Філософія Просвітництва

     Інший відомий вождь якобінців Л. А. Сен-Жюст у середині 1793 р. закликав: «Свобода має перемогти будь-якою ціною. Ви повинні карати не тільки зрадників, але й байдужих, ви повинні карати будь-кого, хто є пасивним у Республіці й нічого не робить для неї».

23

     Філософом з грона енциклопедистів, який намагався дати «Енциклопедії» сенсуалістичне спрямування, був Етьєн Бонно де Кондільяк (1715-1780 рр.). Його батько, який спочатку був простим збирачем податків, згодом став королівським радником і секретарем парламенту у Греноблі, і за сумлінну службу отримав титул віконта Маблі. Ім'я «Кондільяк» майбутній філософ отримав у 1720 р., коли його батько купив маєток Кондільяк і Бан'є. В 1727 р. Етьєн осиротів і поспіль кілька років проживав у Ліоні, в сім'ї свого старшого брата Жана, який, як і батько, був королівським радником і суддею. Інший брат Етьєна -- Габріель (аббат де Маблі) вже був відомий як автор творів, в яких проголошував ідеї природного права, рівності і утопічного соціалізму. Аббат Маблі відвозить Етьєна до Парижа, де влаштовує його в семінарію. Відмінні успіхи в навчанні привернули до нього увагу викладачів. Йому було запропоновано навчатись у Сорбонні. Там йому було надано сан аббата. Але Етьєна цікавила не теологія, а філософія. Він зближається з Дідро і Руссо, відвідує зібрання літераторів, активно бере участь у політичних диспутах, які часто проводились тоді у світських салонах французької знаті. В такій атмосфері і формувались філософські погляди майбутнього мислителя.

     Першою філософською працею молодого аббата був «Досвід про походження людських знань». Етьєн ознайомив з рукописним варіантом своїх найближчих друзів. Всі були в захопленні від праці, але ніхто з книговидавців не хотів її видавати: друкували тоді тільки відомих авторів. Якимось чином Дідро вдалося умовити книговидавця Дюрана взяти рукопис молодого аббата і опублікувати його. Успіх книги був вражаючим. До ще нікому не відомого автора прийшла слава, яка перетнула кордони Франції. Через три роки Кондільяк пише «Трактат про системи». І знову успіх. Берлінська академія наук обирає його своїм членом (1749 р.), його запрошують найвідоміші паризькі салони, з ним прагнуть зав'язати знайомство маститі літератори. Дідро знайомить його з Гольбахом, Вольтером,  Гельвецієм,  Даламбером,  Кабанісом,  а  приязнь  з  Тюрго

24

викликала у молодого мислителя інтерес до економічної проблематики, якою пізніше він зайнявся грунтовно.

     Вже в «Досліді про походження людських знань» Кондільяк заявив про себе як про прихильника Д.Локка. Він доводив, що в основі пізнання лежить чуттєвий досвід, систематизований рефлексією. Наші відчуття дають нам знання про властивості предметів і явищ. Рефлексія структурує їх таким чином, що кожна з цих властивостей визначає зміст і форму пізнаваного об'єкта. Відчуття охоплюють тільки те, що лежить зовні, тоді як рефлексія через зовнішнє проникає в сутність досліджуваного [2, 69].

     Через декілька років, в 1754 р. Кондільяк опубліковує працю «Трактат про відчуття», в якій повністю відходить від емпіризму Локка і стає на позиції «чистого» сенсуалізму. Він стверджує, що відчуття є єдиним джерелом не тільки всього того, що знаходиться в нашій свідомості, але наші міркування є не що інше, як ті ж відчуття в інших модифікаціях. Іншими словами, в нашій свідомості нічого немає, окрім безпосередніх даних, отриманих через відчуття. Відчуття -- єдине джерело наших знань. Але знання Кондільяк інтерпретує своєрідно. Наприклад, ми відчуваємо запах квітів, але не квіти. Отже, ми знаємо наші враження, але не речі. Наші поняття, вважав він, є лише знаками, наші відчуття -- суб'єктивними знаками.

^ґ~' Філософські погляди Кондільяка стояли осторонь загальної лінії

раціоналізму філософії Просвітництва.

     Дещо своєрідною виявляється позиція Дідро, одного з найславетніших представників блискучої плеяди просвітників XVIII ст., редактора славнозвісної «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел».

     Дені Дідро (1713--1784 рр) - філософ, поет, критик, учений був душею енциклопедистів. Енциклопедія своїм змістом була спрямована проти ідеалізму, дуалізму, християнських норм в етиці. Вихідним принципом енциклопедистів був натуралізм. Дідро вважав, що основою всього сущого є

25

природа. Тільки вона є справжнім благом людства. Поза нею немає нічого. Бог не може існувати тому, що його немає в природі. В ній діють іманентні їй сили, які, стикаючись та відштовхуючись, створюють інші предмети і явища. Якщо суспільство відходить від природи, починає створювати свої закони, воно негайно опиняється в зоні зла і нещасть. Так звані закони суспільства, зазначав Дідро, сприяли створенню бідності для одних і надмірних багатств для інших, ієрархії й тиранії, релігії і фальшивої моралі [2, 68].

     Нинішня, спекулятивна філософія, зазначав Дідро, немає ніякої цінності. Своїми догматичними положеннями вона гальмує розвиток природничих наук, її справа чекати, що нового відкриють ці науки, і тільки тоді вона має право узагальнити їх результати і додати щось від себе, але виразити це таким способом, щоб дати простір для нових досліджень, а не замикати двері до знань. Науки, які не вивчають природу, не варті уваги, вважали енциклопедисти, власне вони і не є науками в строгому значенні цього слова, а химерами. Мораль, мистецтво, право і т. д. тільки тоді мають цінність, коли вони тією чи іншою мірою спираються на закони природи.

     Дідро наблизився до діалектичного методу щодо пояснення світу та еволюційної концепції. У гносеології спирався на сенсуалізм Дж. Локка. Був прихильником концепції суспільної угоди. Видатний письменник, організатор та редактор «Енциклопедії» XVIII ст. Головні філософські та ^г^ літературні твори: «Думки про виникнення природи», «Розмова Д'Аламбера з Дідро», «Філософський принцип матерії та руху», «Монахиня», «Небіж Рамо», де Дідро, обстоюючи позиції деїзму, піддає критиці абсолютизм та клерикалізм. У 1749 р. за поширення «небезпечних» думок Дідро був заарештований та ув'язнений у Венсенському замку. Після звільнення не відійшов від своїх переконань. Дідро наголошував на матеріальності світу, на об'єктивності й вічності матерії та руху. Вважав, що рухом пройнятий увесь світ, навіть те, що здається нерухомим. Дідро висловлював думку про те, що чуття властиве потенційно всій матерії, а свідомість як властивість високорозвиненої матерії виникає шляхом ускладнення органічної матерії.

26

Щодо суспільного устрою, то, рішучо виступаючи проти деспотичних форм правління, пропонував як оптимальний соціальний устрій конституційну монархію та сподівався на появу в суспільстві «освіченого правителя», схиляючись до ідеї республіканської форми правління. Дідро був прихильником концепції утилітаристської етики (на противагу феодально-релігійній) [13, 552]

     На перший погляд, позиція Дідро принципово та ж сама, що й у його колег Гельвеція, Ламетрі та Гольбаха. Так, відповідаючи на питання про різницю між людиною та статуєю, мармуром і тілом, Дідро відповідає, що різниця дуже незначна. З мармуру роблять тіло, з тіла -- мармур, роз'яснюючи цю дещо дивну сентенцію в такий спосіб: якщо мармур потовкти, всипати в чорнозем, посіяти горох і з'їсти його, то матимемо справу з перетворенням мармуру в тіло. Отже, між людиною та природою немає якісної відмінності, і «воля не менш механічна, ніж розум». Відповідною є і кваліфікація свободи, котра якщо й існує, то тільки внаслідок незнання. Тому говорити всерйоз про свободу людини, за Дідро, можна лише відносно «абстрактної людини, людини, яка не збуджується жодними мотивами, людини, яка існує лише уві сні або ж у думці» [19, 125].

     І все ж у творчості Дідро спостерігається певна особливість порівняно з іншими його сучасниками-просвітниками. Останні, як правило, , висловлювали свої погляди в систематичних (за образом і подобою природничо-наукових) трактатах. Специфіка ж природничо-наукового погляду на світ полягає в тому, що він фіксує дійсне (вже реалізоване, здійснене, дане) існування, зображує світ, яким він є. Але ж об'єктивна реальність не тотожна лише своєму дійсному існуванню, остання є лише одним із його «вимірів». Поряд із дійсністю, тим, що є, об'єктивна реальність охоплює собою і те, що було, і те, що буде, тобто охоплює можливості, які є не менш реальними, ніж дійсність з її «вимірами», але спосіб їх існування істотно інший, ніж у дійсності.

 
 
27

     Орієнтоване на змалювання лише дійсного аспекту реальності, природничо-наукове знання просто не здатне (не має відповідних засобів) фіксувати можливий (минуле та майбутнє) її аспект. Однак людина, суспільне буття взагалі характеризуються (на відміну від лише «дійсного» параметра природного буття) існуванням багатомірним, одночасно "в усіх (і дійсному, і можливому) параметрах об'єктивної реальності. Звичайно, специфічно людське буття разом з його найістотнішими рисами--свободою, творчістю, історичністю тощо -- просто неможливо адекватно виразити природничо-науковими засобами, якими фіксується лише його дійсна «проекція» -- фізично-анатомічна його будова, такі формальні параметри, наприклад свободи, як «негативна» її зовнішність -- «свобода від...», що становить її переважно політичний аспект. Звідси «парадоксальність» і «одномірність» у змалюванні проблеми людини, свободи, творчості більшості мислителів-просвітників, що у своїй філософській творчості орієнтувалися на природничо-науковий взірець.

     Що ж до Дідро, то він застосовує в більшості своїх творів не традиційно-натуралістичну форму трактату, а діалог, який відкриває ширші можливості для відображення багатомірних структур людського існування. І все ж традиційний, загальноприйнятий на той час, «натуралістичний» стиль написання філософських творів, не дає можливості Дідро вийти за межі ^г~\        властивої Просвітництву парадигми.

     Але ж згадаймо, що крім філософських у стилі часу творів Дідро писав і твори художні: «Небіж Рамо»; «Жак-фаталіст і його хазяїн» тощо. І тут, звільнившись від натуралістичного стилю міркування, Дідро пропонує зовсім інші, нетрадиційні рішення проблем, у тому числі й проблеми свободи.

     Сюжет роману «Жак-фаталіст...» нетрадиційний з огляду на закони жанру. Він не має чіткої фабули і розпадається на безліч епізодів, що трапляються з Жаком та його хазяїном, які подорожують нескінченно довгою дорогою. Ця дорога, що виходить «нізвідки» і продовжується «в нікуди», об'єднує епізоди, символізуючи життєвий шлях людини у всій складній і

28

суперечливій розмаїтості подій і фактів. Жак намагається тлумачити як єдино можливе лише те, що «наперед визначене». Людина, за його словами, з такою ж неминучістю йде шляхом слави або ганьби, як куля, хай навіть і наділена свідомістю, котиться схилом гори. І якби ланцюг причин і наслідків, що становлять життя людини, став би нам відомий, ми упевнилися б, що людина чинить лише так, як змушена чинити. Однак йому заперечує хазяїн, який вказує на принципову можливість прямо протилежного пояснення.

     Говорячи про позицію Жака, який прагне бути фаталістом, Дідро відзначає: «Нерідко він бував так само непослідовним, як і ми з вами, і схильний забувати свої принципи»[6,423]. Непослідовність, складність, суперечливість -- ось, згідно з Дідро, характеристики реального життя. Саме такому зображенню реальності, що не «вкладається» в будь-які «послідовні», «логічні» схеми, і підпорядкований зміст роману. Таке зображення було принципово неможливим у традиційному, за взірцем науково-природничого трактату, філософському тексті. Тим-то у філософських творах позиція Дідро не відрізняється принципово від позиції решти просвітників. Проте Дідро зумів побачити й інші можливості підходу до проблеми свободи і, прагнучи реалізувати їх, вдається до таких засобів, як діалог і художня творчість Вчинивши так, Дідро, по суті, впритул підходить до ідеї антиномічності буття, насамперед людського буття. Разом з тим свідома постановка О філософської проблематики в цьому плані та осмислення наслідків, що з неї випливають, лежать вже за межами фундаментальної парадигми Нового часу, в рамках того специфічного історико-філософського феномена, який іменується класичною німецькою філософією.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
29

Висновки

     Філософія Нового часу, розвиваючись у діалозі з наукою, ввібрала в коло своїх проблем усі сфери людської життєдіяльності, демонструючи широкі можливості людського пізнання. Розвиваючи вихідні ідеї класичного типу філософствування, вона або підносила людський розум, або піддавала його випробуванням, щоб визначити його потенціал. Філософія Нового часу донині залишається школою європейської філософської культури. Особливу роль в філософії Нового часу відіграє філософія Просвітництва.