Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального  характеру.

    До  інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в  зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження створюються в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.

          Усі власні засоби в  тому чи іншому ступені слугують джерелами формування засобів, використовуваних організацією  для досягнення поставлених цілей.

    Єфімова О.В. відзначає, що в складі власного капіталу можуть бути виділені два  основні складові: інвестовані капітали, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.

          Інвестований капітал  включає номінальну вартість простих  і привілейованих акцій, а також  додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя – додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери [22, с. 97].

    Накопичений капітал знаходить своє відображення у вигляді статей, що виникають  у результаті розподілу чистого  прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне – нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються [22, с. 108].

          Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства  України, установчими документами  й обліковою політикою. Чинне  законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди  – статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати товариство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного та інших фондів підприємства відносяться до виняткової компетенції його власників та керівництва.

          Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти або інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи – довгострокові і короткострокові [23, с. 123]. До довгострокових у вітчизняній практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, видавані на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання – з терміном погашення менше одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.

    За  формами інвестування розрізняють  капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

    За  об'єктами інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його позаоборотних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

    За формами власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.

    За  організаційно-правовою формою діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств – товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств – сімейних і т.д.).

    За  характером використання власником виділяють споживаний й накопичений види капіталу. Споживаний капітал після його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні витрати підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.

    Приведений  перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології і практиці фінансового менеджменту. У ньому присутні ті необхідні класифікаційні ознаки, що будуть використовуватися в роботі надалі.

    Рівень  ефективності господарської діяльності підприємства багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу. З позиції фінансового менеджменту основною метою формування капіталу є задоволення потреби в придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позиції забезпечення умов ефективного його використання. Виходячи з вищесказаного, можна запропонувати наступні принципи формування капіталу підприємства:

    Облік перспектив розвитку господарської  діяльності підприємства. Процес формування обсягу і структури капіталу підлеглий  задачам забезпечення його господарської  діяльності не тільки на початковому етапі діяльності, але і на продовженні і розширенні цієї діяльності в майбутньому. Забезпечення перспективності досягається шляхом включення всіх розрахунків, пов'язаних з формуванням капіталу, у бізнес – план створення нового підприємства.

    Забезпечення  відповідності обсягу капіталу обсягу формованих активів підприємства. Загальна потреба в капіталі ґрунтується  на потребі в оборотних і позаоборотних  активах. Для нового підприємства потреба  в капіталі при створенні включає дві складові:

    а) передстартові витрати являють  собою відносно невеликі суми фінансових засобів, необхідних для розробки бізнес – плану і фінансування пов'язаних з цим досліджень. Ці витрати носять разовий характер і в складі загальної  потреби займають незначну частину.

    б) стартовий капітал призначений  для безпосереднього формування активів підприємства.

    Наступне  нарощення капіталу розглядається  як форма розширення діяльності підприємства і пов'язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів.

    Забезпечення оптимальності структури капіталу з позиції ефективного його функціонування. Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позикових фінансових засобів, використовуваних у фінансовій діяльності підприємства. Структура капіталу впливає на багато аспектів діяльності підприємства: фінансову, інвестиційну й операційну діяльність, впливає на кінцеві результати.

    Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

    Використання  позикового капіталу піднімає фінансовий потенціал розвитку підприємства і представляє можливість приросту фінансової рентабельності діяльності, однак, у більшому ступені генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства [26, с. 149].

    Забезпечення  мінімізації витрат по формуванню капіталу з різних джерел. Така мінімізація здійснюється в процесі управління вартістю капіталу, під якою розуміється ціна, що підприємство платить за його залучення з різних джерел.

    Забезпечення  високоефективного використання капіталу в процесі його господарської діяльності. Реалізація принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при прийнятному для підприємства рівні фінансового ризику. 

1.2. Інвестиції та їх роль в економіці. Інвестиції в основний капітал

    Сьогодні  у складній та заплутаній системі економічних зв’язків усе частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.

    У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній  теорії, ні у практиці. В останні  роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення» [24, с. 258].

    Розглянемо  сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

    Такими  цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції  та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові  права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [24, с. 310].

    Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою  його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

    Інвестиції  – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту [25, с. 201].

    Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають»  на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

    Інвестиції  в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В  економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу  і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками.

    1. За об’єктами вкладення [26, с. 257]. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

    Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

    Інколи  вкладення коштів у нематеріальні  активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

    Фінансові інвестиції – вкладення коштів у  різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні  папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.