Вплив сім`ї на виникнення делінквентної поведінки серед неповнолітніх

     Єгонська  Наталія Олександрівна пише, що проблема перехідного періоду підлітка полягає в тому, що він уже не хоче бути дитиною, але ще не може бути дорослим в очах дорослих, та й у своїх власних. Саме це головне протиріччя підліткового періоду розвитку призводить до типових труднощів, що виникають [2, с. 50].

     У віці 11–15 років закладаються самосвідомість, самооцінка, які є важливими факторами  в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. І будь-які  несприятливі соціально-економічні умови, в яких знаходиться підліток, можуть спричинити до здійснення майбутнього злочину.

     Авторський  колектив спеціалістів Служби у справах  неповнолітніх  Київського Міського психологічного виділяють  три групи факторів ризику делінквентної поведінки:

• біологічні;
• психологічні;
• соціальні.

     Біологічні  фактори. Дуже важливим для розуміння біологічної сторони проблеми підліткових криз є процес статевого дозрівання і мінливість різних фізіологічних систем, в першу чергу нервової системи. Значення патології нервової системи у генезі відхилень поведінки у підлітків пояснюються наступними двома групами факторів:

     наявністю різних видів недостатності (генетичні вади розвитку, 
остаточні явища внутрішньоутробних, пологових та післяпологових 
інфекцій, інтоксикацій та травм мозку);

     наявністю вад центральної нервової системи у, так званих, "важких" у вихованні підлітків або тих дітей, які здійснили правопорушення.

       За даними дослідження Г. Аванесова, біологічні передумови протиправної поведінки поділяються на:

     •  патологія біологічних потреб (причина багатьох сексуальних викривлень і сексуальних злочинів);

     •   неврастенія, психопатія та інші нервово-психічні захворювання;

     •   спадкові захворювання (особливо захворювання дітей, викликані алкоголізмом батьків);

     •   психофізичні навантаження, конфліктні ситуації [1, c. 226-230]. Слід враховувати, що  ці дані датовані 1980р., тому вони не розглядаються  як основні, на які можна спиратися. Також до біологічних факторів відносять і дисгармонійне протікання періоду статевого дозрівання — як його прискорення, так і затримку. При такому факторі в одних випадках говориться про фізіологічну акселерацію, в інших — про порушення терміну і темпу статевого дозрівання (пов'язаного з декомпенсацією органічних вад нервової системи). При передчасному статевому розвитку в одних випадках виникають переважно емоційні розлади, а в других - порушення поведінки (претензійність, запальність, агресивність) розлад потягів; особливо сексуального. При затриманому статевому розвитку з'являються повільність, незібраність, непевність, імпульсивність і труднощі пристосування.

       В наш час велике значення приділяється затримці темпу статевого розвитку.

     Численні  психодіагностичні і клінічні дослідження  показують, що біологічні особливості є ґрунтом, на якому нерідко формуються різні варіанти протиправної поведінки, алкоголізму, наркоманії [2, c. 17].

     Психологічні  фактори. Перехід від дитинства до дорослості — основний зміст і специфічна відмінність фізичного, розумового, морального і соціального розвитку підлітка.

     Д. Б. Ельконін твердив, що в особистості підліткового віку є усвідомлення підлітком про себе уже не як про дитину, він починає відчувати себе дорослим, прагне бути таким [13, c. 66-86]. Почуття дорослості у несформованої особистості призводить до завищеного рівня вимог, збільшується емоційність, відрізняється різкими коливаннями настрою, швидкими переходами від екзальтації до депресивності. Коли підліток відчуває нерозуміння його прагнень до самостійності, а також у відповідь на критику фізичних особливостей або зовнішніх даних виникають спалахи афекту. Найбільш нестійкий настрій відзначається в 11-13 років у хлопчиків і в 13-15 років у дівчаток. Впродовж цього періоду спостерігається найбільш виражена упертість. Старших підлітків хвилює право на самостійність, вони шукають своє місце в житті. Відбувається диференціація здібностей, інтересів, виробляється світогляд, визначається психосексуальна орієнтація. Однак цілеспрямованість і наполегливість у цьому віці усе ще поєднуються з імпульсивністю і нестійкістю. Надмірна самовпевненість і категоричність поєднуються з чутливістю і непевністю у своїх силах. Прагнення до широких контактів поєднується з бажанням бути на самоті, безцеремонність з сором’язливістю, романтизм із прагматизмом та цинізмом, потреба в ніжності із садизмом.

     У  психічному стані підлітка, зокрема в характері реакції на зовнішні подразники, відбуваються швидкі зміни, що пояснює мінливе світобачення. Основні психологічні особливості підліткового віку — підвищена конформність, навіюваність, групова залежність, демонстративна незалежність від старших, недостатній соціальний контроль власної поведінки, беззастережне  наслідування кумирам та ін. Особистість важко-вихованого підлітка характеризується низьким рівнем соціалізації і відображає недоліки в його вихованні в межах сім’ї, школи, які заповнються впливом вулиці, вуличні групи з негативною спрямованістю [5, c. 164]. Кожний підліток є особистістю, котра має певні потреби та проблеми. Говорячи про потреби, ми використовуємо окреслену А.Маслоу теорію потреб (Додаток А.). В методичній розробці «Врахування особливостей підліткового віку в роботі класного керівника” зазначається, що «Форми прояву потреб можуть бути представлені в мотивах інтересів, ідеалу, світосприйняття, переконаності та ін.». Як відомо, потреби в людини можуть бути фізіологічними, у вигляді органічних позивів: голод, спрага, статеві позиви, позиви до активності і т. ін.; матеріальними, духовними та суспільними. Від того, які потреби будуть переважати в життєдіяльності підлітка, будуть залежати і особливості формування особистості. Тому підлітки вимагають невпинного піклування дорослих [10].

     Основними та базовими потребами  для кожної людини є фізіологічні потреби (їжа, сон, вода, секс). Не отримуючи їжі, води у людей з’являється дисбаланс, напруження. Не отримуючи задоволення у базових потребах підлітки вчиняють злочини, зокрема крадіжок, побиття та ін.  Це стосується і фізіологічної потреби у сексі: не маючи певних знань про сексуальне життя, підлітки прагнуть отримати практичний досвід. Це на думку фахівців можуть відображатися у сексуальній делінквентній поведінці, а саме: насильство, зґвалтування, сексуальні домагання.

     Наступною потребою А. Маслоу є потреба  у  безпеці. Коли підліток почуває себе у небезпеці, він будь-яким чином намагається це усунути. Це може закінчуватися  адміністративними порушеннями, кримінальними злочинами.

     Далі  за ступенем важливості А. Маслоу визначає потребу у любові та приналежності.

     Будь-яка  людина прагне  бути потрібною, приналежною  до певної релігійної, культурної групи, прагне щоб її поважали. Особливо це важливо для підліткового періоду. Підліток особливо потребує  емоційної підтримки і дружби [21]. Якщо підлітку бракує емоційної підтримки та дружби протягом певного періоду часу, тоді у нього порушується психічний стан, що може супроводжуватися суїцидами, грубими правопорушеннями, намаганнями привернути увагу дорослих. У абсолютної більшості так званих «важких» дітей і підлітків блокована одна з фундаментальних потреб людини - потреба в пошані та в схваленні. Школа або сім'я, в якій блокується можливість задоволення потреби дитини в схваленні і пошані, «виштовхують» його на вулицю. Там він шукає, і в результаті, іноді довгих (а іноді ні), пошуків знаходить ту групу, в якій ця потреба може бути задоволена. В ситуації, коли люди виявляються наданими самі собі, вони починають шукати будь-які способи включення в співтовариство (аффіліації) [30].

     Потреба у самоідентифікації, самореалізації не завжди може бути досягнена навіть дорослою людиною. Однак слід пам’ятати, що  підліток теж має свої специфічні потреби, зокрема йому важливо бути «іншим», особливим, окремою особистістю. Тому для підлітків  так необхідно виражати свої погляди, інтереси у певному одязі, поведінці. Якщо така поведінка не буде оцінена, то підліток, намагаючись самовиразитись, вдаватиметься до ще більш відчайдушних дій, аби привернути увагу до своїх потреб. Зокрема, це можуть бути й протиправні вчинки.

     Соціальні фактори. При вивченні злочинної поведінки необхідно враховувати співвідношення соціального і біологічного в структурі конкретної особистості, враховуючи те, що злочинність зумовлена насамперед соціальними факторами. Але завжди слід мати пам’ятати про індивідуально-психологічні, біологічні особливості особи, що скоїла злочин [5, c. 149]. До соціальних факторів, які мають велике значення у генезі порушення поведінки, відносяться несприятливі умови оточення та виховання. Йдеться про несприятливі умови з дитинства. Більша частина з них пов'язана з безконтрольністю, хронічним дефіцитом інформації. В результаті цього знижується формування пізнавальної діяльності, навичок систематичної самостійної праці вольових та моральних установок.

     Також до соціальних факторів слід віднести школу, соціальну незахищеність  сім’ї та економічну нестабільність. Держава повинна забезпечувати навчанням дітей у школах, незалежно від їхнього статусу (дитина із малозабезпеченої сім’ї, дитина-сирота); повинна забезпечувати дітей культурним розвитком(створювати бібліотеки, секції, організації дозвілля).

     За  умови бідності у сім’ї, немає можливості оплачувати культурно-організаційні заходи для дитини. Тому дитина весь свій вільний час проводить на вулиці, з таким ж дітьми.

     Отже, з розглянутого вище, стає зрозумілим, що є три основні групи факторів ризику:

     Біологічні, зокрема: наявність мінімальної мозкової дифузії, а саме: психічної нестійкості ефективного збудження, розгальмованості потягів, асінхронія психофізичного розвитку; асінхронія психофізичного розвитку.

     Психологічні: раннє виникнення мікро-соціальної та педагогічної занедбаності, інфантильні риси особистості; несприятливі оточуючі умови, патогенні, специфічні для певного порушення поведінки.

     Соціальні: виховання дитини у неблагополучних  сім`ях, вплив ЗМІ, соціальна дезадаптованість, школа.

     Крім  цих факторів ризику ми виділяємо  окремо сімейний вплив, про що буде наведено у наступному розділі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  2. Дисфункція сім’ї як один з факторів виникнення делінквентної поведінки у підлітків.

Ми описали  декілька факторів, що впливають на формування особистості дитини, до того ж значення кожного з цих факторів має своє значення. Важко не погодитися з тим, що одним з основних факторів, що впливають на поведінку підлітків — є сім'я. В родині людина народжується, проходить важливі етапи раннього розвитку, і пізніше найтісніші та значущі зв'язки, як правило, зберігаються саме з родиною.

Для того щоб зрозуміти сім’ю у розвитку дитини з’ясуємо що вона собою являє.

     Сім'ю  складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства» [24, с. 2], — ці постулати зафіксовані у Сімейному Кодексі України і ще раз свідчать, що сім'я є своєрідною моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства і відображає його моральні та духовні суперечності.

     Сім’я як інститут, точніше,  як сукупність інститутів, є соціологічною категорією, що відображає звичаї, закони і правила  поведінки, які закріплюють відносини родинності між людьми [26, с. 404].

     Сім'я - перше джерело, з якого починається  велика ріка почуттів і переконань. В. О. Сухомлинський: «Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання» [19].

           На думку Булгакової К. Г. «безумовно важливим є вроджений конституційний тип, в рамках якого формується темперамент, характер та тип особистості, хоча під впливом зовнішніх факторів особистість може значно змінитись». Безумовно й те, що школа та інші соціальні організації різною мірою впливають на розвиток дітей та підлітків, причому ці впливи можуть бути як позитивними, так і негативними [7, c. 103].

Тому  можна зробити висновок, що сім’я є основним чинником що закладає подальше світосприйняття дитини. 

     2.1. Функції сім’ї та їх вплив на формування особистості.

     Зміст діяльності сім’ї розкривається  в її функціях. Під функціями сім’ї  вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства та індивідів [11, с. 279].

     Розглянемо  вплив сімейних функцій на виникнення делінквентної поведінки підлітків за поданими функціями С. В. Толстоухової:

     1. Репродуктивна і генеративна;

     2. Комунікативна функція;

     3. Економічна і господарсько-побутова;

     4. Рекреативна і психотерапевтична  функція сім’ї;

     5. Функція соціалізації і виховна.

     Роль  сім'ї в житті дитини справді  важко переоцінити. Сім’я як основний виховний інститут має ряд характеристик, які притаманні лише їй і визначають силу її виховного впливу, її роль в формуванні та соціалізації особистості. По-перше, сімейне виховання за своїм характером більш емоційне, ніж будь-який інший вид виховання: його підґрунтям є батьківська любов до дітей і безмежна довіра дитини до батьків, спілкування в сім’ї проникнуте любов’ю, увагою та турботою, що надає йому особливого, неповторного характеру.