансових інститутів, і частково фінансових інструментів є неминучою. Так само невідворотною є хвиля злиття і поглинань, що зумовить формування великих фінансових конгломератів, зокрема на транснаціональному рівні. Зважаючи, що в умовах недостатньої капіталізації ринків країн, які розвиваються, універсальні банки все ще матимуть достатній потенціал зростання ефективності і/або маси прибутку, можна припустити, що в Україні певний час збережеться тенденція до універсалізації банківської діяльності, що вимагає:

    1) підтримки стабільності банківської системи;

2. чіткого врегулювання відносин власності між банками та інвестиційними компаніями.
3. введення ліцензування фінансових і пенсійних продуктів (випуск цінних паперів, здійснення банківських розрахунків, надання послуг фондами взаємодопомоги, страхування життя та пенсій).

    Відокремлення інвестиційних фондів від банків необхідно для послаблення конфлікту інтересів між окремими учасниками ринку капіталу, децентралізації фінансового менеджменту і посилення конкуренції.

    Тим часом, численні проблеми банківського сектору вимагають спрямування зусиль органів державного управління на пошук і використання незадіяних джерел фінансових ресурсів з метою капіталізації, відновлення довгострокового кредитування, підтримання ліквідності банківської системи та своєчасної сплати зовнішніх боргів.

    До  фінансових ресурсів, які можуть бути використані як потенційне джерело середньо– і довгострокових пасивів банківської системи слід віднести:

• кошти, вилучені населенням з банківської системи;
• кошти державного бюджету;
• надмірні вкладення в іноземні активи компаній і банків, що у такий спосіб хеджують валютні ризики за недостатнього розвитку строкового валютного ринку;
• кошти в накопичувальній пенсійній системі [12, с. 21-25].

    Їх  вивільнення нерозривно пов’язане  із задіянням інституційних «ресурсів». До цих ресурсів відноситься нереалізований потенціал організаційно–інституційного розвитку ринку ка піталу, а саме:

• ринку корпоративних облігацій, що з початком тенденції до стабілізації потенційно здатний стати інструментом перетворення «коротких вкладень» банків у «довгі позики» компаній;
• ринку синдикованого кредитування, що здатний стати інструментом акумуляції ресурсів невеликих вітчизняних банків–кредиторів для фінансування значних позик;
• ринку міжбанківського кредиту, що дозволяє знизити потреби банків у накопиченні непрацюючих ліквідних активів і використати вивільнені засоби для розширення кредитної пропозиції;
• ринку кредитування операцій по злиттю і поглинанню в банківському секторі, що потенційно здатний стимулювати процеси рекапіталізації;
• строковий валютний ринок дозволяє хеджувати валютні ризики і тим самим збільшувати вкладення банків у гривневі активи [11, с. 17-22].

    Вивільнення і спрямування зазначених ресурсів на вирішення проблем банківського сектору має підкорюватися завданню нарощування довгострокових ресурсів банківської системи, що потребує заходів за такими напрямами:

• розвитку механізмів рефінансування (передусім, довгострокового), збереження нульової норми резервування за довгостроковими зобов’язаннями банків;
• активний розвиток фінансових інструментів, котрі дозволяють реалізувати державні інвестиційні програми (інфраструктурні облігації) та механізми рефінансування цих облігацій;
• забезпечення рівності доступу до рефінансування всіх банків, незалежно від їх розміру;
• доповнення механізму довгострокового рефінансування обмеженнями на використання наданих коштів з метою виключення істотних інфляційних наслідків, а саме:
• надання рефінансування комерційним банкам під заставу векселів платоспроможних підприємств реального сектору економіки, насампе ред, тих секторів, які здатні стати основою нового технологічного устрою;
• рефінансування валютних кредитів, виданих українськими банками українським компаніям на купівлю імпортних технологій або обладнання;
• рефінансування частини валютних кредитів, виданих українськими банками фізичним особам, за умови використання наданих коштів на цілі капіталізації;
• рефінансування експортних кредитів, наданих вітчизняними банками.

    Запорукою успішності державних заходів є  дотримання наступних принципів [12, с. 21-25]:

• передбачуваність на основі використання міжнародних стандартів за визнання можливості відхилення від них відповідно до національних особливостей;
• узгодженість між стратегією та практикою регулювання, тобто державні заходи мають здійснюватися у руслі загальної стратегії, але адекватно поточній ситуації;
• інформаційна відкритість та публічна зрозумілість, що базуються на регулярному оприлюдненні інформації;
• координування дій усіх органів державного управління і законодавчої влади, що мають повноваження у сфері регулювання ринку капіталу. Це дозволить вдосконалити законодавчу базу у напрямі створення кращих умов для ведення інвестиційного бізнесу;
• співробітництво з асоціаціями професійних дилерів у частині запровадження внутрішніх систем регулювання і корпоративної практики;
• постійне вдосконалення систем ризик–менедж менту та кризового менеджменту;
• тісне співробітництво з іншими державами, що дозволить підтримати баланс між внутрішнім та зовнішнім наглядом за функціонуванням ринку капіталу.

    Таким чином, система антикризових заходів НБУ набуде нової якості: пріоритетним завданням стане не просто виживання в умовах кризи, а й якісне оновлення ринку капіталу, а на основі інтеграції стратегій розвитку банківського сектору і ринку цінних паперів буде отримано синергічний ефект, який стане основою створення потужного ринку капіталу України.

Висновки

    Ринок капіталу - це ринок, чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку  існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок..

    Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих  ринків капіталу, але ті проблеми, які  постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави. Головною проблемою є відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на забезпечення фінансування реального сектору економіки через механізми ринків капіталу, що звужує їх роль і місце в ринковій економіці, а також може призвести до поглинання ринків капіталу України більш структурованими і капіталізованими ринками інших країн.

    Шляхом  розв'язання проблем розвитку ринків капіталу України є їх модернізація ("осучаснення"), яка полягає  не у докорінній їх перебудові, а  у приведенні сектору інституційного інвестування, системи біржової торгівлі, обліково-розрахункової інфраструктури ринків капіталу та корпоративного управління до міжнародних стандартів. Нині значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціально зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме : наявність відносно розвиненої інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої сили; ненасичений вітчизняний ринок.

    Сьогодні  уряд України працює над виконанням програми реформ: короткотермінової, націленої на стабілізацію економіки, забезпечення зростання виробництва, й середньотермінової, що передбачає серйозні структурні зміни в економіці й підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на основі його глибокої модернізації. Все це неможливе без серйозних інвестицій, зміцнення національного інвестиційного потенціалу на інноваційній основі, що потребує вирішення таких проблем:

    - вдосконалення правової бази формування сприятливого інноваційно- інвестиційного клімату держави;

    - покращення інвестиційного клімату шляхом зниження інвестиційних ризиків, широкомасштабного залучення в інвестиційний процес заощаджень громадян України, поліпшення міжнародного рейтингу бізнес-клімату та державного стимулювання кредитування інвестиційних та інноваційних проектів банками, залучення в цю справу іноземних інвесторів;

    - прийняття Податкового кодексу, який сприятиме вдосконаленню податкової системи України: оптимізації рівня податкового навантаження та підвищення ефективності адміністрування податків;- посилення інвестиційної орієнтації бюджетної системи. Розмежування поточних та інвестиційних витрат у бюджетах усіх рівнів;

    - розвиток державно-приватного партнерства з метою стимулювання інвестиційної діяльності. Створення індустріальних (промислових) парків. Відновлення діяльності спеціальних режимів (СЕЗ та ТРП);

    - розширення участі комерційних банків в інвестиційній діяльності шляхом забезпечення зростання рівня концентрації банківського капіталу.