Вплив сім`ї на виникнення делінквентної поведінки серед неповнолітніх

     По-друге, сім'я є маленькою соціальною групою, свого роду мікромоделлю суспільства, тільки в сім’ї, як в соціальній групі найкраще представлені всі форми життєдіяльності людини і вона найповніше відповідає вимогам поступового залучення дитини до соціального життя, розширенню її світогляду і життєвого досвіду, чому сприяє і загальний психологічний клімат сім'ї. Сім’я виступає першою і найважливішою зв’язуючою ланкою між людиною і суспільством, забезпечує передачу досвіду, знань між поколіннями, неперервність життя суспільства.

     По-третє, вплив сім'ї на дитину починається з самого раннього дитинства, в період найбільшої інтенсивності засвоєння дитиною численних навичок [28, с.1].

     Завдяки сім’ї людина одержує прізвище, ім’я і по батькові, право розпоряджатися спадщиною і житлом, приналежність до того класу, раси, етносу, релігійної групи, що і батьківська родина.

     У розвинутих суспільствах головними  її функціями є народження і соціалізація дітей, психологічний захист і взаємопідтримка. В Україні дотепер найважливішою є госпродарсько-економічна функція сім’ї [17, с. 407].

     Сім’я повинна виконувати сімейні функції  щоб члени цього соціального  інституту успішно функціонували  у суспільстві. 
 

2.2. Значення неблагополучних сімей на формування делінквентної поведінки у підлітків.

     Треба сказати, що неблагополучна сім’я давно  і активно вивчається психологами, соціологами та соціальними працівниками, педагогами, кримінологами, але  в  літературі до цього часу не існує  її єдиної класифікації.  Виділяється багато критеріїв неблагополуччя  і різні види неблагополучних сімей. В соціологічній і психолого-педагогічній літературі виділяють такі неблагополучні сім’ї як:

          1. проблемні сім’ї, де немає розуміння, співробітництва між членами сім’ї, від чого нерідко панує холодна психологічна атмосфера, спалахують сварки;

       2. конфліктні сім’ї, де члени  сім’ї не задоволені своїм  сімейним життям, ці сім’ї є  нестабільними і педагогічно  слабкими;

       3. соціально неблагополучні сім’ї,  у котрих зазвичай культурний рівень подружжя є достатньо низьким, поширене пияцтво та ін., діти-вихідці з цих сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних, педагогічно запущених дітей;

       4. дезорганізовані сім’ї, де процвітає  культ сили, пануючим є почуття  страху, кожний член сім’ї живе сам по собі, нормальних людських контактів між ними майже немає. В 90% цих сімей діти звичайно мають поведінку, що відхиляється;

       5. сім’ї з низьким матеріальним  рівнем і поганими житловими,  медико-санітарними умовами;

       6. неповні сім’ї [28, c. 2].

       30%-80% підлітків з делінквентною поведінкою мають неблагополучні, неповні сім’ї, 70% підлітків - із серйозними порушеннями характеру. У 50% з них ці порушення поєднуються з психопатією. У третини дітей із делінквентною поведінкою фіксуються регулярні втечі з дому, бродяжництво.

       Перші втечі відбуваються в страху покарання  або як реакція протесту, а потім  перетворюються в умовно-рефлекторний стереотип. втечі виникають: 
  - як наслідок недостатнього нагляду; 
  - з метою розваги; 
  - як реакція протесту на надмірні вимоги в сім’ї; 
  - як реакція на недостатню увагу з боку близьких; 
  - як реакція тривоги і страху на покарання; 
  - внаслідок фантазерства і мрійності; 
  - щоб позбутися від опіки батьків або вихователів; 
  - як наслідок жорстокого звертання з боку товаришів; 
  - як невмотивована тяга до зміни обстановки, якій передує нудьга, туга [16, c.186].

       Сім’ї належить особлива роль у правовій соціалізації. Тому дефект соціалізації в сім’ї найнебезпечніший. Порушення  в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих у суспільстві, слідує з вини членів сім’ї у таких випадках:

       1) батьки словесно і своїми вчинками стверджують аморальні і навіть антисоціальні способи поведінки (відбувається пряме засвоєння дитиною чи підлітком норм асоціальної поведінки);

       2) батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних норм поведінки, але здійснюють дії і вчинки, які їм суперечать (у дітей виховується лицемірство, з’являються асоціальні установки);

       3) батьки словесно і на ділі дотримуються загальноприйнятих поведінкових норм, але при цьому не задовольняють емоційних потреб дитини (підлітка), що значно ускладнює нормальний процес соціалізації;

       4) батьки застосовують як основні методи виховання такі: насилля, примушування, приниження особистості дитини (підлітка).

       Можна зазначити, що батьківське ставлення  до дітей є негативне, жорстоке (Додаток Б.).

       Відсутність належного сімейного виховання  негативно позначається на розвитку особистості. Морально-етичні, світоглядні, юридично-правові, естетичні і комунікативні основи життєдіяльності дитини деформуються і набувають асоціальних ознак в поведінці дітей із неблагополучних сімей.

         Як бачимо, проблема виникнення делінквентної  поведінки пов’язана із функціями сім’ї. Діти наслідують батьків, тому вчинення ними правопорушень та злочинів є наслідком асоціальної поведінки батьків, що є вважливим аспектом для роботи соціального працівника з явищем дисфункційнкційних функцій сім’ї.  

2.3. Аналіз діяльності соціальних служб щодо превентивних методів роботи виникнення делінквентної поведінки у підлітків пов’язаних з сім’єю.

     Профілактична робота з підлітками, передбачає науково-обґрунтовані та своєчасно здійснені дії, спрямовані на: запобігання можливим фізичним, психологічним чи соціокультурним колізіям у дітей груп ризику; збереження, підтримку і захист належного рівня життя і здоров'я дітей; сприяння у розкритті їхніх внутрішніх потенціалів.

     Основними напрямами роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в службах  наприкінці ХХ –  початку ХХІ  були первинна, вторинна та третинна профілактика  правопорушень,  соціальна реабілітація неповнолітніх,  які мали досвід протиправної поведінки та психолого-корекційна робота з ними.

     А. Шевченко виділяє таку структуру профілактики девіацій:

     Первинна  профілактика має винятково соціально-педагогічний характер. Вона спрямована на боротьбу зі шкідливими факторами в соціальному та природному середовищі. Первинна профілактика найбільш ефективна, тому що базується на вивченні й усвідомленому аналізі впливу шкідливих факторів на здоров'я, передбачає формування у дітей і підлітків відрази до алкоголю, тютюну, наркотиків, токсикантів, виключення негативного впливу соціального оточення, групи.

     Вторинна профілактика – це заходи, спрямовані на найбільш ранній вияв змін в організмі і до з’явлення захворювань.

     Вона  є соціально-медичною і повинна  попередити розвиток хвороби, перехід її в хронічну стадію. Вторинна профілактика передбачає виявлення груп ризику, застосування до цих груп комплексу лікувальних та виховних заходів.

     Третинна  профілактика — це медична профілактика. Сутність її в розробці заходів, які спрямовані на одужання хворого, попередження загострення хвороби та інвалідності. Ядром цієї профілактики є терапевтичні заходи і соціальна реабілітація [2, c. 23-24].

     Реалізація  цих напрямів забезпечувалася шляхом створення на базі центрів спеціалізованих формувань;  здійснення вуличної соціальної роботи, надання інформаційних послуг (лекції, зустрічі з фахівцями, підготовка та розповсюдження рекламної продукції,  консультації юриста); здійснення соціального супроводу неповнолітнього (вивчення соціальної ситуації;  мінімізація негативного впливу оточення;  вирішення особистісних проблем); організація зайнятості підлітків (залучення до суспільно-корисної роботи,  волонтерства,  організація змістовного дозвілля)  та сприяння самореалізації та самовдосконалення підлітків з делінквентної поведінку (тренінги, консультації психолога) [17, c. 148].

     Завданнями профілактичної роботи є:

     1. сприяти усвідомленню та засвоєнню  дітьми загальнолюдських цінностей;

     2. навчити дітей методів вирішення життєвих проблем, подолання стресу та зняття напруження без уживання психоактивних речовин;

     3. інформувати дітей про психоемоційні,  фізіологічні, соматичні та соціальні  наслідки вживання психоактивних  речовин;

     4. формувати у дітей психосоціальні та психогігієнічні навички прийняття рішень, ефективного спілкування, критичного мислення, опору негативному впливу однолітків, управління емоціями, у тому числі - у стані стресу;

     5. довести до усвідомлення дітей  переваги відмови від уживання психоактивних речовин;

     6. сформувати настанову на ведення  здорового способу життя;

     7. підняти самооцінку дітей.

     В профілактичній роботі соціальні працівники віддають перевагу масовим та груповим формам роботи, і значно менше індивідуальному підходу щодо соціально - психологічної допомоги дітям з девіантною поведінкою. Дуже важливо пам'ятати, що результативність профілактики адиктивної поведінки особистості залежить від знання причин, які її зумовлюють [25, с. 357-362].

     Для того, щоб запобігти виникненню делінквентної поведінки, функціонують  як держані так і недержавні соціальні служби.

     Початок ХХІ ст. відзначається створенням розгалуженої системи мережі центрів соціальних служб для молоді. Якщо раніше діяльність центрів була спрямована на реалізацію різних соціальних програм,  то сьогодні,  вони є поліфункціональними,  оскільки при центрах діють різні спеціалізовані формування [17, c. 147].

     Класифікація  діючих центрів, які працюють з метою  попередження формування делінквентної  поведінки:

     "Центр  вуличної соціальної роботи"

     Проводять різного роду інспектування з  метою проведення соціально-кримінальної паспортизації основних місць скупчення  неповнолітніх, які займаються бродяжництвом, жебракуванням; виявлення дітей, які в навчальний час не відвідують заняття, у вечірній час перебувають в комп’ютерних клубах. Зокрема проводяться спільні всеукраїнські рейди "Канікули", "Діти вулиці", "Урок"  спільно з представниками кримінальної міліції, служби у справах дітей, органів внутрішніх справ [12].

           Служба у справах дітей:

     До  переліку функцій цих служб входить  наступне:

     - бесіди з батьками, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

     - рейди-перевірки сім'ї спільно  з дільничними інспекторами;

     - позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

     - звернення до громадських організацій  (перш за все профспілок) та  трудових колективів з проханням  вплинути на якість виконання  батьками своїх обов'язків щодо  дітей;

     -  надсилання листів-попереджень батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей та інформації про можливе покарання за їх невиконання [15].

       Кримінальна міліція  у справах дітей:

     До  функціональних обов’язків працівників  цієї служби належить:

     - обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей у випадку необхідності і передача їх у притулок; інтернат; соціального патронажу до вирішення майбутнього;

     - допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення дитини у сім’ю [15].