Сума  кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 січня 2009 р. становила 5234,0 млн.дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, враховуючи позичковий капітал, на 1 січня 2009 р. становив 40957,4 млн.дол. Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку інших країн світу, враховуючи позичковий капітал, становив 6321,9 млн.дол. США [17, с. 10-15]. У 2009 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5634,6 млн.дол. США прямих інвестицій, що становить 51,6 % від надходжень 2008 р. (4,0 % від ВВП порівняно з 5,5 % від ВВП у попередньому році) [29].

    Станом  на 01.01.2010 р., нагромаджений обсяг  інвестицій в економіку України  становив 52,0 млрд дол. США, що в розрахунку на одну особу дорівнює 1132 дол. США, збільшившись за рік на 11,1 % (дод.В). Однак цей рівень залишається все ще на порядок нижчим, ніж у сусідніх країнах (наприклад, на кінець 2008 р. в Росії - 1,5 тис. дол. США/особу, в Польщі - 4,2 тис. дол. США/особу, в Чехії -11,1 тис. дол. США/особу).Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, на 1 січня 2010 р. склав 40026,8 млн.дол., що на 12,4 % більше обсягів інвестицій на початок 2009 р., та в розрахунку на одну особу становив 872,6 дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, ураховуючи позичковий капітал, на 1 січня 2010 р. становив 46642,0 млн.дол. Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку країн світу, враховуючи позичковий капітал, становив 6346,7 млн.дол. США.

    У І півріччі 2010 р. в економіку України  іноземними інвесторами вкладено 1782,8 млн.дол. США прямих інвестицій, що становить 66,0 % від надходжень І півріччя попереднього року. Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за І півріччя 2010 р. становив 495,8 млн.дол., що становить 21,0 % від рівня відповідного періоду попереднього року.

    Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, ураховуючи позичковий капітал, на 1 липня 2010 р. становив 45709,9 млн.дол. Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку країн світу, враховуючи позичковий капітал, становив 6891,3 млн.дол. США [36, с. 18-19]. Проведені дослідження закордонних вкладень в Україну упродовж 2008 р. - першого півріччя 2010 р. дають змогу зробити наступні узагальнення. У 2009 р. і першому півріччі 2010 р. надходження прямих інвестицій в економіку України постійно зменшується (дод.Д). Головна причина - міжнародна фінансова криза. Для закордонних інвесторів ризик вкладень в Україну вищий, ніж в інші країни.

    У першому півріччі 2010 р. спостерігалося позитивне сальдо рахунку поточних операцій і становило 224 млн.дол. США (мінус 806 млн.дол. США у першому півріччі 2009 р.). Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій теж був позитивним і становив 4 203 млн.дол. США (мінус 6 465 млн.дол. США у першому півріччі 2009 р.). Зведений баланс становив 4 427 млн.дол. США (мінус 7 271 млн.дол. США у першому півріччі 2009 р.). Вирівнювання статей платіжного балансу позитивно відзначиться на відпливі капіталу із країни. 

2.3. Інвестиційні процеси в зарубіжних країнах

    Унаслідок глобалізації процесів інвестування сьогодні реалізуються фінансово-інвестиційні схеми, в яких задіяні практично всі учасники ринку — фізичні особи, корпорації, уряди, міжнародні організації. В результаті не тільки істотно коригується інвестиційна практика, а й певним чином дискредитується традиційна інвестиційна теорія.

    Як  справедливо зазначає Д.Г. Лук'яненко, однією з найскладніших проблем  інвестиційного глобалізму є виявлення  його "продуктивних" і "непродуктивних" (спекулятивних) компонент. Нові інвестиційні інструменти, що народжуються на світових фінансових ринках (особливо похідних цінних паперів), за своєю сутністю часто є спекулятивними й уже не спрямовуються на розв'язання завдань реальної економіки [19, с. 158]. Світові фінансові кризи стають дедалі частішими й більш руйнівними. Більше того, поточна криза, посилена глобалізацією фінансових ринків та пов'язана, в тому числі, із проблемами інвестування, загрожує реальному секторові більшості розвинених і нових ринкових економік.

    На  сучасному етапі серед форм прямих іноземних інвестицій (далі – ПІІ) домінують міжнародні злиття і придбання. У 2007 році вони становили 89,3 % сукупного обсягу міжнародних інвестицій, а у 2008-му — 81,9 % (за попередніми підрахунками). Така ситуація була зумовлена динамічним міжнародним економічним зростанням та піднесенням більшості регіонів світу, зростанням глобальної конкуренції, великими корпоративними прибутками (або штучно завищеними в умовах асиметричного доступу до інформації), сприятливими умовами фінансування (до середини 2007 року).

    Приблизно з 1990 року в міжнародну практику ввійшло іноземне інвестування у країни Центральної і Східної Європи, які фактично перебували осторонь світових процесів інвестування з часів Другої світової війни (такі як Україна — з часів Першої світової війни). Перші іноземні інвестиції прийшли до регіону приблизно в 1987—1988 роках. На думку деяких експертів, за умови збереження сучасних тенденцій цей регіон найближчим часом може перетворитись на одного з найважливіших імпортерів капіталу (як показали дослідження, ознаки зародження цього процесу вже спостерігаються серед нових членів ЄС  і в Росії, проте про його масовість говорити зарано).

    Отже, можна виділити історично-регіональні  групи особливого прямого іноземного інвестування. Почнемо з країн  Великої трійки (НАФТА, Японія, ЄС), які досі лідирують як серед інвесторів, так і серед реципієнтів ПІІ. Частка цих країн у загальному припливі ПІІ становила 57 % (у 2008 році, за попередніми розрахунками) й 76,6 % за показником їх відтоку (у 2007-му), проте їх роль помітно зменшується: на початку десятиліття (у 2000 році) ці показники становили 71 % і 82 % відповідно.

    Всередині даної групи завдяки успішній регіональній інтеграції почала зростати роль ЄС. У 2007 році обсяг припливу інвестицій у цьому регіоні становив 804,3 млрд дол. США, тобто дві третини від загальної суми ПІІ, залучених розвинутими країнами. ЄС залишався також найбільшим донором — 1142,3 млрд дол. прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ). Лідером (інвестором і реципієнтом ПІІ) серед окремих країн Великої трійки залишалися Сполучені Штати — відповідно 232,8 млрд дол. ППІ й 313,8 млрд дол. ПЗІ у 2007 році [29].

    Африканський  регіон є об'єктом ПІІ переважно  колоніального типу. Абсолютний показник обсягу інвестицій у цьому регіоні  зріс із 4 млрд дол. у 1989-му до майже 53 млрд дол. у 2007 році. Одним із чинників такого рекордного зростання ПІІ стало стрімке підвищення цін на ресурсні товари, на які багатий континент. Таким чином, при зростанні обсягу ПІІ та їх ролі в економіці регіону більшість африканських країн не змогли помітно прискорити економічний розвиток та наблизитися до більш успішних за соціально-економічними показниками держав. Як бачимо, низький рівень кваліфікації робочої сили, технологічна відсталість, незадовільний рівень розвитку інфраструктури й недостатні зусилля місцевого керівництва звели нанівець великі потенційні можливості внутрішніх ринків і природних багатств.

    Група "молодих тигрів" Південно-Східної  і Східної Азії, наслідуючи "молодих  драконів", водночас показали здатність  до рішучої реструктуризації національних економік поряд із проведенням успішної політики із залучення ПІІ та їх використання для прискорення темпів соціально-економічного розвитку. Наприклад, В'єтнам із 1989 року залучив ПІІ на суму понад 40 млрд дол. США, подвоївши обсяг залучених ПІІ між 2000-м і 2007 роками, тоді як його ВВП збільшувався щороку приблизно на 10 %.

    Країни  Латинської Америки й Карибського  басейну на сьогодні також є досить привабливим об'єктом для ПІІ, причому їх популярність постійно зростає. Так, у 1989—1994 роках середньорічний приплив ПІІ в цей регіон становив 17,5 млрд, у 1999-му — 110,3 млрд, а в 2007-му досяг рекордних 126 млрд дол. США. Основними мотивами інвестування в регіон стали великі обсяги приватизації й перспективи подальшого зростання. Слід зазначити, що чотири країни Латинської Америки, а саме Бразилія, Аргентина, Мексика й Чилі, отримують 80 % коштів, що надходять до регіону у вигляді прямого експорту капіталу.

    Для регіону Центральної і Східної  Європи та СНД, до якого належить Україна, характерні такі особливості прямого іноземного інвестування у промисловий розвиток:

    — постійне зростання обсягу ПІІ, що надходять  до регіону. За даними ЮНКТАД якщо в 1989—1994 роках до регіону щороку надходило  в середньому 3,4 млрд дол. США, то в 1999-му цей показник становив уже 23,2 млрд дол. У 2000-му приплив ПІІ до регіону Центральної і Східної Європи на відміну від більшості інших регіонів не тільки не зменшився, а навпаки, зріс до 27 млрд дол. США, або близько 2 % від міжнародних потоків ПІІ. У 2007 році обсяг ПІІ до країн СНД і 10 нових членів ЄС (крім Мальти й Кіпру) становив уже 7,4 % від загальносвітової вартості (8 %, якщо додати інвестиції до країн Південно-Східної Європи). Надходження ПІІ до деяких держав регіону, зокрема Росії, Чехії, Румунії, й далі зростали, навіть у 2008-му, попри розгортання світової кризи;

    — найбільшим донором ПІІ для регіону  залишається Західна Європа, найкрупнішими  реципієнтами — Російська Федерація (понад 35 % від загальної суми), Польща, Казахстан, Україна, Румунія, Чеська Республіка (в порядку зменшення обсягу отриманих інвестицій, за результатами 2007 року);

    — останнім часом регіон стає не тільки імпортером, а й експортером інвестицій. Так, сума ПЗІ з регіону СНД  між 2006-м і 2007 роками більш ніж  подвоїлася (з 23,3 млрд дол. до 49,9 млрд дол. США). Лідером цього процесу є Російська Федерація, в якій у 2007-му сума ПЗІ майже досягла суми ПІІ (45,6 млрд дол. проти 52,5 млрд дол. США). При цьому значна частина інвестицій із України й Росії могла бути не врахована в даних ЮНКТАД;

    — поява в регіоні власних ТНК (хоча вони й не можуть вважатися такими за всіма формальними ознаками, прийнятими для їх визначення), головним чином промислових. Роль цих ТНК постійно зростає. Найчастіше вони працюють у таких галузях, як видобуток нафти, природного газу, виробництво нафтопродуктів, харчова й фармацевтична промисловість, транспорт;

    — поширення ПІІ, орієнтованих на проникнення  й закріплення на ринках, після  завершення в регіоні "великої  приватизації". При цьому внутрішні  інвестиції зростали темпами, порівнянними з ПІІ. Серед форм ПІІ, відповідно до загальносвітових тенденцій, дедалі вагомішу роль відіграють злиття й поглинання (до 85 % за вартістю угод у 2007 році для групи країн Південно-Східної Європи та СНД) [15, с. 160-162].

    Впливовим фактором розвитку світової економічної системи останнім часом стало виділення серед нових ринкових економік чотирьох найпотужніших: Бразилії, Індії, Китаю й Росії. Сума отриманих цими країнами у 2007 році ПІІ дорівнює 193,6 млрд дол. США, або 10,6 % від загальносвітових обсягів. Разом із тим у контексті ПЗІ їх роль є помітно меншою: їх сумарні інвестиції в інші країни в тому ж році становили 88,8 млрд дол. США, або 4,4 % від світового обсягу. Інвестиції до цих країн, за попередніми оцінками, не знизилися навіть у 2008-му, попри загальне уповільнення економічного зростання та падіння обсягів потоків ПЗІ.

    Зі  зростанням ролі згаданих чотирьох країн  у світових потоках капіталу пов'язаний також розвиток такого нового феномену, як діяльність суверенних інвестиційних  фондів. Найбільші з них сконцентровані в Китаї, Гонконгу, Росії, Кувейті, ОАЕ, Саудівській Аравії, Норвегії й Сінгапурі. Вони є установами державної власності, створеними за рахунок коштів, акумульованих у вигляді активів у іноземній валюті. Ці кошти відокремлені від офіційних золотовалютних резервів, які перебувають в управлінні центральних банків, та можуть використовуватися для ризиковіших вкладень із метою отримання більшого доходу. Суверенні інвестиційні фонди виникли ще в 1950-х у країнах, багатих на нафтові поклади, проте активними гравцями у сфері ПЗІ вони стали в середині поточного десятиліття, після того як почали акумулювати великі пакети акцій іноземних компаній обсягом понад 10 %. їх розмір наприкінці 2007 року оцінювався у 5 трлн дол. США, хоча ПЗІ, зроблені власне цими фондами, в тому ж році становили тільки 10 млн дол. США.

    Останні дослідження показали: очікування деяких експертів щодо значної ролі цих  фондів у придбанні активів під  час кризи були завищеними. Розгортання  кризи, з одного боку, обмежило джерела  зростання фондів (через падіння цін на сировинні ресурси, що часто становили основу експортного потенціалу, а також через звуження зарубіжних ринків), а з другого — викликало бажання використати накопичені ресурси для підтримки національних економік. Тому серед об'єктів зарубіжних інвестицій керівники фондів почали надавати перевагу найбезпечнішим активам, таким як державні облігації США. У разі відновлення активності цих фондів після кризи можливе зростання ролі зазначених установ у міжнародних потоках прямих інвестицій, у тому числі з метою отримання доступу до нових технологій економічно розвинутих країн, а також для встановлення контролю над джерелами стратегічної сировини (зокрема нафти, газу, залізної руди).

    Загалом можна очікувати, що поточна світова  криза внесе істотні корективи в розвиток глобальних інвестиційних процесів — як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі це може бути зменшення інвестиційних потоків через жорсткі умови фінансування, наростаюче звуження ринків в умовах уповільнення світового зростання, банкрутство низки провідних світових інвестиційних банків, зниження капіталізації і прибутків корпорацій, падіння цін на ряд базових ресурсів та скорочення обсягів світової торгівлі. За попередніми оцінками, у 2008 році обсяг світових інвестицій уже знизився на 21 % порівняно із 2007-м, і принаймні в поточному році ситуація погіршуватиметься.