Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі

   Характер  взаємин особистості і колективу  зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, - все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить.

   Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші  варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.

   У першому варіанті особистість може: а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально. Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.

   У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; б) гармонізація особистості й колективу.

   Типовою моделлю відносин особистості і  колективу недавньої нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні — негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі.

   Гармонізація  особистості і коллективу є ідеалом взаємовідносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5 % опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колективістичними якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі. До того ж вони набули позитивного соціального досвіду в добре сформованих колективах.

   У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.

   Яскрава особистість, її індивідуальний досвід, оригінальність статусу чи позиції можуть здатися привабливими в очах членів колективу. В такому випадку соціальний досвід колективу може змінитися: збагатитися чи збідніти, якщо новий лідер орієнтує колектив на нижчу систему цінностей, ніж та, якої він вже досягнув.

   У школі третій варіант зустрічається  зрідка. Але, враховуючи діяльність так  званих неформальних лідерів, а значить, і наявність подвійних, а інколи й потрійних систем цінностей  і взаємин, цей варіант ігнорувати не можна.

   Звичайно, розглянуті варіанти не вичерпують усієї  багатогранності відносин особистості  і колективу. Кожен конкретний випадок може бути проаналізований педагогом на основі знання психологічних механізмів мотивації діяльності і поведінки особистості, а також закономірностей соціальної педагогіки і психології. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 2. Експериментальне дослідження становлення  особистості в колективі

    Під час спостереження за групою дітей, колективом дедалі більшого поширення набуває метод анкетування - соціометричний , за допомогою якого класні керівники отримують потрібну інформацію про стан відносин у колективі. Для поглиблення знань класних керівників про окремих учнів, групу чи клас, про взаємодію особистості й колективу доцільно проводити психологічний і соціально-психологічний експерименти.

    Соціометричне дослідження проводилося з 26 учнями 9 класу Миколаївської середньої школи „Академія дитячої творчості”.

1. Апілат Павло.
2. Багрянцева Дар’я.
3. Білецький Артур.
4. Богданова Анастасія.
5. Бондаренко Олена.
6. Ганжа Дар’я.
7. Дем’яненко Ольга.
8. Знатник Дмитро.
9. Іващук Олег.
10. Калиниченко Еліна.
11. Капашилов Валерій.
12. Крисенко Катерина.
13. Лі Тхи Ху Хуен.
14. Люсик Ігор.
15. Малишко Яна.
16. Надтока Владислава.
17. Неводчикова Ольга.
18. Орел Дмитро.
19. Рубан-Задольська Дар’я.
20. Савкевич Ірина.
21. Тристан Діана.
22. Христиченко Христина.
23. Цвєтков Артем.
24. Шевцов Андрій.
25. Яровенко Валерія.
26. Яровенко Марина.

    Кожному учневі давався заздалегідь підготовлений  лист з питаннями та інструкція щодо проведення опитування. Після збору  матеріалу відповіді були опрацьовані та на їх основі зроблені висновки щодо ситуації в колективі 9-класників.

    Обробка результатів.

    Взаємний  вибір:

    Багрянцева  Д.(1) – Яровенко М.(1)

    Яровенко  В.(1) – Христиченко Х.(3)

    Яровенко  В.(2) – Неводчикова О.(3)

    Яровенко  В.(3) – Савкевич І.(3)

    Рубан-Задольська Д.(1) – Ганжа Д.(2)

    Рубан-Задольська Д.(2) – Калиниченко Е.(2)

    Христиченко Х.(1) – Неводчикова О.(2)

    Христиченко Х.(2) – Савкевич І.(2)

    Малишко Я.(1) – Богданова А.(1)

    Малишко Я.(2) – Бондаренко О.(2)

    Надтока В.(1) – Крисенко К.(1)

    Іващук  О.(1) – Апілат П.(1)

    Орел  Д.(1) – Шевцов А.(1)

    Лі  Тхи Ху Хуен(3) – Калиниченко Е.(1)

    Неводчикова О.(1) – Савкевич І.(1)

    Калиниченко Е.(1) – Ганжа Д.(1)

    Богданова А.(2) – Бондаренко О.(1)

    Білецький А.(1) – Капашилов В.(1)

    Тристан Д.(1) – Дем’яненко О.(1)

    Дем’яненко  О.(3) – Ганжа Д.(3).

    Проаналізувавши дані таблиці, робимо висновок, що Неводчикова  Ольга та Калиниченко Еліна –  лідери групи, Христиченко Христина, Яровенко Валерія, Бондаренко Олена, Ганжа Дар’я, – популярні члени класу. Яровенко Марина, Шевцов Андрій, Крисенко Катерина, Орел Дмитро, Багрянцева Дар’я – відринуті члени класу.

    Отже, соціометрія виявила, що у досліджуваній  групі більшість дітей має  більш-менш сприятливий статус. Середній рівень нормальних взаємовідносин означає добробут більшості дітей у системі міжособистісних відносин, їх задоволеність спілкуванням, визнання однолітками.

    Проаналізувавши таблицю, можна сказати про характер відносин, який склався у класі. Ми спостерігаємо роз’єднаність класу  на окремі угруповання за ознакою, причому  в групі дівчаток спостерігається роз’єднання на дві групи, на чолі яких є лідери Неводчикова О. та Калиниченко Е.

    Серед популярних членів класу можна назвати  Христиченко Х., Яровенко В., Бондаренко О., Ганжу Д., не можна залишати поза увагою „непопулярних ” дітей  – Яровенко М., Шевцов А., Крисенко К., Орел Д., Багрянцева Д. Слід підняти їхню занижену самооцінку, розвинути здібності, щоби поліпшити їхнє місце в міжособистісних відносинах. Також вчителю необхідно переглянути своє ставлення до цих дітей. 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ

  Процес формування взаємин у колективі достатньо складний і тривалий. У своєму розвитку група повинна пройти певний шлях якісних перетворень, які здійснюються згідно з конкретними законами та принципами організації життєдіяльності колективу. Духовний світ школяра збагачується за рахунок багатогранності стосунків, що виникають у процесі різнопланової діяльності. Спілкування — одна із форм взаємодії між людьми. Тому для того щоб колективна діяльність сприяла формуванню особистості школяра, потрібно звертати увагу на характер спілкування між дітьми і внутрішньоколективні стосунки у процесі їхньої спільної діяльності.

  Слід  мати на увазі, що школярі, контактуючи  один з одним, виступають у шкільному колективі і як об'єкт, і як суб'єкт спілкування, оскільки в процесі діяльності вони відчувають на собі вплив інших членів колективу і самі здійснюють на них відповідні впливи.

    Отже, в нашій курсовій роботі ми розглянули сутність колективу в педагогічній і психологічній літературі, вивчили  досвід педагогів А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського з досліджуваної проблеми, експериментально довели актуальність теми курсової роботи про вплив колективу на формування особистості школярів на прикладі учнів 9 класу, розробили поради щодо поліпшення психологічного становища класу.  
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аникеева Н.П. Учителю о психологическом климате в коллективе. – М., „Просвещение”, 1983. – 96с.
2. Артемова Л.В. Історія педагогіки України. – К., „Либідь”,2006. – 422с.
3. Білюк О.В. В.О.Сухомлинський про соціальне виховання учнів в умовах колективних відносин // Стратегія соціально-психологічного та медико-біологічного забезпечення життєдіяльності людини. – Миколаїв, 2005. – с.271-278.
4. Бучківська Г.В. В.О.Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість // Педагогіка і психологія. – 1999. – №4(25). – с. 142-149.
5. Васянович Г. Принцип колективізму в педагогічному середовищі (педагогічна спадщина А.С.Макаренка)// Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. Випуск 1. – К., 2001. – с.211-217.
6. Грицай Ю.О. Педагогіка В.О.Сухомлинського: діалог із сучасністю. – Миколаїв, „Іліон”, 2009. – 183с.
7. Дем'янюк Т.Д. Організація виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі: Науково-методичний посібник. – Суми: Антей, 2006. – с.48-56, 56-64, 112-121.
8. Изучение личности школьника и ученических коллективов: Методические указания для учителей и студентов пед. институтов /Сост. Я.В.Васильев. – Николаев, НГПИ, 1988.
9. Калініченко Н.А. Світлий геній Павлиша: Збірник статей. – Кіровоград, „Імекс – ЛТД”, 2008. – 154с.
10. Козлов И.Ф. Педагогический опыт А.С.Макаренко: Кн.. для учителя/ Сост. В.М.Коротов. – М., „Просвещение”, 1987. – 159с.
11. Коротов В.М. Развитие воспитательных функций коллектива. – М., „Педагогика”, 1974. – 280с.
12. Личность школьника в системе коллективных отношений. – Ростов-на-Дону, 1971. – 112с.
13. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навчальний посібник. – К.,„Знання”, 2003. – 450с.
14. Матвієнко О.В. Виховання молодших школярів: теорія і технологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К: ВД „Стилос”, 2006. – с. 150-174.
15. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2007. – с.475-494.
16. Моргун В.Ф. Психологія особистості в педагогіці А.С.Макаренка: Факсимільний збірник праць 1986-2001років. – Полтава, 2002. – с.33-38.
17. Науковий вісник МДУ. Педагогічні науки: Збірник наукових праць. Випуск 8. – Миколаїв, 2004. – 401с.
18. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті // В Г.Кремень. Освіта і наука України: Шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи). – К. :Грамота, 2003. – с. 178-201.
19. Омельченко Л.П. Настільна книга класного керівника. – Харків: Основа, 2007. – с.46-78.
20. Особистість і колектив як цілісна гармонійна система(психолого-педагогічний аспект) : Навчально-методичний посібник. – К. ІЗМН, 1997. – 188с.
21. Пальчевський С.С. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Каравела, 2007. – с.508-523.
22. Родчанин Е.Г., Зязюн И.А. Гуманист. Мыслитель. Педагог. – М., „Педагогика”, 1991. – 112с.
23. Сухомлинський В.О. Йти вперед! //Рідна школа. - 2002. -№ 5. - С 13.
24. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу //Педагогіка: хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.Л.Омеляненко. -К., 2003. - С. 436).
25. Тищенко А.В. Значення колективу у становленні особистості // Шлях до науки: Збірник наукових праць студентів (до 10-річчя факультету іноземної філології)/ За заг. ред. В.В.Баркасі, О.Є.Олексюк. Випуск 1. – Миколаїв: МДУ, 2009. – с.244-247.
26. Українська педагогіка в персоналіях. У 2кн. – Кн..2: Навчальний посібник/ За ред.. О.В.Сухомлинської. – К., „Либідь”, 2005. – 552с.
27. Филонов Г.Н. Воспитание личности школьника. – М., „Педагогика”, 1985. – 224с.
28. Фоменко К.В. Виховання особистості в колективі // Шлях до науки: Збірник наукових праць студентів (до 10-річчя факультету іноземної філології)/ За заг. ред. В.В.Баркасі, О.Є.Олексюк. Випуск 1. – Миколаїв: МДУ, 2009. – с.247-249.
29. Формирование личности: проблемы комплексного подхода в процессе воспитания школьника /Под ред. Г.Н.Филонова. – М., „Педагогика”, 1983. – 256с.
30. Янішевська О.В. Колектив як засіб виховного впливу на особистість// Нові технології навчання. Випуск 42. – К., НМЦ ВО, 2006. – с. 54-60.
31. Ярмаченко М.Д. Сучасність педагогічної спадщини А.С.Макаренка. – К., 1988. – 48с.